Історія політичних і правових вчень
§ 5. Політичні та правові погляди ідеологів соціалізму XIX ст.
На відміну від лібералів, які прагнули зміцнити і вдосконалити капіталістичні відносини, одночасно в Західній Європі виступили мислителі, які піддали критиці капіталістичні порядки і розробили проекти суспільства, яке (на їхню думку) зуміє позбутися експлуатації, гніту, забезпечить кожному індивідові гідне існування. Такими мислителями були Сен-Сімон, Ш. Фур´є, Р. Оуен.
Але й ці три великі соціалісти початку XIX ст. різко виступали проти політичної революції та сподівалися досягти своєї мети мирними засобами. Спільним для них було й те, що вони не виступали як представники інтересів якогось одного класу, напр., пролетаріату. Подібно до просвітителів, вони прагнули визволити відразу все людство, а не якийсь певний суспільний клас насамперед. Як і просвітителі, вони теж хотіли встановити царство розуму і вічної справедливості. Вони теж були раціоналістами.
Але їхнє царство розуму, як небо від землі, відрізнялося від царства розуму французьких просвітителів. Буржуазний світ, побудований за принципами просвітителів, так само нерозумний і несправедливий, а тому повинен бути викинутий на смітник, як і феодалізм. Істинний розум та істинна справедливість досі не запанували у світі лише тому, що їх не змогли правильно пізнати. Просто не було тієї геніальної людини, яка з´явилася тепер і яка пізнала істину. Те, що ця людина з´явилася саме тепер і що істина розкрилася тепер - це зовсім не є необхідним результатом історичного розвитку, неминучою подією, а просто щасливою випадковістю. Ця геніальна людина могла б з таким же успіхом народитися п´ятсот-шістсот років тому і вона вже тоді врятувала б людство від п´яти-шести століть блукань, боротьби і страждань.
Отже, і просвітителі XVIII ст., які підготували ідеологічні умови французької революції кінця XVIII ст., вимагали встановлення розумної держави, справедливого суспільства, безжалісного усунення всього того, що суперечить вічній істині, розумові та справедливості, і цього ж вимагали соціалісти XIX ст. Але якщо просвітителі вимагали усунення феодальної держави і всіх феодальних порядків, то соціалісти вимагали усунення буржуазного ладу, який теж, на їхню думку, був нерозумним, але усунення його було завданням мислячого розуму. Мислячий розум мусить віднайти нову, досконалішу систему суспільного устрою та накинути її суспільству ззовні за допомоги пропаганди, а можливо, і прикладом показових спроб.
І справді, соціалісти XIX ст. вигадували проекти таких розумних суспільств і надсилали їх великим банкірам і промисловцям з надією, що ті, ознайомившись із опусами, проймуться їхньою справедливістю і розпочнуть їх будувати. Зрозуміло, що ці нові соціальні системи, розроблені соціалістами, відразу були приречені на те, щоб залишитися утопіями.
Втім, облишмо цей аспект, який нині цілком належить минулому. Розгляньмо лише погляди та ідеї, викладені названими соціалістами в їхніх творах.
Анрі де Сен-Сімон (1760-1825) народився в Парижі у графській сім´ї. У 19-річному віці брав участь у Війні за незалежність північноамериканського народу. На першому етапі революції майбутній мислитель солідаризувався з нею: оголосив себе прихильником рівності, пропагував політичну свободу і звернувся навіть до Національних зборів із вимогою скасувати дворянські привілеї, сам відмовився від дворянського звання і графського титулу. Але, будучи розчарований підсумками французької революції, відійшов від політичної діяльності й цілковито зосередився на науково-літературній роботі, зокрема створенні всіляких проектів перебудови людського суспільства на новій справедливій основі.
Безсумнівною заслугою Сен-Сімона було те, що він зумів піднятися до наукового розуміння історичного прогресу. Історію суспільства він розумів як поступовий розвиток, рушійною силою якого є розвиток людського розуму. Вся історія суспільства, згідно з його вченням, підпорядковується закону прогресу людського розуму, для якого люди є лише знаряддям.
