Історія політичних і правових вчень
§ 5. Політико-правові погляди Жана Бодена
До середини XVI ст. монархічний режим у Франції розвивався більш послідовно й неухильно, ніж у будь-якій іншій країні. Королі Франції спромоглися зламати силу феодалізму, встановити національну єдність, внутрішній порядок, який стримував насильство і розкривав широкий простір для праці. Природно, що передові суспільні сили дивилися на монархізм як на прогресивну силу. Симпатії до монархії росли мірою її успіхів.
Однак абсолютизм і далі наражався на опір частини дворян, які приєдналися до опозиційної організації кальвіністів. Річ у тім, що в останній третині XVI ст. Франція з проникненням до неї кальвінізму виявилась ареною запеклого релігійного протиборства: одного боку - католики, з іншого - протестанти (гугеноти). Ніхто з них не визнавав принципу віротерпимості, тобто не погоджувався з рівнозначністю, рівногідністю й рівноправністю різних конфесій. Це протиборство своєю гостротою та масштабами подібне до громадянської війни, створювало реальну загрозу життю самої держави. Ж. Боден, приставши до партії «політики», зайняв компромісну позицію між католиками і гугенотами, виступив за віротерпимість і відновлення миру й порядку в країні, за що у Варфоломіївську ніч ледве не загинув.
Подібно до Макіавеллі, Боден ставив інтереси держави вище релігійних. Релігія, вважав він, є вторинною (другорядною). У суспільстві повинна існувати свобода совісті, нікого не можна змушувати, щоб він проти своєї волі, своїх переконань сповідував яку-небудь релігію.
У своїй теорії Боден виразив потребу сильної державної влади, яка могла б вивести Францію з хаосу релігійних війн, а свої соціально-політичні погляди виклав у праці «Шість книг про республіку (державу)». Термін «республіка», вживаний ним, означав те саме, що й у Стародавньому Римі, тобто державу взагалі, незалежно від її конкретно-історичних форм.
Ж. Боден почав свою працю з визначення держави. Держава - правове управління багатьма сім´ями і тим, що в них є спільного під суверенною владою. Фактично всі «Шість книг...» присвячено детальному розглядові різних ознак держави, присутніх у цім визначенні.
Отже, держава, передовсім,- це правове управління, вона має правовий, справедливий і правдивий характер, діє на основі права, справедливості й законності. Розглядаючи державу як справедливе спілкування, Боден фактично висунув важливі цілі й завдання, заради яких утворюється держава. Державність як організація, писав він, виникає шляхом договору, і вища її мета - не в тому, щоб забезпечити благоденство людей, а щоб гарантувати мир усередині спільноти і, захищаючи спільноту від нападу ззовні, піклуватися про істинне щастя індивідів.
Прообразом держави для Бодена була сім´я, а статус голови сім´ї - прообразом і відображенням державної влади. Сім´я складала соціально-організаційну першоклітинку, осередок держави. Це був зародок, із якого держава виникла й розвивалася. Тому визначення сім´ї у Бодена подібне до визначення держави. «Сім´я є правове управління декількома особами і тим, що їм загальне, під владою батька сім´ї». Від міцності сімейної влади в підсумку залежить і стійкість самої держави. Боден виступав за необмежену владу голови сім´ї над жінкою й дітьми та показував, як послаблення сімейної влади призводило до деградації держави.
Як і Арістотель, Боден розрізняв у сім´ї три види владних відносин: подружні, батьківські й панські. Але, на відміну від Арістотеля, Боден не був прихильником рабства. Він вважав, що рабство суперечить людському розуму, природі та свободі людини. Рабство не тільки не корисне, а навіть шкідливе. Воно веде до повстань і підриву держави. Тому рабство повинно бути скасовано.
Ж. Боден стояв за поступову ліквідацію близьких до рабства відносин феодальної залежності там, де вони ще зберігалися. Тож у цім питанні мислитель виступав на висоті вимог нового часу і теоретично виражав зацікавленість буржуазії у вільній праці, продуктивнішій, ніж праця кріпака.
