Естетотерапія

2.5. Лекція: Практика казкотерапії та лялькотерапія

Казкова лялькотерапія у роботі з дітьми із стресовими станами.

Техніки арттерапії у практиці психокорекції і психотерапії

Методика створення казкового середовища.

Драматизація казок у казкотерапії.

Казкова лялькотерапія у роботі з дітьми із стресовими станами

Лялькотерапія виступає окремим блоком психокорекційної роботи казкотерапевта. Лялькотерапія, запропонована Т. Д. Зінкевич-Євстігнеєвою має такі етапи роботи: виготовлення ляльки, «оживлення» та знайомства з лялькою, використання ляльки у казкових сюжетах.

Особливого значення набуває процес виготовлення ляльки. Він дозволяє об’єднати дитину з дорослим (батьками). Цю методику відносять до проективних діагностичних, оскільки, створюючи власну ляльку (за власним бажанням та задумом), дитина часто відображає в ній себе, свої проблеми. Іноді така лялька візуально буває схожою на свого творця, що підтверджує проективний характер зазначеної методики.

У спільній роботі дитини та батьків над створенням ляльки основна ідея-проект мають належати самій дитині. Дорослий стимулює дитячу фантазію (емоційна підтримка, похвала, обговорення питань вибору матеріалів та техніки виготовлення, тощо) та допомагає на технічному рівні реалізувати дитячий задум. Досвід роботи показує, що ця спільна робота носить виховуючий характер, допомагає краще пізнати дорослому й дитині один одного, отримати реальний досвіт об’єднання у спільній справі, провести весело та цікаво вільний час у сімейному колі.

Найбільш зручним у даній роботі є виготовлення ляльок- маріонеток. Лялька-маріонетка є добрим засобом самовираження для аутичних, сором’язливих дітей. Виготовлення такої ляльки дозволяє:

розвивати дрібну моторику руки («мануальний інтелект»);
розвивати фантазію та образне мислення;
розвивати вміння малими засобами виражати характер;
розвивати здатність тонко відчувати інших; та те; що відбувається навколо;
розвивати здатність до концентрації уваги;
зміцнити зв’язок Дитина — Фахівець — Батьки.

Характерним для процесу виготовлення власної ляльки є те, що дитина часто персоніфікує себе з даною іграшкою, відображає себе, свої думки та проблеми.

На етапі «оживлення» та знайомства з лялькою дитина відпрацьовує механізми саморегуляції: на образному рівні вчиться тримати себе в руках та адекватно виражати власні почуття. Через емоційну децентрацію дитина легко вступає у комунікативну діяльність. За дослідженнями вчених Санкт-Петербурзького інституту казкотерапії, непосидючі, рухливі діти стають більш уважними та урівноваженими, проте замкнуті, нетовариські, некомпанійські — більш відкритими та емоційними.

Дітям пропонується представити власну ляльку: Як звати ляльку? і Що полюбляє? і Як рухається? Про що мріє?
Для важких «особливих» дітей в яких спостерігається незграбність, емоційна незрілість, низький рівень наслідування казкотерапевтам рекомендується використання таких іграшок:
петрушечні ляльки (на руці); і в’язані пальчикові;
ляльки-рукавички (на «спині» рукавички-тримач, який фіксує кисть руки);
«Я-лялька» (розмір іграшки дорівнює росту дитини, він створює дитині при грі повний психологічний захист).

Лялькотерапія дозволяє: і розвивати мовлення дитини; і впливати на емоційну та моторну активність; і розвивати комунікативні якості; і розвивати просторове орієнтування; і скріплювати зв’язок з батьками.

Вчені розглядають гру з ляльками як діагностичне та терапевтичне явище одночасно (Irwin, 1993). За методикою, запропонованою Зінов’євою Н. О. та Михайловою Н. Ф., для дітей, що пережили насилля, або мають проблеми у соціалізації, рекомендують набір із 15—20 різних ляльок: агресивні, миролюбні, ляльки, що зображують родину, вчителів, вихователів, міліцію, лікарів, ляльки-відьми, ляльки-тварини тощо.