Відповідно до своєї концепції всю історію людського суспільства Сен-Сімон переділив на три великі стадії: 1) теологічну (часи античності й феодалізму), 2) метафізичну (період буржуазного світопорядку), 3) позитивну, суспільний лад якої зробить життя людей, котрі складають більшість суспільства, найбільш щасливим, надаючи їм максимум засобів і можливостей для задоволення їхніх найважливіших потреб. Якщо на першій стадії панування в суспільстві належало священикам і феодалам, на другій - юристам і метафізикам, то на третій воно повинне перейти до вчених і промисловців.
Усім його працям властива думка про те, що кожна стадія має свій характер, свою тривалість. Мислитель установлював спадкоємність між минулим, теперішнім і майбутнім, високо цінував промисловий прогрес, пов´язаний із настанням капіталізму. Але й капіталізм є перехідним, так само як і феодалізм, доводив філософ усупереч апологетам буржуазного ладу.
Сказане свідчить про те, що Сен-Сімон розумів об´єктивну прогресивність кожної нової системи суспільного ладу, яка мала місце в історії людства, порівняно з попередньою. Тому він писав, що «золота доба», яку сліпі перекази відносили до минулого, чекає нас у майбутті.
Сен-Сімон увійшов в історію своїм вченням про соціалізм, яке відіграло головну роль у його світогляді. У праці «Погляд на власність і законодавство», даючи початкові начерки свого проекту майбутнього суспільного ладу, філософ підкреслив, що найважливіше питання, яке підлягає вирішенню, це питання про те, як повинна бути організована власність для найбільшого блага всього суспільства щодо свободи і багатства. На думку Сен-Сімона, закон, який установлює владу і форму правління, не має такого значення і такого впливу на добробут нації, як закон, що встановлює власність і регулює користування нею. Так він висловив думку (хоч і в зародковій формі) про те, що економічне становище є основою політичних установ.
У «Листах женевського обивателя до сучасників» Сен-Сімон переділив суспільство на три класи: до першого класу він відносив учених, художників і всіх людей, які поділяли ліберальні ідеї; до другого - власників, за винятком тих осіб, які входили до першого класу; до третього - людей, об´єднаних ідеєю рівності, тобто тих, які не мали власності.
У своїх пізніших працях Сен-Сімон дотримувався дещо іншого поділу суспільства на класи. Суспільство, писав він, поділялося передовсім на паразитів і промисловців. До паразитів він відносив дворян, військових, державних чиновників, легістів, яким протистояв клас промисловців, до якого він зачисляв фабрикантів, учених, торгівців, банкірів - усіх, хто працював у промисловості.
Радикальні перетворення старого ладу Сен-Сімон пропонував почати з окремих реформ. Він був проти того, щоб робітники і неімущі маси безпосередньо проявляли ініціативу перебудови суспільства на новій справедливій основі. Досвід революції 1789— 1794 р. показав нездатність неосвічених, неімущих керувати суспільством. Всі надії на успішне проведення необхідних суспільних перетворень мислитель покладав тільки на найбільш активну, найбільш освічену частину класу індустріалів, представників промислового класу - фабрикантів, торгівців, банкірів. Оскільки знедолені не в змозі самостійно вирішити своєї долі, то керівництво державою, економікою повинно перейти з рук непрацюючих станів до рук високоосвічених промисловців.
Промисловці сьогодні, писав Сен-Симон, створюють своєю працею велику кількість нових цінностей, вони володіють великою частиною всіх багатств. Саме тому світська влада повинна належати промисловцям.
Введення системи індустріалізму не вимагало, на думку мислителя, руйнування традиційних державно-правових форм. У ній залишається монархічне правління, зберігаються уряд і представницькі установи. Але всю повноту влади реально сконцентровано в новоствореному парламенті - сенаті промисловців.