З´єднання багатьох сімейств у державу означало, писав мислитель, що голови сімейств перетворювалися на громадян держави, тобто зв´язувалися відносинами державної влади і підкорення. Але політичне підкорення не знищувало свободи людини: вона обмежувалася, але не щезала повністю. Член держави - це вільна людина, підкорена державній владі. Таким шляхом людина ставала громадянином або підданим. Саме цим член держави відрізнявся від раба, який був підданим, але не громадянином.
Ж. Боден розглядав громадянина в широкому сенсі - як члена держави. І в цьому випадку для нього громадянин і підданий -синоніми. Мислитель не погоджувався з Арістотелем, який вважав громадянином того, хто бере участь у суді й народних зборах, тобто у здійсненні політичної влади. Боден вважав, що таке поняття громадянина стосується до громадян демократичних держав. Загальніша ознака громадянина, на його думку,- це підкорення політичній владі. «Громадянин - це всяка вільна людина, підкорена державній владі».
З´єднання сімейств і громадян у державі досягалося шляхом підкорення їх загальній політичній владі. Суттєвою ознакою цієї влади був її суверенний характер. Ж. Боден увійшов в історію головно як теоретик суверенітету монархічної влади, а його розроблення проблеми суверенітету держави взагалі - вагомий внесок у розвиток політико-теоретичного знання.
Вчення Ж. Бодена про суверенітет в епоху формування національної держави мало прогресивне значення. Воно правильно вказувало на специфічну ознаку держави, яка вирізняла її з-поміж усіх інших організацій. Воно стало виразом боротьби загальнонаціональної державної влади у Франції за свою самостійність і верховенство над іншими політичними силами (церквою, великими феодалами, містами). Ця теорія давала ідеологічне обґрунтування прагненням королівської влади створити сильну централізовану державу, приборкати громадянські й релігійні війни, забезпечити мир і порядок як необхідні умови успішного розвитку нормального життя.
З цією метою Ж. Боден вперше наприкінці XVI ст. висказав думку про те, що король був сувереном всього королівства, який стояв над баронами та їхнім суверенітетом.
Вчення Ж. Бодена про державний суверенітет було породжено самою політичною практикою в період, коли на верховенство претендували різні сили, організації та інститути. Теорія суверенітету стала теоретичним обґрунтуванням абсолютистської держави як політичної форми, яка вже покінчила з залишками феодальної роздробленості й децентралізму.
Розкриваючи ознаки суверенітету, мислитель пояснював, що суверенна політична влада має постійний, а не тимчасовий характер, що верховна влада повинна бути абсолютною, тобто не обмеженою ніякими умовами. Не може вважатися суверенною влада обмежена, передана на певних умовах. Суверенітет, даний правителеві на будь-яких умовах, не є власне ні суверенітетом, ні абсолютною владою.
Але, як глибокий політичний мислитель, Боден не міг не поставити питання: Де ж корениться, як проявляється суверенітет і чи здатний він до відчуження, передання? Суверенітет, гадав він, корениться в сукупності вільних і розумних істот, які складають народ. Але цю верховну і постійну владу над громадянами з правом життя і смерті народ маже передати одному з громадян без будь-яких обмежень. Таким одним із громадян у Бодена виявлявся монарх. На противагу М. Падуанському, Боден, як бачимо, не визнавав верховенства народу, протиставляючи йому верховенство короля.
Отже, суверенітет у розумінні Ж. Бодена означав передовсім абсолютну владу. Абсолютна влада королів, що спиралася на Corpus juris civilis, була бажаною ідеєю не тільки французького двору, а й переважно третього стану та його юристів, тому вони чекали від цієї влади знищення феодальних пут, підкорення невеликих феодальних володінь, приборкання релігійних партій, з´єднання всієї нації, рівного для всіх права.
