Естетотерапія

2.6. Лекція: Музикотерапія

Історія музичної терапії.

Основні наукові концепції сучасної музикотерапії

Напрями лікувального впливу музикотерапії, її механізми й форми.

Методика групової музикотерапії.

Історія музичної терапії

Одним з перших дослідників цілющого впливу музики на людину був давньогрецький філософ Піфагор. Він використовував практику «музичного лікування». Вчений запроваджує термін.

«ЕВРИТМІЯ» — здібність людини знаходити правильний ритм в усіх проявах своєї життєдіяльності — співах, грі, танцях, мовленні, жестах, думках, вчинках, у народженні й смерті.

Через евритмію людина, за Піфагором, створює власний гармонійний Мікрокосмос, який приєднується до космічного ритму Всесвіту.

Піфагор вважав музику кращим лікувальним засобом, який стабілізує, узгоджує евритмію у людини. Він мав власну методику музикотерапії: легко розвертав стан людини на протилежний; своїм учням перед сном рекомендував слухати певну музику, яка здатна очищати душу та знімати негативні переживання, що їх відчула людина протягом дня.

Прикладом ефективності та «життєдіяльності» запропонованої Піфагором системи музикотерапевтичного впливу на людину може служити такий історичний факт: філософ зміг заспокоїти за допомогою музики грецького юнака, який був розгніваний зрадою коханої дівчини й намагався спалити її будинок. Піфагор наказав музиканту-флейтисту, який знаходився поблизу, змінити музичний лад з фригійського на спондеїстський й таким чином заспокоїв молоду людину.

Інший відомий філософ часів Давньої Греції Платон розглядав вплив музики на людини у контексті її державного значення, надаючи їй по суті роль ефективного засобу виховання гармоній в людині. Видатний вчений вважав, що для держави немає гіршого способу руйнування моралі, ніж відхід від музики сором’язливої та скромної. Саме через «розпущені лади» в душі слухачів може проникати безсоромне. Ритми й лади, вважав Платон, впливають на думки. Тому найкраща охорона держави — музика «узгоджена та поміркована», скромна, проста. Завдання музичного мистецтва — гармонізація індивіда із суспільним життям.

Ідеї Платона та Піфагора отримали свого найвищого розвитку в працях Аристотеля, який розробив учіння про мімесис — уявлення про внутрішній світ людини та способи впливу на нього за допомогою мистецтва. Саме в теорії мімесису представлена відома Аристотилевська концепція катарсису — очищення душі слухача (глядача) у процесі сприймання ним творів мистецтва, у яких відображається світ людських характерів, що вражають своєю правдою та красою.

Ця ідея нормалізації душевної рівноваги людини й сьогодні є провідною в усіх відомих психотерапевтичних школах й напрямках.

З давніх джерел маємо свідчення, що музиканти лікували людей від тяжких хвороб, зцілювали їх. Так, італієць Сенократ звукам труб повертав божевільним здоров’я, а Талет з Кандії звуками кіфари вигнав чуму. Пророк Давид своїми співами та грою на кіфарі вилікував біблейського царя Саула від нападів тяжкої депресії. Лікар Асклепіад звуками музики зупиняв сварки, а звучанням труби відновлював слух глухим. Піфагорієць Дамон своїми співами повертав юнаків, що зловживали вином та прелюбодіянням до життя поміркованого та чесного. При лікуванні людей від укусу павука-тарантула ефективним засобом у італійців вважалась музика та танок. Хворі у надзвичайно швидкому темпі танцювали до стану повного виснаження танок під назвою «Тарантела», вони щиро вірили при цьому, що отрута може «витанцьовуватися» з тіла.

Численні факти використання музики для підняття бойового духу війська зустрічаємо у військовій історії.

Перші спроби наукового пояснення цього феномену музичного мистецтва з’являються у XVII ст., а широкі експериментальні дослідження проводяться лише у XIX. У роботах В. М. Бєхтєрєва, І. М. Догеля, І. Р. Тарханова й ін. з’являються дані про сприятливий вплив музики на ЦНС, подих, кровообіг, газообмін тощо.

Основні наукові концепції сучасної музикотерапії

Незаперечні можливості лікувального впливу музики в її аналітичній і синтетичній формі на патологічно змінені психічні і соматичні процеси в організмі людини стали імпульсом для виникнення нового наукового напрямку — музикотерапії як одного з лікувально-виховних методів. Термін «МУЗИКОТЕРАПІЯ», найбільш часто вживаний у літературі, має греко-латин- ське походження й у перекладі означає «лікування музикою». У цьому змісті музикотерапія найчастіше використовується для лікування деяких, переважно психофізичних, порушень і застосовується в клінічних або амбулаторних умовах. На визначенні поняття «музикотерапія» і його концепції у науковій літературі існують багато різних, досить часто протилежних поглядів вітчизняних і закордонних авторів, що беруть участь у теоретичному і практичному становленні цієї порівняно молодої науки.

