Історія політичних і правових вчень
§ 3. Політико-правове вчення російського лібералізму
Становище російської буржуазії другої половини XIX ст. було досить суперечливим. Зацікавлена в установленні парламентських інститутів, вона, боячись революційного селянства та робітників, мирилася з царизмом. Це служило живильною основою політичного руху і політичної теорії буржуазії - лібералізму.
Лібералізм у Росії зародився у 30-40-х роках XIX ст. в надрах єдиного опозиційного табору, до якого входили слов´янофіли, західники, історики. Але в результаті диференціації опозиційного руху в середині 50-х років склався лібералізм як особливий політичний рух і як доктрина. Соціальну базу лібералізму складали велика і середня буржуазія, буржуазні поміщики, а також зв´язана з ними частина інтелігенції.
Російському лібералізмові властиві загальні риси лібералізму як течії: вимога ліквідувати феодальні пережитки в економіці, що гальмували розвиток капіталізму; свобода приватного підприємництва; невтручання держави в економічну сферу; забезпечення мінімуму громадянських і політичних свобод, вимога конституційної монархії. Здійснення цієї програми значно пришвидшило би розвиток капіталістичних відносин.
Найвидатнішим представником російської ліберальної політико-правової думки в той час був Борис Миколайович Чичерін (1828-1904). Його літературна творчість охопила значний відтинок часу. Перші праці мислителя вийшли в 50-х роках XIX ст., остання - 1904 р. Програми і політичні установки лібералів були детально розроблені ним в одному з його політичних творів «Власність і держава». Великим внеском мислителя в політичну науку стали праці: «Курс державної науки», «Конституційне питання в Росії» та ін. Ним була підготовлена і 1902 р. остаточно опублікована п´ятитомна «Історія політичних вчень» - фундаментальний і, мабуть, один із найвидатніших творів у буржуазній науці історії політичних вчень. У своєму вченні про суспільство, державу і право Чичерін значною мірою відтворив гегелівський підхід до права як розвитку ідеї свободи, реалізації вільної волі. Але гегелівську філософію права він переробив у ліберально-індивідуалістичному ключі. Ідея свободи в його теорії розвивається в таких ступенях: 1) зовнішня свобода - право; 2) внутрішня свобода - моральність; 3) громадянська свобода - перехід суб´єктивної моральності в об´єктивну та поєднання її з правом у громадянських союзах (сім´я, громадянське суспільство, церква, держава).
Право Чичерін трактував як начало індивідуалістичний і метафізичний, що випливає зі свободи розумної істоти. Особа, вважав філософ,- корінь і визначальне начало усіх суспільних відносин. Носій Абсолюту (себто Бога), людина сама собі начало, сама - абсолютне джерело своїх дій, і лише завдяки цій властивості вона повинна бути визнана свободною особою, яка має право; саме тому з нею не можна поводитися як із простим знаряддям.
З погляду Чичеріна, галузь права - це зовнішня свобода. Зіткнення вільних воль приводить до необхідності встановлення норми, яка регулює зовнішню свободу. Звідси виникає право «як взаємне обмеження свободи під загальним законом». Розуміння права як зовнішньої свободи мислитель розвивав у природно-правовому сенсі.
На відміну від раціоналістичних теорій природного права ХУІІ-ХУІІІ ст., Чичерін висунув концепцію природного права зі змінним змістом, який визначається різноманітністю змінних миттєвих умов, природою людини, її властивостями та призначенням. І все це, вважав мислитель, питання філософські.
Вимоги природного права, згідно з Чичеріним, впливають на законодавство, служать критерієм його оцінки. Позитивне право розвивається під впливом «теоретичних норм, які не мають примусового значення, але служать керівним началом для законодавства та юристів». Звідси, вважав мислитель, народжується поняття про право природне, як протилежність позитивному. «Це не діючий, тож не примусовий закон, а система загальних юридичних норм, які випливають з людського розуму і повинні служити мірилом і керівництвом для позитивного законодавства». Обов´язкову ж силу ці норми можуть одержати єдино через волю тих осіб, яким надано законну владу робити обов´язковими постанови». Необхідно, щоб філософське право перетворилося на позитивне, бо тільки останнє має обов´язкову силу для громадян.
Розумним, постійним початком права, вів далі мислитель, є свобода, з розвитком якої у свідомості й житті розвивається і право. Ступені розвитку свободи є ступенями розвитку права, так що повне розкриття ідеї, права, встановлення досить розумного правопорядку є не початком, а плодом історичного руху, метою розвитку людського суспільства.