Абсолютизм, необмеженість, безумовність державної влади в юридичній площині виражалися, за вченням Ж. Бодена, в її над-законному характері; по-перше, в тому, що носій суверенітету - король не повинен бути зв´язаний законами ні своїми власними, ні своїх попередників. В іншому випадку його влада не була б абсолютною, а отже, і суверенною. Навпаки, вона сама видавала закони, обов´язкові для всіх. По-друге, надзаконний характер державної влади випливав із того, що над нею не стояла ніяка інша політична влада в державі або поза її межами.
І все ж суверенітет у Ж. Бодена не був абсолютним, хоч його історичне завдання полягало в необхідності обґрунтування королівського абсолютизму. Будучи абсолютним щодо народу, суверенітет обмежувався законами природними та Божими, які виникли скоріше держави. На законах Бога, природи і загальнолюдських законах засновано і в них закріплено деякі фундаментальні людські інститути і принципи людського співжиття. Передовсім це - приватна власність, сім´я, вимоги моралі й справедливості в людському спілкуванні, рівний розподіл благ і покарання.
Отже, Ж. Боден визнав низку фундаментальних аксіом соціально-політичного життя, на які суверен не повинен був посягати. І це цілком зрозуміло з історичного погляду. Боден був ідеологом молодої буржуазії, яка уклала союз із королівською владою для об´єднання країни та створення єдиної національної держави. Буржуазія устами Бодена залишала за собою певні права - гарантії від свавілля короля.
Насамперед, королівську владу закликали поважати власність. Це було найбільш характерно для розуміння суті епохи та абсолютної влади. Приватна власність була підмур´ям нової держави, яка виходила з надр феодалізму. З власністю пов´язувалась особиста свобода, яка, отже, була другим принципом буржуазного права. Ж. Боден, отже, на зорі капіталістичної епохи виступив апологетом приватного права проти домагань королівської влади.
Водночас буржуазія погоджувалася надати королівській владі в інтересах обох сторін права: видавати обов´язкові для всіх громадян закони; оголошувати війну та укладати мир; призначати урядових чиновників; верховної інстанції в судових справах; помилування; накладення штрафів; чеканити монету і т. д. Словом, королю надавалася вся законодавча, виконавча і судова влада. Але право видавати загальнообов´язкові закони було першою за значимістю пізнавальною ознакою суверенітету. Суверен видавав закони, але не творив права. Боден чітко їх розрізняв, розумів їхню різноякісність. Право «несе з собою справедливість, а закон - наказ».
Утім, як бачимо, була сфера інтересів, вилучена з-під юрисдикції монарха. Це - сфера приватної власності і особистих прав, перенесених для надійнішого захисту в галузь прав природних і Божих, які існували ще до держави, а тому стояли над державою.
Із права недоторканності приватної власності випливало положення про те, що суверен не міг обкладати підданих податками без їхньої згоди. Монарх, який порушував закони природного права, зокрема щодо власності, перетворювався на тирана.
І все ж суверенна влада, за вченням Ж. Бодена - єдина, неподільна і незалежна ні від кого. її рішення - загальнообов´язкові для всіх у державі. А це означало, що суверенітет не міг одночасно належати королю, аристократії та народу. Суверенітет мав належати якомусь одному суб´єктові, особі чи органу. На цій основі Боден відкидав змішану форму держави. Кому належало право видавати загальнообов´язкові приписи, той був справжнім сувереном.
Залежно від того, в чиїх руках зосереджено суверенітет, Ж. Боден виділяє три форми держави: монархію, аристократію та демократію. Демократія - це держава, в якій всі чи більша частина громадян, хоч би як вони були організовані, володіють верховною владою над усіма. В аристократії лише частина громадян володіє верховною владою над усіма взагалі та над кожним зокрема. У монархії верховна влада належить одній особі.
Ж. Боден не визнавав поділу держав на правильні й неправильні. Такий поділ, на його думку, вказував не на різні форми, а на різні якості тієї самої форми.
