Історія політичних і правових вчень
§ 4. Ідея освіченого абсолютизму та доктрина поліційної держави в «Наказі» Катерини II
У другій половині XVIII - на початку XIX ст. в Росії відбувалося подальше зростання промисловості, посилення кріпосного гніту, піднесення ролі класу поміщиків, а також зміцнення становища молодої буржуазії, зокрема торгової. Поруч із кріпосними з´являлись і купецькі мануфактури, засновані на праці найманих робітників. За характером вони були капіталістичними підприємствами.
Однак розвиток капіталістичного укладу стримувався в результаті панування феодальних відносин, які перешкоджали утворенню кадрів вільних робітників. Тож мануфактури, які застосовували найману працю, мусили користуватися в основному послугами тих же кріпосних селян.
У другій половині XVIII ст. кріпосні відносини в Росії помітно розширилися, кількість кріпаків постійно зростала. Водночас посилилась експлуатація кріпосних поміщиками, які таким чином намагалися збільшити виробництво хліба та сільськогосподарської сировини для збуту на зовнішньому і внутрішньому ринках. Посилення кріпосного гніту й погіршення становища народних мас породжували соціальні суперечності, вели до піднесення селянських рухів проти поміщиків, до заворушень серед робітників мануфактур на державних заводах і фабриках. Селянські рухи й повстання в Росії розхитували устої кріпосництва, послаблювали поміщицько-бюрократичний державний лад.
В умовах розпаду феодально-кріпосного ладу й посилення селянських рухів виникали сприятливі умови для формування в Росії антифеодальної ідеології, спрямованої проти абсолютної монархії.
Російські самодержавні правителі почали розуміти, що надалі управляти країною старими формами і методами буде важко, а то й неможливо. Верхи вже усвідомлювали, що необхідно винайти якісь нові принципи, нову платформу управління країною, нові засоби ідеологічного впливу. Такою новою платформою став освічений абсолютизм, який особливо енергійно насаджувався в перші десятиліття правління Катерини II.
Незаконно захопивши імператорську владу, Катерина II намагалася переконати громадську думку не тільки Росії, а й Європи в тому, що в її особі Росія одержала освіченого монарха, здатного забезпечити процвітання держави і піклуватися про благо своїх підданих.
Для апології самодержавства і кріпосництва Катерина II використала низку ідей європейського Просвітництва, а безпосередні контакти з такими просвітителями, як Вольтер, Дідро та ін. мали на меті не тільки виправдати в очах освіченої Європи незаконне царювання Катерини, а й підвищити європейський престиж Російської імперії.
У 1767 р. був виданий маніфест про скликання представницької комісії для розроблення нового Уложення, в якій було представлено всі стани, крім кріпосних селян. Бажаючи використати скликання законодавчої комісії для того, щоби представити себе в найвигіднішому світлі, Катерина II написала для депутатів комісії розлогий твір - «Наказ».
Основним змістом, головною ідеєю, викладеною в «Наказі», є те, що Катерина II прагнула провести грань між деспотією та самодержавством; вона намагалася довести, що російська самодержавна монархія - зовсім не те, що деспотія, а така форма правління, яка можлива на підставі закону й законності, що в самодержавній монархії може торжествувати правосуддя, можуть бути забезпечені права людини, що російська монархія з освіченим монархом може захистити безпеку громадян, гарантувати недоторканність їхньої власності. У «Наказі» містилося чимало інших демократичних положень: рівність усіх перед законом і судом, свобода як залежність її тільки від закону, впевненість громадян у своїй безпеці, заборона накладати покарання за дії, не визначені в законі, точне визначення тих ознак злочину, за якого можна взяти громадянина під варту, скасування тортур, накладення покарання тільки за дії, скасування переслідувань за віросповідання та ін. Вказані нововведення в офіційну доктрину самодержавної влади справді були елементами ідеології освіченого абсолютизму. Декларовані «Наказом», вони мали свідчити про освіченість російського монарха і сприяти прилученню Росії до гурту провідних цивілізованих держав. Але вони не могли бути здійснені в самодержавно-кріпосницькій країні.
Так, наприклад, Катерина запевняла: рівність усіх громадян полягає в тому, щоб усі корилися однаковим законам. Але практика діяльності дворянського уряду того часу, який неухильно здійснював захист дворянських інтересів і привілеїв у станових судах, різко суперечила цим статтям «Наказу».
