• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Естетотерапія

3.2. Логотерапія

ЛОГОТЕРАПІЯ (від давньогрецьк. — logos — смисл) — це вид естетотерапії, спрямований на те, щоб надати духовного змісту, з’ясувати сенс життя людині, яка втратила його, звернути увагу на справжні моральні та культурні цінності життя.

Цей метод запропонований австрійським психіатром В. Франклом. Він спирається на усвідомлення людиною своєї відповідальності перед іншими та перед самим собою.

Соціальна логотерапія — це медико-соціально-педагогічна галузь знань, яка містить відомості про методи, технології надання допомоги суб’єктам соціального життя з деформованими життєвими орієнтаціями, уявленнями про справедливе та несправедливе суспільство, про соціальну життєдіяльність людини тощо.

Цікавою є ідея В. Франкла про «прагнення до смислу», що є природнім для людини та визначальним у становленні її як особистості. Мова йде перш за все про емоційно-духовну сферу людського життя.

Вчені-логотерапевти пропонують використовувати відомий сократівський метод діалогу, при якому дитину ніби «підштовхують» до відкриття нею адекватного смислу життя. Метою роботи логотерапевта є не нав’язування якоїсь єдиної «правильної» ідеї, а розширення можливостей дитини бачити увесь спектр потенційних смислів життя. Правильною вважається така постановка перед дитиною проблеми, яка передбачає питання не про смисл життя взагалі, а про смисл життя певної людини в даний момент.

Змістовою характеристикою смислу життя вважаються цінності, як смислові універсали.

У практиці логотерапії виділяють три групи цінностей:

• цінності творчості (мають пріоритетне значення, базуються на праці);
• цінності переживання (наприклад: кохання);
• цінності відношення (як усвідомлене ставлення до об’єктивної реальності).

Названі цінності можуть бути використані при складанні окремих методик роботи естетотерапевта як базові змістові ідеї, основні змістові компоненти педагогічних реабілітаційних та профілактичних технологій.

Особлива роль в успішності проведення логотерапії з дітьми, що мають проблеми соціалізації, належить особистості самого логотерапевта-дорослого, який не повинен нав’язувати дитині власних поглядів на смисл буття.

Література

1. Карвасарский Б. Д. Психотерапевтическая энциклопедия — СПб: Питер, 1999.

2. Словарь по социальной педагогике: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Авт.-сост. Л. В. Мардахаев. — М.: Академия, 2001. — 368 с.: С. 143.

3. Палъчевсъкий С. С. Соціальна педагогіка: Навчальний посібник — К.: Кондор, 2005. — 560 с.: С. 271 — 295.

4. Дж. Прохазка, Дж. Норкросс. Системы психотерапии. Пособие для специалистов в области психотерапии и психологии. — Спб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2005. — 384 с.: С. 96—97.