І приватновласницькі відносини цілком сумісні з системою індустріалізму. Вона анітрохи не посягає на індивідуальні капітали заводчиків, фабрикантів і банкірів, не знищує попередньої структури промислового класу. Однак система індустріалізму перевершить сучасний буржуазний лад, перетворить країну в єдину централізовану управляючу асоціацію. Нова соціальна система, за вченням Сен-Сімона, повинна мати на меті забезпечення найбільших благ (вигод) для найбільшої кількості людей. За цієї системи всі люди працюватимуть, вони всі дивитимуться на себе як на працівників.
У новому суспільстві держава прагнутиме, максимально скоротивши витрати на управління та армію, направляти основні кошти на надання роботи всім здоровим людям із метою забезпечення їхнього фізичного існування, а також на поширення знань серед робітників і на надання їм тих розваг, що здатні розвинути їхній інтелект. За таких умов, гадав мислитель, соціальна організація задовольнятиме розсудливих людей усіх суспільних класів, щезне будь-яка небезпека заворушень, тож не треба буде утримувати численну постійну армію і поліцію для їх придушення. Відтак держава дедалі більше перетворюватиметься із знаряддя управління людьми в знаряддя розпорядження речами і в керівництво процесами виробництва.
Характерною рисою планів суспільної перебудови у Сен-Сімона було те, що вони виходили з ідеї мирного розв´язання всіх соціальних суперечностей, ідеї мирної співпраці й солідарності всіх класів суспільства. Рішуче відкидаючи революційні методи боротьби, головним засобом перетворення мислитель вважав мирну проповідь нової моралі, «нового християнства». Проповідь ця, на його думку, повинна бути звернена передусім до найбільш освіченої частини суспільства, тобто до багатих людей: монархів, торгівців і банкірів, бо саме останні покликані за допомоги кредиту регулювати все суспільне виробництво.
Поруч із Сен-Сімоном, творцем французького соціалізму, був Шарль Фур´є (1772-1837). Але якщо Сен-Сімон визнавав важливість питань, пов´язаних із публічною владою, і рахувався з необхідністю їх належного вирішення для встановлення нового людського співжиття, то Фур´є вони мало цікавили. Політика і політична діяльність видавалися йому надаремним заняттям.
Людство, за вченням Фур´є, з´являється на землі з різноманітними пристрастями, вони закладені в людині Богом з метою забезпечити людям вільне їх задоволення. Розкрити, описати і класифікувати пристрасті - означає намітити єдиний шлях радикального виправлення суспільства, знайти найбільш вдалий засіб, здатний забезпечити введення нового соціального порядку.
Новий соціальний порядок, про якого мріяв Фур´є, це гармонійний лад, який скоро настане, оскільки людство вже проминуло необхідні етапи. Останній етап наближається до кінця. Він завершується періодом цивілізації. Але цивілізація, за Фур´є, не збігається з капіталістичним ладом. Вона починається в нього з держав стародавнього світу і охоплює рабовласницькі й феодальні суспільства, період початкового нагромадження і період утвердження капіталізму. На сучасному етапі настає апогей цивілізації, вища точка, якої вона може досягти на той час. Після апогею цивілізації все готове, на думку мислителя, для переходу до гармонії. Цивілізація виконала своє призначення, вона створила рушійні сили, необхідні для входження в нове суспільство: велике виробництво, високі науки і вишукані мистецтва. Необхідно використати ці засоби, щоб піднестися вище соціальними щаблями.
Але вихід із цивілізації, вважав Фур´є, не було своєчасно знайдено, і цивілізація на початку XIX ст. неминуче пішла назад. Попередні досягнення, необхідні для блага людства, обернулися йому на шкоду. Свобода, це завоювання цивілізації, вироджується в торгову анархію, яка призводить, своєю чергою, до монополії торгових компаній. Повалена тиранія феодалів-дворян поступається місцем тиранії союзів великих власників-капіталістів. Кожен індивід виявляється у стані війни з колективом. Для мислителя існуючий суспільний лад - межа хаосу, злиднів і розпусти.
Фур´є дав однакову негативну характеристику не тільки економічним порядкам тогочасного суспільства, а й політичним формам, моралі й філософії. Економічний безлад відображається, на його думку, в політичній сфері як політична несправедливість. Держава є, власне, слугою та захисником привілейованих і багатих проти маси населення. Закони добрі лише для тих, на користь чиїх інтересів їх створено.
