Естетотерапія

2.11. Лекція: Практика ігрової терапії

Ігрова терапія, центрована на дитині, у сучасному дошкільному закладі. Правила для вихователя-терапевта.

Методика казкової ігротерапії.

Ігротерапія з дітьми, що потребують підвищеної уваги: ігри з ґудзиками; ігри з сірниками; комунікативні ігри.

Ігрова терапія, яка центрована на дитині у сучасному дошкільному закладі. Правила для вихователя-терапевта

Одним з напрямків недирективної ігрової терапії є розроблений К. Роджерсом підхід, спрямований на розуміння та відображення емоційного стану дитини у грі. Прихильником цього підходу є американський вчений, психотерапевт Г. Лендрєт, який пропрацював у ігровій терапії понад 25 років і є автором книги «Ігрова терапія: мистецтво відносин» — це практичне керівництво для занять з ігрової терапії.

Вчений окреслює 7 ОСНОВНИХ ЗАВДАНЬ ІГРОВОЇ ТЕРАПІЇ:

1) Встановлення позитивних стосунків з дитиною.

2) Прояв широкого спектру почуттів.

3) Відпрацювання досвіду реального життя дитини.

4) Практична перевірка дитиною обмежень (просторових, предметно-маніпуляційних, морально-етичних тощо).

5) Розвиток у дитини позитивного «Я».

6) Розвиток самопізнання.

7) Можливість розвитку у дитини самоконтролю.

Значне місце у своїй теорії та практиці Г. Лендрєт відводить питанню технології проведення ігрової терапії, у якій ГОЛОВНИМ ЗАВДАННЯМ ТЕРАПЕВТА Є РОЗУМІННЯ ДИТИНИ, II СТАНУ

Тому доречними у проведенні терапії є такі «прості правила» для терапевта:

  • чуття терапевта стосовно дитини важливіші за знання про неї — тобто, треба спиратися не те, що бачиш, а не на попередню інформацію про дитину;
  • іграшки слід ВИБИРАТИ, а не збирати; ё необхідно бути чутливим до дитячого світу; ё ніс черевика повинен прямувати за носом терапевта, тобто, спілкуючись з дитиною необхідно демонструвати усім своїм виглядом свою увагу до дитини, не говорити з нею «через плече»; ё не відповідати на ті запитання, яких дитина вам не задавала!

Методика казкової ігротерапії

Важливою ознакою казкової ігротерапії (яка суттєво вирізняє її від традиційної роботи з інсценізації казкових сюжетів) є наявність зв’язного сюжету, у якому одна гра поступово перетворюється в іншу, відображаючи життєво важливий досвід (Т. Д. Зінкевич-Євстігнєева).

Основна ознака казкової ігротерапії — інструкція до гри, побудована у формі казки або притчі, це створює умови для більш глибокого переживання дитиною самого перебігу гри.

Виокремлюють два способи перетворення традиційної ігротерапії у казкову:

1) за основу казкової ігротерапії береться сюжет гри. Тобто «переписується» інструкція до гри у формі казки.

2) зворотна дія: гра придумується до казки (можна використовувати в залежності від мети всі п’ять видів казок: художні, дидактичні, психокорекційні, психотерапевтичні, медитативні).

Наприклад: слід опрацювати з дітьми ідею допомоги ближньому це можна зробити на матеріалі казки «Цветик — семицветик»; або, якщо необхідно опрацювати механізми саморегуляції у групі — доцільно використати казку «Країна почуттів».

Основний сюжет: Король, який править цією країною, має слуг: Радість, Задоволення, Інтерес, Злість, Страх, Образа.

Останні три зраджують Короля та беруть владу у свої руки. Добрим слугам вдається перемогти у цій боротьбі завдяки чарівному келиху із Любов’ю. Слуги-зрадники (яким Король вибачив провину та залишив у Королівстві) завдяки згаданому ними почуттю Міри зрозуміли своє призначення — жити на краю Королівства та оберігати Короля від негараздів.

