Естетотерапія

2.12. Лекція: Теорія та практика пісочної терапії

Історія виникнення пісочної терапії.

Основи організації пісочної терапії:

Загальні принципи взаємодії з дитиною.
Додаткові принципи пісочної терапії.
Обладнання для пісочної терапії.
Казкотерапевтичний підхід до пісочної терапії.

Індивідуальна проективна психодіагностика, психотерапія та психокорекція у пісочниці.

Ігри на розвиток тактильно-кінестетичної чутливості та дрібної моторики рук.

Пізнавальні ігри.

Історія виникнення пісочної терапії

Ігри з піском — це перший комунікативний досвід дитини. Це одна з форм природної активності дитини.

Гра в пісочниці створює самостійний Світ Дитини, який відображає наш Дорослий Світ. Сьогодні вже багато дитячих дошкільних закладів мають ванночки для води та піску. Проте, часто вихователі трактують досить однобічно психолого-педагогічний та корекційний потенціал цього дитячого уподобання: «Пісочниця нагадуватиме дітям взимку літо!...».

Стає необхідним вивчення та запровадження відомих на сьогодні методів діагностики та психокорекції пісочної терапії.

Виділення її як естетотерапевтичного виду зумовлене високим ступенем психологічної комфортності та творчого прояву дитини під час гри у пісочниці.

В основі пісочної терапії лежить спонтанність проявів дитини саме у пісочних іграх.

Історія пісочної терапії

Принцип «терапії піском» запропонований Карлом Густавом Юнгом, який є засновником аналітичної терапії. За Юнгом, пісок — це символ життя у Всесвіті, а піщини — це люди інші живі істоти у цьому Світі.

Уперше пісочницю у ігровій психотерапії запровадила у 1929 (39?) році англійський дитячий психотерапевт М. Ловенфельд у Лондонському Інституті Дитячої Психології.

Дослідниця вважала цілющим тактильний контакт дитини з піском та водою. В ігри включалися різні предмети та іграшки. Діти самі додавали воду у пісок та будували там свій Світ! Цю методику було названо «Техніка побудови Світу».

Інший представник юнгіанської школи швейцарський аналітик Д. Калф, яка за порадою самого К. Юнга у 1956 році особисто вивчала у М. Ловенфельд її методику, намагалась дослідити інший аспект у пісочній терапії, а саме: питання створення для своїх клієнтів «вільного, захищеного простору», де, граючись з піском вони відчували б себе вільно.

Американський психотерапевт Л. Штейнхард (юнгіанська прихильниця) у своїх дослідженнях об’єднала психотерапію з арттерапією. Вона має спеціальну художню освіту, яка допомогла вченій подивитися на побудований дитиною власний Світ у пісочниці очима художника, своєрідного перекладача художніх образів на мову психології дитячої душі. Отже Л. Штейнхард у першу чергу цікавить тріада:

ДИТИНА — ПСИХОТЕРАПЕВТ — ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ!!!

Російські вчені Т. Д. Зінкевич-Євстигнеєва, доктор психологічних наук, директор Інституту Казкотерапії у м. Санкт-Петербурзі та Т. М. Грабенко, психолог, дефектолог розробили й успішно апробували систему пісочних ігор, спрямованих на навчання, розвиток та корекцію особистості дітей дошкільного та шкільного віку.

Студентами та магістрами Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка була успішно апробована зазначена методика вчених Санкт-Петербурзького Інституту Казкотерапії та розроблена на матеріалі української культури методика пісочної терапії при роботі з дітьми, що мають проблеми розвитку.

Основи організації пісочної терапії

ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ВЗАЄМОДІЇ З ДИТИНОЮ

Правила та умови проведення гри у пісочниці:

принцип комфортного середовища. Передбачає дві основні складові: психологічний комфорт (вдалі, цікаві завдання, позитивне оцінювання з боку дорослого тощо) та — комфортне оточення (м’яке освітлення, зручна пісочниця, цікаві іграшки тощо (див. мал. 2.19);
принцип безумовного прийняття (основна ідея-принцип гуманістичної педагогіки — прийняття дитини такою, якою вона є!);
принцип доступності інформації (усі звернення, рекомендації повинні бути сформульовані у доступній для дитини формі, припустимо використання « дитячої термінології»);
принцип конкретизації (вихователь має знати істинну (справжню) проблему дитини, поступово та тактовно з’ясовувати її);
принцип об’єктивізації (вихователь повинен бачити проблему «зверху» — у системі життєдіяльності дитини);
принцип орієнтації на потенціальний ресурс дитини (наприклад: використання дитячого хобі у грі);
принцип інтегрування у соціальне середовище (орієнтування на вирішення проблем соціалізації дитини у мікросередовищі).

