Історія політичних і правових вчень
§ 5. Політико-правове вчення Томаса Гоббса
Своєрідним було ставлення до революції одного з видатних англійських мислителів Томаса Гоббса (1588-1679), її сучасника. На певних її етапах був із тими, хто боявся революційних перемін, прихильником абсолютної політичної влади. І все ж до табору феодальної реакції Гоббс не приєднався, хоча тогочасне життя значною мірою вплинуло на його політико-правове мислення. Після здобуття університетської освіти Т. Гоббс потрапив в освічене аристократичне середовище. Як вихователь у сім´ї графів, він декілька разів відвідав Європейський континент, зокрема Францію, Італію, Швейцарію. Найбільше значення для формування його політичних і наукових поглядів мав третій, найбільш тривалий візит на континент у 1631-1637 рр. Під час цього візиту мислитель не тільки познайомився з найвидатнішими працями європейських мислителів і вчених, а й установив особисті контакти з відомими вченими того часу.
Після повернення до Англії Гоббс став свідком загострення суспільних суперечностей, перших вибухів революційних подій. Все це природно орієнтувало його на соціальну і політичну проблематику.
Однак після того, як 1640 р. з ініціативи палати громад було засуджено і страчено головних радників короля Карла І графа Страффорда і архієпископа Лода, Гоббс таємно переїхав до Парижа.
У Парижі його радо вітали видатні вчені, а також значний гурт англійських утікачів-роялістів. Там він опублікував свою працю «Про громадянина», яка дістала позитивний відгук. Але коли 1661 р. Гоббс опублікував «Левіафана», книжка нікому не сподобалася через її раціоналізм, який вразив більшість утікачів, а гострі нападки на католицьку церкву обурили французький уряд. Гоббс таємно переїхав до Лондона, де скорився Кромвелю і утримувався від усякої політичної діяльності. Зате він інтенсивно розробляв окремі частини своєї філософської системи. Послідовно виходили його праці «Про тіло» (1655 р.), «Про людину» (1658 р.), які органічно доповнили трактат «Про громадянина». Але філософські погляди Гоббса були нерозривно пов´язані з політико-правовими вченнями, найбільш повно викладеними в уже названих працях «Про громадянина» і «Левіафан».
В останні роки свого життя, в роки реставрації монархії в Англії, Гоббс жив у забутті, а його праці ігнорували. У 1682 р., вже після смерті мислителя, його найвідомішу працю «Левіафан» було прилюдно спалено в Оксфордському університеті як атеїстичну.
Отже, «Левіафан» (гігантська всемогутня штучна людина) - це найзначніша праця Т. Гоббса, в якій він викладав свою політичну теорію і теорію держави і права у повній та закінченій формі. Саме на «Левіафані» й грунтується його слава.
У вступі Т. Гоббс заявив, що у своїх філософських і політичних поглядах він спирався на європейську континентальну думку, щонайперше на раціоналізм.
Праця «Левіафан» складалася з чотирьох частин. У першій йшлося про людину в природному стані. На відміну від багатьох захисників деспотичного врядування, Гоббс вважав, що всі люди від природи є рівними. Природа створила людей рівними у площині фізичних і розумових здібностей, писав він, і дала кожному «право на все». Але мати право на все в природному стані - означає не мати ніякого права, бо те, що ти за правом вважаєш своїм, інший також вважає своїм. Оскільки прагнення людей - взаємні, то між ними виникає війна, притому не проста, а війна всіх проти всіх.
У природному стані війни всіх проти всіх нема ніякої влади, власності, точного розмежування між твоїм і моїм. А там, де нема загальної влади, нема закону, а де нема закону, нема несправедливості, є тільки війна, а найважливіші чесноти на війні - сила і підступність.
Звідси мислитель робить висновок, що природний стан - стан війни всіх проти всіх - найгірший період людського життя, бо ніхто не гарантований від посягань з боку іншого. Такий стан суперечить інстинктові самозбереження - цій основній рисі людської природи. Тому заради власного самозбереження природи людини він вимагав припинення війн і встановлення миру.
У другій частині йшлося про те, як людина рятується від цього лиха, гуртуючись у громади, кожна з яких має свою центральну владу. Необхідною передумовою впорядкування відносин між людьми є, на думку Гоббса, природні закони.
Але він розрізняв природне право і природний закон. Природне право, вважав філософ,- це свобода всякого індивіда використовувати власні сили на власний розсуд для збереження своєї природи, тобто власного життя. Під природним законом мислитель розумів припис, або знайдене розумом загальне правило, згідно з яким людині забороняється робити те, що небезпечно для її життя. Отже, право полягає у свободі щось робити або не робити, тоді як закон визначає і зобов´язує до цього того чи іншого члена тієї альтернативи.