Ця казка може бути розіграна на сцені, у пісочниці, за допомогою ляльок тощо. Вона допоможе дітям усвідомити причину власної поганої (деструктивної) поведінки та зрозуміти власні сильні та слабкі сторони. Контрольними запитаннями до дитини після сеансів гри можуть бути такі:

  • «Так хто ж править у твоїй Країні? Король, чи Зрадники?»;
  • «Що може зробити Король, щоб відтворити порядок у твоєму королівстві?»;
  • «Чи подобається тобі твоє королівство зараз? чому?» тощо.

Ігротерапія з дітьми, що потребують підвищеної уваги

Виділяють такі основні завдання у роботи із дітьми, що потребують особливої уваги:

  • розвиток практичного інтелекту:
  • формування почуття самостійності.

Ігротерапія з дітьми, що мають проблеми в розвитку, має у своєму арсеналі такі ВИДИ ІГОР:

  • ігри на корекцію та розвиток сенсорно-перцептивної сфери; Щ ігри на корекцію та розвиток психомоторики (міміка, моторика рук, координація рухів);
  • ігри на розвиток та корекцію емоційно-вольової сфери;
  • ігри на розвиток та корекцію довільної уваги;
  • ігри на розвиток та корекцію комунікативних навичок.

Ці види ігор можна використовувати при складанні методичної схеми проведення ігор з дітьми. Кожен вид розвиває особистісні якості та сприяє адаптації дитини у суспільстві.

ТЕХНОЛОГІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ДІЙ (при ігротерапії з дітьми, що потребують підвищеної уваги):

  • Постановка конкретного завдання педагогом (Чого саме я хочу навчити дитину?)
  • Акценти у грі виставляються відповідно до завдання.
  • Для ігор добираються предмети, які ДОБРЕ ЗНАЙОМІ ДИТИНІ

У ПОБУТІ! Наприклад: ґудзики, кришки, скріпки, ложки, тарілки тощо. Це надає можливість розширити сферу соціального орієнтування дитини.

ІГРИ З ҐУДЗИКАМИ:

Проводять у декілька циклів.

Перший цикл: «Знайомство та взаємодія»:

  • гра «Ґудзиковий масаж»:

Велику коробку з під взуття наповнюємо різними ґудзиками. По черзі занурюємось у ґудзикове «море» спочатку руками (активізація мануального інтелекту), потім — ногами. Описуємо власні враження. Пробуємо не дивлячись на ґудзик «прочитати» його руками. Знайти схожі ґудзики.

  • гра «Рибалка»:

У ґудзиковому морі дитина — рибалка, вона піймала рибку. Треба описати її:

Якого кольору?

Яка вага?

Якої форми?

Вона тепла чи холодна?

Ускладнення гри: виконати те ж саме завдання, але із заплющеними очами.

  • гра «Акваріум»: Використовується миска з водою, де плавають рибки «твої» та «мої». Вгадай, де чия?

Ускладнення гри: виконати те ж саме завдання, але із заплющеними очами.

  • гра «Ґудзикове намисто»:

Розкласти всі ґудзики по поверхні столу. Давай зробимо подарунок бабусі — намисто з ґудзиків: на нитку набираємо ґудзики.

Ускладнення гри: намисто робимо тільки з червоних ґудзиків; — тільки з великих тільки з металевих, симетрично до центру тощо.

  • гра «Ґудзикове лото»: Для гри використовуємо ґудзики у полотняному мішечку та дві книги з красивими ілюстраціями. Вибираємо по красивій картинці, та по черзі дістаємо ґудзики, називаємо колір, якщо такий є на обраній картинці — закриваємо його ґудзиком. У такій грі вже можуть бути переможці, це дає дитині можливість набуття соціального досвіду.

Другий цикл: «Сімейні історії»:

Відчуття власних «коренів» допоможе створити почуття впевненості, захищеності, комфорту у дитини. Атрибути цих ігор (як психологічні замінники близьких для дитини людей) можна залишати на особистому столику (куточку) малечі, що особливо доцільно у періоди адаптації, або коли дитина буває у кімнаті наодинці.