Не краще стоїть справа і з моральним становищем суспільства. У цивілізації, де кожен діє за себе і для себе, егоїзм панує над усім. У суспільстві стільки моральних систем, скільки в ньому класів. Якщо в економіці Фур´є загострив свою критику на торгівлі, то в царині моралі зразком безладдя вважав шлюбні відносини. За нинішнього шлюбу жінка - товар, об´єкт злочинного торгу.
Мораль, політика, політична економія, філософія - неправдиві знання, вони не вміють нічого пояснити і відкрити. Нічого не можуть дати народові теорії та практика революціонерів. Безсильними у справі перетворення є також прихильники політичних реформ, ліберали. Вони не можуть усунути зло радикально і в підсумку тільки зміцнюють його. Становище суспільства таке, твердив Фур´є, що для його спасіння необхідні негайні заходи. Інакше напруженість соціальних суперечностей загрожує соціальними потрясіннями, міжусобною війною.
Намагаючись упередити навислу над суспільством небезпеку катастрофи, мислитель пропонував своє відкриття, здатне, на його думку, всіх примирити. У пошуках виходу з цивілізації він відкидав можливість її вдосконалення. Найбільша непослідовність - намагатися вдосконалювати цивілізацію. Єдине завдання соціального розуму - шукати виходу з ладу цивілізації, а не вдосконалювати його. Він також рішуче відкидав політичні засоби і методи, апробовані в період французької революції кінця XVIII ст., бо вважав, що вона не привела до докорінного перетворення суспільства в інтересах трудящих мас. Післяреволюційну цивілізацію філософ порівнював із заманливими обіцянками французьких просвітителів про встановлення такого суспільства, в якому пануватиме тільки розум, такої цивілізації, яка принесе щастя всім, з їхніми заявами про здатність людини до безмежного самовдосконалення. Фур´є першим висловив думку, що в кожному суспільстві ступінь емансипації жінки є природним мірилом загальної емансипації.
Оцінивши лад цивілізації як ненормальний (особливо в останній її стадії), Фур´є вважав, що становище народу різко зміниться, якщо основу нового суспільства складуть асоціації - виробничо-споживчі товариства, до складу яких входитимуть члени різних соціальних груп: власники і пролетарі, люди вільних професій, робітники і хлібороби, і т. д. Основним осередком нового асоціативного ладу, за вченням Фур´є, стане фаланга. Мислитель визначив нормальний розмір фаланги у 1600 осіб. Основний вид праці у фаланзі - сільське господарство. Промисловість у ній - на другому місці. У фаланзі ніхто не працює з примусу, кожен вибирає собі працю за своїм смаком. Мислитель намагався знайти відповідну працю для людей різних нахилів. Ця мета досягається своєрідним розподілом працюючих по серіях, які, своєю чергою, розпадаються на невеликі групи. Кожна серія пов´язана з певним видом праці: може бути серія садівників, тваринників, ткачів, ковалів і т. д. Члени асоціації вибирають ту чи іншу групу в межах тієї чи іншої серії згідно зі своїми нахилами. Самі ж групи формуються в межах серії вільно, і кожна з них зайнята певним видом праці в межах спеціалізації серії.
Отже, поділ на групи і праця в групах сприяє задоволенню людських пристрастей. Оскільки праця за нахилом у вільно вибраній групі задовольняє людину і фізично, і духовно, вона живить також найвищу із пристрастей - ентузіазм. Будучи натхненними своєю працею, члени асоціації проявляють у праці свої пристрасті до творчого змагання між представниками всіх видів фізичної та розумової праці. У підсумку праця, яка за цивілізації була здебільша примусовою, яка викликала в людини огиду, перетвориться для членів фаланги в насолоду, природну життєву потребу. У цьому зв´язку Фур´є зазначав, що у фаланзі не буде відносин панування й підкорення, характерних для ладу цивілізації, тож відпаде необхідність у державі як в апараті примусової влади.