Т. Гоббс доводив, що природний закон - закон розуму. Людина - істота розумна, а загальне правило і припис розуму, на його думку, звучить так: кожна людина повинна домагатися миру, оскільки в неї є надія досягнути його. У цьому приписі розуму міститься вказівка, як можна вийти зі стану війни всіх проти всіх. Цей припис розуму виступає водночас і як перший фундаментальний природний закон: необхідно шукати миру і йти за ним.
З цього основного природного закону Гоббс вивів низку інших природних законів. Найважливішим серед них є відмова кожного від своїх прав на всі речі тією мірою, якою це необхідно в інтересах миру і самозахисту. Це, за вченням мислителя,- другий природний закон.
Відмова ,від права на все відбувається в основному перенесенням його за договором на певну особу або на деяку групу осіб. А тому третій природний закон вимагає, щоб люди виконували укладену ними угоду. Цей третій природний закон, на думку Гоббса, містить джерело і початок справедливості.
Крім названих трьох, філософ вирізняв іще 16 інших природних законів. Усі вони вимагають дотримання правил вдячності, скромності, милосердя, вибачення, недоторканності посередників миру, неупередженого і справедливого вирішення спорів і т. ін. Всі вони можуть бути зведені до одного загального правила: чини стосовно до інших так, як ти хотів би, щоб інші чинили стосовно до тебе.
Природні закони, подібно до будь-яких законів природи, Гоббс оголосив незмінними і вічними. Вони, водночас, є й законами моралі, бо тільки вони можуть визначити, що є добро і що - зло, визначити однією мірою розуму.
Далі Гоббс проводив думку про те, що ці вічні закони, хоч і відкриваються розумом кожного, аж ніяк не обов´язкові до виконання. До виконання їх зобов´язує тільки сила, здатна жорстко лімітувати право кожного на все і вирішувати, що кому належить, що є правом, а що ним не є. Такою силою є абсолютна влада держави. Влада видає громадянські закони, зобов´язує людей до їх виконання за допомоги сили. Отже, якщо природні закони продиктовано розумом, то основою громадянського права є сила.
Але закони, що видаються владою, і природні закони - не різні види законів, застерігав мислитель. Державні закони - це не довільні приписи законодавців, а ті ж природні закони, хіба що підсилені авторитетом і силою державної влади. Природні закони - основа і сутність законів громадянських, вони не можуть бути ані обмежені, ані змінені державними. Громадянські закони повинні направлятися природними і прямувати до блага й захисту громадян. Ставлячи громадянські закони в таку сувору залежність від природних, Гоббс хотів, очевидно, скерувати діяльність держави на забезпечення розвитку нових, буржуазних суспільних відносин.
Причину виникнення держави мислитель пояснював тим, що люди під страхом смерті прагнуть видістатися з небезпечного становища, перейти від війни до миру. З цією метою вони об´єдналися в одне ціле, утворивши ніби одну особу. Тому Гоббс і визначав державу як єдину особу, воля якої складає волю всіх. Той, хто є носієм тієї особи, називається сувереном, і про нього кажуть, що він володіє верховною владою, а всякий інший є його підданим. Держава, отже, за вченням Гоббса, являє собою реальну єдність, втілену в одній особі (або зібранні осіб) способом згоди,договору.
Але у Гоббса суспільний договір трактувався дещо інакше, ніж згодом у Локка і Руссо. Якщо в них суспільний договір - це договір між народом і правителем, який зобов´язує останнього виконувати волю всіх, то у Гоббса - це договір кожного з кожним про перенесення своїх прав на правителя. Коли цього досягнуто, всі права окремих людей передаються суверену. Відтоді окрема людина не може вважати свою думку правильною чи неправильною. Піддані монарха не можуть повалити монархію без його згоди, не можуть позбавити короля повноважень, оскільки на підставі договору вони нібито зобов´язалися вважати себе відповідальними за всі дії короля як за свої власні. Ні одна людина, наділена верховною владою, не може бути за правом страчена чи як-небудь інакше покарана ким-небудь із своїх підданих.
Суверен, за вченням філософа, стоїть поза договором, він не кориться ніяким законам, користується правами, але не несе ніяких обов´язків. Це тому, що суверен, як носій верховної влади, ніяким договором зі своїм народом не зв´язаний і тому відповідальності перед ним у принципі не несе.