  • гра «Події»:

В нашій коробочці зібрані ґудзики, які колись носили на одязі всі члени нашої родини, ось цей ґудзик був колись на моїй сукні, у який...(згадується певна родинна подія).

Якщо гра проводиться в умовах дошкільного закладу, то її можна модифікувати таким чином: кожна дитина відшукує той ґудзик, який принесла вона у садочок, та розповідає про нього.

  • гра «Родинне дерево»:

Малюємо на папері дерево олівцями та на його гілках відповідно членам родини розміщуємо ґудзики, які належать відповідним родичам.

Можна використовувати «принцип величини»: на нижніх гілках великі, вище — менші, діти — найдрібніші ґудзики — вгорі. Попутно формуються математичні уявлення «величина», «більше», «менше».

  • гра «Бабусин ґудзик»:

Взяти ґудзик, який колись був на маминій (бабусиній) сукні. Дати дитини потримати його у долонях: «Цей ґудзик колись був на маминій (бабусиній) сукні. Давай подумаємо, що він «бачив»?

ІГРИ З СІРНИКАМИ:

  • З метою забезпечення безпеки дитини під час гри з сірниками достатньо замінити коробок з фосфорним покриттям на іншу, та пояснити дитині, що сірчана головка «несмачна», вона має лише «смачний» кольоровий вигляд, але її ніхто не їсть!

Такі звичні для дорослої людини сірники мають чудовий педагогічно-тренувальний потенціал для малої дитини, який можна ефективно використовувати у роботі, якщо бути обізнаним з деякими методичними прийомами та методами.

Сама форма сірника є досить ефективною для використання її у педагогічно-корекційному процесі: приємна на дотик, природна структура дерев’яного матеріалу з якого виготовлений сірник, симетрична форма дерев’яного паралелепіпеду та рівна поверхня його боків викликає позитивне відчуття «правильності» (гармонійності) та зручності для використання як будівельного матеріалу, робота дитини з сірниками, що мають добре відчутну грань боків, може розцінюватись як активна дотик-терапія, своєрідний масаж пальців.

Спеціально організовані ігри із сірниками розвивають у дитини:

  • зір;
  • увагу;
  • дрібну моторику руки;
  • короткочасну пам’ять;
  • творчість!
  • гра «Знайома Незнайомка»: проводиться разом з дорослим. Під приємну музику зручно розташовуємося на килимі. Пропонуємо дитині уважно роздивитися сірник. Відповісти на запитання «Який він?» (форма, матеріал, запах, поверхня, розмір тощо). Відчуваєш, сірник нагрівся у твоїх руках. Поки ти тримав його в руках, твої руки його запам’ятали. А зараз нехай запам’ятають його й твої очі. Роздивися його уважно. Поклади сірник на стіл (підлогу), біля інших. Я змішаю сірники, а ти спробуєш знайти СВІЙ!

Слід звернути увагу на те, яка саме дія допомогла дитині впізнати свій сірник (який сенсорний канал домінує: зоровий, тактильний або нюховий).

  • гра «Історія одного сірника»: спрямована на розвиток уяви та мовлення. Основна її ідея: подумати над тим,

Звідки з’явився у нашому житті сірник?

Ким він був раніш?

Де він жив?

Як його зробили? тощо.

Ускладнення гри: скласти історії про інші речі з нашого побуту (стіл, стілець, зошит, ложку, воду тощо).

  • гра «Візерунок із сірників»: взяти три сірника. Закрити їх у долонях. Потрясти та кинути на стіл. Разом з дитиною роздивитися композицію, яка утворилася з сірників.

Завдання для дитини: побудуй такий самий візерунок біля мого!

  • гра «Фігурки, які ожили»: висипати сірники на стіл. Запропонувати дитині побудувати із них будівлю, дерево, доріжку, річку... Подивися, яка цікава картина вийшла у нас!

Ускладнення гри: побудувати об’ємні фігури (колодязь, будівлю тощо).

