Естетотерапія

3.6. Пісенна терапія

Надзвичайно важливе значення для реалізації завдань естетичного виховання має перехідний вік 6—7 років, який хронологічно співпадає з відвідуванням дитиною першого класу. Він завершує сенситивний період щодо цілеспрямованого педагогічного впливу на емоційно-чуттєву сферу дитини.

Одним з універсальних засобів естетотерапевтичного впливу на малечу є українська народна дитяча пісня, оскільки вона апелює до почуттів та переживань кожної дитини.

Слід зазначити, що у сучасній соціальній ситуації створені сприятливі умови для вивчення і популяризації української народної пісні. Але, на жаль, вже склалася певна система масового « залучення « учнів до народного співу; створюється велика кількість дитячих фольклорних ансамблів, де народна пісня виступає лише історичним атрибутом українців у однотипних сценаріях проведення народних обрядів. А численні спостереження за уроками музики (адже саме тут звучить народна пісня) свідчать про те, що велика кількість дітей (до 70%), досить емоційно сприйнявши нову пісню, дуже швидко втрачає до неї інтерес. Такі дітки або зовсім не включаються у роботу з піснею, або продовжують спів безініціативними та байдужими. Вчителі, як правило, працюють у такому випадку тільки з музично розвиненими учнями.

Своєрідним педагогічним рішенням зазначених проблем є розроблена та експериментально перевірена автором оригінальна методика роботи з народнопісенним жанром у першому класі загальноосвітньої школи. її можуть використовувати у своїй навчально-виховній роботі як вчителі музики, так і вчителі початкових класів, соціальні педагоги які не мають спеціальної музичної освіти. Адже сама народна дитяча пісня не вимагає від виконавця надзвичайної музичності — це мистецтво демократичне, воно доступне майже всім.

Робота з піснею може бути органічно включеною у природний перебіг навчально-виховного процесу фрагментарно, як складова частина традиційної програми, протягом 10—15 хвилин уроку. Представлена методика роботи з піснею є діагностуючою щодо виявлення сфер індивідуально-творчого прояву особистості без обмеження рамками суто музичних видів діяльності.

Оскільки основною метою роботи з народнопісенним жанром є включення в активну естетико-пізнавальну діяльність кожного учня, то загальним принципом при виборі вчителем сукупності та послідовності певних педагогічних заходів повинно стати врахування двох моментів:

  • знання індивідуальних психологічних особливостей першокласника;
  • визначення педагогічних можливостей української народної дитячої пісні.
  • До найбільш важливих психологічних особливостей дитини 6—7 років належать:
  • безпосередня емоційна реакція на об’єкт сприймання, зокрема на музичний вплив;
  • активна практична діяльність особистості, що започатковує пізнавальний процес, створює умови для осмислення отриманої інформації;
  • перцептивний характер сприймання у дитини (обстеження нового «за мовою» об’єкту пізнання за допомогою характерних, відомих вже дитині засобів пізнання: тактильне, зорове, рухове тощо [5;7]);
  • конкретно-образне мислення;
  • розвиток другої сигнальної системи (за І. П. Павловим) як засобу пізнання світу.

Серед численних педагогічних можливостей української народної дитячої пісні визначимо ті, що найбільш співвідносяться з психічним розвитком першокласника. Оскільки українська народна дитяча пісня є елементом синкретичної культури (від грецьк. Sinkretismos — поєднання, нерозчленованість, яка характеризує нерозривний стан певного явища, де складові ще не мають повної самостійності [2; 3], то вона передбачає багату палітру супроводжуючих, адекватних художньому образу пісні видів естетичної діяльності:

  • танок;
  • образотворча діяльність;
  • драматизація;
  • слухання;
  • композиція;
  • імпровізація на музичних інструментах тощо.

Наявність у пісенному жанрі конкретного, яскравого, зрозумілого дітям художнього образу є результатом синтетично-інтонаційного споріднення між літературним текстом та мелодією пісні

Педагог повинен пам’ятати, що з кожною піснею слід працювати протягом 3—4 уроків, у залежності від бажання учнів до спілкування з піснею як об’єктом естетичного опанування, від їхнього психологічного стану та рівня педагогічної майстерності самого вчителя, його внутрішнього бажання нести учням добро і радість пізнання світу.

Всього за рік діти мають знати 10—15 пісень з дитячого українського фольклору, які активно включаються першокласниками в комунікативну систему завдяки нетрадиційній методиці проведення занять.

Методика роботи по формуванню в учнів естетичного ставлення до народнопісенного жанру є розгорнутим у часі педагогічним процесом, що умовно поділяється на три етапи; перехід від одного етапу роботи до наступного залежить тільки від об’єктивних умов проведення заняття і визначається самим вчителем. Як правило, на кожному занятті відпрацьовується один етап.

