Історія політичних і правових вчень
§ 3. Політико-правові погляди Монтеск´є
Шарль-Луї Монтеск´є (1689-1755) належав до видатних представників політико-правової думки Франції першої половини XVIII ст. Його творчість дозволила по-новому глянути на сутність держави і суспільства. Він намагався віднайти такі принципи суспільного устрою, які гарантували б певну соціальну стабільність, мир і порядок у суспільстві.
Після закінчення навчання Монтеск´є працював у судових і політичних установах. Це дало йому можливість досконало ознайомитися з юридичною практикою, законодавством і судочинством тодішньої Франції.
У 20-ті роки XVIII ст. мислитель почав інтенсивно вивчати історичні та правові науки і тоді ж видав свою першу знамениту працю «Перські листи», в якій сміливо таврував державну систему Людовика XIV, прирівнюючи її до деспотизму турецького султана та іранського шаха. Вже в цій праці Монтеск´є виступив як сміливий і переконаний борець за політичну свободу і мир між народами.
Згодом мислитель видав книжку «Міркування про причини величі та падіння римлян» (1734 р.), а 1748 р., майже в 60-річному віці, випустив твір, що приніс йому світову славу,- «Про дух законів». У цій об´ємній праці Монтеск´є дав цілісний, системний огляд своїх політико-правових поглядів, створив першу розгорнуту доктрину в ідеології просвітництва.
Вчення Монтеск´є про походження держави ідейно тяжіло ДО вельми поширеної у вченнях ХУП-ХУШ ст. концепції суспільного договору, провідними теоретиками якої були Г. Гроцій, Дж. Локк, Т. Гоббс, Б. Спіноза. Вже відомо, що за суспільним договором люди об´єднують свої індивідуальні сили і волі, чим установлюють державу, обов´язкову для всіх владу і передають її суверенові, а самі стають підданими.
Але тлумачення багатьох положень у вченні Монтеск´є суттєво відрізнялося від інших варіантів теорії суспільного договору. Мислитель вважав, що держава виникла історично, на певному етапі розвитку людського суспільства. її перший ступінь - природний стан. На відміну від Т. Гоббса, який розумів природний стан як стан війни всіх проти всіх, Монтеск´є зображав його як мирне життя людей у сім´ї. Ворожнеча між людьми, на його думку, виникла на подальших етапах розвитку людського співжиття, коли з´явилася приватна власність.
За якими законами люди жили в природному стані? Щоб ґрунтовно познайомитися з ними, треба розглянути людину в час, який передував утворенню суспільства.
Закони, за якими людина жила в цьому стані, і є законами природи, тобто такими, що випливають із самої сутності нашої істоти. Людина в природному стані володіє не стільки пізнаннями, скільки здатністю пізнання. У такому стані кожний відчуває себе нижчим порівняно з іншими людьми і сутужно доходить до відчуття рівності з ними. Прагнення нападати один на одного чуже таким людям, отже, мир є першим природним законом.
З відчуттям своєї слабкості людина поєднує відчуття своїх потреб. Тому другим природним законом є прагнення добувати собі їжу. Монтеск´є вважав, що початково страх спонукає людей не нападати, а, скоріше, тікати один від одного. Але тільки-но вони побачать, що страх є взаємним, у них з´явиться бажання підійти один до одного. Отже, просьба, звернена однією людиною до іншої, складає третій природний закон людини.
Вже було сказано, що людина у природному стані здатна до пізнання, в неї виникає бажання жити в суспільстві - це є четвертий природний закон людини. Цей же закон вів людей до спілкування та утворення сім´ї, суспільства і держави. Сказане свідчить про те, що держава, за вченням Монтеск´є - пізніший продукт історичного розвитку людей, що їй передують природний стан, сім´я, суспільство з зачатками державної влади у вигляді вождя, народних зборів. Люди жили в ньому єдиною сім´єю, рівні та вільні.
Але згодом це суспільство змінилося. У ньому з´явилася майнова відмінність між людьми, почалися розбрат, війни всіх з усіма. Загальна війна людей один з одним поставила їх перед дилемою: або загинути в цій війні, або стати державно організованим суспільством, в якому з´єднаються сили і волі всіх його членів, а відносини між людьми регулюватимуть позитивними законами, виконання яких стане обов´язковим для всіх громадян суспільства, оскільки уряд одержить можливість силою змушувати порушників виконувати закони. Так суспільство, вважав філософ, перетворилося в державу.