ДОДАТКОВІ ПРИНЦИПИ ПІСОЧНОЇ ТЕРАПІЇ

До додаткових принципів пісочної терапії відносять:

✓ принцип оживлення абстрактних символів (букв, цифр, геометричних фігур тощо, таким чином формується почуття реальності);

✓ принцип реального проживання (дитина переживає події разом з героєм, відбувається перехід з Уявного в Реальне та навпаки, дитина «на практиці» переконується у правильності або помилковості власних дій);

✓ принцип усвідомлення досвіду та ситуацій (самі ситуації розігруються у пісочниці, але дитина має можливість подивитися на неї зі сторони;

✓ принцип обміну (у пісочній грі дитина та дорослий легко обмінюються ідеями, думками, почуттями, будують таким чином партнерські відносини).

ОБЛАДНАННЯ ДЛЯ ПІСОЧНОЇ ТЕРАПІЇ

Для організації та проведення пісочної терапії необхідні такі матеріали та прилади:

✓ Водостійкий дерев’яний ящик.

Для індивідуальної роботи або для малих груп.

Розмір 50 х 70 х 8 см. Це оптимальне поле для зорового сприйняття.

Якщо проводяться корекційні заняття для дітей з особливими потребами краще використовувати ящик квадратний або у формі кола. Це спрямовуватиме дітей до заняття центру.

Внутрішня поверхня (дно та боки) пофарбовані у блакитний колір (символ води та неба).

✓ Чистий просіяний пісок.

Піском наповнюється половина (або менше) пісочниці. Поруч має стояти графин з водою. Малі діти, підлітки та «напружені» дорослі надають перевагу саме мокрому піску. «Чистити» пісок (промивати, виставляти на сонце) слід раз у 2—3 місяця.

Колекція міні-фігурок.

Висота таких фігур не повинна перевищувати 8 см. У набір іграшок повинні увійти:

людські персонажі;
будівлі: дома, школи, церкви, замки, тощо;
машини: сухопутні, морські, космічні, бойові, тощо;
рослини: дерева, кущі, квіти, овочі, тощо;
побудови: мости, ворота, загони для тварин тощо;
природні матеріали: ракушки, гілочки, камінці, кістки, яйця тощо;
символічні речі: джерела для загадування бажань, ящики із скарбами, коштовності тощо;
казкові герої: злі та добрі;
релігійні предмети та сувеніри;
жива зелень та інше;
домашні речі, гайки, флакони тощо;
пластикові або дерев’яні літери та цифри, геометричні фігурки.

Розташування предметів. Іграшки можуть бути розміщені на полицях для зручності вибору дитиною необхідних матеріалів. Вони групуються за категоріями (тварини, будівлі тощо), або знаходяться у хаотичному порядку й дитина сама комбінує іграшковий матеріал на власний розсуд.

Л. Штейнхард розглядає матеріали, які використовуються у пісочниці у їх символічному значенні. Вона вважає що це має суттєве значення для діагностики та корекції, оскільки вибір іграшок відбувається інтуїтивно.

У таблиці 2.9 наведені основні матеріали у їх символічній семантиці для пісочної терапії.

