Історія політичних і правових вчень
§ 6. Політичні та правові ідеї європейського соціалізму ХVІ-ХVII ст.
Соціалістичні й комуністичні течії мають багатовікову історію. Вперше мрія про золоту добу виникла на початкових стадіях розвитку класового суспільства саме як протест, не завжди чітко усвідомлений, проти нерівності, гніту і водночас як своєрідне відображення спогадів пригнічених про безкласове суспільство первісно-громадської комуністичної епохи.
Ідеалізацію первісногромадської епохи являють собою утопічні вчення Лао-цзи, Ямбула і деяких інших мислителів епохи рабоволодіння. В Європі важливі елементи утопічного соціалізму склалися в античних Греції та Римі: легенда про золоту добу (громадсько-родові відносини, що не знали нерівності, гніту і власності) та її численні раціоналістичні перероблення утопістами минулого; дискусії давньогрецьких мислителів навколо проблеми майнової нерівності й природного стану суспільства, полісної демократії та розподільчої справедливості; легендарні зрівнювальні реформи у Спарті; платонівська утопія кастового рабовласницького комунізму, яка поєднувалася з критикою приватної власності, а також критика цієї утопії Арістотелем. Ще значніший вплив на утопічний соціалізм справило соціальне вчення раннього християнства, проповіді, які містилися в ньому, загальнолюдської рівності, братства і споживчого комунізму.
Але найповніша картина соціальних суперечностей і зображення того, яким повинен бути справедливий суспільний лад, давалася згодом, із розвитком політичних відносин. Тільки-но було повалено кріпацтво і з´явилося капіталістичне суспільство, як виявилося, що ця свобода означає нову систему пригнічення простого народу. Негайно почали виникати різні соціалістичні вчення як відображення цього гніту і протест проти нього. Початковий соціалізм критикував капіталістичне суспільство, засуджував, проклинав його, мріяв про його знищення, фантазував про кращий лад, переконував багатих в аморальності експлуатації. Але він не міг вказати дійсного виходу. Він не вмів ні пояснити сутності найманої праці за капіталізму, ні відкрити законів його розвитку, ні знайти ту суспільну силу, яка здатна стати творцем нового суспільства.
Європейський соціалізм епохи розпаду феодалізму і формування буржуазного суспільства прийнято називати раннім соціалізмом, а першим твором раннього соціалізму була книга Томаса Мора з чудернацькою назвою «Золота книга, так само корисна, як і забавна, про найкращий устрій держави і про новий острів Утопію» (Утопія в перекладі з давньогрецької - місце, якого ніде немає). Саме звідси слово «утопічний» стало означати спроби зображення картин майбутнього соціалістичного ладу без називання реальних шляхів або тих сил, які здатні його здійснити.
Томас Мор (1478-1535) народився в Лондоні в сім´ї судді, освіту дістав в Оксфордському університеті. Працював адвокатом у Лондоні. У 1529 р., за правління короля Генріха VIII, був призначений лордом-канцлером. Мор залишався переконаним католиком і несхвально поставився до Реформації. Тому, коли король пішов на розрив із папським престолом, він подав у відставку. У 1534 р. був ув´язнений, а 1435 р. страчений.
Твір Мора «Утопія» починався з різкої критики соціальних і державно-правових порядків тогочасної цивілізації. Він був пронизаний ненавистю до суспільного устрою, політико-юридичних установ Англії, породжених приватною власністю.
Саме в приватній власності мислитель убачав корінь усього соціального зла. Власність, на його думку, є виною злиднів мас, злочинності й усякої несправедливості. «Де тільки є приватна власність, де все міряють на гроші, там навряд чи коли-небудь можлива правильна та успішна течія державних справ». Вихід людства один - повне знищення приватної власності й установлення суспільної власності. Але ж злочинність як така все ж мала місце і в Утопії, де панувала суспільна власність, і боротьба з нею була, на переконання Мора, однією з головних турбот держави.
Критикуючи сучасний йому економічний стан і політичний устрій Англії, Мор звернув увагу на суворість англійського законодавства. Він указав на шкідливість і несправедливість жорстоких покарань і виказав думку про те, що суспільство само винне у створенні тих умов, які спонукають людей до злочину (йшлося про насильне позбавлення селян землі задля розведення овець і розвитку шерстяної промисловості в Англії). З цього приводу Мор піддав різкій критиці «криваве законодавство» і всю систему кримінального законодавства і правосуддя Англії.
Намалювавши цю безвідрадну картину, Мор далі перейшов до зображення ідеального суспільства і держави - у фантастичній країні Утопії. Мислитель змалював у своїй книзі таке суспільство, де ліквідація приватної власності привела до встановлення рівності, ліквідації хиб, після чого утопійці зажили майже безпроблемним блаженним життям.