КОМУНІКАТИВНІ ІГРИ

  • гра «Звичайне чудо»:

Основна мета гри — навчити дитину диференціювати власні почуття та усвідомити, що кожна людина здатна завдяки теплу своїх рук та серця «створити чудо»

Для гри використовується звичайний камінь, знайдений на вулиці! (бажано, щоб він був шорсткий, з гострими кутами та неприємний на дотик!). Ведучий бере в руки камінь та називає власні почуття, які виникають у нього, адже такий камінь не дуже приємно тримати в руках! «Але я спробую зігріти цей камінь, перш ніж передати його тобі. Візьми камінь, тепло моїх рук, жар мого серця, мою любов до людей, мою відданість. Передай, камінь, мої почуття другові!». Передаємо камінь дитині.

  • Що відчуваєш ти?
  • Спробуй і ти зігріти такий камінь та передати своє тепло іншому.

Ускладнення гри: можна провести тактильне тестування для кожної дитини за зразком шкали кольорових уподобань(див. Лекція 6). Методика тестування: заздалегідь готуються картоні квадрати розміром 20 х 20 см. На них за допомогою клею ПВА наклеюють: манну крупу, подрібнений горіх, гречку, вату, поролон, оксамитовий папір, наждачний папір, різні види тканини, шматочки хутру, верьовки тощо. Таким чином маємо цілий набір поверхонь. Розкладаємо їх перед дитиною. Просимо ознайомитись на дотик з усіма поверхнями. Можна назвати ті почуття, які виникають при цьому. Попросити дитину розкласти картонні квадрати у такому порядку: від найприємнішого для неї до найнеприємнішого. Зафіксувати цю послідовність.

Як стверджують фахівці «Школи ейдетики», цю послідовність можна дуже ефективно використовувати з метою стабілізації емоційно-чуттєвого стану дитини. Якщо дитина відчуває стійкий стан психологічного дискомфорту варто запропонувати їй «пройтись» дотиком по цій послідовності поверхонь у напрямку: від найнепріємнішого (тобто встановити тактильний контакт із власним негативним станом що його відчуває дитина «тут і зараз») до найприємнішого (спробувати «вивести» себе СВОЇМ же ШЛЯХОМ у стан емоційного комфорту).

  • гра «Глина та скульптор».

Для гри потрібна парна кількість учасників: ділимо дітей на Скульпторів та Глину. Шановні скульптори! Покажіть ваші руки. Які вона у вас? Добрі, м’які, але сильні! Вони чарівні, нікому не роблять лиха. Саме такі руки у справжніх Чаклунів. У Вас є глина — ваші партнери. Підготуйте її — розімніть, протріть її, щоб глина була повністю у владі Ваших рук. Далі ліплять та влаштовують виставку своїх робіт. Обговорюють. Міняються ролями.

  • гра «Чудові пироги»: гра проводиться для 4—8 дітей на великому килимі під приємну м’яку музику. Діти розділяються на пари та розміщуються на килимі: один (Пиріг) розтягується на килимі, другий (Повар) — присідає біля нього. Під розповідь Ведучого діти імітують (на спині першого) дії виготовлення Пирога (просіюють борошно, замішують тісто тощо).

Цю гру можна провести за дійством української народної дитячої пісні «Печу, печу хлібчик» (див. В. М. Верховинець «Весняночка»), «додаючи» до сценарію «технологію» виготовлення тіста.

Гра «Моя долоня»: Основна ідея гри полягає у вивченні всіляких ліній, їх перетинів, подряпин, мозолів, тощо. Дитині пропонуємо знайти найдовшу (найкоротшу)лінію, знайти її із заплющеними очима. Можна обвести долоню на папері та відмітити на малюнку всі ці «особливі» ознаки твоєї руки. Спробувати зробити це по пам’яті.

Ускладнення гри: проведення її удвох за сценарієм «Долоня мого друга». Ведучий — хазяїн долоні веде свого друга по власній долоні, знайомить його із нею.