Таблиця 2.9. СИМВОЛІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ МАТЕРІАЛІВ У ПІСОЧНІЙ ТЕРАПІЇ

Матеріал	Символічне значення
Пісок	Засіб передачі метафоричного, відчуття нескінченності, нестійкості, змінності, байдужості тощо.
Вода	Метафора глибини, спокою, бурхливого руху, чистоти тощо.
Метал	У багатьох культурах метал — це ембріон, що зароджується у надрах землі.
Камінь	Символ кісток Матері-землі, міцність, безсмертя, вічність. Якщо камінь стоїть вертикально — символ фалоса. Інколи камінь — це позначення центру Світу, місток, що з’єднує землю з небом.
Скло та кришталь	Символ зцілюючого впливу психотерапії, яке стає можливим завдяки глибокий внутрішній роботі психіки. Це символи чистоти, взаєморозуміння та духовного досвіду.
Мінерали	Символ прихованих цінностей, відкриття краси у предметі та багатий потенціал природного начала.
Дерево	У багатьох культурах це — prima materia, з якої було все створено. Асоціюється з колискою, труною, або постіллю. Насіння дерев — символи росту, розвитку, енергії життя та процесу формування особистості.
Раковини	Символ сексуальності, родючості та народження — фізичного й духовного.
Кістки	Вічність життя та можливість воскресіння. Нагадують про смерть та скінченність земного життя.
Пір’я	Символ істини. Воно асоціюється з небом та вітром, нагадує про польоти до інших світів.
Пластмаса	Символи пакунків та продуктів промислового виробництва, сучасного суспільства та прагнення створювати зовнішній ефект для того, щоб якомога вигідніше продати той чи інший товар.

КАЗКОТЕРАПЕВТИЧНИЙ ПІДХІД ДО ПІСОЧНОЇ ТЕРАПІЇ

Вчені образно порівнюють пісочницю з ЛАНШАФТОМ ДИТЯЧОЇ ДУШІ. У контексті казкотерапії пісочницю розглядають як:

середовище для створення казок (таємниця народження міфу, казки відбувається набагато легше коли дивишся на реальні речі, ніж на білий папір);
посередника встановлення контакту між дорослим та дитиною (особливо ефективно на перших етапах діяльності педагога);
засіб та можливість відчути себе реальним Чаклуном, діячем: дитина — Творець: створює Світ, який підкоряється їй, герої грають ті ролі, які вона забажає, події розв’язуються потрібним їй чином;
засіб усування комплексу «поганого митця»: дитина працює з готовим матеріалом.
«поле», яке дозволяє дорослому глибоко відчути внутрішній світ дитини (споглядач ніби торкається Душі дитини, її світогляду, він стає свідком таїнства внутрішніх змін, що відбуваються в дитини під час гри у пісочниці).

Дитина здатна застосовувати соціальний «пісочний досвід» у своєму реальному житті.

Казкотерапевтична пісочна терапія використовується у чотирьох аспектах:

проективна діагностика;
психокорекція та психотерапія;
психопрофілактика;
навчання.

Індивідуальна проективна психодіагностика, психотерапія та психокорекція у пісочниці

Розглянемо перші три вищеназваних аспекти казкотерапії у пісочниці.

При аналізі пісочної картини та «пісочних казок» можна діагностувати такі феномени:

наявність у дитини внутрішніх конфліктів;
рівень та спрямованість агресії;
потенційні, ресурсні можливості;
засоби подолання труднощів.

Методика проведення: Дитина самостійно обирає необхідний іграшковий матеріал. Вона — Чаклун, який будує Свою Країну. Коли дитина починає будувати, терапевт-дорослий повинен зайняти таку позицію, щоб дитина його не бачила й не відчувала на собі його тиск-присутність, проте сам терапевт повинен добре спостерігати за всіма подіями, що відбуваються у пісочниці.

Виділяють три способи збору інформації для проективної психодіагностики:

1) розповідь — обговорення:

При обговоренні можна задати такі питання:

«Розкажи, що ти тут побудував.»;
«Хто тут живе?»;
«Що буде з жителями твоєї Країни, якщо раптом обрушиться стихійне лихо (землетрус, паводок, пожежа тощо). «Що вони відчуватимуть?», «Як вестимуть себе?»;
«А як себе вестимуть жителі-сусіди?»;
«Як надалі вони житимуть?»;
«Зміни у пісочниці все, що необхідно».

2) аналіз почуттів, які виникають у процесі розглядання пісочної картини в автора та в дорослого:

Наприклад: дорослий говорить:

«Коли ти дивишся на картину у пісочниці, що ти відчуваєш?»,

або сам говорить: «Коли я дивлюсь на Країну, яку ти створив, я відчуваю...». Таким чином можна дізнатися про рівень розвитку емоційної сфери дитини, її здатності до рефлексії тощо.

