У другій половині XIX ст. тривав розвиток промисловості й торгівлі, особливо в передових капіталістичних країнах. Розвиток капіталізму супроводжувався зростанням кількості найманих працівників, які створювали свої профспілки, партії, пресу та активно обстоювали свої інтереси. Під тиском робітників у багатьох країнах було видано закони про права профспілок, про тривалість робочого дня, про освіту, про соціальне страхування та ін. Впроваджувалися в життя інститути, які забезпечували залучення до політичних процесів дедалі ширших прошарків населення. Встановлювалося загальне чоловіче виборче право за таємного голосування, набули розвитку й інші інститути демократії.

Розвиток капіталістичних відносин і загострення соціальних суперечностей обумовили зміну буржуазної ідеології. Чимраз більше місця в ній займали теорії, направлені проти марксизму, вчення про диктатуру пролетаріату, про класовий характер суспільства, державу і право. Одночасно проповідувалися расизм, культ сили й боротьби, поширювалося вчення про правову зв´язаність держави тощо.

Але найбільш впливовим ідеологічним напрямком був позитивізм. Він відповідав спокійному розвиткові капіталізму, який у той час іще не вимагав якого-небудь аксіологічного виправдання, здавався чимось само собою зрозумілим.

Але вже на зламі ХІХ-ХХ ст. через загострення соціальних суперечностей буржуазні ідеологи вимушені були звернутися до активного розроблення сутнісних та аксіологічних аспектів держави і права. Для вирішення цього завдання позитивізм виявився неспроможним. Звідси - відродження вчення про природне право в політико-правовій філософії.