Історія політичних і правових вчень
§ 5. Політико-правові погляди Джеймса Медісона
Джеймс Медісон (1751-1836) народився в сім´ї спадкових плантаторів штату Віргінія. Був одним із засновників «Федераліста», тривалий час співпрацював із федералістами, зокрема з А. Га-мільтоном. Але поступово Медісон переглянув деякі свої попередні позиції та оцінки і зблизився з демократичними республіканцями.
В основі політичних поглядів Медісона лежало уявлення про людину як складну істоту, породження розуму і пристрасті, здатну до соціального співжиття, але одночасно спонукувану власними інтересами і честолюбством. Мислитель вірив у можливість удосконалення людини, у здатність людей творити добро, піклуватися про загальне благо. Це значною мірою залежить від суспільства, від характеру наявних у ньому прав, релігійних уявлень, ступеня поваги до права й авторитету, освіченості громадян.
Водночас людина, на його думку, здатна й на лихі вчинки. Це трапляється насамперед у тих випадках, коли через неуцтво таегоїзм вона поступається своїм пристрастям, переслідує тільки власні інтереси. Тоді людина часто припускається грубих помилок, шкідливих для суспільства.
Люди народжуються політично рівними, всі вони - носії деяких невідчужуваних і природних прав. Але вони не рівні в своїх здібностях, а ще більше - в можливостях реалізації цих здібностей, через різне майнове становище.
Наділені від природи розумом і правом на життя і прагнення до щастя, люди самі повинні вибирати форму правління, визначати умови політичного співжиття. Але щоб таке політичне співжиття було вигідне для всіх, необхідно забезпечити політичну рівність і не допустити здійснення інтересів одних за рахунок нехтування інтересів інших. Тому саме принцип політичної рівності і взаємної поваги прав повинні бути покладені в основу суспільного договору, який об´єднує людей у політичне співжиття. Оформлені у вигляді закону, ці принципи повинні бути обов´язковими як для народу, так і для уряду, а якщо уряд порушує їх, народ може скористатися своїм правом на революцію.
На відміну від федералістів, які доводили необхідність і можливість перетворення республіки в монархію, Медісон, навпаки, прагнув не допустити такого переродження. Він уявляв велику федеративну державу, яка зберегла б республіканську природу і традиції громадянської свободи, властиві окремим її частинам. Мислитель послідовно обстоював принцип правління більшості. Але більшість не повинна зловживати своєю владою і зобов´язана поважати конституційні та інші права меншості. Для Медісона більшість, як і меншість,- усього лише частина народу, його фракція. Справедливість же повинна бути забезпечена народові в цілому, а не тільки фракції більшості.
Фракційність, вважав мислитель,- безумовне зло, оскільки коаліції громадян, об´єднаних спільним інтересом, прагнуть здійснити цей інтерес за рахунок інших громадян і на шкоду інтересам суспільства в цілому. Особливо небезпечна фракційність, коли вона призводить до розколу суспільства, до утворення політичних партій, які протистоять одна одній і відкрито ведуть боротьбу за владу. Саме -годі виникає загроза тиранії, підкорення однієї частини суспільства іншій.
Втім, утворення фракцій, на думку Медісона,- природне в політичному житті явище. Це - наслідок та умова режиму громадянської свободи. «Ні одна вільна країна ніколи не обходилася без партій, які є плодом громадянської свободи».
Далі Медісон торкнувся проблеми республіканської формиправління. Більшість авторів у галузі політичної теорії, писав він, твердили, що республіканська форма правління неможлива в країні з великою територією та різноманітними інтересами. Мислитель, відмовившись від постулатів класичної теорії, стверджував, що велика територія Сполучених Штатів і різноманітність інтересів їхніх громадян не тільки не відкидають республіканської форми, а, навпаки, постійно диктують її необхідність, гарантуючи стабільне і справедливе правління. При цьому республіканський політичний механізм володіє низкою додаткових запобіжних заходів, які утруднюють зловживання владою. Такими, на його думку, є система стримувань і противаг - особлива форма забезпечення принципу поділу влади.
Ідея поділу влади була добре відома американцям. І все ж Ме-дісон виклав своє розуміння проблеми поділу влади, сформулював концепцію стримувань і противаг, яка дістала визнання як найори-гінальніший вклад американців у політичну науку.
Спостереження за діяльністю різних гілок влади у штатах дали мислителю підставу стверджувати, що просте розмежування на папері конституційних меж різних гілок влади - недостатня гарантія проти тих посягань, які ведуть до тиранічної концентрації всієї повноти державної влади в одних руках. Але як все ж таки забезпечити на практиці поділ влади? На думку Медісона, це може бути забезпечено таким внутрішнім устроєм державної влади, за якого частини, що її утворюють, не випускали б одна одну за рамки відведених їм прерогатив.
Основою роздільного існування владних повноважень в умовах республіки повинно бути визнання за кожною галузкою правління свободи власного волевиявлення. Для цього різні органи влади мусять бути побудовані таким чином, щоб представники однієї галузки правління по можливості не брали участі у призначенні посадових осіб інших гілок влади.