Сьогодні, можна виділити дві протилежні точки зору на концепцію музикотерапії.

Прихильники однієї з них вважають, що музикотерапія є частиною психотерапії, орієнтованої на клініку. До них належать, наприклад, К. Бланк, Г. Джедік, Ч. Кохлер, Е. Коффер- Ульріх, Ч. Швабе, Б. Стоквіс та ін.

Прихильники іншої точки зору, такі як A. Понтвік, вважають музикотерапію самостійною дисципліною і намагаються знайти для неї шлях розвитку, що не залежить від інших психотерапевтичних методів.

Слід зазначити, що у наш час музикотерапія застосовується практично в усіх країнах Західної Європи. За В. Петрушиним сьогодні існує три музикотерапевтичні школи:

шведська (основне завдання вбачається у виявленні негативних переживань через музичний психорезонанс);
американська (ідея психоаналізу: пригадування під час сеансу пацієнтом ситуації, які травмували його, та доведення стану до катарсичного розрядження);
німецька (основний тезис — психофізична єдність людини, на цій основі проводять лікування у комплексі, враховують фізичний, емоційний, комунікативний та органічно регулятивний аспекти).

Певний інтерес викликає ідея музично-раціональної терапії (В. І. Петрушин).

МУЗИЧНО-РАЦІОНАЛЬНА ТЕРАПІЯ — це сукупність прийомів та методів, спрямованих на розширення та збагачення спектру доступних людині переживань та формування в неї такого світогляду, який допомагає бути здоровою та щасливою.

Ефективність усіх шкіл та напрямів розвитку виправдовується такими естетотерапевтичними цілями:

естетизація та гармонізація педагогічно-корекційного середовища;
сприяння розвитку комунікативності;
розвиток творчої уяви та фантазії;
релаксація психологічного тонусу;
розвиток емоційної сфери;
розвиток почуття колективізму;
розвиток естетичних потреб.

Особливу ефективність цей вид естетотерапії отримує при його комплексному застосуванні з іншими видами терапії. Наприклад, у поєднанні з арттерапією. Ще у 20-тих роках ХХ століття у м. Відні був створений та діє й сьогодні Інститут музичної графіки, який має свій музей та журнал. Вперше запровадив ідею інтеграції музикотерапії у загальну психотерапію О. Райнер, він є і засновником названого інституту.

Ефективність організації та проведення різних форм музикотерапії цілком залежатиме від професійної компетенції педагога- музикотерапевта.

Перша навчальна програма з підготовки професійних музико- терапевтів у Великобританії була здійснена в Лондоні в 1961 р., а в 1975 р. там же був заснований Центр музичної терапії.

У Німеччині музикотерапевти, підготовлені за системою Нор- доффа-Роббінса, почали роботу в 1978 р. в лікарні Хердеке й у Музичному коледжі в Аахене. У 1985 р. при медичному факультеті університету Виттен Хердеке був організований Інститут музичної терапії.

Працюючи разом з лікарями і дослідниками, співробітники цього інституту поширили застосування музикотерапії на багато галузей: дитячу і дорослу психіатрію, педіатрію, спинномозкові травми, невропатологію, психосоматичні захворювання, внутрішні хвороби, інтенсивну терапію.

Пізніше навчальні музично-терапевтичні програми були впроваджені в ряді інших країн Європи. Музична терапія як незалежна дисципліна широко практикується в США; сфера її застосування постійно розширюється в Австралії, Японії, Новій Зеландії, Південній Америці й інших країнах. У США терапевтичне використання музики вперше одержало визнання після другої світової війни, коли музика була з успіхом застосована при лікуванні емоційних розладів у ветеранів.

Національна асоціація музичної терапії була заснована в 1950 р. В даний час у США зареєстроване близько 3500 професійних музичних терапевтів і потреба у фахівцях цього профілю неухильно зростає. Академічна підготовка в даній галузі вперше була розпочата в університеті штату Мічиган, а потім швидко поширилася в більш ніж 70 коледжів і університетів по всій країні.

В Україні, як і в інших країнах колишнього СРСР, не існує системи підготовки професійних кадрів в галузі музикотерапії, хоча необхідність у цьому очевидна. В даний час у Московському інституті традиційної медицини і музикотерапії при участі Центру відновлювальної медицини і курортології Мінздраву РФ і Московської медичної академії ім. І. М. Сєченова підготовлена навчальна програма з клінічній музикотерапії, на основі якої з вересня 1999 р. передбачена регулярна підготовка професійних музикотерапевтів.

Напрями лікувального впливу музикотерапії, її механізми й форми

Виокремлюють чотири основні напрями лікувального впливу музики:

емоційна активізація у ході вербальної психотерапії;
розвиток міжособистісного спілкування;
регулюючий вплив на психовегетативні процеси;
підвищення естетичних потреб.