Якщо більшість попередників Мора розуміла комунізм як спільність предметів споживання, то Мор у центр уваги ставив спільність виробництва. В Утопії праця мала обов´язковий характер. Жінки працювали нарівні з чоловіками. Від фізичної праці звільнялися тільки вчені і службові особи на період виконання ними суспільних обов´язків. Все населення Утопії ремісникувало та робило коло землі. Щорічно з кожної міської сім´ї, яка налічувала 12-16 дорослих людей, по декілька членів переселялися в село для сільськогосподарських робіт. А для збирання врожаю з міста додатково виїздила в село необхідна кількість працівників.
Суспільству належала і вся вироблена в ньому продукція. Вона вироблялася сім´ями. Кожна сім´я була зайнята певним ремеслом. Той, хто хотів змінити ремесло, мав перейти до іншої сім´ї. Так Мор висловився за збереження ремісничого виробництва з його недосконалими знаряддями виробництва. Робочий день тривав шість годин. Особливі посадові особи слідкували за тим, як працювали утопійці.
Утопійці, за вченням Мора, жили щасливо і в достатку. Але достаток досягався досить специфічним чином. По-перше, примусовим притягненням до праці всіх дорослих людей. По-друге, скороченням потреб: жителі Утопії задовольнялися простою і грубою, однаковою для всіх, одежею, їм не були відомі ніякі надмірності й розкіш. Але це, на думку Мора, не тлумило в них любові до радісного і приємного життя, прагнень до розумного користування всіма благами. Золото в утопійців було не в пошані. Вони зберігали його на випадок війни. У мирний час із нього виготовляли кільця, ланцюги, обручі, призначені для громадян, які зганьбили себе якимось злочином. Дорогоцінне каміння служило іграшками для дітей.
Як не дивно, але в ідеальному суспільстві Мора були раби, які виконували неприємні роботи: забивали худобу, вивозили нечистоти тощо. Рабами ставали засуджені злочинці, люди, засуджені до смертної кари в сусідніх країнах і викуплені утопійцями, а також військовополонені, взяті в бою. Рабство було пожиттєвим, але не спадковим.
Критика сучасної Мору держави і «кривавого законодавства» пов´язана в нього з описом політичного устрою Утопії. Його політичний ідеал був повен демократизму. Всі основні посадові особи вибиралися народом на один рік і звітували перед ним, діючи в інтересах народу.
Існував центральний орган — сенат Утопії, до якого кожне місто посилало трьох депутатів. Сенат здійснював в основному економічні функції, спостерігаючи за правильним розподілом у країні продуктів і робочої сили. Службові особи були зайняті головно організацією виробництва і колективного споживання. Вони - не привілейований стан, а слуги народу. «Ні один чиновник не виказував гордовитості й не викликав страху». їх називали батьками, і вони вели себе гідно. «На чолі держави стоїть виборна особа, яка називається князем, але фактично є президентом». Сказане свідчить про те, що в «Утопії» Мора елементи безпосередньої демократії фактично поєднувалися з представницьким правлінням.
Організований таким чином суспільний і політичний устрій сприяв високим моральним якостям населення. Внаслідок цього в державі утопійців діяла незначна кількість законів. У них не було численних томів, які містили б закони та інші розпорядження. У цьому вченні Мора не можна не помітити явного натяку на англійські порядки і суворої критики англійської юриспруденції. Злочинні дії в «Утопії» не передбачувалися законом, оскільки питання про злочини й покарання вирішувалися безпосередньо сенатом. Кримінально-правові погляди Мора відзначалися гуманізмом. Він виступав проти смертної кари як покарання за крадіжку, але підтримував її щодо рецидивістів.
Описане суспільство автор вважав ним не тільки найкращим, а й єдиним, яке може з повним правом привласнити назву суспільства.
Після «Утопії» Т. Мора було написано чимало аналогічних книг, з-поміж яких особливо вирізнялися твори Т. Кампанелли.
Томазо Кампанелла (1568-1639) народився в Італії, в 14-річ-ному віці вступив до ордену домініканців. У монастирі він багато працював над своєю філософською освітою. У 1591 р. випустив свій перший філософський твір - «Філософія, доведена чуттями». Як проповідник нової філософії та вільної науки, Кампанелла неодноразово притягався до церковного суду за вільнодумство. Палкий патріот своєї батьківщини, Кампанелла 1599 р. очолив повстання проти іспанського владарювання, за що був кинутий в тюрму, де пробув 27 років. У 1602 р. в тюрмі Кампанелла написав свою знамениту утопію «Місто Сонця».
Кампанелла не виступав відкрито з критикою тогочасних соціально-економічних і політико-юридичних порядків. Вона відчувалася в підтексті. На перший план філософ виставив панораму суспільного і державного ладу соляріїв. Суспільний лад характеризувався обов´язковістю праці для всіх громадян і відсутністю приватної власності. Всі суспільні посади й роботи розподілялися між усіма громадянами. На відміну від Мора, Кампанелла рішуче висловився проти рабства. Праця надавалася кожному відповідно до нахилів, виявлених у нього ще в дитинстві. Оскільки професія кожного відповідала його природним захопленням, усі виконували покладені на них доручення вельми охоче. Але заняття рільництвом, скотарством, а також військова справа були обов´язковими для всіх. Найважчі роботи (ковальська справа, будівництво) вважалися почесними.
