Історія політичних і правових вчень
§ 2. Політико-правові погляди та конституційні проекти декабристів
Виникнення руху декабристів і характер їхньої політико-правової ідеології відображали загальний перебіг тодішнього історичного розвитку Росії та специфіку ситуації, що склалася в першій чверті XIX ст. Значний вплив на формування світогляду декабристів справила Вітчизняна війна 1812 р., учасниками якої вони були, а також загальна ситуація в Європі. Війна виявила і поглибила суперечності феодально-кріпосного ладу. Декабристи, пройшовши всю Європу, бачили країни, в яких кріпосне право було відсутнє, охоче читали твори європейських вчених, переймалися ідеями свободолюбства. Вони сподівалися на реформи зверху, але того не сталося. Вітчизняна війна дала поштовх народним рухам, а царський уряд після війни вдався до реакційних дій.
Будучи продуктом російської політичної думки та відповідаючи на запитання, поставлені російським життям, програми дворянських революціонерів одночасно враховували результати розвитку політичних вчень і досвіду інших країн. Вивчаючи, зокрема, досвід французької революції 1789-1794 рр., іспанського національно-визвольного руху та ін., а також конституційні установи Західної Європи, декабристи утверджувалися в своїх переконаннях у необхідності докорінних перемін в Росії. Вони прагнули врахувати і позитивні аспекти, і хиби тих країн, які вже звільнилися від феодалізму та обрали новий, буржуазний спосіб розвитку.
Рух декабристів не був однорідним та ідейно єдиним. У ньому відбувалася боротьба між радикально-демократичним крилом і крилом поміркованих. Але всіх їх об´єднувало заперечення кріпацтва, станових привілеїв та абсолютизму, визнання необхідності революційного повалення самодержавства.
Політичні погляди та програмні настанови демократичного крила декабристів найбільш повно виражені в проекті П. Пестеля, названому на честь давнього руського закону «Руською правдою». То був водночас і план перетворень усього суспільного і політичного ладу російського життя, і наказ майбутньому революційному урядові.
Павло Іванович Пестель (1793-1826) у своїх соціально-політичних поглядах виходив із положення про природну рівність усіх людей та взаємне прагнення до суспільного життя для задоволення потреб на основі поділу праці. Він розрізняв суспільний і державний устрій, визначаючи державу як приведене до законного порядку суспільство. Само ж суспільство виникло, на його думку, внаслідок природного поділу людей на тих, які слухаються, і тих, які наказують.
Основна думка Пестеля, розвинута ним у «Руській правді», була такою: «Уряд існує для блага народу, тоді як народ існує для власного свого блага». Тому народ, вважав він, має право вимагати, щоб уряд неодмінно прагнув до загального й окремого благоденства та «повелівав лише те, що дійсно веде до цієї мети». Водночас держава, на його думку, повинна існувати на рівновазі взаємних прав та обов´язків уряду і народу. Якщо ж така рівновага втрачається, то держава входить у стадію «насильницьку і хворобливу». Мислитель гадав, що подібної рівноваги можна досягнути за допомоги добрих законів, які формують самі поняття і спосіб думок народу та вказують йому напрямок необхідних думок.
Будучи прихильником школи природного права, Пестель усі закони переділяв на три види: духовні, природні та громадянські (державні). Духовні закони, на його думку, пов´язують духовний світ з природним, життя тлінне з життям вічним. Природні закони випливають із вимог природи та природних потреб, вони «глибоко збережені в серцях наших. Кожна людина їм підвладна, ніхто не в змозі їх скасувати, тому постанови державні повинні бути у згоді з незмінними законами природи».
Держава видає власні закони, завдання яких - служити загальним інтересам. А в тих випадках, коли окремі інтереси заходять у суперечність» із суспільними, мусять бути забезпечені останні, оскільки благоденство суспільне повинно вважатися важливішим від благоденства окремого. Пестель вважав, що громадянські закони мають бути складені таким чином, щоб інтереси окремого індивіда не суперечили інтересам суспільства в цілому. Всяке добре організоване суспільство має перебувати під неодмінною владою законів, а не особистих примх правителів.
Пестель був переконаний, що державна організація в Росії не служила досягненню добробуту, а тому характеризувалася ним як «зловладдя», яке приносило країні та народові приниження, усунення законів і в підсумку - загибель самої держави. Часті порушення духовних, природних і громадянських законів у Росії вимагали зміни існуючого державного порядку і введення замість нього такого, який був би заснований на точних і справедливих законах і постановах.
