Просвітництво як ідейний рух являло собою закономірний ступінь у розвитку буржуазної ідеології. Воно, успадкувавши багато раціональних моментів гуманістичної думки епохи Відродження, які передували йому, було духовною передумовою і теоретичним обґрунтуванням майбутніх соціально-політичних революцій.

Виникнення просвітницьких концепцій свідчить про те, що зміцнілу буржуазію вже не задовольняло її принизливе становище, абсолютистські режими, середньовічний теологічний світогляд. Піднімаючи народ на боротьбу з абсолютистськими режимами, буржуазія виступила на чолі третього стану, до якого входило все непривілейоване населення, а саме: буржуазія, селяни, робітники, міська біднота. Широка участь народних мас у революційному русі забезпечила йому небувалий розмах, підштовхнула буржуазію до проведення радикальних суспільних перетворень, що відповідали інтересам й інших прошарків населення.

Просвітництво - рання форма буржуазної ідеології, що виступала в багатьох випадках як надкласова, загальнолюдська. Як єдине мірило всього сущого просвітителі виставили здоровий глузд. «Усі попередні форми суспільства і держави, всі традиційні уявлення були визнані нерозумними і відкинуті як старий мотлох...», - писав Ф. Енгельс. Тепер уперше зійшло сонце, настало царство розуму, віднині забобони, несправедливість, привілеї та гніт мали поступитися місцем вічній істині, вічній справедливості, рівності, яка виникає з самої природи, і є невід´ємним правом людини. Діячі Просвітництва, як бачимо, прагнули утвердити на землі «царство розуму», в якому люди будуть досконалими в усіх аспектах, запанує гармонія інтересів вільного індивіда і справедливого суспільства, гуманізм стане вищою нормою соціального життя. Багато просвітителів свої надії на прихід «царства розуму» пов´язували з вилученням із масової свідомості релігійних ідей, з ліквідацією реакційних феодальних установ, традицій, звичаїв завдяки поширенню раціоналістичного знання, подоланню темноти і неуцтва мас, втіленню в суспільне життя цінностей, які ґрунтуються на повазі до людської гідності. Особливо важливу роль відводили процесові політичного, морального виховання індивіда, прищеплення йому якостей справжньої людини і громадянина.

У рамках Просвітництва XVIII ст. виступали теоретики, які по-різному вирішували гострі проблеми соціального й політичного життя. Але феодальна експлуатація, феодальний становий лад викликали обурення в усіх просвітителів. Для всіх їх характерними були люта ворожнеча до кріпосного права, ідеали свободи і самоуправління, захист інтересів народних мас, а також глибоке переконання в тім, що ліквідація феодалізму принесе з собою загальний добробут.

Боротьба, яку вели просвітителі проти гультяйства привілейованих верхів, непомірних повинностей, що стягувалися з непривілейованих низів, боротьба за рівність людей перед законом, за політичну свободу буржуазії була в той же час боротьбою за права та інтереси всього третього непривілейованого стану - за інтереси широких народних мас.

У різних формах, пропорціях, відображаючи національні й суспільно-історичні особливості відповідних держав, взаємодіючи з іншими ідеологічними факторами, відзначені моменти були властиві Просвітництву Франції, Італії, Німеччини, Англії, Росії та інших країн.