Історія політичних і правових вчень
§ 4. Політичні погляди пропагандистів російського анархізму
Найвідомішими пропагандистами російського анархізму були М. О. Бакунін та П. О. Кропоткін.
З ім´ям Михайла Олександровича Бакуніна (1814-1876) пов´язано зародження і поширення ідей колективістського анархізму - одного з найпоширеніших у^ХІХ - на початку XX ст. руху ультрареволюційного соціалізму. Його погляди як анархіста сформувалися в ідейно-політичній обстановці середини XIX ст., зокрема після невдалого повстання декабристів, у період початкових етапів робітничих рухів і діяльності Інтернаціоналу. Найважливіші твори - «Кнуто-німецька імперія» і «Державність і анархія» -написані ним у Швейцарії, в останні роки життя. Викладені в них погляди знайшли багатьох прихильників у Росії, Італії, Іспанії, Швейцарії та інших країнах.
Центральним положенням політичної теорії Бакуніна, як і всякого анархізму, була ідея негайного знищення держави, яка втілилася згодом у гаслі «скасування держави з сьогодні на завтра». Ще 1868 р. в статті «Наша програма» мислитель писав: «Ми хочемо передовсім остаточного знищення держави». Виникнення ж самої держави Бакунін пов´язував із природними прагненнями людини, з одного боку, і суспільною свідомістю - з іншого. Деякі конкретні держави, на його думку, виникли в результаті завоювання. Так, наприклад, появу державності у слов´ян він вважав наслідком монголо-татарського ira, німецького впливу і т. д. Економічна нерівність і відносини панування й підкорення виступали у Бакуніна, врешті-решт, як наслідок існування держави. Так само і право уявлялося ним як причина появи конкретних суспільних відносин.
З ідеалістичною концепцією походження держави, яку висував Бакунін, був тісно пов´язаний його погляд на сутність держави. Природа держави, міркував він, корениться у примусі, в дії насильством, а не переконанням. Держава - це влада, яка завжди наказує, примушує. Свобода в державі - обмежена, формальна, суворо відміряна, регламентована державою. Ця свобода являє собою тільки привілей меншості, заснований на загальному пригніченні. Тим часом «людська свобода, моральність і гідність полягають не саме в тому, що людина робить добро, не в тому, що її так наказано, а в тому, що вона його усвідомлює, його хоче і любить. Справжня свобода ніколи не уживається з владою»,- писав Бакунін, тому все владне, все побудоване на примусі, повинно, на його думку, беззастережно відкидатися. «Всяка держава за умовами і метою свого існування складає діаметральну протилежність людській справедливості, свободі та моральності».
Слід відзначити, що бакуністський пафос заперечення держави значною мірою живився дійсними суперечностями тогочасного суспільства. Але він не розумів справжньої причини цих суперечностей. Бакунін твердив, що держава створила капітал, що капіталіст володіє своїм капіталом із ласки держави. Отже, держава є основним злом, і насамперед необхідно знищити державу, а тоді капітал упаде сам по собі.
Розглядаючи державу як абсолютне зло, мислитель мав на увазі будь-яку політичну владу - і реакційну, і революційну, заявляючи, що для анархістів байдуже, «чи називається ця влада церквою, монархією, конституційною державою, буржуазною республікою чи навіть революційною диктатурою». Саме марксистське вчення про диктатуру пролетаріату викликало найбільше заперечення з боку анархізму. Бакунін заявляв, що за суттю справи немає ніякої різниці між революційною диктатурою та державністю; обидва ці інститути представляють одне і те ж -управління суспільством з боку меншості. Звідси його заява, що проголошення пролетарської диктатури рівнозначно увіковіченню держави, пригніченню селянських мас. «Ніяка держава,- твердив він, хоч би якими були її демократичні форми, хоча б найчервоніша політична республіка, не в змозі дати народові того, що йому треба, тому що всяка держава, навіть найбільш республіканська і найдемократичніша, навіть вигадана - народна держава, задумана п. Марксом, за своєю сутністю не являє собою нічого іншого, крім управління масами зверху донизу».