Гоббс наділив суверена необмеженими повноваженнями щодо його підданих. Державу наділено всіма правами, які властиві людині в природному стані. На землі, за уявленням мислителя, немає вищої влади, ніж державна влада, і нема нікого, хто міг би пред´явити до неї будь-які вимоги, а тим паче притягнути її до відповідальності за її дії.
Суверенові належать усі види влади, зокрема судова. Серед повноважень суверена Гоббс вирізняв такі, як установлення законів, покарання порушників закону, оголошення війни та укладення миру, вибір радників і міністрів тощо. Суверен має право цензури над усіма проявами громадської думки, він може заборонити шкідливі вчення, які ведуть до порушення миру.
Своєрідно розглядав мислитель і право на приватну власність.
У природному стані, як ми вже знаємо, приватної власності не існувало. Вона виникла разом з державою та є правом похідним, наданим сувереном приватним особам. Суверенові належить абсолютне право власності на всі матеріальні багатства. Приватним особам належить тільки право володіння власністю, надане їм сувереном. Він поставлений окремими громадянами як вищий суддя і власник.
Гоббс вважав, що народ треба привчити повірити у права суверена, і зробити це зовсім не важко. Обов´язкові коритися слід навчати в окремі дні. Саме ж навчання людей залежить від правильності викладання в університетах, за роботою яких через те слід ретельно наглядати. Необхідно встановити однакові обряди, а релігію вибирає суверен.
Хоча філософ повністю підкорив людину суверенові, який міг розпоряджатися на свій розсуд всім надбанням громадян, він, однак, допускав один виняток з обов´язку коритися суверенам. Гоббс надав громадянам свого «Левіафана» право на повстання проти верховної влади в разі необхідності захисту особистої свободи, захисту свого життя. Закон самозбереження є вищим законом, і піддані мають право самооборони, навіть проти монарха. Договори, які зобов´язують людину не захищати свого життя, не є дійсними.
І це логічно, оскільки самозбереження, за вченням Гоббса, - причина заснування урядів. Людина добровільно переносить свої права і все, що їй належить, на іншого, на суверена з надією одержати захист від нього. Людина, отже, не має ніяких обов´язків щодо суверена, який не в змозі захистити її, бо дане людям природою право захищати самих себе, коли ніхто інший не може їх захищати, не може бути відчужене ніяким договором.
Отже, основне завдання суверена, його покликання - захист підданих, а сам захист визначається наявною в нього силою. Доки він володіє для захисту громадян силою, він користується своїми правами наказувати й карати. Піддані ж, зі свого боку, зобов´язані йому коритися. Тільки-но він втрачає цю силу, і піддані вимушені захищатися самі, суверен позбавляється своєї влади. Влада є сила. Хто тією силою не володіє, той не володіє і верховною владою.
Багато місця у своїх творах мислитель відвів формам держави.
Подібно до більшості політичних мислителів, він розрізняв три основні форми державного устрою: монархію, аристократію та демократію залежно від кількості осіб, яким ввіряється верховна влада. Монархія - це такий державний лад, в якому влада належить одній особі. Носієм влади в демократії є народ, в аристократії - дворянство.
Найкращою формою правління Гоббс вважав монархію, оскільки загальні інтереси збігаються з приватними лише в монархії. Мислитель називав й інші причини, чому влада монарха краща за владу аристократії або демократії. Наприклад, у зборах демократії випадкова відсутність декількох членів однієї партії може дати перевагу іншій партії та привести до зміни політичного курсу. А якщо збори розколюються, це може призвести до громадянської війни. З усіх цих міркувань, завершив Гоббс, слід віддати перевагу монархії.
Але хоч би про які різновиди і форми держави йшла мова, влада суверена, заявляв мислитель, завжди абсолютна, тобто, вона безмежна. Прерогативи суверена - неподільні та не можуть бути передані іншому. Ділити владу держави - означає руйнувати її, оскільки поділені влади взаємно знищують одна одну.
Гоббс рішуче виступав проти поділу влади між королем, палатою лордів і палатою громад, уважаючи його однією з причин розпаду держави. Державна влада, гадав він, повинна бути неподільною і суверенною: вона не підлягає судові або контролю, стоїть вище всіх законів, бо всі вони встановлені нею. Піддані ж стосовно до верховної влади прав не мають, і тому вона не може бути знищена людьми, які погодилися її встановити.
Припускалася думка, що суверен може виявитися деспотом, але навіть найтяжчий деспотизм, на думку Гоббса, кращий за анархію.