На першому етапі, при прослуховуванні та першому знайомстві дітей з новою піснею, основним завданням вчителя є зацікавлення дітей об’єктом пізнання, включення їх у естетично-пізнавальну діяльність. Для цього потрібні такі напрямки педагогічного процесу, його прийоми та методи впливу на особистість:

  • Створення умов повного психологічного комфорту для першокласників (індивідуальний підхід, позитивний емоційно-чуттєвий вплив, захоплення дією).

Починати роботу з піснею слід виходячи не із заздалегідь запланованого плану уроку, а з урахування доцільності впровадження пісні в існуючи об’єктивні умови уроку. Визначальним для вчителя має стати психологічний стан учнів, їх загальний настрій, у відповідності з яким вчитель може розпочати знайомство з піснею на початку, в середині або наприкінці уроку. Доцільно педагогові мати у своєму арсеналі декілька різнохарактерних пісень.

  • Актуалізація особистості кожного вихованця через використання оптимальних педагогічних заходів — бесіда, гра в пісню, драматизація, малювання тощо.

Основною метою впровадження цих заходів є розвиток у дитини перцептивної дії. Стає необхідним «підключення» оперативних одиниць сприйняття, якими добре володіє кожна окрема дитина. Вчитель пропонує такі види діяльності, в яких першокласник відчуває себе досить вільно і звертається до них як до відомих йому способів обстеження. Це є своєрідний механізм залучення учня до процесу естетичного опанування музичного твору, який дозволяє педагогові не втратити жодної дитини, оскільки у кожній починає спрацьовувати «власний механізм пізнання», що вже добре засвоєний, яким дитина володіє найкраще, відчуваючи при цьому стан комфортності, зручності. Чітко розуміючи об’єкт, про який йдеться в пісні, дитина легко й швидко включається у різні види естетичної діяльності: грає в пісню (драматизація), малює її, танцює (використовуючи різні пантомімічні рухи), співає та слухає її, складає вірші, казки, або пригадує вже відомі літературні твори про героїв пісні, грає на музичних інструментах тощо. Учитель повинен пам’ятати, що вибір дитиною певного виду естетичної діяльності залежатиме від індивідуального розвитку, власного бажання кожного учня. Таке входження в образ пісні відкриває для 6—7-річної дитини шлях до естетичного опанування музичного твору.

Основною формою залучення дітей до першого знайомства та подальшого вивчення пісні як естетичного явища має стати музична гра, якій надається у цьому процесі своєрідна психолого-терапевтична функція. Ідею впровадження рухливих музичних ігор у процес музично-естетичного виховання уперше теоретично обґрунтував та розробив на матеріалі української народної дитячої пісні В. М. Верховинець [1]. Ним був знайдений дійовий шлях наближення музичного мистецтва (в багатьох його проявах: музика, хореографія, театр) до дітей, який пролягає через «найвідповіднішу форму руху для малечі», основний спосіб пізнання світу — гру.

На другому етапі (2—3-те заняття) основною метою постає ознайомлення учнів із змістовною стороною отриманої від пісні інформації. Особливого значення цей етап набуває для вчителів музики, які мають змогу розглянути українську народну дитячу пісню як об’єкт дослідження специфіки музичної мови. Етап проводиться у двох напрямках:

Перший напрямок: надання учням знань, а також формування умінь та навичок у визначенні особливостей та специфіки музичної мови, зокрема її інтонаційної природи з опорою на літературний текст пісні.

Другий напрямок: пізнання дітьми пісні як синтетичного явища, тобто такого, де рівноправно взаємодіють літературна та музична мови.

Важливим моментом методики є співставлення двох настроїв, створених поетичним словом та музичною інтонацією. Цьому сприятимуть проблемні питання до учнів, поставлені вчителем: «Чи повинні допомагати, «дружити» у пісні слова і музика? Чи буває так, що вони ворогують?»

Доцільними є такі проблемні ситуації:

СИТУАЦІЯ А. Учням пропонується інша мелодія, підібрана вчителем до відомого тексту пісні, яка за своїм характером не збігається зі змістом тексту. Ставиться запитання:» чи не заважає музика та слова одне одному?», «Чи подобається вам таке звучання пісні? Поясніть чому.».