Будучи переконаним противником самодержавного деспотизму, Пестель відкидав як форму майбутнього державного ладу і конституційну монархію, і аристократію багатства. Останню він вважав такою ж антинародною, як і феодальну. Мислитель прагнув до створення демократичної республіки, де було б вилучено будь-які політичні переваги не тільки дворянства, а й буржуазії, що є, на його думку, перешкодою для народної єдності. Підкреслюючи свої республіканські симпатії, мислитель казав: «Я зробився в душі республіканець і ні в чому не вбачав більшого добробуту та блаженства для Росії, як у республіканському правлінні».
Установлення республіки, на думку Пестеля, можливе тільки після повалення самодержавства, яке повинно відбутися способом військового перевороту, після чого створюється диктатура Тимчасового верховного правління, яке за 10-15 років підготує народ до конституції та забезпечить скликання вищого законодавчого органу. В «Руській правді» мислитель відзначив, посилаючись на досвід якобінської диктатури, що в результаті виступу на політичну арену непідготовленого народу виникають безпорядки, хвилювання й перетворення, які замість покращення приведуть республіку до загибелі.
Першим кроком верховного правління буде проголошення республіки і видання низки законодавчих актів, спрямованих на закріплення суспільного та державного ладу. Наступний захід республіки - введення рівності всіх громадян перед законом, а це можливо лише через знищення звань дворян, купців, міщан і селян і називання всіх одним ім´ям - громадянина. Водночас знищуються станові привілеї та переваги, оскільки надання переваг багатим веде до створення найшкідливішої аристократії багатства.
Пестель вимагав ліквідації не тільки станових привілеїв дворянства, а й кріпосних порядків. «Володіти іншими людьми як власністю,- писав він,- є справа ганебна, противна людству, противна законам природи. Рабство повинно бути рішуче знищено». На відміну від Муравйова, Пестель захищав положення про звільнення селян із землею, інакше це буде дарування їм удаваної свободи. З цією метою мислитель висунув оригінальну пропозицію, яка передбачала створення двох фондів землі - суспільного і приватного. Із суспільного фонду кожен громадянин має право одержати ділянку, необхідну для його прожиття. Так, гадав Пестель, буде знищено злидні, зменшиться злочинність, зміцніє моральність, збільшиться народонаселення, розквітне хліборобство, зросте промисловість. Введенню такого порядку забезпечення громадян землею із суспільного фонду мислитель надавав вирішального значення.
Землі суспільного фонду, на відміну від приватного, не могли ні продаватися, ні заставлятися. Для його утворення Пестель пропонував відібрати половину землі у поміщиків, з´єднати її з половиною державних та інших земель, що оброблялись, і передати цей фонд волості, яка повинна наділяти земельними ділянками всіх, хто має в цьому потребу. Отже, план Пестеля полягав не в ліквідації власності, оскільки право власності, вважав він, є священним і недоторканним, а в перетворенні всіх росіян у власників. Хоча через природну нерівність людей у здібностях і фізичній силі збережеться поділ на багатих та бідних, але все ж кожен громадянин буде забезпечений усім необхідним і не потрапить у будь-чию залежність.
Як прихильник республіки Пестель вирішував питання про майбутній державний устрій Росії. Він уявлявся йому таким: верховна законодавча влада в республіці належатиме зборам представників - Народному вічу, склад якого має обиратись із загалу громадян, які досягли 20-річного віку, за винятком осіб, які є слугами в інших. Будучи противником «аристократії багатств», мислитель був противником і встановлення майнового цензу. Він виступав за загальне виборче право, яке дозволить вибрати найосвіченіших і гідних людей. Але вибори в найвищий законодавчий орган країни мають бути, на його думку, двоступеневими.
Верховну виконавчу владу Пестель проектував надати Державній думі з п,´яти осіб, обираних народним вічем із свого складу на п´ять років. Один із п´яти обирається президентом строком на один рік і є главою держави. Після закінчення року президент вибуває зі складу Державної думи і повертається до складу Народного віча, а на його місце обирається інший зі складу Державної думи.
За проектом Пестеля, нагляд за діяльністю вищого законодавчого та виконавчого органів здійснює Верховний собор у складі 120 осіб, призначуваних губерніями. Кожен закон набуває юридичної сили тільки після затвердження його Верховним собором. Собор, окрім того, повинен був служити забезпеченню законності, особливо охороні конституції. Для здійснення контролю Верховний собор призначає в кожне міністерство та в кожну область по одному зі своїх членів, він має право віддавати під суд чиновників будь-якого рівня за зловживання.
Можна сказати, що структура державної влади будувалася Пестелем за принципом поділу влади, але з певними особливостями. Він відкидав правило рівноваги властей, але схвалював правило визначеності кола їхніх дій. Із цієї формули виводилася необхідність чіткого визначення компетенції кожного органу і підконтрольність виконавчих органів законодавчим. Тож у «Руській правді» було розвинено найпрогресивніший варіант поділу влади.