Історичний підхід до соціально-політичних явищ дозволив мислителеві розрізнити суспільство й державу. Держава необхідно з´являється тоді, коли стан війни, яка виникає в людському суспільстві, не може бути припинений без насильства.
Але хоч держава і виникає зі стану ворожнечі, її наявність передбачає згоду всіх людей стати громадянами держави, тобто суспільний договір. Але Монтеск´є, як уже було сказано, по-новому тлумачив зміст суспільного договору. Його попередники (Гроцій, Гоббс) розуміли суспільний договір як своєрідний правочин, за яким чітко визначалися права та обов´язки сторін, після чого народ не може змінити без згоди правителів форму правління та умови договору.
У вченні Монтеск´є суспільний договір являв собою не угоду, а тільки акт вручення народом влади правителям, де народ лише делегує свою владу. Народ призначає правителя на підставі договору, і цей договір повинен ним виконуватися. В основу згоди народу з правителем мислитель поклав ідею правління законів, а не людей. Порушення цих законів дає право народові на повстання проти свавілля правителів.
Утім, Монтеск´є надавав перевагу реформам і законодавству в державі як засобам перетворення дійсності. Але ці засоби можуть бути використані лише тоді, коли в країні функціонує конституційний механізм, тобто коли закони там обов´язкові як для громадян, так і для правителів. Якщо в державі такого механізму не існує, то революції проти зловживань і порушень законів правителями є навіть необхідними.
Сказане свідчить про те, якого великого значення надавав Монтеск´є праву в житті суспільства і держави. Він часто твердив, що держава - це суспільство, в якому є закони, що в державі відносини між людьми регулюються правом, що позитивні закони народів визначають і забезпечують основні блага в суспільстві. А тому головне завдання держави - силою змусити окремих членів суспільства виконувати закони, які виражають загальне благо, примирюють соціальні суперечності.
Правовий підхід до вивчення генезису, сутності й завдань держави дозволили Монтеск´є виснувати, що держава як інститут є справедливою за своєю природою. Несправедливості, свавілля, що їх він бачив в історії, властиві не державі взагалі, а її службовим особам та урядам, яким піддані не протидіють або протидіють без успіху. У правителів є реальна можливість використати силу держави: армію, поліцію та інше в їхніх корисливих цілях і цим спотворити сутність держави як справедливого інституту. У подібних випадках правителі зі слуг громадян держави перетворюються на їхніх панів, а самі громадяни втрачають свої невід´ємні права на свободу, рівність, власність і стають рабами правителів, як це має місце в деспотичних державах.
Ось чому основну увагу у вченні про державу Монтеск´є приділив проблемам форм правління і поділу влади, оскільки він розглядав наявні в історії держав зло і свавілля не як сутнісні характеристики держави, а як результат їх викривлення правителями. Яким способом контролювати правителів і змусити їх виконувати завдання, що випливають із справедливої сутності держави,- основна тема подальших міркувань Монтеск´є про державу і право.
Класифікація форм держави Монтеск´є
Проблемі форм держави в історії політико-правової думки від часів Платона і Арістотеля приділялося багато уваги і вирішувалася вона неоднаково. По-різному вирішували цю проблему й мислителі французького Просвітництва. Але в одному всі просвітителі були єдині: вони виступали проти довільних правлінь, де закони не дотримуються, а влада використовується в інтересах уряду, а не всієї держави. Таку форму держави просвітителі називали деспотією. Супроти деспотичного способу правління з його свавіллям вони висунули гасло: «Правління законів, а не людей».
Монтеск´є неодноразово звертався до проблеми форм правління та обґрунтування гасла просвітителів. Але він зробив новий крок у вирішенні цієї проблеми і суттєво доповнив класичну класифікацію форм правління Арістотеля. По-перше, Монтеск´є розрізняв форми правління передовсім не за кількістю осіб, яким вручено державну владу, а за характером політичних та інших відносин між правителями і підданими. По-друге, в концепції мислителя велике значення мав його аналіз форм правління в їхнім співвідношенні з різними факторами суспільного розвитку, де тому чи іншому суспільству може відповідати лише якась одна форма правління.
