Порівняльне літературознавство

1.4. Гуманітарні виміри наукової дисципліни

Порівняльна галузь народилася і розвинулася з прагнення досліджувати літературний процес у широкому контексті. Звідси порушення «суверенних кордонів» однієї національної літератури і вивчення зв´язків і подібностей у межах кількох літератур, близьких за мовою, а відтак - у рамках світової. Безперечно, з´ясування цих зв´язків, подібностей і відмінностей сприяє міжкультурному взаємопізнанню і взаєморозумінню. Тим-то в сучасному світі, що постійно змінюється, функції літературної компаративістики вимірюють не лише суто науковими, а й гуманітарними чинниками.

Адже сьогодні, як колись у добу романтизму, пожвавились процеси відродження місцевих літературних традицій, оновлення національних культур, розширення сфери міжетнічного спілкування, які складно, не раз конфліктно, взаємодіють з тенденціями глобалізації у сферах економіки, політики, культури. Ці обставини визначили актуальність компаративістики і сприяють її популярності як університетської дисципліни.

Відповідаючи на виклики часу, літературна компаративістика активно звертається до різноманітних міждисциплінарних підходів. Внаслідок цього дедалі розмитішою виявляється лінія вододілу між компаративістикою, історією та теорією літератури, іншими гуманітарними науками - всі вони нині тісно зв´язані і розвиваються у творчій співпраці, лише час од часу змінюючи акценти у своїх взаєминах. Якщо, наприклад, у 1960-1970-х роках переважало тяжіння до історико-порівняльного дослідження, то в останні десятиліття баланс переміщено в напрямі теорії і методології. Нові критичні концепції збагачують дослідний арсенал компаративістики. Сьогоднішні порівняльні студії інтенсивно розвиваються в різних аспектах - постколоніальних, тендерних, інтертексту- альних та ін., які істотною мірою визначають не лише сучасний стан літературної компаративістики, а й тенденції і перспективи її розвитку.

У першому розділі своєї книжки «Літературна компаративістика: теорія, метод, застосування» (1998) Стевен Тотосі де Зепетнек заманіфестував десять засад новітньої компаративістики, а саме:

  1. Ключове значення отримує дослідний метод завдяки акцентуванню не лише на тому, що відбувається в рамках досліджуваного предмета, а й як відбувається.
  2. На противагу почуттю відрубності і самодостатності студій над окремою літературою сучасна компаративістика пропонує альтернативний і паралельний дослідницький стиль, що як теоретично, так і методологічно постулює міжкультурний, міжмовний, міжлітературний, міждисциплінарний діалог.
  3. Необхідність знання кількох мов, літератур і наукових дисциплін.
  4. Вивчення літератури в її стосунках із сусідніми формами мистецької експресії (візуальні мистецтва, музика, кіно тощо) й у зв´язку з іншими гуманітарними галузями (історія, соціологія, психологія тощо).
  5. Особливе значення для порівняльного вивчення різноманітних національних літератур англійської мови, яка є своєрідною lingua franca у багатьох сферах сучасного життя (спілкування, освіта, технології, бізнес тощо). Притім автор застеріг перед євроамерикоцентризмом і будь- якою формою колоніалізму.
  6. Вивчення літератури у культурному контексті.
  7. Принцип інклюзивності, що означає включення в дослідне поле Іншого - всього того, що за формою чи змістом є маргінальним, перебуває в меншості, відсунуте на периферію.
  8. Інтердисциплінарна методологія, яка передбачає три види співпраці: ін- традисциплінарність (дослідження в межах гуманітарних дисциплін); мультидисциплінарність (студії компаративіста, який використовує методи, концепції, терміни іншої наукової галузі); плюридисциплінарність (дослідження, що його здійснює група фахівців з кількох різних галузей).
  9. Як інклюзивна дисципліна в межах міжнародної гуманітаристики сучасна літературна компаративістика чинить опір протистоянню між глобалізацією і тенденціями до обмеження в рамках локального, расового, національного, тендерного, дисциплінарного підходу тощо.
  10. Різнобічність компаративного підходу, заснованого на науковій скрупульозності і методологічній точності

Цей «декалог» новітньої компаративістики є, звичайно, неповним, однак промовистим, бо окреслює деякі провідні тенденції галузі.