Що стосується адміністративного поділу Росії, то Пестель весь її простір переділив на 10 областей і три уділи. Столицю Російської держави він запропонував перенести до Нижнього Новгорода, що розглядався ним як географічний центр Росії та колиска російської вольності. «Всі спогади про старовину нижньогородську,- писав він,- дихають свободою та любов´ю до батьківщини».
До вирішення національного питання Пестель теж підходив, керуючись прагненням забезпечити єдність Російської держави. Він був захисником унітарної держави і вважав федерацію шкідливою для Росії, з її широкими просторами та великою кількістю різних народів, які її населяють. Федеративний лад, на його думку, призведе до відновлення удільних порядків і відокремлення від Росії окремих її частин, тим паче, що вони «різними мовами говорять».
Пестель, як й інші декабристи, визнавав право на відокремлення тільки за Польщею. За іншими народами він не визнавав навіть права на розвиток національної культури, пояснюючи це тим, що інтереси цих народів не можуть охоронятися правом народності, бо воно є вигадане і неіснуюче. На всі народи Росії, твердив він, поширюється однакове, загальне для всіх громадянське право, але цю рівноправність малі народи можуть одержати тільки ціною відмови від своєї національності та від права на національне самовизначення. У цьому полягав, на наш погляд, не тільки слабкий, як це трактувалося раніше, а й шовіністичний аспект політичного вчення Пестеля.
У правових поглядах Пестеля важливо відзначити його увагу до теоретичних питань права - розроблення його принципів, основних понять, зокрема таких спеціальних, як поняття вини, навмисної вини та багатьох інших понять у кримінальному праві. Слідом за конституцією та на її основі мислитель проектував вироблення нових правових норм у всіх галузях законодавства, розраховував створити в Росії новий Звід її законів. А в праці «Записки про державне правління», написаній ще до «Руської правди», Пестель пропонував низку заходів із організації суду та процесу: встановити незмінність судців і порядок відсторонення їх від посад тільки за вироком суду,- ввести письмове провадження у судових справах і гласність суду; встановити інститут присяжних та ін.
Все сказане вище свідчить про те, що проекти Пестеля були найрадикальнішими з-поміж проектів дворянських революціонерів. Вони були прогресивними не тільки для феодально-абсолютистської Росії, але й у ряді випадків і порівняно з тими, що тоді існували навіть у буржуазних країнах.
Поміркованішим за своїми складом і поглядами було Південне товариство декабристів, яке очолив Микита Михайлович Муравйов (1796-1848), автор трьох різних варіантів конституцій. Його соціально-політичні погляди склалися під впливом політичних вчень французьких просвітителів, а також російських письменників та істориків. Він підходив до політико-правових проблем передовсім із позицій загальнолюдського розуму, а також реального історичного досвіду. З позицій школи природного права і теорії договірного походження держави мислитель засуджував абсолютну монархію, вважав таку форму правління протиприродною.
«Досвід усіх народів і всіх часів,- зазначав Муравйов,- довів, що влада самодержавна є згубною для правителів і для суспільства, що вона не згідна ні з правами святої віри нашої, ні з засадами здорового глузду, тоді як усі народи європейські досягають законів і свободи». Але мислитель не погоджувався з Монтеск´є, який вважав, що свобода полягає в можливості здійснювати все, дозволене законом. Свобода, на його думку, полягає в тому, щоб мати закони, які відповідають невідчужуваним правам людини. Всякі інші закони - це зловживання, засноване на силі, але сила ніколи не встановлює і не забезпечує ніякого права.
Єдиним джерелом влади Муравйов визнавав народ, підкреслюючи, що «російський народ вільний і незалежний, не є і не може бути належністю ніякої особи і ніякого сімейства». Кожен народ, провадив він далі, утворює свою державу за договором, але на відміну від Гоббса, вважав, що народ при цьому зберігає свій суверенітет і не втрачає природних прав.
Спрямованість проекту Муравйова проти самодержавної влади є очевидною. Конституція проголосила рівність усіх перед законом, скасування станових відмінностей, табеля про ранги, подушного податку, проголосила свободу слова, друку, зборів, союзів, віросповідання. Низка статей в останньому варіанті проекту конституції була присвячена ліквідації феодально-поміщицької й тюремної системи, введенню гарантій недоторканності особи.
Непримиренно ставився Муравйов і до кріпосного права. «Кріпосне становище і рабство,- писав він у проекті конституції,- скасовуються. Раб, який торкнувся російської землі, стає вільним». В останньому проекті конституції мислитель визначив порядок звільнення селян з кріпацтва. Він гадав, що водночас із одержанням свободи селяни одержать у свою власність двори, в яких вони живуть, тварин і рільницькі знаряддя, але тільки дві десятини землі, що, зрозуміло, не звільняло селян від економічної залежності від поміщиків. Звільнений селянин має право на будь-яку справу, яка видається йому найвигіднішою, і всякий росіянин має право їхати куди хоче і робити все те, що не обмежено і не заборонено законом. Приватну власність мислитель визнав священною і недоторканною.
