Наука як форма пізнавальної діяльності має специфічні риси. Якщо мистецтво осягає світ через художні образи, релігія - через одкровення, то наука вирішує це завдання через абстракцію, ідеалізацію, втілену в наукових поняттях.

Поняття - це форма мислення, що відображає предмети в їх істотних ознаках. Наукове поняття - це форма мислення, що відображає не реальні предмети, а сконструйовані вченим абстракції, необхідні для виявлення істотних і закономірних зв´язків дійсності.

Особливістю понять гуманітарних дисциплін є те, що якщо в точних дисциплінах, таких як математика, фізика, астрономія, хімія тощо, вони визначаються точно, то окремі поняття гуманітарних наук і суспільно-наукових текстів можуть розміщуватися на декількох сторінках. Це пояснюється тим, що, наприклад, соціологічна наука відображає специфіку суспільства і соціальних явищ, дослідження яких пов´язане не тільки з розумінням, поясненням, але й з чуттєвим осягненням. Таке саме пояснення може бути застосоване і до філології, релігієзнавства, політології і, звичайно ж, психології, тому що вона просто немислима без чуттєвого сприйняття.

Вивчення понятійного апарату науки не зводиться до рутинного завчання визначень, тому що вивчення понятійного апарату гуманітарних дисциплін дає змогу:

- розвивати навички наукового мислення;

- домагатися глибокого і якісного засвоєння навчального матеріалу;

- активізувати пізнавальну діяльність студентів;

- надавати процесу навчання творчого характеру.

Таким чином, результатом вивчення наукових понять є не тільки знання визначення і його пояснення, а й аналіз зв´язків різних понять та їх відносин між собою. Для аналізу зв´язків понять як основного методичного прийому можуть бути використані структурно-логічні схеми. Головна перевага структурно-логічних схем - наочність. Вони спрощують запам´ятовування і засвоєння навчального матеріалу.

Кожне поняття, використовуване при викладанні соціології, має свою історію, інколи складну і заплутану. Викладачу бажано розповісти, звідки виникло те чи інше наукове поняття: з повсякденного життя, інших мов чи давньої історії. А також із зацікавленням сприймається розповідь про те, хто з учених вперше ввів поняття у науковий обіг. Іноді при цьому розповідається про самого вченого, наводяться цікаві біографічні дані, показується як він дійшов до відкриття якого-небудь феномену і чому так чи інакше назвав певне поняття. Такі заняття збагачують знання студентів, суху мову роблять образною, створюють довірчу атмосферу при викладі лекції, вимальовують іноді нудний матеріал живими картинками з життя видатних учених чи політичних діячів.

Виникнення наукових термінів часто буває пов´язане із запозиченнями з іноземних мов. У будь-якій науці, і, насамперед, соціології, потрібно простежити, чому саме так було названо певне наукове поняття, що означає це слово в перекладі українською мовою. Наприклад, російське слово "руководитель" походить від двох старослов´янських слів: "рука" і "водити". Здавалося б, у буквальному перекладі "руководитель" означає "водити руками", однак це не так. У старослов´янській мові слово "рука" означає: "кисть руки, коли пальці зібрані в кулак". Практично слово "руководитель" означає: зібрати всіх разом і потім вести за собою. Слово "керівник" не використовується як наукове поняття в інших мовах, а натомість послуговуються синонімами: "менеджер", "керівник".

Крім того, сучасна ситуація ставить перед ученими України завдання розвитку й удосконалення української термінології з багатьох наук, тому що в минулому, за радянських часів, в Україні багато підручників, як з природознавчих, так і з гуманітарних дисциплін, видавалися тільки російською мовою, і багато наукових понять ще й дотепер не мають українських відповідників.

Під час роботи з понятійним апаратом потрібно пам´ятати, що, вивчаючи людину, соціальне суспільство, багато наук, такі як філософія, психологія, соціальна психологія, соціологія й інші, використовують ті самі поняття. Однак специфіка кожної науки накладає відбиток на їх зміст, що необхідно педагогу використовувати і враховувати при роботі з понятійним апаратом.

Таким чином, при підготовці і компонуванні змісту наукової лекції викладачу необхідно користуватися універсальними вимогами, щоб лекція мала науковий характер і дійсно служила засобом передачі в усній формі наукових знань від учителя до учня. Ці вимоги відповідають традиційній формі підготовки і читання лекції, стосуються її змісту і їх не можна порушувати, вони непорушні і є загальними для вищої школи.

Отже, нетрадиційний виклад навчальної лекції передбачає: використання есе, міфів і легенд, казок і сказань (билин), прислів´їв і приказок, притч, образних порівнянь, гумору, прикладів з художніх творів, а також незвичайне трактування понятійного апарату.

Нетрадиційне читання лекції робить її легко засвоюваною, наочною, образною і незабутньою. Вона частіше несе в собі заряд сократівської бесіди і скорочує соціальну дистанцію між учителем і учнем, робить їх ближчими і зрозумілими один одному.