В асоціації нема найманої праці. Всі працівники асоціації -її члени. Але не слід думати, що режим асоціації - режим рівності. Фур´є - рішучий противник химери рівності. Економічна рівність несумісна зі свободою. Режимові гармонії чужі одноманітність і зрівнялівка. Серед членів кожної фаланги повинні бути багаті та бідні. Мислитель наполягав на тому, що у фаланзі мають бути представлені не тільки різні нахили людини і різні трудові спеціальності, а й, по можливості, різні розміри капіталів. Але чи не стане ця нерівність становища джерелом антагонізму, внутрішнього розбрату у фаланзі?
Фур´є був глибоко переконаний, що в гармонійному ладі наявність багатих та бідних не зможе служити основою для конфліктів. Всі класи суспільства, асоційовані та об´єднані спільністю інтересів, забудуть взаємну ненависть, тим паче, що народові, захопленому привабливою працею, не доведеться знемагати під тягарем праці, а багаті припинять зневажати фізичну працю, в якій вони самі братимуть участь. Класовий розбрат щезне в атмосфері загальної гармонії.
Праця за природними нахилами, перехід з однієї серії в іншу забезпечать різноманітність праці, змагання, яке розгорнеться між вільними членами асоціації, привабливість їхньої праці - все це приведе до небувалої її продуктивності. За підрахунками філософа, обсяг виробленого продукту виросте вчетверо, що забезпечить загальний добробут членів фаланги. Але у фаланстері збережеться різниця в розподілі: 3/12 виробленого продукту виділятимуться капіталу, 4/12 - таланту і 5/12 - праці. Такий розподіл доходів Фур´є вважав єдино справедливим, що забезпечить гармонійну співпрацю класів і тісний союз капіталу і праці.
З господарською системою тісно пов´язана система виховання, яка переслідує у фаланзі подвійну роль: розвивати в майбутніх членах фаланги суспільні почуття і трудові навички. Фур´є - палкий пропагандист ідей трудового виховання. Він вважав, що людина, призначена до праці, проявляє нахили до неї вже в ранньому віці.
Треба лише зрозуміти і використати ці нахили; з іншого боку, людина призначена для життя в широкій суспільній організації -фаланзі. Тому, твердив він, було б зовсім ненормально виховувати її в одній з найвужчих груп - сім´ї. Виховання повинно бути суспільно-трудовим. Організація виховання мусить певною мірою нагадувати трудову організацію. Принцип серії слід провести в ній найпослідовнішим чином. Тільки таке виховання дасть суспільству громадян, усебічно розвинених для життя в гармонії.
Підсумовуючи, відзначмо, що весь проект організації нового ладу асоціацій, або фаланг, у Фур´є виходив із принципів примирення та гармонії всіх класів суспільства. Йому здавалося, що весь устрій життя у фаланзі - розподіл доходів за капіталом, працею і талантом, участь багатих та бідних у праці, шлюб із любові і спільне виховання дітей - приведе до гармонії соціальних інтересів, повної ліквідації соціальних суперечностей. Мислитель відкидав революцію. Перетворення суспільства відбудеться, на його думку, завдяки реформам. Він вірив, що великі державні діячі, ознайомившись із його системою та переконавшись у її перевагах, використають усю силу державної влади для її негайного здійснення.
В умовах промислової революції і викликаного нею загострення соціальних суперечностей зі своїми соціалістичними вченнями виступив Роберт Оуен (1771-1858). Народившись у сім´ї небагатого ремісника, Оуен уже з 10-річного віку почав самостійно заробляти засоби до існування. Працюючи, він мав можливість безпосередньо спостерігати за нужденним життям простого народу Англії. Будучи в 1800-1829 рр. одним із компаньйонів та управителем великої паперово-прядивної фабрики у Нью-Ленарку, Оуен здійснив низку благодійних заходів покращення становища робітників фабрики. Він поліпшив постачання робітників продуктами споживання, створив взірцеву школу для дітей, ясла, дитячий садок, касу для хворих, скоротив робочий день до 10 годин. Але ці заходи та їх результати Оуена не задовольняли. У 1815р. він висунув ідею прийняття гуманного фабричного законодавства, в якому вимагав заборонити дитячу працю до 12 років, аз 12 до 18 - зі скороченим робочим днем. Мислитель брав активну участь в обговоренні питання про безробіття і заходи боротьби з ним. Як спосіб ліквідації безробіття він пропонував ідею організації трудової комуни, і ця ідея непомітно виростала в його свідомості у план перебудови всього суспільства на нових засадах. Для нього устрій комуни - це устрій, який відповідає людській природі.