Позаяк виробничою працею було зайнято все населення, робочий день тривав чотири години. Все створене працею соляріїв було спільним надбанням. Спільно створене розподілялося справедливо за необхідністю. Все, в чому солярії відчували потребу, вони одержували від громади, і службові особи пильно слідкували за тим, щоб ніхто не одержав більше, ніж йому належить. До кола обов´язків службових осіб «міста Сонця» входили не тільки забезпечення кожного солярія необхідною часткою благ і турбота про його дозвілля, спілкування, здоров´я. Вони також планомірно навчали та виховували членів громади, піклувалися про стан їхнього духу. Саме ж навчання соляріїв пов´язувалося з виробничою працею.
Філософ надавав великого значення науковим і технічним відкриттям і винаходам, вважаючи їх основою зміни суспільних відносин. Держава втручалась і в творчість поетів, пропонуючи їм ті форми, в яких вони мали втілювати своє натхнення.
Соціалістичні принципи ідеального суспільства тягли за собою і зміну характеру політичного ладу. В ідеальній державі Кампанелли можна побачити здійснення деяких принципів демократії. Було встановлено рівність чоловіків із жінками, мала місце демократична організація державної влади. Два рази на місяць скликалися збори всіх громадян, які досягли 20-річного віку. Велика рада визначала кандидатів на вищі посади в державі, контролювала службових осіб і володіла правом їх зміщення.
На чолі держави стояв першосвященик, якого солярії називали сонцем, або метафізиком. Цю посаду обіймав наймудріший і найосвіченіший громадянин. Він очолював як світську, так і духовну владу, йому належало право остаточного вирішення всіх питань і спорів. На посаді верховного правителя метафізик перебував доти, доки серед соляріїв не з´являлася людина, яка перевищувала його знаннями, науковими успіхами, а надто вмінням управляти державою. Тільки-но з´являлася така людина, як верховний правитель добровільно відмовлявся від влади на її користь.
В управлінні державою верховному правителеві допомагали три вищі співправителі: Пон, Сін і Мор, відповідно сила, мудрість і любов. Сила управляла справами війни і миру, тобто відала організацією збройних сил і всім, що стосувалося до оборони країни. Мудрості доручалися всі мистецтва й науки. На любов покладалася турбота про дітонародження, виховання, медицину, хліборобство і про все, що торкалось особистого життя й побуту. Всі вони також мали неабиякий розум, видатні організаторські здібності, високу моральну гідність. Ці четверо - єдині з магістратів, які не могли бути зміщені з волі народу і на взаємовідносини яких між собою народ не справляв ніякого впливу. Інші службові особи, перш ніж обійняти якусь офіційну посаду, проходили процедуру виборів. При цьому враховувались їхні практичні навички, освіта і особиста гідність. «Кожний одержує посаду в тій сфері,- писав Кампанелла,- в якій він виділяється доброчесністю. Головне завдання службових осіб полягає в управлінні виробництвом і розподілом, вихованням і вирішенням питань війни і миру».
Великого значення мислитель надавав військовій справі. Вона була обов´язковою для всіх, при цьому жінки навчалися військової справи нарівні з чоловіками, а на війні допомагали чоловікам, захищаючи стіни міста. Успішному веденню воєнних операцій сприяв високий патріотизм соляріїв, а також високий розвиток військової техніки.
Ставлячись вороже до складного й заплутаного законодавства свого часу, Кампанелла заявляв, що у соляріїв закони нечисленні, короткі та ясні. Спрощене судочинство велося усно.
Аналізуючи зміст «Міста Сонця», можна дійти висновку, що в ньому були певні суперечності. З одного боку, визнавалося, що освіта, моральність, гідність визначали становище людини в суспільстві, а з іншого - настанова на авторитарність, аскетизм, неувага до окремої людської особи, байдужість до створення організаційних і правових умов для її вільного і всебічного розвитку. Ось деякі приклади вказаної суперечності. Формально всі солярії брали участь у політичному процесі, фактично ж їхній голос не мав вирішального значення, бо вирішували справу за суттю лише правитель-першосвященик і три співправителі, які йому допомагали.
Життя соляріїв, у всіх його проявах, було завчасно розписано. Всі дії громадян «міста Сонця» направлялися й контролювалися.
Солярії були задоволені своїм однаковим побутом. У них - однакове житло, одяг і харчі, однакові заняття, розваги, думки і т. д. Неповторність кожної окремої людини, її самостійність, ініціативність, наявність у неї власних потреб, прагнень у «місті Сонця» особливої цінності не мали. Там домінували інтереси держави, а інтереси окремих осіб бралися до уваги лише як членів держави. Подібне ми побачимо в політичних доктринах пізніших соціалістів. У політичних доктринах соціалістів XVI-XVII ст. скупо згадувалось і про права та свободи індивіда, про співвідношення особи і держави, про систему надійних гарантій цих прав і свобод. Це стало характерним і для наступних поколінь соціалістів.