Для класифікації форм правління Монтеск´є використав два поняття: природа правління і принцип правління. Що розумів мислитель під природою правління - ще й далі нез´ясоване питання в історії політичних вчень, оскільки сам філософ чіткого визначення поняття природи правління не дав. Але з того, що ним сказано в різних місцях твору «Про дух законів» із цього приводу, можна зробити висновок, що природа правління виражає сутність відносин між правителями і підданими в різних формах правління. Це - своєрідна «природа речей, внутрішня закономірність кожної форми правління.
За природою правління Монтеск´є переділяв держави на республіки, монархії та деспотії. При цьому республіки і монархії - помірковані форми правління. їхньою природою є політичні відносини між правителями і підданими, які регулюються позитивним законом. Крім того, державна влада в поміркованих формах правління не концентрується в одних руках, а розділена й розподілена між різними державними органами і магістратами.
У поміркованих формах правління, отже, відносини між правителями і підданими визначаються і регулюються законами, в яких чітко встановлюються взаємні обов´язки сторін. Наявність законів дає можливість підданим здійснювати контроль за діями уряду, а також однією службовою особою за діяльністю іншої.
Нічого подібного не існує в деспотії, де відносини мають одностороннє спрямування - від деспота до підданих. Володар за такого правління нічим не зобов´язаний своїм підданим, тоді як піддані зобов´язані йому всім: життям, власністю, свободою. У деспотичних державах управляє одна людина на основі своєї волі та примхи. У такій державі немає основних законів, а само правління суперечить розумній і волелюбній природі людини.
Природа деспотії - це не політичні відносини між володарем і підданими, а відносини пана і раба. Державний лад деспотії вирізняється простим устроєм і відсутністю поділу влади між різними органами і магістратами. Якщо природа поміркованих управлінь веде до встановлення в таких державах свободи і рівності між громадянами, гарантування їхньої безпеки, захисту власності, то в деспотичних формах правління всі люди стають рабами.
Під принципом правління держави Монтеск´є розумів ті людські пристрасті, які рухають ними. Принцип правління він називав «душею», «пружиною» держави, який випливає з відповідної йому природи.
За принципом правління Монтеск´є класифікував держави на демократії, аристократії, монархії та деспотії.
Природа і принцип правління, вважав мислитель, пов´язані одне з одним і взаємно доповнюють одне одного. Принцип правління - це та сила, яка забезпечує цілісність і стабільність природи правління. А цілісність і стабільність держави за такої форми правління зберігаються тому, що принцип правління однаковою мірою стосується як до правителів, так і до підданих.
Принцип кожної форми правління створює в державі стан рівноваги у відносинах між правителями і підданими. Наприклад, у деспотичній формі правління принципом правління є страх, яким охоплені як піддані, так і правитель. Страх перед заворушеннями і переворотами стримує деспота від надмірних зловживань, а страх серед підданих придушує їхню волю до боротьби. Таким чином зберігається рівновага у відносинах між правителем і підданими.
Монтеск´є розумів, що не в усіх державах існує точна відповідність між природою і принципом правління. Але такої відповідності необхідно домагатися, бо зміни в природі форми правління ведуть до зміни її принципу і, навпаки, зміни в принципі приводять до зміни природи правління. Категорії «природа» і «принцип» правління, на думку філософа, визначають ті способи і методи управління, які характерні для посадових осіб держави.
Своїм вченням про природу і принцип правління мислитель випередив сучасне вчення про політичний режим, який став однією з основних класифікаційних ознак у розрізненні форм правління.
Після визначення природи і принципу правління Монтеск´є перейшов до аналізу різних форм правлінь.
Демократія - поміркована форма правління, державна влада в якій належить усьому народові. Основними органами демократії є: 1) Народні вбори, де народ голосуванням створює закони. 2) Сенат, або рада, які в перерві між зборами завідують справами держави. 3) Інститут суддів, які є відокремленими і незалежними від інших посадових осіб.
У демократії за допомогою закону чітко визначено компетенцію всіх установ, їхні права та обов´язки, а також взаємний контроль. За такої організації різні органи демократії будуть взаємно стримувати один одного від порушень законів і зловживань, забезпечать стабільність і міцність держави.
Принципом демократії є доброчесність, що являє собою любов до батьківщини, законів і рівності. Доброчесна людина - це людина, яка любить закони своєї країни і любов´ю до них керується у своїй діяльності. Цей принцип, на думку Монтеск´є, може бути викривлений багатством, життям у розкоші. Багата людина часто стає ворогом закону, який нібито перешкоджає їй.