Мислитель розумів, що запропонований ним підхід до визначення розміру повноважень суверена, об´єм змісту абсолютної влади здатний відвернути людей від неї. Однак він наполегливо доводив, що в абсолютній владі немає нічого обтяжливого, що абсолютна влада не обов´язково веде до різних лихих наслідків. Навпаки, він вважав, що саме відсутність такої влади небезпечна значно гіршими наслідками. Як теоретика політичного абсолютизму, можливість тиранічного використання необмеженої влади держави непокоїла його менше, ніж неприборкані конфлікти приватних інтересів та анархія.
У праці Гоббса був також розділ про свободу підданих, яка є правом робити все те, що не заборонено позитивним законом, зокрема купувати й продавати, іншим чином укладати договори один з одним, вибирати своє місце перебування, їжу, спосіб життя, виховувати дітей на свій розсуд і т. д. Таке трактування свободи мало для Англії середини XVII ст. (і для всієї Європи) історично прогресивний соціальний сенс.
Друга частина книги завершилася сподіванням, що хтось із суверенів прочитає працю і стане абсолютним монархом - надія не менш химерна, ніж Платонова, що хтось із державців стане філософом.
Третя частина «Про християнську державу» пояснювала, що немає світової церкви, оскільки церква повинна залежати від громадянського уряду. В кожній країні монарх сам має стати главою церкви; верховенство і непогрішимість церкви заперечується.
Частину четверту «Про царство пітьми» присвячено головним чином критиці римської церкви за те, що вона ставить духовну владу над світською.
А тепер спробуймо розібратися, як нам слід оцінити «Левіафана». Відверто кажучи, завдання непросте, оскільки добре й погане в цій книзі тісно пов´язані. У праці Гоббс чітко визначив обов´язки суверена. Всі вони, на його думку, містяться в одному положенні: благо народу - вищий закон. Обов´язок суверена - добре управляти народом, бо держава встановлюється не заради самої себе, а заради громадян. Ці формули виповнено мудрістю й гуманізмом. Але в рамках вчення Гоббса про державу вони є не що інше, як фрази, що нічого не означають, оскільки суверен, який здійснює: верховну владу, в якій-небудь реальній залежності від народу не перебуває та ніякого обов´язку перед ним не несе, а створення необхідних правил та інститутів, які ззовні гарантували би подібну покору суверена, Гоббс не допускав.
У дусі буржуазної правосвідомості філософ обґрунтовував низку конкретних вимог у галузі права: рівний для всіх суд присяжних, гарантія права на захист, співрозмірність злочину і покарання та ін.
Все це в умовах XVII ст. мало в цілому прогресивне значення. Кепським було тільки те, що Гоббс проповідував ідею абсолютної королівської влади в той історичний момент, коли в Англії розгорнулася боротьба буржуазії та нового дворянства (джентрі) з королівським абсолютизмом, коли основна маса буржуазії вже не мирилася більше з необмеженою владою короля і претендувала на те, щоб розділити владу з дворянством або навіть повністю перебрати її. У XVII ст. королівська влада стала вже гальмом економічного розвитку не тільки в Англії, айв інших країнах, а тому захист абсолютної монархії в той час був уже реакційною програмою.
Реакційним також було обґрунтування доводами абсолютизму природно-правової теорії, яка в той час стала прапором боротьби буржуазії проти феодалізму. Водночас англійські монархісти не були задоволені вченням Т. Гоббса. Вони не схвалювали теоретичних засобів, якими він захищав абсолютизм, позаяк намагалися в обґрунтуванні абсолютизму спиратися на догмати релігії.
Слід відзначити, що Гоббсова основна ідея - не монархічний принцип як такий, а необмежений характер державної влади незалежно від способу правління. Мета держави, на його думку, може бути досягнута не тільки за абсолютної монархії, а, наприклад, за аристократії чи демократії.
Мислитель чітко зазначав, що там, де та чи інша форма правління вже встановилася, недоцільно розмірковувати, яка з трьох форм найкраща, а слід підтримувати і вважати найкращою ту, яку вже встановлено. Не випадково він визнавав владу Кромвеля, встановлену в Англії в результаті повалення монархії. Все це, звичайно, не могло сподобатися королю і його прихильникам, тож Гоббс зазнав критики й гоніння з усіх боків.
Завершуючи, слід відзначити, що вчення Т. Гоббса мало велике значення не тільки для Англії: він був мислителем європейського масштабу. В його соціологічній доктрині проявилася низка великих ідей нової епохи - епохи капіталістичного суспільства.