У своїй боротьбі проти державності Бакунін і бакуністи дійшли до заперечення необхідності для суспільства визнавати будь-який авторитет, пропагуючи свій ідеал майбутнього суспільства. Народ, вважали вони, насильно звільнившись від жорстокого та бездумного гніту політичної машини і залишений на самоті, виявиться спроможним розвинути свої природні нахили до дружної співпраці в рамках невеликих добровільних асоціацій.
Майбутнє суспільство Бакунін, зокрема, називав федеральною організацією промислових і хліборобських асоціацій, побудованою знизу вгору на основі автономії цих асоціацій і суб´єктивно-вольового об´єднання їх у ширші союзи. Федеральна організація знизу вгору, твердив він, робітничих асоціацій, груп, громад і, зрештою, областей і народів - це єдина умова справжньої, а не фіктивної, свободи. Цей вільний союз народних асоціацій стане суспільною організацією, яка узгоджується з потребами та інстинктами народу.
З цього, отже, випливає, що теорія Бакуніна не знищувала повністю примусу, бо передбачала створення асоціацій та об´єднань, а звідси - й підкорення їм індивідів. Подібно до Штірнера і Прудона, він вводив у свій ідеал елементи державності. Пропонувалося, наприклад, піддавати покаранню і навіть позбавленню людських прав тих, хто «не соціальний», тобто не бажає однаково з усіма працювати, скоює злочини. У разі відмови засуджених підкоритися покаранню добровільно висувалася вимога піддавати їх «відлученню» від суспільства, ставлячи в становище вигнанця, який за свої провини може бути покараний будь-яким способом і навіть знищений у спосіб позасудової розправи.
Але головними у федералізмі Бакуніна було те, що він заперечував централізований авторитет: вимагав повної автономії вільних економічних союзів. Цю позицію мислителя піддав критиці ще Енгельс, і з нею слід погодитися. Він на прикладах виробничого процесу показав, як у цьому процесі виникають організаційні питання, дотичні до часу праці (розподілу матеріалів або організації виробництва), які вимагають свого авторитетного вирішення. Енгельс писав: «І хоч як би вирішувалися ці питання, чи рішенням виборної особи, яка очолює кожну галузь праці, чи, де це можливо, більшістю голосів, воля кожного в усіх випадках повинна підкоритися, а це означає, що питання вирішуватимуться авторитарно. Певний авторитет і певне підкорення, вів далі він,- необхідні в будь-якій суспільній організації з огляду на матеріальні умови, за яких відбуваються виробництво та обіг продуктів».
Загальне негативне ставлення до держави Бакунін поширив і на право. «Всі закони,- міркував він,- є зовнішньо накинутими, а тому деспотичними установами. Політичне законодавство вороже свободі і суперечить природним законам. Ми,- вів далі мислитель,- відкидаємо будь-яке законодавство - привілейоване, ліцензійне, офіційне та юридичне, і відкидаємо всякий авторитет і вплив, навіть якщо вони освячені загальним виборчим правом, бо ми переконані, що все це робиться на догоду панівної меншості й проти інтересів переважної більшості, які перебувають у підлеглості. Саме в цьому розумінні ми і є анархістами».
Що ж протиставляв Бакунін офіційному політичному праву тогочасних держав? Відповідь на це питання була в нього досить загальною, неконкретною. Він виступав насамперед проти будь-якого утискування особистої свободи і називав це раціоналістичним, природним або просто людським правом. «Необхідно проводити чітке розрізнення між історичним, політичним або юридичним правом і раціоналістичним, або просто людським правом. Перше править світом аж дотепер, змусивши його примиритися з несправедливістю. Друге ж право (природне) стане знаряддям нашої емансипації».