Серед психологічних механізмів лікувального впливу музики виділяють такі (за Зав’яловою В. Ю.):

катарсис (емоційне очищення, емоційна розрядка);
засвоєння нових засобів емоційної експресії;
підвищення соціальної активності.

Музикотерапія існує у двох основних формах:

Через музику може здійснюватись захисний механізм перетворення негативних почуттів болю, гніву, страху, агресії і їх вираження у соціально прийнятній формі в процесі творчості.

Методика групової музикотерапії

Сьогодні розроблені спеціальні музичні рецепти для різних захворювань і емоційних станів. Вони використовуються в індивідуальній та груповій психокорекції як фонове супроводження гіпнозу, в поєднанні з пластичними, ритмічними, танцювальними заняттями, співами.

Музика виступає і як невербальная форма комунікації. Наприклад, П. Нордофф і К. Роббінс пропонують використовувати її як діалог, головну роль у якому відіграє вокалізація думок, почуттів, обмін найпростішими музичними сигналами — ритмікою барабанів, дзвіночків, фортепіанних звуків. Цей музичний діалог замінює комунікацію з дітьми, які не йдуть на контакт або мають певні психічні порушення. Він дає змогу виявити їхні емоції, думки у цікавій нестандартній формі та вести спілкування мовою звуків.

Методика групової музикотерапії отримала широке застосування на практиці. Найчастіше застосовують РЕЦЕПТИВНУ МУЗИКОТЕРАПІЮ з орієнтацією на комунікативні завдання.

Пацієнти у групі прослуховують спеціально підібрані музичні твори, потім обговорюють власні переживання, спогади, думки, асоціації, фантазії (часто проективного характеру!), що виникали під час слухання музики.

На одному занятті прослуховують 3 музичних твори (або закінчені уривки), кожен звучить не більш 10 хв. Підбір музики здійснюється за принципом зміни настроїв (див. табл. 2.5).

Таблиця 2.5. СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ З РЕЛАКСАЦІЙНОЇ ГРУПОВОЇ МУЗИКОТЕРАПІЇ

№	Основний музичний твір	Тривалість звучання	Вид діяльності
1	Спокійна релаксаційна музика	10 хв.	Релаксація
2	Динамічна яскрава музика	10 хв.	Обговорення вражень у групі
3	Спокійна релаксаційна або енергійна, оптимістична музика	10 хв.	Релаксація, оптимізація життєвих сил

перший твір — спокійна, релаксаційна музика, як підготовчий етап для подальшої роботи, налагодження певної атмосфери;
другий твір — динамічна, драматична, напружена, яскрава музика, що несе основне навантаження, стимулює інтенсивні емоції, згадки, асоціації з власного життєвого досвіду (обговорення в групі відразу після прослуховування);
третій твір — для зняття напруги, створення атмосфери заспокоєння. Може бути спокійною, або енергійною (оптимістичного характеру).

У процесі групової музикотерапії активність учасників може стимулюватися за допомогою різноманітних додаткових завдань:

визначити, настрій яких учасників групи найбільш відповідає даному музичному творові;
підібрати з фонотеки «власний музичний портрет»;
спробувати виразити власні почуття за допомогою простих музичних інструментів;
хорові співи улюблених пісень.

Література

1. Ворожцова О. А. Музыка и игра в детской психотерапии. — М.: Изд-во Института психотерапии, 2004. — 90 с.

2. Завьялова В. Ю. Музыкальная релаксационная терапия: Практ. рук-во. — Новосибирск, 1995.

3. Кемпбелл Д. Эффект Моцарта. — Минск, 1999.

4. Мамайчук И. И. Психологическая помощь детям с проблемами в развитии. — СПб.: Речь, 2001. — 220 с.: Гл. «Эмоциональные нарушения в детском возрасте и пути их коррекции»: С. 192—209.

5. Менегетти А. Введение в теорию онтопсихологической музыко- терапии // Методы эффективной психокоррекции: Хрестоматия / Сост. К. В. Сельчонок. — Минск: Харвест, 1999. — С. 531—576.

6. Петрушин В. И. Музыкальная психотерапия: Теория и практика: Учеб. пособие для студ. вуз. — М.: ВЛАДОС, 2000. — 176 с.

7. Петрушин В. И. Интеграция музыкальной психотерапии с ведущими направлениями в психологии // Музыка в школе, 2001 № 4, 5, 6; 2002, № 1.

8. Побережна Г., Комісаров О. Музична терапія у системі освіти в Україні // Музична освіта в Україні. Сучасний стан, проблеми розвитку. Матеріали науково-практичної конференції. — К., 2001. — С. 157—161

9. Психотерапевтическая энциклопедия / Под ред. Д. Б. Карвасар- ского... — С. 286—287.

10. Шушарджан С. В. Музыкотерапия и резервы человеческого организма. — М., 1998.