СИТУАЦІЯ В. Дітям пропонується дати естетичну характеристику (тобто визначити гармонію художнього слова та мелодії) дитячої народної пісні іншої країни, яка звучить іноземною мовою. Краще підібрати фольклорні зразки тієї країни, мова якої більш відома вчителю. Після прослуховування звернутися до дітей з такими питаннями: «Що ви можете оцінити, про що розповісти стосовно щойно почутої пісні? Чи можна, не розуміючи іноземної мови, якою звучить пісня, дізнатися про що йдеться в ній? Як вам це вдається? Що допомагає вам у цьому?». Узагальнюючи відповіді дітей, підкреслюючи правильність визначення ними емоційно-чуттєвого змісту, вчитель може дати переклад тексту пісні, який певною мірою буде співзвучним відповідям учнів. Учитель може розповісти першокласникам про те, як старанно люди шукали кращий варіант співзвучності між словом та мелодією для того, щоб якнайкраще передати настрій пісні, її зміст.

Для поглибленого засвоєння дітьми нерозривної єдності музичного та літературного мистецтва у пісенному жанрі, ефективним є впровадження навчальної казки «ДВІ СЕСТРИ».

«ДВІ СЕСТРИ»

казка

Жили собі дули на світі дві сестри. Звали їх Поезія та Музика. Сестри були дуже схожі між собою і завжди дружили. Були вони справжніми чарівницями, вміли роботи вони дивовижне! Коли сестри починали розмовляти у двох, виходила у них... ПІСНЯ!

Більш за все на світі любили сестри дітей і часто приходили до них гратися. Всі разом вони співали, раділи, сумували, а головне — вміли відчувати цей цікавий, такий захоплюючий світ, який оточував їх! Кожного разу сестри влаштовували дітям справжнє казкове свято. Але, на жаль, дуже часто, коли всі вони були разом, діти забували і не помічали одну з сестер із чудовим ім’ям — Мелодія. Дітки, звичайно, чули її, але не відчували.... А ось іншу сестру — Поезію вони розуміли відразу, бо розмовляла вона з ними словами, тобто мовою відомою та зрозумілою їм.

Одного разу дуже зажурилася Мелодія: «Чому мої любі друзі не звертають на мене увагу, вони ж так люблять співати! Адже пісню ми з сестрою Поезією робимо удвох! Я знаю, що дітки чують мене, я бачу це по їх оченяткам....Я маю щось зробити, щоб привернути своїх друзів до себе...». І Мелодія, порадившись із сестрою, заховалася від діток, замовкла. Як не намагалась Поезія зачарувати дітей, але вона залишалась без сестри лише чарівною Поезією. Пісні вже не було. І тільки тоді діти згадали про Мелодію, почали кликати до себе, просили повернутися до них. Коли Мелодія знов з’явилася і знову зазвучала Пісня, діти зрозуміли, які чудові ці сестри, коли звучать вони разом! Як вміють вони дружити та допомагати одна одній творити цю дивовижну, чарівну красу, ім’я якої — ПІСНЯ!

І з того часу кожного разу, коли діти співали або чули пісню, вони намагалися відчути та уявити собі обох сестер — Поезію та Музику!

Робота вчителів початкових класів на інших «немузичних» заняттях другого етапу формування у першокласників естетичного ставлення до української народної дитячої пісні має бути спрямована на організацію дослідницької діяльності учнів з вивчення тієї численної інформації, яку містить народна пісня. Ефективність впровадження української народної дитячої пісні у навчально-виховний процес початкової школи зумовлена наявністю досить сильного емоційно-чуттєвого компоненту пісні (мелодійний вплив та поетика), який дозволяє активізувати саме чуттєву сферу учня, стимулювати його до активної естетико-пізнавальної діяльності. Отже діти мусять фрагментарно, на інших уроках (народознавство, природознавство, математика, рідна мова, ритміка, образотворча діяльність тощо) усвідомлювати та аналізувати отриману з пісні інформацію. При такому підході, навіть якщо не виявлятиметься розвиток спеціальних музичних здібностей, дитина на все життя збереже щире, суто естетичне ставлення до народнопісенного жанру та музичного мистецтва взагалі.

Учитель при проведенні занять за представленою нами методикою зможе визначити правильність проведення ним заняття за таким критерієм: кожне зауваження учня є ознакою того, що він цікавиться піснею, що його індивідуальні здібності не сплять. Доцільним є також проведення анкетування серед батьків, які мають змогу спостерігати за власними дітьми у позаурочний час, коли дитина абсолютно вільно виражає себе.

Наведемо орієнтовний зразок такої анкети:

АНКЕТА ДЛЯ БАТЬКІВ

  1. Чи співає дитина вдома? Які пісні?
  2. Як часто? Коли?
  3. Чи не звертається до Вас з проханням про якусь додаткову інформацію щодо пісні? Про яку саме?
  4. Чи просить вона співати Вас? Які пісні? За якими обставинами?
  5. Чи викликає в неї інтерес почута нова пісня /музика взагалі/ по радіо, по телебаченню?
  6. Чи не знаходили Ви відображення улюбленої пісні Вашої дитини у її діяльності: малює героїв, танцює, грається в пісню, пробує зіграти мелодію на музичних інструментах тощо?
  7. Чи не змінилось якимось чином ставлення дитини до пісні, музики взагалі протягом останнього часу?