Принцип демократії може бути викривлений також у результаті надмірної концентрації всієї повноти влади в руках народу. Це призводить до анархії та зловживань владою з боку демагогів, які очолюють цей народ. Таку ситуацію в політичному житті мислитель описав як стан, коли «кожен хоче бути рівним із тим, кого він вибрав як свого правителя». У такому випадку народ відмовляється визнавати ним самим призначену владу і хоче робити все сам: радитися замість сенату, управляти замість чиновників, судити замість суддів. Дух сваволі охоплює всіх громадян в державі, змінюється принцип демократичної форми правління, а потім і її природа.
Державний лад аристократії як різновидності республіки Монтеск´є визначав тим, що в ній верховна влада перебуває в руках групи осіб, які виокремлюються з народу своїм багатством та іншими перевагами. Ця форма правління повинна мати рівні установи для здійснення політичної влади та її поділу між посадовими особами з аристократії. В аристократичній республіці законодавством повинна бути регламентована діяльність зборів аристократів, сенату, цензорів, суддів.
Принципом аристократичного правління мислитель назвав поміркованість, яка стримує аристократію від свавільного правління і цим зберігає стабільність ладу. Монтеск´є вважав, що поміркованість аристократії має відповідати законам країни. З утратою принципу законності аристократія змінює свою форму і перетворюється в деспотію з багатьма деспотами.
Державний лад монархії визначається тим, що верховна влада в ній вручається одній особі за наявності основних законів у державі, які передбачають існування посередницьких каналів для рухання влади від короля донизу. Цими проміжними каналами, на думку мислителя, є певні права, прерогативи різних станів, закріплені в конституції країни, яких монарх порушувати не може. Крім цього, в монархіях монарх править не сам, а розподіляє свою владу між різними установами і службовими особами, які перебувають у певній субординації між собою та підконтрольні монархові.
Багато уваги Монтеск´є приділяв діяльності суддів у монархії. Він вважав, що і в цій формі правління судді повинні бути незалежними від монарха, бо тільки так може бути забезпечений підданим певний ступінь свободи, безпеки, захист їхньої власності.
Принципом монархії мислитель назвав честь. Носієм цього принципу є дворянство як невід´ємна складова частина монархії.
Втрату природи правління монархічної форми філософ пов´язував із порушенням царем основних законів країни, коли він поступово концентрує всю повноту влади в своїх руках і не визнає політичних прав станів у країні. Втрату ж принципу правління він бачив у недотриманні правил честі царем і підданими. За таких умов монархія перетворюється в деспотичне правління.
Деспотія - антипод держави з поміркованими формами правління - республік і монархій. У деспотії відсутні основні закони. Деспот править на підставі власного розсуду, примхливої волі. Державний лад деспотії вирізняється надзвичайною концентрацією влади в руках царя, його слуг. Для законодавця і суддів тут немає місця.
Принципом деспотії, вже відомо, є страх. Деспотична держава, твердив Монтеск´є, суперечить природі людини, і людська природа постійно обурюватиметься проти деспотичного правління.
Важливо відзначити, що проблеми форм правління Монтеск´є вирішував у тісному зв´язку з теорією факторів суспільного розвитку. Безпосередньо на природу і принципи різних форм правління, їхні стабільність і виродження, на характер відносин між правителями і підданими впливають моральні та фізичні фактори в їх сукупності. Наприклад, у деспотичних формах великий вплив на характер відносин між правителями і підданими має релігія, яка часто заступає основні закони. Таку ж роль у деспотичних державах відіграють звичаї, які там визнаються замість законів.
Релігія країни - один із факторів, який впливає на форми правління. Магометанська релігія характерна для деспотичних форм правління. Християнська релігія існує частіше всього в поміркованих формах правління. При цьому в протестантських країнах найчастіше виникають республіки, а в католицьких - монархії.
Форма правління повинна відповідати також правам, звичаям, рисам характеру того чи іншого народу. Невідповідність державного устрою звичаям, рисам характеру народу тощо веде до тиранії думки, яка особливо відчутна, коли правителі вводять порядки, що суперечать напряму думок народу. Велике значення у визначенні форм правління має спосіб життя народу, характер його основних занять: випасання худоби, хліборобство, ремесло, торгівля тощо. У хліборобських народів часто виникає правління одного, а коли заняттям народу є ремесло й торгівля, встановлюються республіканські форми правління.