Найкращою формою правління для Росії Муравйов вважав конституційну монархію, засновану на принципі поділу влади і на федеративному устрої держави. Вищий представницький орган - Народне віче - має складатися з двох палат: верховної думи та палати народних представників. Остання формується з депутатів, вибраних в округах. Виборчим правом користуються всі повнолітні жителі (крім тих, які є слугами в інших), які мають рухоме та нерухоме майно. Палата народних представників складається з 450 членів і вибирається на два роки.
Наявність другої палати - верховної думи - обумовлена державним устроєм, організованим на основі федерації з наданням кожному членові федерації відповідних місць у загальному законодавчому органі. Вона складається з 45 членів, обираних строком на шість років. Кожні два роки верховна дума оновлюється на третину свого складу. Щоб бути вибраним до верховної думи, потрібно мати 30 років і володіти високим майновим цензом. Водночас мислитель зробив дуже важливе застереження: ні один державний чиновник не може бути обраним ні в одну з палат законодавчого органу.
Тільки Народному вічу належить право приймати закони, а законодавча ініціатива - членам обох палат. Всякий законопроект повинен бути прийнятий обома палатами, а щоб одержати силу закону, потребує схвалення імператора. Якщо імператор не схвалив запропонованого закону, він відправляє його назад до тієї палати, звідки закон до нього надійшов. Якщо обидві палати приймуть його повторно більшістю у дві третини голосів кожна, проект стає законом.
Компетенція Народного віча, за проектами Муравйова,- доволі велика. До неї віднесено як законодавчу діяльність, так і право загальної та окремої амністії, оголошення війни та укладення миру, вибори правителів держави, встановлення податків, розпуск представницьких зібрань окремих держав, які перевищили свою компетенцію, та ін.
Монарх, за проектами Муравйова,- глава виконавчої влади. Він не може змінювати або скасовувати закони. Але його повноваження досить значні: він наділений всією повнотою верховної виконавчої влади, є верховним начальником усіх суходільних і морських сил, призначає та змінює міністрів, слідкує за їхньою діяльністю, представляє країну в переговорах з іншими державами. Зате члени імператорської сім´ї не мають ніяких переваг щодо інших громадян.
Будучи прихильником федерального устрою Росії, Муравйов усю її переділив на області, які називалися державами, і в кожній з них належало встановити обласне управління. В основу поділу Росії на окремі держави покладено історичні, економічні та географічні характеристики. Отже, федеративний принцип державного устрою у Муравйова не передбачав вирішення національного питання. Межі його держав (областей), як суб´єктів федерації, не збігалися з національним складом населення, а національні інтереси різних народів, які входили до складу Росії, не одержали свого відображення.
Третьою гілкою, за проектом Муравйова, є судова влада. Вона відокремлена від адміністрації, здійснюється централізованою та досить складною системою судових органів. Так, у повітах діють совісні суди, суддями яких може бути будь-який житель, який постійно проживає в повіті, користується довір´ям у виборців, має ценз у дві тисячі карбованців сріблом. Другою ланкою судової системи мали стати обласні суди, члени яких вибиралися б обласними представницькими органами з осіб, які володіють цензом у три тисячі карбованців.
Найвищою судовою ланкою є Верховне судилище, яке складається з п´яти або семи верховних судців, вибраних Народним вічем із осіб, які володіють майновим цензом у 150 тисяч карбованців. Верховне судилище вирішує справи, віднесені до його компетенції, а також раз на чотири роки представляє імператорові та обом палатам Народного віча свої висновки щодо законів, ухвалених протягом цих чотирьох років, їхні можливі суперечності з конституцією країни.
Розглянувши політико-правові погляди Муравйова, вкажімо на основні відміни його конституційного проекту від «Руської правди» Пестеля. Ці відміни полягали: 1) у збереженні за монархом виконавчої влади, тож замість республіки Пестеля Муравйов обстоював конституційну монархію; 2) у пропозиції організації федеративного устрою замість унітарного у Пестеля; 3) у визнанні необхідності організації другої палати - верховної думи, складеної з представників областей, на які слід було переділити Росію; 4) в установленні високого майнового цензу як для виборців, так і для вибраних; 5) у визнанні необхідності без-відкладного скликання установчих зборів замість запропонованої Пестелем диктатури Верховного правління протягом 10-15 років.
Оцінюючи політичні погляди декабристів в цілому, слід відзначити, що вони внесли в політико-правову думку свого часу багато цінного та оригінального, розвинули прогресивні ідеї й тенденції політико-правової думки своїх попередників і ніби передали естафету наступному поколінню мислителів.