Історія політичних і правових вчень
§ 1. Вступ
Особливою рисою політико-правової думки XX ст. є те, що в ній немає єдиного генерального напрямку, а існує плюралізм поглядів, теорій і тенденцій. Зокрема, XX ст. породило численні спроби відобразити доктрину природного права і пристосувати її до нових умов. Увага до природного права значно посилилася і набула особливої актуальності в таких країнах, як Німеччина, Італія, Франція, Австрія та ін. у перші десять-п´ятнадцять років після Другої світової війни у зв´язку з антиправовою ідеологією та практикою тоталітаризму - фашизму, націонал-соціалізму, а згодом більшовизму. Саме в той час формувалися нові уявлення про природне право, помітно обновлялися старі й складалися нові природноправові концепції. Природне право виводиться із мудрості Бога, загальнолюдських цінностей, розуму людини та ін. Щро відроджене вчення про природне право після Другої світової війни та про сучасні концепції природного права йтиме мова у наступних параграфах.
У сучасній політичній та правовій думці помітного розвитку досяг соціологізм, з погляду якого право повинно розглядатися не як статичний набір норм, а як процес, як соціальна дія людей. Право здійснюється в судах, адміністративних закладах, судово-виконавчих органах тощо. Воно, отже, реалізується у процесі тлумачення, застосування і створення соціальних норм, підкреслюється юридичною силою дії, забезпеченої правовою санкцією політично організованого суспільства.
Суттєвих змін зазнав у XX ст. і юридичний позитивізм, який трансформувався в неопозитивізм. З´явилася низка напрямків у рамках розвитку попередньої аналітичної юриспруденції (нормативізм Г. Кельзена), сформувались і набули досить великого поширення деякі нові юридико-позитивістські підходи до права (лінгвістичні, юридико-логічні, структуралістські та деякі інші варіанти неопозитивістського вчення про право). У цілому все це проходило в загальному руслі розвитку природничих і суспільних наук і, поза сумнівом, мало і свої позитивні моменти, зокрема і в плані оновлення юридичної науки в XX ст., вдосконалення понятійного апарату, засобів і методів юридичного аналізу, розширення й поглиблення зв´язків юриспруденції з іншими науками.