На форми правління впливають фактори географічного середовища, зокрема клімат. У гарячих країнах клімат сприяє встановленню деспотичних форм правління. Спека призводить до втрати мужності народу, і він не може успішно протидіяти свавіллю та зловживанню владою з боку правителів. Навпаки, холодний клімат зберігає в людей мужність, і в країнах з таким кліматом переважно встановлюються республіки. Поміркований клімат Європи сприяє встановленню монархії.
Серед факторів, які впливають на форми держави, Монтеск´є назвав і ландшафт. У гірській країні частіше виникає республіканське правління, рівнини в країнах сприяють появі правління одного.
Велике значення для визначення форми правління має величина країни. Республіка за своєю природою, вважав мислитель, вимагає невеликої території. Монархія потребує території середньої величини. Для деспотії є характерними великі розміри держави. Всі ці фактори, які визначають державний устрій, однаковою мірою впливають на народ, який об´єднався в державу.
Важливо підкреслити, що у вченні Монтеск´є дія цих факторів на форми правління не має абсолютного і неминучого характеру. Негативний вплив цих факторів на дух народу може бути подоланий розумним законодавцем або самим народом. Наприклад, у країнах з великою територією, де зазвичай встановлюється правління одного, люди подолали дію цього фактора і винайшли нову форму - федеративну республіку.
Завершуючи цю тему, відзначмо, що спроби Монтеск´є розкрити закономірності суспільного життя, встановити причини, які визначають форму держави, були на той час досить прогресивними.
Правові погляди Монтеск´є
Назва основної праці Монтеск´є «Про дух законів» свідчить про те, що юридична проблематика була основною змістовною ланкою його творчості. Будучи просвітителем, мислитель убачав у праві загальнолюдську цінність, знаходив мету права у свободі, рівності та безпеці, щасті всіх людей.
Важливим досягненням його праворозуміння був принцип історизму, порівняльно-історичного вивчення і тлумачення правових явищ. У час, коли деякі автори природно-правових концепцій виводили право з вічної та незмінної природи людини, Монтеск´є доводив, що закони держави - не продукт довільної діяльності законодавців, не проста проекція природних законів, які випливають із розумної та вічної природи людини, а результат закономірного впливу різних факторів суспільного розвитку на законодавчий процес, які повинні враховуватися законодавцем і які проявляються в тому, що він назвав «духом законів».
За допомоги категорії «дух законів» філософ зробив спробу розв´язати дилему «право - закон», розкрити внутрішній взаємозв´язок цих понять. Право, на його думку,- це те, що передує закону та визначає його. Право є виразом справедливості. Тільки справедливе може бути правом. Справедливість - вічна і не залежить від людських угод і законів. Вона проявляється в конкретній історичній дійсності й характеризується ним як певне співвідношення між речами. А розуміння справедливості як відношення між речами дає об´єктивний критерій відміни права від свавілля. «Законом у найширшому значенні цього слова є необхідні відносини, які випливають з природи речей».
Отже, правом у концепції Монтеск´є є справедливі відносини між явищами та речами, воно має об´єктивний характер, який може бути пізнаний відчуттями і розумом. Люди для свого блага можуть пізнати справедливі відносини між речами і згодом створити позитивні закони, що відповідали б праву. Законам, створеним людьми, вказував Монтеск´є, повинна передувати можливість справедливих відносин.
Мета вчення Монтеск´є про право полягала в тому, щоб справедливе право стало основою позитивного законодавства. Для реалізації цієї мети мислитель вважав за важливе дати людям основи необхідних знань за допомоги виховання і освіти людей, насамперед законодавців.
Право в політичному суспільстві існує в тому випадку, коли воно сформульовано у вигляді позитивних законів держави. Але позитивне законодавство буде правом тільки тоді, коли законодавець виявить справедливе право з різноманітності закономірних, необхідних відносин між людьми і сформулює його у вигляді позитивних законів держави. Принципова можливість збігу права і законодавства корениться в розумності людської природи. Розум людини дає їй можливість створювати закони, які відповідають справедливому праву. Розумне, а отже, і правове завжди тією чи іншою мірою присутнє в позитивних системах законодавства. Але їхня розумність залежить від рівня розвитку суспільної свідомості, освіти як правителів, законодавців, так і народу, від системи виховання, фізичних, історичних, соціальних умов життя, конкретного суспільства, його форм правління і под.