Посадові особи одних департаментів мають якомога менше залежати від інших у матеріальній площині, зокрема у визначенні розмірів окладів. Інакше незалежність виконавчої та судової влади від законодавчої буде суто номінальною.
Водночас Медісон застерігав, що не можна спрощено підходити до проблеми поділу влади, розуміти його як відмежування однієї галузки правління від іншої нездоланними бар´єрами, як концентрацію всіх без винятку законодавчих повноважень у законодавчих асамблеях, виконавчих - у руках уряду, а правосуддя - в руках суддів. У деяких аспектах здійснення тих чи інших функцій суміжними властями, деяке змішання функцій не тільки припустиме,а й необхідне для того, щоб здійснити на практиці поділ влади. У противному випадку розділені галузки влади втратили би будь-яку зацікавленість у справах одна одної, а вся урядова система -необхідні внутрішні стримування і противаги.
Не випадково, вважав Медісон, Монтеск´є побудував свою теорію поділу влади на прикладі Англії, де змішання властей, поза сумнівом, було більшим, аніж їх поділ: короля наділено законодавчою за сутністю прерогативою укладання міжнародних договорів, а палата лордів - не тільки верхня палата законодавчої влади, а й вища судова інстанція.
Але головним засобом забезпечення внутрішніх стримувань і противаг в умовах республіки мислитель вважав бікамералізм -поділ законодавчих зборів на дві палати, відводячи верхній палаті роль стримувальної противаги нижній. Але він застерігав, що роль другої палати цим не обмежувалася. Палата мала низку інших функцій, найважливішими з яких були: а) функція представництва соціальних інтересів; б) представництво інтересів окремих штатів.
Друга палата була потрібна для зміцнення законодавчих зборів найбільш досвідченими в державних справах людьми. Сенат, за вченням Медісона, як друга палата законодавчої асамблеї, існуючи самостійно стосовно до першої, водночас розділяв із нею владу, чинячи на уряд рятівну стримувальну дію. Необхідність сенату була зумовлена також схильністю всіх однопалатних асамблей піддаватися імпульсу раптових і нестямних пристрастей та надавати підтримку лідерам фракцій у прийнятті непоміркованих і шкідливих резолюцій.
І, зрештою, хоч би якими кваліфікованими були народні представники, непостійність суспільних зборів, обумовлена швидкою зміною їхнього складу, вказує на необхідність стабілізаційного інституту в системі державного управління. Кожні нові вибори приводять до зміни половини складу представників. Але такі постійні зміни є несумісними з вимогами розуму і ніяк не гарантують успіху, оскільки відсутня спадкоємність.
З іншого боку, однопалатна асамблея, що обирається на короткий строк, теж нездатна забезпечити достатню спадкоємність у тих заходах, від яких залежить загальний добробут, а її члени не відчувають відповідальності за негативні наслідки рішень асамблеї. Виправити це становище можна тільки створенням додаткового органу законодавчої влади, який вирізнявся би постійністю, достатньою для розроблення довгострокових урядових програм і ніс би повною мірою відповідальність за їх здійснення.
Сказане свідчить про те, що Медісон розглядав сенат передовсім як засіб захисту інтересів народу від ним же обраних, власних представників, сконцентрованих у законодавчій асамблеї. В умовах республіки, писав він, законодавча галузка влади найбільш сильно проявляє тенденцію до свавільного розширення своїх повноважень і вирізняється найбільшою непостійністю в своїх діях. І в цьому плані ідея бікамералізму, як частина концепції стримувань і противаг Медісона, направлена саме на те, щоб захистити народ від деспотичних проявів першої палати. «Сенат,- писав він,- буде так само представляти народ, як і перша палата». Тому сенатори повинні були вибиратися безпосередньо народом, а не законодавчими асамблеями, і що найголовніше, представляти саме населення, а не штати як державні утворення.
Велику увагу Медісон приділяв судовому конституційному контролю, вказавши конституційні рамки його дій, а також теоретично обґрунтував місце цього інституту в системі стримувань і противаг. Спершу мислитель був проти судового конституційного нагляду за конкретними справами, оскільки це, на його думку, робить судову владу сильнішою від законодавчої. Але після того, як його план створення ревізійної ради з правом накладання вето на законопроекти конвенту зазнав невдачі на філадельфійському конвенті 1789 р., Медісон визнав за необхідне судовий конституційний контроль, принаймні в одному дуже важливому аспекті - захисту конституційних прав і свобод американських громадян. Саме це вчення мислителя широко використовувалось і використовується нині американськими борцями за громадянські права і свободи.
Завершуючи тему, хочемо відзначити, що багато з політичних проблем, які хвилювали американських конституціоналістів кінця XVIII ст., ще й досі перебувають у центрі дискусій та обговорення в самій Америці та за її межами. Зокрема, знову звертають увагу на різні прояви дисбалансу в поділі влади, на надмірні повноваження президента і на прагнення властей штатів до автономії.