Утім, не на це розраховував Оуен, проголошуючи свою нову систему. Людині з її практичним складом розуму потрібні були практичні успіхи. Щоб довести реальність своїх ідей на прикладі, Оуен вирішив організувати показову комуну. З цією метою він 1824 р. поїхав до Америки, де зі своїми прихильниками створив комуністичну колонію. Але спроба організувати комуністичний осередок у надрах капіталістичного світу закінчилася повним провалом. Оуен повернувся до Англії.
На батьківщині мислитель не склав зброї. Він брав активну участь у просвітницьких і кооперативних організаціях, шукаючи в них опору для боротьби за свою мету. Але відчувши, що реальний рух не відповідав його планам, Оуен відійшов від нього, щоб знову повернутися до безпосередньої пропаганди мирного соціального перетворення.
Основні положення соціального вчення Оуена можна вважати такими, що повністю склалися до 1820 р. Він до кінця своїх днів залишався у своїй теорії суспільства раціоналістом, вірним учнем просвітителів XVIII ст. У своєму першому значному творі «Про утворення людського характеру» мислитель твердив, що страждання, які переживає суспільство, обумовлені помилками наших предків, неуцтвом як правителів, так і підвладних. Неуцтво і помилки для нього були джерелом усякого зла, розум і знання - джерелами щастя. Цим простим істинам він залишався вірним упродовж усієї своєї літературної діяльності.
Під цим кутом зору історія всіх віків видавалася Оуену історією людського непорозуміння, глупоти. Людина досі не домоглася щастя лише тому, що її розум скуто грубими помилками і неуцтвом. Для щастя людей їхня свідомість повинна бути звільнена від неправильних ідей, народжена заново. Момент пробудження людської свідомості наближається, ми йдемо назустріч ері розуму, наближається день відродження людського духу. Сила розуму зруйнує панування неправди, встановить закони природи замість несправедливих людських законів.
Із всіх людських помилок найбільше значення для суспільної організації має, на думку Оуена, неправдиве вчення про людський характер. Існує загальнопоширена думка, казав він, що людина сама творить свій характер, а тому відповідальна за свої думки, бажання і звички. Насправді ж, твердив мислитель, людина ніколи не створювала свого характеру і ніколи не зможе цього зробити. Характер формується у людини обставинами, середовищем. Кепські характери - наслідок кепських умов життя. Для розвитку добрих якостей у людині потрібні нові умови, з повнішою відповідністю її природі. Оуен був упевнений в тому, що запропоноване ним вчення про характер людини відкриє людям справжній шлях до розумного і справедливо побудованого суспільства. Якщо характер, свідомість і доля людей формуються зовнішнім середовищем і якщо це середовище впливає на формування кепських характерів, то його необхідно змінити через засвоєння людьми проголошених ним простих істин.
На таких положеннях будував Оуен свою науку про суспільство. Він вважав, що його наука матиме велике майбутнє, що вона відкриє нову еру в історії людства. Філософ гадав, що його наука про суспільство базується на справжньому знанні природи людини, має своїм завданням впорядкувати хаос людських відносин. Це - наука про справжні закони виробництва, про найкращий спосіб розподілу, найкраще виховання і найкраще управління.