Процедура проведення такої лялькотерапії:

терапевт пропонує ознайомитися з ляльками;
терапевт пропонує обрати ляльок, за допомогою яких дитина хотіла б розповісти яку-небудь історія (або конкретно про тих людей, яких знає дитина, або про ситуації);
терапевт відмічає, яких ляльок дитина обирає, а яких — ні;
терапевт вступає у гру та просить дитину ознайомити його з ляльками, допомагає їй описувати ляльок за допомогою відкритих запитань;
у процесі програвання сюжету терапевт втручається тільки в разі необхідності або на прохання дитини;
по закінченню гри терапевт розмовляє з лялькою: задає знову питання відкритого типу про думки, почуття, дії ляльки, а потім поступово й непомітно переносить свої питання та інтерпретацію безпосередньо на дитину.

В ігровій терапії Гаррі Лендрета в рамках недиректованого клієнт-центрованого підходу (К. Роджерс) терапевт вбачає свою функцію в тому, щоб розуміти та відображати емоційний стан дитини під час гри.

Роль іграшки, ляльки полягає у тому, щоб викликати певні типи поведінки та у деякій мірі структурувати поведінку дитини. За Г. Лендретом іграшки, ляльки, що використовуються під час терапевтичних занять, можна поділити на три великі групи:

іграшки із реального життя:
лялькова родина (краще — ляльки-маріонетки, за допомогою яких можна обіграти сімейні відносини), ляльковий будиночок, машини, човники (можливість пересуватися у просторі кімнати, та наближатися до терапевта), каса (швидке почуття контролю).
іграшки, які дозволяють відреагувати агресію:
це структуровані іграшки та матеріали (глина, пластилін для виготовлення ляльок): іграшкова зброя, іграшкові солдатики, агресивні ляльки «бі-ба-бо» (крокодили та інші дикі тварини).
іграшки для творчого самовираження та послаблення емоцій:
неструктуровані матеріали: пісок, вода, кубики, фарби тощо.

Досить ефективними у лялькотерапії є пальчикові ляльки. Психологічний ефект таких ляльок полягає у тому, що, неконтактна, сором’язлива, нерішуча дитина, незважаючи на те, що лялька знаходиться на її руці, розглядає її відокремленою від себе. Завдяки цьому може активно включатися в ігрову діяльність, розкривати свої найпотаємніші почуття, за принципом: це — не я, це — лялька! («Це не я казав. Це лялька так каже!», «Я відчуваю те ж саме, що відчуває лялька!»). Ефективні результати отримали дослідники І. Я. Мєдвєдєва, Т. Л. Шишова використовуючи такі ляльки у роботі з дітьми, що потребують особливої уваги. Свій метод вони назвали психоелееацією.

Цікавий сучасний досвід використання ляльки як об’єкта творчого відтворення власного «Я» є і в Україні. Адже тут споконвічно лялька вважалась одним з найефективніших засобів народної педагогіки та часто з’являлась у творах народних майстрів. Своєрідний синтез цих двох ідей спостерігається у творчості відомої української художниці Наталії Рудюк (м. Киів), яка активно розвиває ідею українського сучасного лялькарства. Її унікальна творчість — це високохудожні зразки перенесення внутрішнього світу людини (часто й самої авторки, оскільки більшість ляльок мають навіть фотографічну схожість з нею) у художні образи ляльок, які сповнені прагненням відчувати, любити, шукати істину людського буття! Цікава й сама казкова основа авторських сюжетів: Лялька-Янгол, Лялька-Амазонка, Лялька-Фенікс тощо.

Техніки арттерапії у практиці психокорекції і психотерапії

АРТТЕРАПІЯ — терапія мистецтвом, турбота про душу дитини за допомогою мистецтва, що передбачає велику палітру видів діяльності: від зображувальної діяльності до театралізації.