Ідея права як зовнішньої свободи, на думку Чичеріна, досягає своєї фінальної мети за капіталізму. Буржуазні права і свободи -рівність перед законом, право приватної власності, свобода договорів, недоторканність особи і т. д. складають у цій теорії кінцеву мету розвитку людства, ідеал юридичного порядку. «Далі цих норм у громадянській галузі йти неможливо. Встановлення ладу, заснованого на свободі й рівності,- досягнутий ідеал».
Зосередженням зовнішньої свободи, на думку мислителя, є право приватної власності - «незмінна вимога справедливості», «наріжний камінь усього громадянського порядку». У приватній власності особа знаходить і точку опори, і знаряддя, і мету для своєї діяльності. Посягати на приватну власність - це підривати свободу в самім її корінні. Теорія Чичеріна, отже, була початком відродження вчення про природне право на межі ХІХ-ХХ ст. і дістала високу оцінку багатьох ідеологів.
Своєрідним було також визначення Чичеріним держави. «Держава є союз народу, зв´язаного в одне юридичне ціле, яке управляється верховною владою для загального блага». Значну роль в організації держави, вважав мислитель, відіграє категорія «загального блага». Він зображав державу як організацію загального благоденства. «Держава встановлюється для того, щоб люди не знищили один одного в боротьбі за існування». Аби привести ворогуючі сили до згоди, «понизити сильних і підняти пригнічених, необхідно, щоб над ними виникла вища влада, щоб загальний елемент підкорив собі окремі, змусив їх служити загальній меті та привів їх до гармонійної єдності. Цей загальний елемент є держава».
Категорія загального блага в теорії Чичеріна несе передовсім аксіологічне навантаження і складає один із головних моментів поняття держави. Загальне благо як мета держави полягає, на його думку, в здійсненні її природи, тобто «повному розвитку та гармонійному поєднанні» всіх її елементів. У верховній меті полягає «мир, порядок, свобода, загальна користь, і все це приходить до вищої гармонійної єдності». Вінцем такого політичного розвитку мислитель вважав капіталістичну державу.
Цікавими були також погляди Чичеріна на походження держави. Він рішуче відкидав марксистську теорію походження держави і виступав проти доктрини договірного її походження. Він гадав, що держава є не творінням суб´єктивної волі людини, а закономірним явищем, незалежним від суб´єктивних спрямувань. Держава являє собою об´єктивний організм, який втілює в собі світові ідеї, які розвивалися в історії людства.
І все ж мислитель не зумів повністю подолати вплив теорії договірного походження держави. Він допускав утворення держави в результаті прийняття відповідного акта людьми, в якому початкова згода, так само як в договорі, базувалася на вільній волі осіб, однак то були не відносини самостійних воль, зв´язаних взаємними правами та обов´язками, а єднання воль, яке підпорядкувало окремі особи цілому. Тому й сам акт за змістом був не договором окремих осіб між собою, а постановою сполучених воль, які, утворюючи ідею держави, склали народ, наділений верховною владою. Отже, попри низку суттєвих відмін, позиція Чичеріна була дуже близькою до теорії договірного походження держави. Основне, що зближало її з такою концепцією,- погляд на утворення держави як поєднання вільних воль на основі точно вираженого акта. Теоретичною основою такої подібності послужила та обставина, що в нього, як і в прихильників природноправової доктрини утворення держави,- веління розуму.
Не зумівши повністю відмежуватися від позицій природно-правової школи, вчення Чичеріна про походження держави набуло дуалістичного характеру. З одного боку, він визнавав закономірність, об´єктивність утворення держави, а з іншого - допускав можливість її виникнення на основі «яскраво вираженої волі» людей: акта або договору. І навіть у тих випадках, коли держава виникає з інших союзів, таких як сім´я, громадянське суспільство, церква, вона теж є виразом загальної волі.
Отже, Чичерін шукав причину виникнення держави в розумі, ідеї держави. А виникнення ідеї держави, чи усвідомлення потреби державної влади, він пояснював дією різних факторів. Перший з них - завоювання, в результаті якого владарювання над підкореними розвиває свідомість влади. Другий - релігія. Християнське вчення стверджує: всяка влада від Бога. Третім фактором є поступовий розвиток життя людей та їхні потреби.
Значне місце у творах Чичеріна посідало вчення про форми держави.
Політичний устрій, писав він, випливає зі стану суспільства і властивих йому потреб. Різний стан суспільства вимагає різного політичного устрою. А оскільки суспільний лад розвивається за певними ступенями, кожен із яких, своєю чергою, проходить різні фази, то відповідно втілюється і устрій політичний. Кожен народ у своїй історії не обмежується раз і назавжди якоюсь однією політичною формою. На різних ступенях розвитку зі зміною життєвих умов змінюються й форми держави.