Із зміною історичної обстановки і практики того чи іншого суспільства повинні змінюватись і його позитивні закони. Тому Монтеск´є вважав за необхідне знайти за наявних умов ті фактори, які визначали б зміст позитивного права, були б тією об´єктивною основою, враховуючи яку законодавці могли б вірно складати і змінювати закони.
За вченням Монтеск´є, люди в суспільстві управляються не довільно, а згідно з різними факторами суспільного розвитку, такими як релігія, максимами управління, законами, побутом і звичаями. Всі вони впливають на природу людей і характер їхніх відносин між собою в процесі спілкування. Вони формують у державі загальний дух нації, який визначає історичні долі того чи іншого суспільства і є результатом взаємодії факторів суспільного розвитку не тільки в заданий час, а й у процесі історичного розвитку нації. Для законодавця завдання визначення загального духу пов´язане з установленням духу законів як відношення факторів суспільного розвитку (клімат, релігія, звичаї) до позитивних законів держави.
Розумний законодавець, знаючи фактори, які визначають дух законів і його співвідношення з законодавством у державі, може створювати і періодично змінювати відповідно до духу законів модель законодавства, яка адекватно відображатиме справедливе право держави на певному етапі її історичного розвитку. Ось чому в концепції Монтеск´є немає двох правових систем: природної та позитивної, які мають однакову нормативну силу. Позитивне законодавство держави певною мірою є природним, оскільки відображає дух законів.
Але мислитель застерігав, що законодавець постійно повинен розрізняти право і закон, видавати згідно з духом законів позитивні закони держави, бо в іншому випадку цс загрожуватиме цілісності й стабільності державного ладу і тих відносин, що він захищає. Розрізняючи право й закон, Монтеск´є в такий спосіб боровся за прогресивну для свого часу ідею - необхідність відповідності законодавства закономірному розвиткові соціальних явищ. Категорія «дух законів» стала основною ідеєю його праворозуміння.
Під впливом яких же факторів суспільного розвитку формується дух законів кожної країни і які способи його виявлення?
Одним із основних факторів, який впливає на законодавство країни, є її політичний устрій, природа правління. В республіці, де при владі перебуває весь народ, зміст законів залежить від порядку виявлення волі народу. Основними законами там будуть закони, які визначають право голосування, порядок голосування. Іншими словами, природа демократії передбачає чітко розроблену систему виборчих законів.
В аристократії закони мають дещо інший зміст. Тут зростає значення законів, які зрівнюють знатних між собою та регулюють порядок здійснення влади службовими особами з гурту аристократів.
Природа монархії передбачає, за вченням Монтеск´є, наявність у країні основних законів, за допомоги яких монарх управляє державою, реалізуючи ці закони у своїй діяльності. Позитивні закони монархії містять права і прерогативи політичних станів: духовенства, дворянства, міщан, а також права парламентів і судів.
Природа деспотичного правління веде до того, що там основним законом є призначення візира.
Дещо детальніше мислитель перелічив ті закони, які випливають із принципів кожної форми правління, оскільки від цілісності й чистоти принципу залежить стабільність державного ладу. Республіканські закони повинні відповідати принципу республіки - доброчесності, монархічні закони - честі. Наприклад, для республіки Монтеск´є пропонував систему законів, які випливали з її принципу. їх мета - досягнути того, щоб усі громадяни і службові особи в державі керувались у своїх відносинах доброчесністю, якій відповідали, як уже було сказано, любов до батьківщини, прагнення до рівності й законності.
Важливу роль у виявленні духу законів різних держав відіграють фізичні властивості країни: її клімат, ґрунти, розміри, ландшафт та ін.
Розгляньмо спершу, як впливав клімат на характер законодавства в країні. Цей вплив опосередкований впливом клімату на природу людини, її пристрасті, риси характеру, здібності розуму. Оскільки характер розуму і пристрасті серця надзвичайно різні в різних кліматах, то закони повинні відповідати різноманітності цих пристрастей і характерів. У країнах із гарячим кліматом організм людини - слабкий, тіло втрачає силу, організм людини - байдужий, усі її нахили набувають пасивного характеру. Рабство таким людям видається легшим, ніж зусилля розуму, необхідні для того, щоб управляти собою. За таких умов можливі деспотичні закони, які обмежують свободу людей, а релігійні норми матимуть більше значення для регулювання відносин між людьми.