Виділяють 4 аспекти арттерапії:

діагностика,
корекція
терапія
профілактика.

Діагностика. Виконує дві функції: по-перше — збір інформації про дитину; по-друге — творче самовираження малюка. Найбільш вживаними техніками арттерапії є проектиені малюнки, які відображають самосприйняття дитиною себе в світі. Малюнки можуть виконуватися на такі теми:

«Чарівна країна почуттів»;
«У кого(у що) зачаклувала мене Фея»;
«Моя родина»;
«Мій дитячий садок»;
«Моя родина в образах тварин»;
«Моя родина в образах казкових героїв» тощо.

Останні два завдання можуть вважатися казкотерапевтичними, оскільки використовують метафору та ідею перевтілення.

Доречним є виконання запропонованої вченими Санкт-Петер- бурзького інституту казкотерапії модифікації тесту на сприймання кольору :

Перед дитиною розкладаються картонні прямокутники різних кольорів: червоного, фіолетового, коричневого.

Це казкові квітки. Дитині пропонується уявити казкового метелика, який літає над квітковою галявиною та сідає по черзі на кожну квітку(після вибору кольоровий прямокутник прибирається). Таким чином дитина робить 8 виборів. Для кожної дитини складається її індивідуальна шкала уподобань (див. табл. 2.2).

Таблиця 2.2. ІНДИВІДУАЛЬНА ШКАЛА УПОДОБАНЬ

Оленка К.
Місце	1	2	3	4	5	6	7	8
Колір

Подальший аналіз кольорової гами малюнка дитини можна робити використовуючи саме цю шкалу.

Ця методика роботи над дитячим малюнком досить ефективна, тому що вона, з одного боку, зберігає дійсно індивідуальний підхід до дитини, адже як не уніфіковували вчені-психологи кольорові тести, а все ж таки мистецький принцип індивідуального ставлення до чуттєвої інформації залишається актуальним: «на колір та смак товариш не всяк»; з іншого боку, його може використовувати у своїй роботі кожен вихователь, вчитель, який не має спеціальної психологічної або мистецької підготовки. Корекція та терапія:

Спонтанне малювання. Доцільно використовувати для дитини, яка відчуває стійкий психологічний дискомфорт: від агресій, занепокоєння до плачу, смутку фрустрацій тощо. Такий вид малювання може виконуватися на будь-якому форматі паперу за принципом: «рука малює сама собою». Тривалість малювання — від 20 до 40 хвилин (за бажанням дитини). Бажано проводити таке малювання під м’яку, спокійну музику, прикривши очи, без спеціального завдання.

Актуальним повинен бути стан: слухаю себе! Слухаю власні почуття!

Таким чином частково з дитини знімається агресія та занепокоєння.

Методика проведення передбачає виконання таких вимог:

слід забезпечити дитину різними засобами (олівці, фарби, фломастери тощо), щоб надати можливість власного вибору;
створити комфортне середовище;
враховувати індивідуальний темп дитини.

Основна мета таких профілактичних занять — навчити дитину пізнавати себе саму, а у подальшому й інших. Продовження роботи над малюнком:

підібрати вірші, які відповідають настрою малюнка;
скласти історію про художника (тобто про самого себе);
придумати музику до малюнка.

Техніка анонімного подарунка. Основна мета: навчитися розуміти стан інших дітей через їхні малюнки-вислови, які виконуються на такі теми:

«Мої думки»;
«Мій настрій».

Методика проведення:

діти малюють тематичні малюнки;
створюється виставка (без імен авторів);
обговорюється найбільш близька (та, яка більш сподобалася) картина з виставки;
створюється подарунок автору (ім’я якого дитині невідоме).

Техніка овочевих печаток. Особливо актуальною вона є для невпевнених в собі, сором’язливих дітей)

Основний психолого-педагогічний принцип впливу — переживання дитиною функції самоствердження (адже печатки ставлять керівники, люди, які мають владу та впевненість у собі!).