У «Наказі» йшлося також про права підданих Російської імперії. Але практично Катерина не зробила й найменшого натяку на необхідність надання населенню хоча б формальних свобод, зводячи питання про свободу до доказів необхідності підлеглості всього населення Росії станово-кріпосницьким законам. В остаточному варіанті «Наказу» не було й мови про пом´якшення кріпосних порядків, а коли звернемося до дійсності, то побачимо, що вона вдалася до ще більшого пригнічення селян. Так, указом 1765 р. Катерина дала право поміщикам засилати селян на каторжні роботи, заборонила скаржитися на своїх поміщиків. За указом 1767 р. порушників цієї заборони били батогами і відправляли на вічні каторжні роботи.
«Наказ» Катерини II, як про це вона сама заявила, було складено з виписок вчень Монтеск´є, Беккаріа та інших західноєвропейських просвітителів. Однак ці виписки в багатьох випадках спотворювалися так, як це було вигідно і необхідно авторові «Наказу».
Починаючи зі ст. 9 «Наказу», в якій сказано: «Государ Російський є самодержавець, бо ніяка інша, як тільки з´єднана в його особі влада не може діяти поцінно з простором такої великої держави». Катерина свідомо викрутила думку Монтеск´є з метою виправдання необмеженої монархії.
За вченням Монтеск´є, законодавча влада має належати народові в особі представницьких установ, а проведення в життя принципу поділу влади забезпечує політичну свободу громадян. Перекручуючи тезу Монтеск´є, повторюючи його слова про політичну свободу громадян, Катерина твердила, що їхня безпека гарантувалася не способом правління, а законом, даним урядом, а вчення Монтеск´є про поділ влади вона підмінила тезою про розподіл функцій серед державних установ. Всі установи імперії, вважала вона, повинні бути не чим іншим, як протоками для плину влади государя.
Французький просвітитель Монтеск´є писав, що монархія відрізняється від деспотії тим, що в ній владу монарха обмежено законом і що між монархом і народом стоять посередницькі стани - дворянство, яке становить сутність і серце монархії, судовий стан, який охороняє закон. І російські дворянські ліберали ставили питання про необхідність у державі фундаментальних законів, тобто конституції, якій мусить коритись і сам монарх, про необхідність організації виборних дворянських установ, які обмежували б владу монарха. А от за переконанням Катерини загальне благо краще всього забезпечується не будь-яким обмеженням монарха, а саме необмеженою владою монарха, інтереси якого нібито є невід´ємними від інтересів підданих.
Західноєвропейські просвітителі писали, що сувереном у державі є народ - джерело влади. Всупереч цьому Катерина стверджувала, що не народ, а государ - джерело всякої влади. Тому будь-яке обмеження влади самодержавного монарха неприпустиме.
Катерина оголосила себе прихильницею теорії природного права і ввела до «Наказу» низку її положень. Але головний висновок цієї теорії про необхідність узгоджувати позитивне право з природою людини, тобто ліквідувати становий устрій, забезпечити юридичну рівність громадян, свободу власності й договору, в «Наказі» не відтворено. Не знайшли в ньому відображення теорія суспільного договору і тісно зв´язана з нею ідея народного суверенітету, які одержали особливо яскравий вираз у багатьох творах французьких просвітителів.
Викладене вище свідчить про те, що багато положень «Наказу» справді співвідносилися з ідеями Монтеск´є, але у французького просвітителя було запозичено лише деякі вирази, а не зміст ідей.
Починаючи роботу над текстом «Наказу», Катерина була знайома також із працями прусських авторів, які були знавцями поліційного права. Глава XXI «Наказу» майже вся написана за працями барона Більфельда. Спираючись на праці Більфельда та інших авторів, а також на характерну для абсолютизму ідею загального блага, Катерина розробляла ідеал поліційно-абсолютистської держави, в якій поліція зображається як піклувальний орган управління, без якого немислиме досягнення загального достатку. Катерина вимагала втручання поліції в такі справи, як нагляд за тим, щоби всі гасили світло у визначений законом час, зачиняли ворота в домах. Обов´язком поліції було забороняти недозволені збори, слідкувати за тим, щоб не розповсюджувались обурливі листи. Катерина приписала поліції здійснювати нагляд за найманими слугами, поденними робітниками, жебраками і хворими, змушувати працювати тих, хто ще здатний працювати.
