Історія політичних і правових вчень
§ 3. Політична думка прихильників абсолютної монархії в Росії
У другій половині XVII ст. в Росії почався перехід від станово-представницької до абсолютної монархії, що закінчився в першій чверті XVIII ст. Склались умови для внесення змін у механізм феодальної держави. Цілковито розвинулася приказно-воєводська система управління, збільшилися постійні військові формування, було впроваджено нову систему оподаткування, а створення Приказу таємних справ дозволило московському цареві безпосередньо контролювати всі галузі управління. Економічною основою цього переходу та всіх подальших змін у державному механізмі були зростання продуктивних сил, розвиток міст, утворення всеросійського ринку, які створили умови для подальшого зміцнення централізованої держави. Крім того, зміцнення держави було зумовлено селянськими війнами, небезпечними для панівного класу.
Абсолютна монархія, отже, була потрібна дворянству як сила, здатна успішно придушувати опір народних мас. Захищаючи насамперед інтереси дворянства, держава водночас сприяла й становленню буржуазії, яка народжувалася, оскільки відчувала потребу в промисловості, щоб надати армії сучасну зброю, забезпечити свою економічну самостійність. Тому влада московських государів поруч із традиційною опорою - дворянством - одержувала підтримку від молодої буржуазії, яка відчувала потребу в захисті.
Абсолютна монархія Росії була потрібна і для здійснення зовнішньополітичних завдань, зокрема звільнення гирлів рік, які текли територією Російської держави, але в нижній течії перебували в руках шведів і турків, що утруднювало розвиток економічних і торгових зв´язків із західними державами.
Необхідність проведення державних реформ із переходом до абсолютної монархії та подоланням відсталості Росії, особливо наприкінці XVII ст., нові завдання, що постали перед нею, вимагали ідейного обґрунтування. Тому в галузі політико-правової ідеології намітилося явне пожвавлення.
У другій половині XVII ст. з програмою зміцнення незалежності російської держави виступив Афанасій Лаврентійович Ордин-Нащокін (1605-1680) - видатний політичний діяч і дипломат. Він критикував і ганьбив старі російські порядки, вважав, що росіяни повинні в себе перебудуватися, а для цього зобов´язані придивлятися до того, що є на Заході. «Не стидно доброму навчатися збоку». Але тут же застерігав, що не все чуже треба брати без розбору. Особливо обурювала мислителя стара приказна адміністрація, яка віджила свій вік.
Будучи воєводою у Пскові, Ордин-Нащокін висловив думку про те, що воєводам не обов´язково для вирішення місцевих справ чекати вказівок із центру, оскільки місцева влада краще може вирішити справу самостійно, взявши до уваги місцеві особливості. Він добре розумів, що розвиток економіки можливий тільки за умови збереження певної самостійності місцевих торгово-промислових центрів, тому пропонував надати містам самоуправління, яке, на його думку, забезпечить найбільші можливості піднесення економіки. У Пскові він розробив проект організації міського самоуправління, для здійснення якого створив виборну земську ізбу в складі 15 чиновників, кожен із яких почергово вів справи протягом одного року. Перетворення міського управління, здійснені у Пскові, значною мірою випередили реформи в цій галузі, проведені на початку XVIII ст. Петром І.
Ордин-Нащокін всіляко сприяв розвиткові промисловості й торгівлі. Він намагався об´єднати всю систему заходів, здійснюваних державою з керівництва економікою країни, з вимогами розвитку приватної ініціативи та всебічного заохочення підприємництва. Організував під Псковом дві ярмарки, запропонував Ново-торговий статут (1667 р.), який містив правила, що регламентували зовнішню торгівлю, і надавав російським купцям низку пільг. Російські купці одержували рівне юридичне становище з іноземними купцями, гостями та іншими володільцями імунітетів. Державі рекомендувалося надавати субсидії галузям промисловості, які розвивалися.