Чичерін розрізняв такі форми держави, як абсолютизм, аристократія, демократія та конституційна монархія. Потреба в абсолютизмі викликана, на його думку, жорстокою боротьбою партій, прошарків і груп, яка розладнує весь державний механізм і часто призводить до кровопролиття, роздрібнення держави, розбещення народу. Зосередження великої влади в одній особі, вважав мислитель, сприяє тому, що абсолютизм є формою, найбільш придатною для об´єднання країни, наведення порядку, а згодом і для здійснення буржуазних перетворень зверху. Необмежена влада монарха, гадав він, вивищується над усіма приватними інтересами, «врівноважує» класи і піклується про справедливе задоволення кожного з них, чим створює державу народної єдності.
Аристократія як форма держави, за вченням Чичеріна,- це юридично закріплене правління окремого стану кращих людей. Але аристократія може триматися тільки там, де юридичні переваги збігаються з природною вищістю. А позаяк освіта й достаток розвиваються і в інших класів, то останні, природна річ, вимагають участі в управлінні, що веде до падіння аристократії.
Демократія, за Чичеріним,- спосіб правління, за якого верховна влада належить народові. Вона передбачає свободу і рівність громадян перед законом, кожен член суспільства одержує тут захист своїх прав та інтересів, народ сам вирішує свої справи. Звідси - нестримне прагнення до демократії всіх нових європейських народів. Але демократія як форма держави, твердив мислитель, схильна до надмірної свободи, оскільки надає політичні права не за здібностями, а всім однаково (загальне виборче право). Демократія, отже, відступає від вимоги розподіляти політичні права і здібності, діє на основі загального виборчого права і внаслідок цього є правлінням некомпетентних, «державою посередності», в якій нижчі класи стають владиками вищих і «якість приноситься в жертву кількості». І що цікаво, що саме з цим, як гадав Чичерін, пов´язані розповсюдження корупції, зловживання на виборах, безсоромна демагогія зверху донизу, засилля партійних клік і т. д. Нестримні приватні інтереси, вів далі він, вторгайся в усі галузі державного життя. Державний лад став здобиччю політиків, для яких суспільна діяльність служить знаряддям наживи. Найбезсоромніша крадіжка суспільних засобів нахабно виставляється напоказ і набуває силу, проти якої чесні люди марно намагаються боротися. За таких умов, вважав мислитель, верховенство народу перетворюється у фікцію: фактично маси усунуто від участі у вирішенні державних справ. Будучи обранцями партії, яка переслідує власну мету, вибрані люди перестають бути справжніми представниками народу та його інтересів. Таке становище не тільки в центрі, а й на місцях. Чичерін різко критикував таку демократію. Він розвивав ідеї Сократа, Платона та інших політичних мислителів про необхідність компетентного керівництва, правління знавців. Під цим кутом зору висвітлення некомпетентності, продажності, демагогії та інших негативних процесів подібної демократії є позитивним внеском у політичну науку і заслуговує на особливу увагу в наш час.
У конституційній монархії ідея держави, за вченням Чичеріна, досягає найвищого розвитку. У ній всі елементи (народ, аристократія та буржуазія) повинні діяти одностайно для досягнення загальної мети. А щоб ці групи не поглинули одна одну і не встановилася чиста демократія або якась диктатура, мислитель і пропонував компроміс - конституційну монархію. Згода елементів у конституційній монархії досягається, на думку філософа, в результаті поділу верховної влади між монархом, аристократією та демократією. Поділ влади мислитель розумів як поділ її на галузі та розподіл між незалежними одна від одної установами, при цьому розмежування компетенції повинно поширюватися не тільки на підлеглі сфери, а й на саму верховну владу. В результаті він вирізнив три гілки влади: законодавчу, урядову и судову. Чичерін виступав проти тих авторів, які змішують судову владу з урядовою. Поділ влади він вважав необхідним не тільки для розвитку змісту, а й з метою забезпечення законності та прав громадян. Вимога незалежності суду в умовах самодержавства мала, без сумніву, прогресивне значення. Взагалі розмежування гілок влади ідеолог російського лібералізму вважав важливою гарантією свободи громадян.
Мислитель гадав, що найміцніший поділ влади забезпечується в конституційній монархії, де сама влада розділена між різними суб´єктами. У «чистих» формах, де верховна влада належить одному суб´єкту - монарху чи народу, а тому володіє великою єдністю і схильна до деспотизму, поділ влади важко підтримати. З цього випливає, що теорія поділу влади Чичеріна була спрямована не стільки проти демократії, скільки проти абсолютної влади монарха. За його теорією, влада монарха обмежується двопалатним парламентом. Верхня палата - аристократична, а де її немає, вона може бути замінена іншими елементами, які мають дійсну силу й вагу. Належні стійкість і впливовість верхньої палати забезпечуються, на думку мислителя, поєднанням різних способів її формування: за спадковістю, за посадою (державні чиновники, верховні судді), за виборами і за призначенням монарха. Нижня палата складається з народних представників, якими є переважно заможні верстви суспільства і які вибираються на основі майнового цензу.