Накресливши ідеал поліційно-абсолютистської держави, Катерина ввела також у свій твір багато положень з відомого трактату Беккаріа «Про злочини й покарання». Глава X «Наказу» та багато статей інших глав - дослівний виклад поглядів Беккаріа на кримінальне судочинство і покарання. І хоча Катерина вважала, що вона наслідує Беккаріа, та й сама проповідувала в «Наказі» скасування тортур, розумність і м´якість покарань, введення гласності судового вироку, і ці заяви також розходилися з судовою практикою часу її царювання, коли в судах взагалі та в розгляді кримінальних справ зокрема панувало жахливе беззаконня.
Ліберальні фрази, численні запозичення з праць Монтеск´є та інших мислителів не могли приховати справжнього змісту стремлінь Катерини. Для її правління були характерними активна діяльність самодержавної держави, направлена на законодавче закріплення кріпацтва, посилення привілеїв дворянства, розширення кордонів держави, сприяння розвиткові промисловості і торгівлі, а також різка суперечність між ліберальною офіційною ідеологією та реакційною феодально-кріпосницькою політикою.
Мабуть тому «Наказ» Катерини справив на світове співтовариство враження, зворотне тому, на яке розраховувала авторка. Він був сприйнятий прогресивною громадськістю доволі критично. Зокрема, привертають до себе увагу критичні зауваження французького матеріаліста Дідро на «Наказ» Катерини II. Він анітрохи не сумнівався в тому, що російська імператриця була деспотом. Дідро особисто пропонував їй установити в Росії конституційну монархію, подібну до англійської, та провести низку необхідних реформ у судах, адміністрації, народній освіті. Але вона не виправдала його надій. У своїй критиці «Наказу» Дідро прямо зазначив, що природну свободу індивіда зведено в Росії до нуля, а верховна влада не обмежена нічим. Він звернув увагу Катерини на те, що лише нація є суверенною, а воля тисяч людей є основою законодавства. «Наказ», за оцінкою Дідро, був продиктований духом «чистої монархії», а така монархія - кепський вид правління. Мислитель відкинув основний абсолютистський принцип «Наказу», що, государ є джерелом усякої влади. Він протиставив цьому принципу свою позицію, за якою джерелом політичної та громадянської влади є згода народу, представленого своїми депутатами або зборами громадян. Дідро був противником абсолютної монархії, ненавидив деспотизм і захищав ідею народного суверенітету.
«Наказ» Катерини дав привід і деяким депутатам Комісії з розроблення нового уложення, вміло прикриваючись його статтями, критикувати абсолютизм. Особливо бурхливі дебати розгорілися в Комісії з приводу наболілого селянського питання. З протестом проти непідсильного тягаря, що його накладали поміщики на селян, виступив депутат Короб´їн. Він запропонував обмежити законом селянські повинності на користь поміщиків і встановити право власності селян на майно, ними нажите. Але навіть ці, зовсім скромні, пропозиції Короб´їна викликали переляк серед кріпосників та уряду.
На велику прикрість Катерини та її уряду, група українських депутатів на чолі з Григорієм Полетикою скористалися нагодою, щоб знову заявити про прагнення відновити гетьманство й повернути давні українські вольності. Однак мета Катерини була зовсім іншою. Вона вирішила завершити справу, яку почав на Україні Петро І. Зробившись членом династії Романових через шлюб, вона стала відданою прибічницею русифікації та централізації. Як і багато інших правителів доби освіченого абсолютизму, Катерина була переконана, що найрозумнішим і найефективнішим є уряд, заснований на абсолютистських засадах і позбавлений таких феодальних реліктів, як особливий статус окремих земель. Звідси її негативне ставлення до української, фінської та іншої автономії. «Ці провінції,- казала вона,- слід негайно русифікувати». А «коли в Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все, щоб стерти з пам´яті їх та їхню добу». Все це та інше спричинилося до того, що Катерина поспішила розпустити Комісію в 1768 р. під приводом війни з Туреччиною.
Попри різку критику «Наказу», стремління Катерини дістали підтримку з боку переважної більшості дворянства. Звільнення дворян від обов´язкової державної служби, розширення їхніх прав над кріпаками, введення дворянського самоуправління, передання в руки дворянства поліційної влади в повітах, нещадне придушення проявів селянського незадоволення - все цс сприяло згуртуванню дворян навколо трону. Катерина не проголошувала б цих ідей, якби вона не була впевнена, що їх підтримає панівний стан російського суспільства.