І навпаки, в країнах із холодним кліматом організм людини -міцний, люди - мужні та здатні захищати свою свободу, що веде до республіканських законів.
Утім, Монтеск´є вірив у великі можливості законодавця, озброєного знаннями основних закономірностей розвитку людини і суспільства. Клімат, писав він, визначає характер людей в їхньому дикому і первісному стані. У наш час, у державно організованому суспільстві, основними факторами, які визначають законодавство, є природа і принцип правління.
На зміст позитивних законів впливають також розміри країни. Велика територія держави веде до виникнення в країні деспотичних законів, тоді як середні й малі розміри держави передбачають республіканські й монархічні закони.
На дух законів країни впливає й ландшафт. У гірській країні створюється республіканське законодавство, в рівнинній - аристократичні або монархічні закони.
Для визначення духу законів має значення й характер ґрунтів. Якщо ґрунт - родючий, то населення такої країни робить коло землі, що зумовлює монархічні або деспотичні закони. Селяни, які складають основну частину населення країни, менш ревниві до своєї свободи: вони дуже зайняті своєю працею.
Ще одним важливим фактором, який впливає на законодавство країни, є спосіб життя народу. Філософ не раз звертав увагу законодавця на ті способи, якими різні народи добувають собі засоби до життя - хліборобство, скотарство, торгівля, мореплавання і т. ін. Наприклад, у державах, в яких населення зайняте мореплавством, закони повинні забезпечити політичну свободу громадянам і мати республіканський характер.
На зміст законів впливає й чисельність населення. У країнах із численним населенням мають бути в наявності закони, які регулюють виїзд людей за межі країни. А там, де кількість людей у державі є незначною, мають бути закони, які заохочують збільшення населення.
Одним із факторів, що впливає на законодавство країни, Мон-теск´є назвав релігію. Релігія магометанська відповідає деспотичним законам, тоді як християнська релігія передбачає республіканські або монархічні закони.
Певний вплив на позитивне законодавство держави має, на думку мислителя, народний дух, тобто характерні психологічні риси того чи іншого народу, на яких позначилися його звичаї, традиції. Закони повинні відповідати народному духу, враховувати особливі риси народу в регулюванні різних відносин у країні.
Теорія Монтеск´є про множинність факторів законодавства була прогресивним явищем у юриспруденції, оскільки в ті часи панував погляд на законотворчість як на довільний процес, що законодавець міг на власний розсуд змінити закони і порядок речей, який відповідав їм. Мислитель характеризував законодавця дещо по-іншому. Законодавець, на його думку,- це передовсім учений, дослідник, який керується в процесі видання законів об´єктивними закономірностями, що діють у суспільстві; він виражає в позитивних законах відносини, які склалися в суспільстві.
Сказане свідчить про те, що діяльність законодавця, хоч і визначається духом законів, має творчий характер, і сам законодавець є одним із факторів, який формує законодавство різних країн. Монтеск´є вважав, що тільки освічений законодавець, який має достатньо розвинені здібності та знання про цілі, принципи і правила нормотворчості, може адекватно відобразити в своїй законодавчій діяльності справедливе право. У цій концепції мислителя проявилася характерна для всіх політичних мислителів французького Просвітництва віра в людський розум, у широкі можливості просвітництва і законодавства для встановлення нових суспільних відносин.
Завершуючи цю тему, хочемо особливо наголосити, що вчення Монтеск´є про дух законів являло собою вагому спробу з´ясування об´єктивних закономірностей і логіки історично змінних позитивних законів, пізнання тих причин і факторів, які породжують їх. Така орієнтація юридичного пізнання на виявлення об´єктивних закономірностей виникнення і розвитку права сприяла поглибленню юридичних досліджень, збагаченню наукового потенціалу юриспруденції, підвищенню наукової якості юридичного знання. Теорія Монтеск´є відчутно вплинула на подальший розвиток вчення про право не тільки у Франції, айв інших країнах.
Концепція поділу влади Монтеск´є
Свої міркування про значення політичних установ, про дух законів Монтеск´є пов´язував із судженнями про сутність свободи і способи її забезпечення.
Мислитель дав два різні, але тісно між собою пов´язані визначення свободи. Свобода розумілася ним в основному як здійснення законності: «Свобода є право робити все, що дозволено законами».