Методика:

виготовляють за ескізом дитини печатки з твердих овочів (картопля, морква, буряк тощо);
використовують печатки у спонтанних іграх.

Малювання «чарівними фарбами». Основна мета: навчити дитину працювати разом з іншими, відчувати в собі силу чаклуна, який здатний разом з друзями зробити надзвичайне.

Рецепт «чарівної фарби»:

2 ст. л. борошна + 1,5 ст. л. солі + 1/3 ч. л. олії + трохи води. Замісити тісто. Процес замішування можна побудувати на казковому сюжеті, надаючи кожній складовій певної чарівної дії. Потім додавати потроху води, щоб стало як густе тісто на млини. Додати 2 ст. л. Клею ПВА. Далі в тісто додається гуаш певного кольору.

Методика:

кожна дитина виготовляє чарівну фарбу певного кольору;
для загального малювання фарби стають загальними;
малюнок виконується на цупкому картоні;
фарби не розмазують, а виливають на картон, потім змішують руками, залишаючи у малюнку певний об’єм.

У подальшому таки малюнки можна використовувати як декорації до розповідей, або для інтер’єру групової кімнати, класу.

Техніка «мертвої» та «живої» води. Основна мета: навчити дитину на символічному рівні позбавлятися негативних переживань, страхів, набувати віри у перемогу кращих, життєвих сил.

Методика:

- діти виконують малюнки на одну з запропонованих тем:

«Це я хотів би прибрати з свого життя»;
«Те; що заважає мені відчувати себе спокійним»;
«Мої окови»;
«Зачаклований»;
«Що я бачу крізь рожеві окуляри».

- розповідь про малюнок, про те, що діти бажають полити «Мертвою водою», яка здатна, за казковим сюжетом, розчинити, знищити непотрібне;

- діти спалюють свої малюнки (у великій чаші). Використовуючи вогонь як символ мертвої води;

- колишній досвід може стати чудовим добривом для росту нових ідей та починань (діти висаджують у горщечки з землею насінини рослин та додають у землю попіл).

Усі дії коментуються ведучим казкотерапевтом у казковій формі.

Доцільним та ефективним є виконання дітьми української народної дитячої пісні — веснянки «Подоляночка» та розкодування її змісту, в якому йдеться про маленьку дівчинку-зернятко, яке десь тут «впало, до землі припало, сім літ не вмивалось, бо води не знало». Діти запрошують її до свого кола, просять піднятися, вмити своє личко (ожити!) та погратися з ними. Можна розіграти сюжет пісні у пантомімічній, танцювальній формі. Обов’язковим є залучення усіх дітей-учасників до інсценізації пісні, та переживання разом з маленьким добрим зернятком радощів народження на світ у якому на нього чекають друзі.

Укр. нар. дит. пісня-веснянка

ПОДОЛЯНОЧКА

Десь тут була Подоляночка,

Десь тут була молодесенька.

Тут вона сіла,

Тут вона впала, до землі припала,

Сім літ не вмивалась, бо води не знала.

Ой, устань, устань, Подоляночко,

Ой, устань, устань, молодесенька,

Вмий своє личко, личко біленьке,

Біжи до Дунаю, бери молоденьку,

Бери ту, що скраю!

До арттерапевтичних методик розроблених авторами Санкт- Петербурзького інституту казкотерапії можна віднести ще й тілесно-орієнтовані техніки:

психодинамічні медитації (перевтілення у казковий ліс, у камінь, у будинок тощо);
занурення у стихії (земля, вода, повітря, вогонь);
зображення рослин (чарівна квітка, яка може дарувати людям радість та добро);
вправи з тканиною (чарівний килим, гра-брикання тощо);
вправи з дзеркалом (дослідження можливостей власного тіла, можливість подивитися на себе «з боку»);
танці — тілесний вираз емоційного стану, через різні образи діти вчаться володіти власним тілом, відчувати його.