І хоч Ордин-Нащокін розвивав прогресивну програму зміцнення держави, заохочення купецтва, розвитку міського самоврядування, він, однак, основну опору феодальної держави вбачав у дворянстві, був прихильником необмеженої влади царя.
Деякі пропозиції було висказано мислителем із приводу військових та інших питань. Досвід війни з поляками та шведами спонукав його до висновку про заміну кінного дворянського ополчення постійною армією, оснащеною вогнепальною зброєю. Йому належала ідея будівництва вітчизняного флоту на Балтійському та Каспійському морях. Його заслугою стала організація регулярного поштового зв´язку з сусідніми державами.
Що ж до зовнішньополітичних поглядів Ордин-Нащокіна, то вони передбачали встановлення добросусідських відносин із сусідніми країнами, зокрема слов´янськими, з акцентом на тісніших економічних і військових союзах з ними під керівництвом Росії. Сказане свідчить про те, що мислитель добре розумів необхідність проведення суттєво необхідних реформ і боротьби з відсталістю Росії.
Прихильником російського абсолютизму був також Юрій Кри-жанич (1618-1683), хорват за походженням, який тривалий час проживав у Росії. Його мрією стала місіонерська діяльність у Росії з метою досягнення співдружності слов´янських народів під егідою Російської держави. Проживаючи в Росії, він зібрав багатий матеріал про різні аспекти російської дійсності. А попереднє знайомство з політичними порядками європейських країн дозволило йому провести порівняльний аналіз і дати прогноз подальшого розвитку Росії з урахуванням уже нагромадженого іншими народами досвіду державно-правового будівництва.
Крижанич написав твір «Бесіди про уряд», відомий у Росії під назвою «Політика». Саме в цьому творі він розглянув багато важливих проблем: економічних, соціальних, політико-юридичних та ін. А почав свою працю з питання про походження держави, її цілі та завдання. Для нього божественна сутність верховної влади була безперечною. Всі законні королі, писав він, поставлені не самі собою, а Богом. Мислитель обстоював положення про божественність особи носія верховної влади. «Всякий істинний король є у своєму королівстві другим після Бога, самоволоділець і намісник». Божественна суть влади царя не дозволяла нікому погано до нього ставитися, навіть коли він був несправедливим, а тим паче карати або чинити опір.
Найкращою формою правління для Крижанича була абсолютна монархія, яка мала забезпечити загальну користь для всіх членів суспільства, а саме: благочестя, справедливість, спокій та достаток, віру, суд і мир. Всі ці речі кожний король мусив забезпечити своєму народу, бо для цього Бог настановив його королем. Мислитель волів би бачити на троні короля-філософа, який володів би необхідними знаннями. Необхідними знаннями повинен володіти і весь народ, оскільки мудрість створена Богом не надаремно, а для того, щоб бути корисною людям. Мудрість особливо необхідна королям, бо вони не мають права вчитися на власних помилках, загрозливих не так для них, як для всього народу, який розплачується за їхню недолугість.
Отже, Крижанич захищав у своїх працях необмежену монархію, але визнавав за необхідне встановлення ряду обмежень, аби вона не перетворилася в тиранію. Це, передовсім, наявність на троні монарха-філософа, ухвалення й дотримання добрих законів, які відповідали би природним установам, оскільки добрі закони найкраще протистоять жадобі влади; правова регламентація всіх станів і чинів у державі, яка визначила би кожному стану обов´язки щодо всього суспільства, і, зрештою, посмертна оцінка дій царя на народному сеймі, який міг би просити нового царя про виправлення законів.
Бажаючи бачити «світоч слов´янства» - Русь сильною та непереможною, Крижанич підмітив у своїх творах низку хиб російського життя, усунення яких він вважав необхідним. Освічений монарх повинен, насамперед, клопотатися про розвиток промислів і торгівлі. Велика Російська держава, але зусібіч закрита для торгівлі. Тому їй необхідно втрутитись і усунути цю несправедливість. Для Росії невигідним є вивіз сировини. Необхідно навчитися самим обробляти сировину і готові вироби продавати за кордон.