3) аналіз розташування фігурок у пісочниці та їх символічне значення:

При побудові Країни має значення наскільки багатий та різноплановий ландшафт у пісочниці («плоскі» пісочниці зустрічаються у зовсім маленьких дітей, підлітків та у дорослих із стабілізованими нервовими процесами (після стресів, важких втрат): це ознака невміння, небажання глибоко проникати у сутність, внутрішні проблеми, або заспокоєння). Фігурка, яка була поставлена першою теж може нести в собі глибокий зміст для дитини.

Для аналізу значення розташування фігурок можна використовувати таку схему. «Пісочний лист» умовно розділимо на три частини по вертикалі та три частини по горизонталі. Кожний сектор несе певне символічне навантаження.

1) Фігурки, які розміщені у цьому куті, пов’язані або із спогадами, або з думками про домівку, маму, або іншу значущу жінку.

2) Фігурки можуть відображати те, про що у даний момент думає, фантазує дитина.

3) Фігурки, як правило, відображають мрії, плани на майбутнє, думки про взаємодію в соціумі: від дитячого садочку й школи до роботи. Взаємодію з батьком, іншими значущими чоловіками.

4) Фігурки відображають деякі переживання в минулому, пов’язані із домом, мамою, значущою жінкою.

5) У цій частині зосереджуються найголовніші фігурки. Вони відображають, з одного боку, актуальні емоційні стани, з іншого — ціннісні прагнення, дещо значуще (незалежно від того, чи вони усвідомлені, чи ні).

6) Фігурки у цій частині відображають прагнення, бажання автора.

7) Фігурки відображають деякі дії в минулому, пов’язані із домом, мамою, значущою жінкою.

8) Фігурки відображають певні дії, що реалізуються в даний момент.

9) Фігурки символізують деякі дії, які можливі у майбутньому. Дії по відношенню до соціального оточення або до чоловічої статі.

Така інтерпретація правильна для «праворуких» дітей, для «ліворуких» — все дзеркально.

Головна умова інтерпретації — відсутність поспішності у висновках!

Якщо дорослий не володіє достатнім рівнем роботи з символами (див. юнгіанську терапію Л. Штейнхард), то слід звернутися до психологічної інформації самої пісочної казки.

Ігри на розвиток тактильно-кінестетичої чутливості та дрібної моторики рук.

Тактильна форма відчуття у людини є найдревнішою. Це відчуття, які ми отримуємо через дотик: гаряче-холодне, сухе-вологе, колюче-гладке, м’яке-тверде тощо. Кінестетичні відчуття пов’язані у людини з відчуттям самого руху: як сидимо, як стоїмо, чи комфортно нам при таких рухах тощо.

Тактильно-кінестетичні відчуття напряму пов’язані з розумовими операціями. Пальчикові ігри у піску стабілізують емоційний стан дитини.

Промовляння почуттів, що виникають під час контакту з пісковою поверхнею створює своєрідний чуттєвий досвід особистості, формує навички позитивної комунікації. Розвиток дрібної моторики руки корелює з розвитком мовленнєвої діяльності дитини. Вперше такі дослідження проводились М. М. Кольцовою.

Виділяють такі види ігор на розвиток тактильно-кінестетичної чутливості та дрібної моторики рук у пісочниці:

- «Відбитки наших рук»:

✓ на рівній поверхні піску дорослий та дитина по черзі роблять відбитки своїх рук (зовнішньої та внутрішньої поверхні долоні);

✓ створюються різноманітні спільні візерунки (усією поверхнею долоні, ребрами долоні, кулачками, окремими пальчиками тощо);

✓ можна поділитися відчуттями, що виникають при роботі з піском;

✓ рухові вправи у піску: «ковзання» долонями або ребрами (як змія, машина тощо), зигзагоподібні або кругові рухи;

✓ створення малюнків у піску: «волошка», «сонечко», «дощик», «трава» тощо;

✓ ходіння по поверхні піску пальчиками: по черзі, одночасно, одним тощо;

✓ «загадкові сліди»: групувати по два, по три, по чотири пальчики та створювати відбитки слідів різних тварин;

✓ вправа «гра па пісочному роялі» — імітація гри на піаніно.