Наприклад: «танцюємо тому, що нам весело», «танцюємо, ніби нам дуже сумно», «танцюємо так, ніби ми дуже злі», «танцюємо як роботи», «танцюємо як метелики».

Методика створення казкового середовища

Подорожування казковою країною — це реальність для дитини. Вона реально переживає перевтілення, бере участь у пригодах, при цьому дуже легко сприймає «казкові закони», норми та правила поведінки, які батькам часто буває важко прищепити у реальному житті.

Дитина розуміє, що:

треба прислуховуватися до друзів,
жити слід дружно,
не можна руйнувати все навколо (бо казка щезне!),
потрібно нести відповідальність за власні вчинки. Особливого значення набуває методика створення казкового середовища.

Це особливе середовище захищеності та таємничості!

Для полегшення процесу «перенесення дитини у казкову країну» автор методики Т. Д. Зінкевич-Євстігнєева пропонує дотримуватися таких правил:

зала, де проводиться заняття, повинна бути не менш ніж 20 кв. м.;
освітлення — не яскраве (краще використовувати темні штори), у кутку — невелика лампа, яка особливо потрібна, якщо участь беруть малі діти;
залу треба звільнити від зайвих меблів (винести, закрити, задрапірувати);
при оформленні зали використовувати блискучі матеріали, малюнки, декорації, як стимулятори дитячої фантазії та уяви;
декорації повинні з’являтися перед дитиною не всі відразу, а згідно сюжету, це зберігає стан таємничості, заінтригованості;
обов’язковим є використання музики під час створення казкового середовища;
обов’язково мати костюм ведучого як атрибут казки;
підготовка дітей до входження у казку повинна відбуватися перед дверима (!) у залу. Основне завдання для дітей: слухати, обережно та легко ходити та активно сприймати казку.
у залі має бути місце для перевтілення «Чарівна лампа», або «Чарівний тунель», біля яких діти за власним бажанням перевтілюються у героїв казок.

Для вихователя-терапевта особливо важливим є фіксування персонажів, в яких перевтілюються діти, оскільки воно досить психодіагностичне!

У процесі «казкового проживання» своїх улюблених героїв діти виконують різноманітні завдання Ведучого.

Драматизація казок у казкотерапії

Переживання дитиною багатьох ролей збагачує її емоційно та інтелектуально, тому драматизація казки (а не звичайне прослуховування її) є ефективним психотерапевтичним засобом із певними особливостями:

1) виходячи з того, що не кожна дитина володіє акторським талантом доцільним є використання такими дітьми ляльок для програвання певних казкових сюжетів;

2) казкотерапевтична вистава відбувається без тривалих репетицій та заучування ролей;

3) драматизація у казкотерапії базується на експромті.

Література

1. Бачков И. В. Королевство Разорванных связей, или Психология общения для девчонок и мальчишек. — М.: Ось — 89, 2001.

2. Бачков И. В. Психология для малышей, или Сказка о самой «душевной» науке. М., 1996.

3. Защиринская О. В. Сказка в гостях у психологии. Психологические техники: сказкотерапия. — СПб.: Издательство ДНК, 2001. — 152 с.

4. Зинкевич-Евстигнеева Т. Д., Грабенко Т. М. Практикум по креативной терапии. — СПб.: «Речь», «ТЦ Сфера», 2001. — 400 с.: С. 190—243.

5. Зиновьева Н. О. Михайлова Н. Ф. Психология и психотерапия насилия. Ребенок в кризисной ситуации. — СПб.: Речь, 2003. — 248 с.

6. Медведева И. Я., Шишова Т. Л. Книга для трудных родителей. — М.: Роман-Газета, 1994. — 269 с.

7. Орехова О. А. Цветовая диагностика эмоций ребенка. — СПб.: «Речь», 2002. — 112 с.

8. Шоттенлоэр Г. Рисунок и образ в гештальттерапии. Пер с нем. — СПб.: Изд-во Пирожкова, 2001. — 256 с.