Історичні проблеми в цілому мало цікавили Оуена. Свій аналіз суспільного хаосу він почав із відносин, що склалися в Англії після промислової революції (перевороту). Мислитель вважав, що промисловий переворот - безпосередня причина нещасть англійського суспільства. Він розумів, що лише виробництво веде до зростання продуктивних сил. І такий розвиток продуктивних сил сам по собі видавався йому позитивним. Оуен анітрохи не був ворогом машин. Суспільство зацікавлено в одержанні найбільшої кількості корисних продуктів із найменшою затратою людської праці. І все ж таки для нього безспірним було те, що саме цей процес за тогочасних суспільних умов призводив до колосального зростання злиднів. Вигоди, одержані від зростання продуктивних сил, на більшу частину суспільства не поширювалися. Машини - джерело багатства - ставали джерелом злиднів. Машини конкурували з робітниками: дешева праця машин витісняє робітників із виробництва та понижувала ціну праці тих, які зберегли роботу. Робітники не могли витримати конкуренції з машинами. Значна частина робітників виявилася зайвою на виробництві.
Завдяки машинному виробництву швидко збільшувалася кількість товарів, які, однак, не знаходили споживачів через їхню низьку купівельну спроможність. «Світ насичений багатством, а скрізь панують злидні»,- писав Оуен.
Всі людські установи свідчили, на його думку, про безумство суспільного порядку. Серед них на перше місце слід поставити приватну власність. Приватна власність - джерело ворожнечі, обману, шахрайства, проституції, бідності, злочинів. Вона - несправедлива й нерозумна. Поки вона існує, вважав Оуен, щастя людства неможливе.
Для знищення старої системи, заснованої на помилках, брехні, неуцтві й шахрайстві, мислитель висував свою систему, в якій не буде ні бідності, ні рабства, ні кріпаків, ні експлуатації. її принципи - загальна праця, спільність володіння і рівність у правах та обов´язках.
Відтоді Оуен перейшов на позиції соціалізму, що було поворотним пунктом у його житті. До речі, його послідовники вперше ввели в ужиток термін «соціалізм» щодо устрою, заснованого на усуспільненні засобів виробництва. Але соціалізм для мислителя - не результат історичної необхідності. Це - втілення передових ідей, абсолютної розумності, справедливості й добра.
Основний осередок ідеального суспільства, як його бачив Оуен,-це невелика трудова громада, яку він називав «молекулою суспільства», «селищем спільності». У ній об´єднуються промислова й сільськогосподарська праця за певної переваги останньої. Так у громаді долається суперечність між містом і селом. Мислитель був переконаний у тому, що застосування в комуністичних громадах усіх досягнень науки і техніки дасть можливість за поміркованої праці виробляти все необхідне в кількості, яка перевищує потреби.
Оуен відкидав розповсюджену думку про те, що індивідуальна власність може створити достатні стимули для інтенсивної праці. Він твердив, що загальний інтерес дає більше стимулів до праці, нЬк приватний. Але практика колишніх соціалістичних країн переконливо спростувала це твердження мислителя.
Управління громадою, що його здійснюють особи віком від ЗО до 40 років, розподіляє між громадянами роботу відповідно до їхніх здібностей і загальних інтересів. Воно розподіляє і продукти громадської праці відповідно до потреб, організує громадське харчування. За незліченних багатств громади це не може становити ніяких труднощів. Нікому не доведеться відмовляти: кожен зможе одержати з громадського складу все, що йому потрібно. З іншого боку, ніхто не захоче брати більше, ніж йому потрібно.
Згідно зі своїм вченням про формування людського характеру, Оуен велику увагу приділяв вихованню, яке в нього тісно пов´язувалося з виробництвом. Кожна дитина одержить загальну освіту і паралельно ті навички, які роблять її здатною виконувати покладені на неї суспільством обов´язки. Мета виховання - створити самостійно, раціонально мислячих і суспільно активних людей. Колективне моральне виховання дітей треба починати в ранньому віці, але шкільне навчання не слід починати надто скоро, при цьому воно повинно бути по можливості наочним. Більша частина пізнань має набуватися не в школі за книгою, а через безпосереднє спостереження і вивчення природи, виробничих процесів.