- «Що заховано у піску?»:

✓ дорослий та дитина занурюють руки у сухий пісок, спостерігають, як при цьому змінюється рельєф піску;

✓ звільняють руки від піску без різких рухів: рухаються лише пальчики або здуваються піщинки;

- гра «Міна» (рука одного гравця перетворюється у міну, вона знаходиться у піску у будь-якому положенні; її треба обережно відкопати, не доторкуючись до неї);

Варіант ускладнення цієї гри — у пісок заривають якусь іграшку.

Пізнавальні ігри

У піску можна створювати різноманітні світи:

✓ подорож у часі;

✓ подорожі різними країнами та континентами;

✓ подорожі до інших планет тощо.

При цьому дитина не лише з задоволенням фантазує, уявляє, мріє, але й реально створює і проживає ці події. Наприклад, можна познайомитися з Прадавніми часами, відтворити шлях «Підводної Одисеї Ж. Кусто», побувати на поверхні Місяця, Марса тощо. Цікавими й вражаючими можуть стати своєрідні картини історичних подій (побут прадавніх скіфів, Полтавська битва тощо).

Серед ігор на знайомство з навколишнім світом можна виділити такі групи:

✓ географічні ігри;

✓ фантастичні ігри;

✓ історичні ігри;

✓ ігри-екскурсії містом.

Ігри на розвиток фонематичного слуху та корекцію звуковідтворення

Сутність цієї категорії ігор полягає у тому, що мовлення у поєднанні з активною дією викликає позитивну мотивацію навчання: дитина стає активним учасником навчального процесу.

Завдяки іграм вирішуються такі види завдань:

✓ навчально-корекційні завдання: розвиток фонематичного слуху: вміння відчувати та виділяти окремі звуки та звукосполучення; формування правильного звуковідтворення;

✓ психологічні завдання: розвиток комунікативності та відчуття задоволення собою та своєю роботою.

Прикладом ігор на розвиток фонематичного слуху та корекцію звуковідтворення можуть стати ігри-казки «Подорож в країну А (Б, В ...)».

Основними характеристиками даного модулю ігор є (на прикладі літери «А»):

Інструкція до гри повинна бути проведена у віршованій формі. Це створює своєрідний казковий ефект та дає можливість краще інтонувати, робити акценти при мовленні на необхідних звуках. Крім того метроритмічний характер вірша має певний психотерапевтичний вплив на дитину своєю узгодженістю, гармонійністю, мелодичністю звучання.

Під час промовляння вірша ведучий виставляє у пісочниці фігурки відповідно сюжету.

Дидактичний матеріал

✓ готується заздалегідь: основою створення таких колекцій може стати іграшковий матеріал «Кіндер-сюрпризів», або виліплені з глини, намальовані іграшки;

✓ відбираються фігурки у назвах яких присутній звук «а»;

✓ на фігурки наклеюються літери «А»;

✓ усі фігурки (до 8—10 штук) виставляються поряд з пісочницею;

✓ окремо готується сама Літера «А».

Послідовність роботи зі словами, які мають у своєму складі звук «а» має такий алгоритм:

✓ обігруються фігурки у назвах яких звук «а» знаходиться на початку слова («а-пельсин», «а-рбуз»);

✓ обігруються фігурки у назвах яких звук «а» знаходиться у кінці слова («принцес-а», «берез-а»);

✓ обігруються фігурки у назвах яких звук «а» знаходиться у середині слова («м-а-ки», «р-а-ки»);

Використовуємо такі засоби, що стимулюють емоційно-чуттєву сферу дитини:

✓ яскраві фігурки;

✓ інтонованість мовлення та проспівування голосних звуків (на наступних етапах роботи інтонованість «прибирається» та надається можливість дитині самій відчути необхідні звуки).

При організації ігор у пісочниці спираємось на одночасну роботу трьох видів сприйняття:

✓ слухове,

✓ зорове,

✓ тактильно-кінестетичне.

Головною умовою самої гри має стати наступне гасло:» ця гра має бути близькою та цікавою для дитини».

При проведенні гри враховуємо індивідуальний темп засвоєння дитиною інформації.