Розподіл верховенства між трьома панівними силами (монархом, аристократією та буржуазією) Чичерін проводив так, що кожна з них має можливість участі в гілках влади. Монарх затверджує закони, може розпускати палату представників, зосереджує всю повноту урядової влади, призначає та змінює міністрів, суддів і т. д. Отже, монарх певною мірою бере участь у кожній із трьох гілок влади. Але, щоб упередити зосередження всієї влади в його руках, мислитель висунув таку умову: будь-яке розпорядження монарха має силу лише за згоди відповідального перед палатами міністра.
Верхня палата відіграє скоріше пасивну роль посередника між монархом і представницькими зібраннями. Нижня палата, вважав мислитель, повинна відігравати активну роль, володіти реальною законодавчою владою та обиратися за суворого дотримання свободи. Вона затверджує бюджет, установлює військовий контингент, слідкує за виконанням законів та ін.
За теорією Чичеріна, незалежною, як уже відзначалося, є судова влада. Вона теж не повинна доручатися лише одному елементові суспільства, чи то монарх, аристократія чи народ. Усі три сили повинні брати участь і в судовій владі. Глава держави призначає суддів, які вирішують питання права; представники ж народу - присяжні засідателі - вирішують питання факту; крім того, парламент виступає в ролі суду стосовно до міністрів, які скоїли злочини. Особливо мислитель підкреслив роль суду присяжних, якому повинні бути підвідомчі справи і про політичні злочини, як гаранта людської свободи і приборкувача свавілля властей.
Як представник та ідеолог лібералізму, Чичерін торкнувся також питання про межі діяльності держави. Нам уже відома загальна риса ліберальних концепцій ХУІІІ-ХІХ ст. - прагнення звузити обсяг регламентації діяльності держави, припинити її втручання в економіку та обмежити її діяльність охороною права у вузькому значенні слова. Виступаючи проти теорії держави - «нічного сторожа», яка зводила права держави до мінімуму, Чичерін прямо заявляв, що межі діяльності держави, за якими вона може торкатися особистої свободи лише тоді, коли вона порушує свободу інших, «надто тісні». Держава повинна енергійно піклуватися про благо суспільства і самої себе як політичного союзу, з цією метою вона не тільки охороняє особисті права громадян, а й активно регулює політико-правове життя суспільства.
Здійснюючи політичні функції, держава, вважав мислитель, не тільки виконувала суто юридичні завдання, а й забезпечувала встановлення морального порядку на землі, справедливі норми життя. Вже сам факт існування держави оголошувався виразом вищого морального порядку. Але не всяка держава, за його вченням, є виразом морального порядку. До таких держав він відносив соціалістичну державу. «Соціалізм,- писав філософ,- є придушення всякої свободи і заміна її всеохопною діяльністю держави. Це - деспотизм юрби, яка не знає ніяких меж і придушує все, що є святого й незалежного в людині. Особа перетворюється в чисте колесо великої машини. Подібний порядок речей такою мірою суперечить усій сутності й вимогам людської природи, що повне його втілення в життя ніяк не можливе». За теорією Чичеріна, моральному порядку відповідає повною мірою тільки буржуазно-ліберальна держава. Засудивши «колишню економічну теорію», яка обмежувала обов´язок держави охороною громадян від насильства та обману, мислитель вважав, що і в галузі економічної діяльності суспільства є державні інтереси. Держава не втручається у справи приватних промислових підприємств, але забезпечує загальні умови промислової діяльності (фінансова й податкова політика, грошова система, санітарний нагляд і т. д.). Мислитель на цьому не зупинився, він гадав, що віданню держави підлягають усі ті установи та підприємства, які представляють сукупний інтерес громадян. Це - державні землі, оборонна промисловість, транспорт, води, надра та ін. До необхідності державної експлуатації лісів, надр його привело хижацьке розкрадання нечестивими підприємцями мінеральних і лісових багатств. Окрім того, держава повинна перебирати всяке виробництво, яке попервах є збитковим для підприємця.
Погляди російського ліберала Чичеріна в цьому питанні - це щось середнє між поглядами прихильників повного невтручання і прихильників втручання активного. Він захищав помірковане втручання, «вплив», «сприяння» і тільки в деяких випадках -«заповнення». Мислитель залишив помітний слід в історії політичних і правових вчень. У своїх працях він торкнувся багатьох питань, які є актуальними і в наш час.