Організація управління в ідеальній громаді Оуена надзвичайно проста. Різні функції, зокрема й управління, розподілено між окремими віковими групами. Наприклад, особи від 20 до 25 років зайняті виробничою працею; 25-30 років - охорона і розподіл багатства громади; 30^0 років - управляють громадою і т. д. Перевага вікового принципу відбору керівників полягає в тому, що за такої системи не буде зла виборів і виборчих кампаній. Про особливі органи влади у громадах можна було б і не говорити, якщо не вважати такими збори вікових груп.
Однак реальність змусила Оуена відмовитися від свого вікового принципу і повернутися до принципу виборності. Згідно з конституцією громади «Нова гармонія», виконавча влада належить у ній раді, вибраній зборами членів громади, а керівництво окремими спеціальностями - особам, вибраним робітниками кожної спеціальності.
Оуен зберігав і центральну владу на період організації громад доти, доки на їхніх членах не позначаться результати нової системи виховання і нових соціальних умов. А поки нова система зміцніє, її повноваження будуть зменшуватися. За нею залишиться лише одна важлива функція - війна. Але з установленням царства розуму і науки має відпасти і цей останній обов´язок центральної влади. Кінцевий ідеал Оуена - вільна федерація самоврядних громад.
У новому моральному світі, писав філософ, народиться і виросте нова людина - нова і в фізичному, і в моральному, і в розумовому аспектах. Мислитель вірив у те, що й суспільство, засноване на науковому знанні законів людської природи, буде суспільством гармонійним.
Аналізуючи соціальні суперечності сучасного йому суспільства, Оуен дійшов висновку, що велика соціальна революція вже починається. При цьому він дуже хотів уникнути двох речей. По-перше, перетворення революції в насильницький переворот. По-друге, здійснення революції в мороку безкультур´я темними, не-освіченими людьми. Мислитель розумів, що акти насильства і розбурханий соціальний хаос лише поглиблять і без того жахливе становище суспільства, відкинуть людство назад, затримають прихід світлого царства розуму. Такий підсумок стане фатально неминучим, якщо на додаток революцію стануть робити люди, для цього зовсім не підготовлені, перейняті жадобою класової відплати. «Хоч би якою мірою були сучасні системи безумними, твердив Оуен,- їх не можна руйнувати руками людей некомпетентних і грубих».
Отже, революційний шлях - не шлях для Оуена. Своє завдання він убачав у тому, щоб попередити революцію, домогтися подолання суспільної кризи мирним способом. Активну силу, здатну сприяти мирному здійсненню запропонованих ним проектів організації нового суспільного ладу, мислитель убачав в існуючих урядах. «Якщо істину можуть осягнути всі розумні люди, якщо суспільні перетворення відповідають розумним інтересам усіх класів,- які підстави думати, що неможливо схилити на бік реформ уряди: нерозумних правителів треба зробити освіченими».
І Оуен наполегливо намагався переконати уряди взятися за здійснення його соціальних проектів. У цьому зв´язку він неодноразово адресував свої проекти соціальних перетворень російському цареві, англійській королеві та англійському парламенту, президентові США.
Основним завданням уряду, який став на шлях соціальних реформ, мислитель вважав організацію громад, самоврядних кліточок ідеального суспільства. В одному зі своїх творів Оуен твердив, що для перетворення суспільства в Європі та Америці потрібно тільки 5 років%,а в усьому світі - 10 років.
Визнаючи найбільш простим і доцільним способом переходу суспільства до нової системи перебудову суспільної організації за допомоги відповідних актів уряду, Оуен, однак, не вважав цей спосіб єдино можливим. Він надавав також великого значення ініціативі окремих осіб та організацій. Цими людьми можуть бути монархи, міністри, архієпископи, землеволодільці, промисловці, а також цілі графства, парафії, асоціації середніх класів, фермери, купці, ремісники і навіть робітники фабрик. Саме представники середнього чи робітничого класу можуть показати приклад громади, і такий приклад відіграє велику роль. Саме такий сенс мали для Оуена проведені ним самим спроби організації комуністичних колоній в Америці. Утопізм такого передбачення подій -очевидний.