Вимоги до учасників гри:

✓ для дорослого — наявність фантазії, власний творчий пошук;

✓ для дитини — можна залучати малечу вже з 3-річного віку.

Навчання читання та письма «пісочна грамота»

Основна ідея розробки ігор цього модуля — використання додаткового ефекту перцепції: чутливості рук та розвиток дрібної моторики. До найбільш ефективних ігрових завдань слід віднести таки:

«Виліпи, будь ласка, літеру...». (Згрібають пісок ребром долоні, звіряють з оригіналом).

Створимо Місто Літер (Вчимося розміщувати символи у просторі).

«Я виліплю літеру, а ти — викопай її».

Гра «Казкові перевтілення Літер» (Літера Л — в Літеру А, Г — Т, О — Я тощо).

Власне писання на поверхні пісочниці. Спочатку пальчиком, потім паличкою, яку тримають як ручку. Можна запропонувати дитині гру «Дмухнув вітерець». Її завданням є відтворення на піску деяких елементів літер, які щезли від подиху вітру.

Цікавим ефектом суто естетотерапевтичної дії можна вважати таку особливість писання на піску: дитина може дуже легко змінити (зруйнувати) неправильно написані слова, зробити це «безболісно» у порівнянні із писанням у зошиті, де сліди помилок завжди помітні. Аналогічну картину спостерігаємо у роботі на комп’ютері, яка дуже подобається дітям.

Дитина, як правило, швидко втомлюється у процесі навчання письма за рахунок відсутності належного рівня розвитку певних психічних процесів та дрібної моторики руки. Робота з піском дозволяє зберігати та продовжити працездатність дитини у часі.

Педагог при роботі не фіксує довго увагу на помилках і тому дитина відчуває позитивне враження від писання на піску. Як свідчить досвід, дитина дуже рідко намагається уникнути від роботи, тому точніше можна визначити та зафіксувати справжню втому.

Для дітей з порушенням опорно-рухового апарату, особливо у тих випадках, коли хвороба не дозволяє дитині тримати ручку, писання на піску стає справжнім рятуванням.

Модуль ігор на піску з такими дітьми має такі особливості:

✓ Писання літер можна здійснювати за допомогою «змійки» — мотузка з вузликом (змійка з головою) на піску.

✓ Дитина бере мотузок та вільно проводить ним по піску, залишаючи слід.

✓ Дитина може уявити собі, що тримає у руках ручку та проходить ручкою по зміїному сліду (відпрацювання зигзагоподібних ліній без відриву).

✓ Можна взяти змійку за голову як ручку і писати нею кружечки, палички тощо (як у прописі).

Таке навчання письму:

✓ легше,

✓ відбувається швидшим темпом,

✓ цікавіше, ніж традиційне навчання.

Зупинимося на деяких питаннях навчання граматики у пісочній терапії. Основним завданням при навчанні письма є формування вмінь та навичок грамотного, правильного письма. Дитина має відчувати різницю між голосними у сильній та слабкій позиції.

Доцільним є використання дидактичної казки про Фею- Наголос, її чарівну паличку, Принцесу та Попелюшку.

Основна ідея казки: Фея-Наголос — володарка Країни Слів. Вона завжди керує балом. З тим звуком, до якого вона торкнеться своєю чарівною паличкою, відбуваються казкові зміни! Він перетворюється у Принцесу і стає головним у слові. Принцесі підкоряються усі інші звуки у слові.

Можна драматизувати цю казку разом з дітьми з використанням ляльок у пісочниці.

Зрозумілим стає й основний принцип навчання граматики у пісочниці: з будь-якого складного правила можна зробити цікаву гру!!!

Можна використовувати дидактичний матеріал М. Монтесорі, використовувати принципи таких ігор при вивченні іноземної мови, математики, фізики тощо.

Література

1. Зинкевич-Евстигнеева Т. Д., Грабенко Т. М. Практикум по креативной терапии. — СПб.: «Речь», 2001. — С. 277—335.

2. Сакович Н. А. Технология игры в песок. Игры на мосту. — Спб.: Речь, 2006. — 176 с.

3. Штейнхард Ленор Юнгианская песочная психотерапия. — СПб.: Питер, 2001. — 320 с.