Політична ж свобода полягає в нашій безпеці або, принаймні, в нашій упевненості, що ми в безпеці. Ця безпека гарантується пануванням законів у державі. Основне завдання політичного діяча, писав Монтеск´є, полягає в тому, щоб вказати засіб для забезпечення законності. Таким засобом, на його думку, є поділ влади, якого він обстоював слідом за Дж. Локком.
У державі, вважав мислитель, повинно бути три гілки влади -законодавча, виконавча і судова. Свобода не допускає поєднання двох, а тим паче трьох гілок влади у руках однієї особи, того самого органу держави. Якщо гілки законодавча і виконавча будуть поєднані, то свободи не буде, бо можна побоюватися, що монарх чи сенат стануть видавати тиранічні закони, щоб так само тиранічно їх застосовувати.
Не буде свободи і в тому випадку, писав Монтеск´є, коли судова влада не відокремиться від влади законодавчої та виконавчої. Якщо вона з´єднана з законодавчою владою, життю і свободі громадян загрожуватиме свавілля, бо суддя буде законодавцем. А якщо судова влада поєднана з виконавчою, то суддя дістане можливість стати гнобителем. З цих міркувань Монтеск´є вважав за необхідне, щоб названі три гілки влади було надано різним органам. «Все загинуло б, якби в одній особі чи установі було поєднано всі ці гілки влади».
Законодавча влада, за вченням Монтеск´є, повинна бути вручена органові народного представництва, тобто парламентові. Король визнається носієм тільки виконавчої влади, а суд присяжних - тим органом, якому належить судова влада.
Найбільш послідовним утіленням цих принципів мислитель назвав державний лад Англії, хоча в Англії не було такого поділу влади, про якого казав Монтеск´є. Кабінет міністрів в Англії вже у XVIII ст. формувався не поза парламентом, а зі згоди парламенту.
Але в англійській конституційній монархії з її розрізненням «короля в парламенті» і «короля в уряді» здійснювався компроміс двох класів - буржуазії та нового дворянства.
Монтеск´є мріяв саме про такий порядок для Франції. Висуваючи свою теорію поділу влади, він, власне, рекомендував французькій буржуазії наслідувати англійський приклад.
І все ж таки вчення Монтеск´є про поділ влади вирізнялося значною новизною порівняно з попередніми концепціями. По-перше, філософ увів до складу влади, що підлягала розмежуванню, незалежні судові органи. Розглянута ним тріада (законодавчої, виконавчої та судової гілок) із часом стала класичною формулою теорії конституціоналізму. По-друге, розвиваючи своє вчення про поділ влади, Монтеск´є ввів порядок, за яким одна влада зупиняє, врівноважує іншу. Не можна провести між ними межі, яка цілком унеможливила би втручання однієї влади в діяльність іншої. Так, наприклад, монарх затверджує закони, а законодавець, своєю чергою, вирішує деякі питання управління, фінансові питання, питання організації війська і под.
Монтеск´є схвалював таку взаємодію гілок влади, вважаючи, що хоча вони певною мірою будуть стримувати, гальмувати одна одну, але в результаті вийде погоджений рух уперед. При цьому гармонійність їхньої взаємодії забезпечуватиметься, на його думку, верховенством законів: сама держава, в якій здійснено поділ влади, реалізує свої функції у правовій формі. Крім того, провідну й визначальну позицію в системі різних гілок влади посідає, згідно з Монтеск´є, законодавча влада.
Соціальний генезис і соціальний сенс політичної теорії Монтеск´є - досить ясний. Він - безсумнівний прихильник буржуазних свобод. Проголосивши ідеї свободи слова, друку, обмеженого народного представництва, мислитель сформулював основні положення буржуазного правопорядку. Своїм вістрям принцип поділу влади був скерований проти королівського абсолютизму, зловживання владою, зосередження в руках монарха всієї повноти влади. Поділом влади Монтеск´є сподівався домогтися також зміцнення законності і встановлення твердих меж повноважень управління.
Але теорія поділу влади є теорією компромісу. Тенденція до компромісу з існуючими порядками проходить червоною ниткою через весь твір мислителя, що виражає поміркованість його політико-правової концепції в цілому.
Ідеї «духу законів» знайшли практичне застосування в офіційних актах Установчих зборів Франції періоду революції 1789— 1793 рр. та в конституціях інших країн.