Естетотерапія

3.9. Лялькотерапія

Лялькотерапія вважається одним з підвидів імаготерапії (О. А. Мєдвєдєва) разом з такими видами естетотерапії, як образно-рольова драмтерапія, психодрама. У концепції казкотерапії Т. Д. Зинкевич-Євстігнєевої лялькотерапія розглядається як окрема казкотерапевтична технологія.

Лялькотерапія використовується у корекційно-виховній роботі з дітьми й дорослими людьми з діагностуючою та корегуючою й розвивальною метою.

Вона основана на ідентифікації людини з улюбленим героєм (казки, мультфільму, іграшки, тварини тощо).

Лялькотерапію можна віднести до проективних діагностуючих методик.

На сьогоднішній день існує декілька підходів до з’ясування методики організації терапевтичної роботи із лялькою.

Так, досліджуючи феномен лялькотерапії у роботі з дітьми, які мають порушення поведінки, страхи, труднощі у розвитку комунікативної сфери тощо, О. А. Медведева пропонує такий алгоритм організації й проведення заняття з лялькою:

  • сама робота проводиться з використанням улюбленої ляльки дитини;
  • розігрується у ході «режисерської гри» історія, яка пов’язана з травмуючою для дитини ситуацією;
  • у ході гри слід досягти максимального переживання дитиною ситуації через співчуття герою-ляльці та ідентифікацію з ним;
  • сюжет має будуватися по «наростаючій лінії» з метою створення все більшої емоційної напруги та закінчуватися обов’язково позитивно, бурхливою емоційною реакцією (сміх, плач) та зняттям напруги;
  • після завершення спектаклю дитина повинна відчути полегшення.

Таким чином, технологія, запропонована О. А. Мєдвєдєвою, полягає у посиленні емоційної напруги, яку постійно відчуває дитина, до такого ступеня, щоб вона могла перейти у нову форму — розслаблення, катарсис.

Т. Д. Зінкевич-Євстигнеева в лялькотерапії виділяє такі етапи роботи:

  • спільне з дорослим виготовлення власної ляльки;
  • «оживлення» ляльки;
  • використання ляльки у казкотерапевтичних постановках (див. матеріал лекції «Теорія й практика казкотерапії»).

Особливе місце в казкових постановках, які передбачають роботу дитини з лялькою, займають казки-експромти, які створюють певне середовище для подальшого діагностування, корекції й творчого розвитку дитини.

Динаміка сюжету і кінець такої казки не відомі навіть педагогу-ведучому. Ефект психологічного впливу такого виду постановок, як визначають дослідники, досить великий. Актори можуть показати ведучому повороти сюжету, спонтанно, невимушено будувати діалоги. Сама постановка перетворюється в живий процес Співтворчості. За таких умов діти надають ляльці функцій живої істоти, яка здатна відчувати, як людина. Інколи ляльку діти сприймають як бажаний соціалъний ідеал:

  • «з нею всі граються!»,
  • «їй одягають гарне плаття!»,
  • «її не ображають!»,
  • «її всі гладять і їй не буває сумно» тощо.

За такими судженнями дітей легко діагностувати їхні власні проблеми соціалізації та комунікативні проблеми, на які доцільно звертати увагу у подальшій педагогічній роботі.

У постановці лялькової казки, основною метою якої є створення позитивного емоційно-чуттєвого фону сприйняття дитиною навколишнього середовища, та непомітне, мимовільне залучення дитини у комунікативну діяльність, виокремлюють важливий методичний момент, який пов’язаний з організацією сцени: психологічна постановка казки не потребує наявності розкішних декорацій.

«Оживляючи» ляльку, дитина відчуває і бачить, що кожна її дія негайно відображається на ляльці (це особливо помітно при роботі із ляльками-маріонетками). Отже, дитина отримує оперативний недирективний зворотній зв’язок-інформацію про власні дії. Таким чином, дитина реально стає своєрідним Чарівником (за Т. Д. Зінкевич-Євстигнеєвою), активним діячем, примушуючи нерухому ляльку жити, рухатися, відчувати та спілкуватися з іншими. Робити все це дитина може вільно, рішуче, саме так, як сама вважає за потрібне.

Література

1. Артпедагогика и арттерапия в специальном образовании: Учеб. для студ. сред. и высш. пед. учеб. заведений / Е. А. Медведева, Ю. Левченко, Л. Н. Комиссарова, Т. А. Добровольская — М.: «Академия», 2000. — 248 с.

2. Зинкевич-Евстигнеева Т. Д., Грабенко Т. М. Практикум по креативной терапии. — СПб.: ТЦ «СФЕРА», 2001. — 400 с.

3. Зинкевич-Евстигнеева Т. Д., Тихонова Е. А. Проективная диагностика в сказкотерапии. — СПб.: Речь, 2003. — 208 с.

4. Кэдъюсон X., Шефер Ч. Практикум по игровой психотерапии. — СПб.:Питер, 2001. — 416 с.

5. Медведева И., Шишова Т. Книга для трудных родителей. — М.: Роман-газета, 1994. — 180 с.

6. Тренинг по сказкотерапии. — СПб.: «Речь», 2002. — 254 с.