Важливим завданням держави, гадав Крижанич, було планування розподілу ремесел по містах з урахуванням природних умов, близькості лісу та всяких інших матеріалів. Державі необхідно проявляти постійну турботу про використання природних багатств.
Мислитель вважав становий лад природною формою суспільства. Він доводив, що всі стани були корисними державі. Бояри та дворяни водили військо, судили й засідали в думі. Ремісники виробляли необхідні речі. Селянство ж - «усьому багатству корінь і основа: воно годувало і себе, і ремісника, і торгівця, і боярина, і короля». Водночас Крижанич відзначив тяжке становище російського кріпосного селянства, знаходив шкідливим обтяження селян надмірними повинностями.
Крижанич звернув також увагу на слабкий розвиток міського життя, недостатній рівень промисловості, застарілість приказного управління та ін. З метою забезпечення господарського достатку, вважав він, торгово-промисловим станам необхідно надати помірковані свободи, а для цього містам потрібні певна самостійність і управління своїми справами. У них корисно було б установити органи міського самоуправління, які складалися б частково зі службових осіб, призначених приказами, а частково вибраних міським населенням. Ремісникам мислитель пропонував надати право об´єднуватись у свої цехи, а селянам - забезпечити свободу праці. Усе це Крижанич вважав також гарантіями проти перетворення монархії в тиранію. Але найголовнішою гарантією проти тиранії була би, на його думку, наявність у державі добрих законів і контролю за їх виконанням. Якщо в країні діють добрі закони, а стани й чиновники знають їх і в своїй діяльності суворо слідують їм, то всі піддані задоволені, і чужинці хочуть прийти в цю країну.
І все ж Крижанич ставив царя-філософа над законом. «Король,— писав він,- не підвладний ніяким людським законам і ніхто не може судити його чи карати». «Він зв´язаний тільки правдою або заповіддю Божою та соромом перед людьми». Закони Російської держави мислитель вважав надзвичайно жорстокими і всіляко натякав на необхідність пом´якшити їхні санкції.
Багато уваги приділяв Крижанич питанням, пов´язаним з організацією правосуддя. З метою викоренення хибної судової практики він пропонував установити суддям добру плату і цим покласти край хабарництву. Мислитель пропонував і деякі заходи з упорядкування судової системи, зокрема створити Боярський суд як вищу судову інстанцію для розгляду серйозних кримінальних справ, а розгляд цивільних і дрібних кримінальних справ довірити якомусь одному судді з бояр. Приказні судці мали би призначатися царем, а на місцях судові повноваження вручались би воєводам і міським суддям, вибраним міщанами. Запропоновані Крижаничем заходи з судоустрою не мали конкретного характеру, але деякі уявлення про необхідність введення колегіального суду, який вирішував би всі справи більшістю голосів, були на той час прогресивними, як і положення про виборні суди на місцях.
Визначаючи курс зовнішньої політики, мислитель наполягав на необхідності встановлення добросусідських відносин із сусідніми країнами. «Всякий король,- писав він,- повинен турбуватися про мир і спокій для свого народу». А щоб забезпечити незалежність країни, в державі повинно бути велике і сильне військо, оснащене найновішою зброєю. В організації війська слід надавати перевагу національному, а не найманому війську. Мислитель розумів, що зовсім уникнути воєн неможливо, а тому пропонував установити правила ведення справедливих війн.
Аналіз політичних поглядів Ю. Крижанича свідчить про те, що він був добре обізнаний зі шляхами, що їх уже пройшла Росія, та бачив подальші перспективи її економічного й політичного розвитку.
Завершуючи розділ, відзначмо, що політичні ідеї, ідейні рухи того періоду залишили помітний слід в історії політичної думки, стали вихідною базою для розвитку політичної думки періоду становлення та зміцнення абсолютизму в Росії.