Негативне ставлення до держави, права і влади взагалі, невиразне уявлення про рушійні сили історії найчіткіше проявились у Бакуніна в його теорії політичної боротьби. Він визнавав необхідність насильницької революції, що відрізняло його від інших видів анархізму. «Держави,- заявляв мислитель,- самі не падають». Здійснити соціальну революцію - означає зруйнувати всі установи нерівності й насильства, передусім - державу. Соціальна революція, на відміну від політичної, здійснюється, на його думку, не за допомоги самої лише революційної влади, а переважно за допомогою народної сили з вродженими прагненнями до свободи. Це прагнення, на думку Бакуніна, було властиве щонайперше селянам та іншим прошаркам населення, а з усіх народів - особливо слов´янським, яких він називав вродженими антидержавниками. Але народна сила, революційні пристрасті й прагнення, філософські принципи з подальшими практичними діями - все це із вчення утопічного соціалізму, безумовно критичного щодо існуючого ладу, але водночас досить примітивного і нереального у визначенні способів і засобів його дійсного радикального перетворення.
Останнім із плеяди російських пропагандистів анархізму був Петро Олександрович Кропоткін (1842-1921). Спершу він цікавився географією та геологією, досліджував один із напрямків еволюційної теорії в біології, згодом написав декілька праць у галузі історії й теорії етики, а наприкінці створив серію праць із теорії та історії анархізму. Найбільш відомою його працею є «Етика». Із творів на політичну тему можна вирізнити такі: «Сучасна наука і анархізм», «Записки революціонера», а також велику й цікаву книжку про французьку революцію кінця XVIII ст.
Виникнення держави Кропоткін пов´язував із виникненням земельної власності. Але соціально зацікавленими в державній організації стали не лише землевласники, а й жерці, судді, професійні воїни та ін. Всі вони були налаштовані на захоплення влади. Тому мислитель дав таке визначення держави: «Держава, в сукупності, є товариство взаємного страхування, укладеного між землевласником, воїном, суддею і священиком, щоб забезпечити кожному з них владу над народом». Таким було походження держави, такою була її історія, таке її існування ще й в наш час, писав Кропоткін.
Філософ указував також на тісні зв´язки державної влади, правосуддя і права. Він вважав, що суд і держава є необхідними наслідками одне одного. Державно-владна організація створюється, на його думку, не для налагодження гармонії та солідарності в суспільстві, як про це пишеться в університетських підручниках. Історична місія держави звелася на практиці до пригнічення людини людиною. Держава вдосконалювалася протягом багатьох віків, але все це робилося заради зміцнення становища панівних класів і нового закріпачення знездолених громадян.
Державу і закони, які діяли в державі та регулювали суспільне життя, Кропоткін називав винятково новочесними утвореннями. Він наголошував, що людство віками гнило без писаного законодавства, коли відносини між людьми регулювалися лише звичаями і традиціями, які передавалися від покоління до покоління. На підставі вчення Ч. Дарвіна про взаємодопомогу у тваринному світі він обґрунтував закон, який, на його думку, діяв на різних стадіях розвитку людського суспільства та був важливою умовою прогресу людства. Звідси випливає, заявляв мислитель, що суспільство не потребує держави з її регулювальною функцією, тому необхідно ліквідувати державну владу.
Існуючій державі Кропоткін протиставляв суспільство у формі асоціацій вільно об´єднаних комун і виробничих громад, у яких відсутній будь-який зовнішній примус щодо конкретного індивіда. Таке суспільство може бути побудоване тільки внаслідок революції, завданням якої є: повалити стару владу, ліквідувати державний апарат, провести загальну експропріацію суспільних багатств. Відразу після революції мав запровадитися принцип «анархічного комунізму» - кожному за потребами.
Завершуючи, відзначмо, що й кропоткінська анархістська критика державної організації владарювання своїм вістрям була скерована проти будь-якої держави як форми прилучення до влади певних груп, як бюрократичного зосередження управління в одному центрі, як форми «привласнення управління суспільного життя в руках небагатьох».