Третій, заключний етап формування у першокласників естетичного ставлення до пісні має на меті надати їй певного значення у комунікативній діяльності учня.

Педагогові необхідно бути переконаним у результативності цієї роботи, яка зумовлена з одного боку надзвичайно гуманним ставленням до кожного учня, повагою до внутрішнього бажання маленької особистості у самореалізації [8] в певному виді діяльності (навіть безвідносно щодо якості результатів); з іншого — естетичною доцільністю самого народнопісенного жанру, його демократичністю, можливістю варіативності виконання та синкретичною природою народної пісні, що передбачає різні супроводжуючі види естетичної діяльності.

На цьому етапі (3—4-те заняття) педагог визначає сфери та рівні індивідуального ставлення дитини до народної пісні. Так, він може запропонувати дітям за їх бажанням обрати певний вид діяльності, в якому вони мали б змогу якнайкраще виразити себе, свої думки, почуття, мрії щодо вивченої пісні, її художнього образу.

Можна дати такі творчі завдання:

  1. Якими кольорами, або рухами, або звуками чи словами ти зобразив би героїв пісні?
  2. Уяви собі двох сестер, Поезію та Музику, у цій пісні. Як, на твою думку, можна зобразити їх:

а) намалювати (зліпити, сконструювати тощо);

б) показати у русі (танок, пантомімічні дії);

в) зіграти на музичному інструменті;

г) заспівати або скласти вірш про них;

д) розповісти про них словами.

  1. Який із засобів зображення, відтворення пісні тобі подобається більше?
  2. Чи можна придумати продовження цієї історії? Запропонуй власний варіант. Якою мовою (музичний звук, жест, колір-лінія, слово тощо) краще показати твій варіант продовження? Зроби це, будь ласка!

Діти можуть працювати з фарбами (малювання героїв, їх настрої), грати на музичних інструментах (вибір інструмента за бажанням учня та зображення на ньому стану героя, його дій, характеру тощо), прослуховувати аудіо та відеозаписи пісні у виконанні професійних колективів, обробок мелодій пісень для оркестру або варіації на теми пісень, демонструвати елементи хореографічного та драматичного виконання пісенного дійства з використанням ритмічно-пантомімічних рухів. Учням слід надати можливість вільного співу пісень за бажанням із вивченого репертуару тощо.

У такий спосіб можна зафіксувати найбільш близькі сфери вияву власного «Я» у кожного учня. Для власного самовираження дитина шукає найбільш вдалу й зручну для неї форму відтворення власного стану та естетичного ставлення до пісні.

Таким чином, розроблена методика роботи з народнопісенним жанром у першому класі допоможе тим педагогам, які щиро ставляться до своїх вихованців та прагнуть створити такі педагогічні умови, які б надали можливість кожній дитині знайти своє власне «Я» у складному для них, але надзвичайно цікавому процесі естетичного пізнання себе та навколишнього світу!

Література

1. Верховинець В. М. Весняночка: Ігри з піснями для дітей дошк. і мол. шк. віку. — 5-те вид. — К.: Муз. Україна, 1989. — 343 с.

2. Іваницький А. І. Українська народна музична творчість: Посібник для вищ. та серед. учб. закладів. — К.: Муз. Україна, 1990. — 336 с.

3. Каган М. С. Морфология искусства. — Л.: Искусство, 1972. — 440 с.

4. Суховерсъка О. Рухливі забави й гри з мелодіями й примівками. У 2-х ч. — Львів, 1924. — ч. 1. — 1924. — 16 с., ч. 2. — 1924. — 16 с. / Репрентне вид.

5. Теплов Б. М. Избранные труды: В 2т. — М.: Педагогика, 1985. — Т. 1. — 328 с.

6. Українське дошкілля. — К.: Муз. Україна, 1992. — 142 с.

7. Формирование восприятия дошкольников / Под ред. А. В. Запорожца и Л. А. Венгера. — М.: Просвещение, 1967. — 280 с.

8. Федій О. А. Підготовка студентів педагогічних інститутів до естетичного виховання дітей 6—7 років. — Дис....канд. пед. наук. — Полтава, 1995. — 190 с.

9. Федій Олъга. Естетичне виховання першокласників засобами української народної дитячої пісні: методичні рекомендації. — Полтава, 1995. — 32 с.

10. Maslow A. Y. Motivation and Personality. — N. Y., 1954.