Розглядаючи переваги і хиби названих вище форм держави, Боден віддавав явну перевагу спадковій монархії, яка здатна, на його думку, в умовах незгод і розбрату, розрухи і громадянських війн навести порядок, згуртувати країну, забезпечити мир, правопорядок і соціальну гармонію. Навпаки, демократична форма досягнути цього не в змозі. Мало того, демократичні засади, твердив мислитель, підривали саму владу, а отже, державу. Демократія перебільшувала принципи рівності й свободи і прагнула тільки на їхній основі здійснити владу. А це якраз суперечило природі влади. У політичному спілкуванні та здійсненні політичної влади не може бути проведено принцип рівності, бо люди не є рівними у своїх політичних здібностях: одні створені для панування, інші - для підкорення.
Політична влада в демократичній державі ввіряється всьому народові, а це - несправедливо. Народ, на думку Бодена,- це юрба, «звір багатоголовий і позбавлений глузду», він натужно робить щось добре. Довірити йому вирішення політичних справ - все одно, що питати поради у божевільного. Юрба ненавидить усе, що вивищується над її рівнем, вона завжди відчуває неприязнь до всього видатного, до розуму, знатності, багатства, носіями яких є меншість. Тож у демократії встановлюється панування черні та її ставлеників-демагогів. Держава поринає у вир постійного розбрату і громадянських війн. Таким чином Боден намагався довести, що демократія суперечить самій сутності влади, руйнує владну матерію як субстанцію держави.
Дещо в іншому тоні Боден змальовував аристократію, оскільки в ній влада належала не всьому народові, а гідній меншості, що виділялася своєю знатністю й багатством. Але вона також не була стійкою формою політичної влади, оскільки колегіальний спосіб вирішення питань, належних до компетенції суверена, розбрат в аристократичному стані перешкоджали рішучим діям, робили аристократію неповороткою і тим паче несумісною з великою державою. Але найголовніше, в такій державі аристократія сам на сам залишалася з невдячним народом. У постійному страху перед революцією аристократи втрачали ініціативу і прирікали державу на беззахисність перед внутрішніми і зовнішніми ворогами.
Найкращою з усіх форм, на думку Ж. Бодена, була монархічна влада. Вона прямо відповідала природі суверенної влади, її єдності й неподільності. Влада, зосереджена з руках одного, набагато сильніша, ніж коли вона належить народові чи аристократії. Це особливо яскраво простежується в періоди криз. Мислитель навів багато найрізноманітніших доказів на користь монархії. «Подібно до того, як у Всесвіті над усім владарює Бог, а на небі - сонце, так і в людей, які утворюють спільність, повинен бути один правитель».
Ж. Боден - переконаний прихильник суверенної монархічної влади, хоча не заперечував, як ми вже бачили, ні демократичної, ні аристократичної держави. Найважливіше, що приваблювало його і на що він покладав свої надії,- це здатність сильної монархічної влади розтрощити внутрішніх і зовнішніх противників централізації країни.
Водночас необхідно відзначити, що Ж. Боден поділяв іще всі держави на три види за способом здійснення влади: законні, вотчинні й тиранічні. Законною була та держава, в якій піддані, користуючись особистою свободою, корилися законам суверена, а сам суверен - законам Божим і природним. Кращою серед законних держав вважалася та, в якій суверенітет належав монархові. Таку державу він називав законною, або королівською, монархією.
Ідеальним для законної, або королівської, країни визнавався такий монарх, який боявся Бога, був милостивим до тих, хто завинив розважливим у підприємництві, сміливим у здійсненні планів, впевненим в успіху, турботливим щодо підданих, уважним до друзів, страшним для ворогів, люб´язним до тих, хто йому симпатизували, грізним для злих і до всіх справедливим. Саме така держава з таким монархом була здатна, на думку Бодена, зберегти мир і правопорядок, співпрацю аристократії та буржуазії в інтересах усього суспільства і держави.
Другими за способом здійснення влади були вотчинні держави, тобто ті, в яких суверен силою зброї зробився володарем майна і людей та правив ними, як батько сімейства сім´єю.
Третіми були тиранічні держави. Там суверен зневажав природні закони, розпоряджаючись вільними людьми як рабами, а їхньою власністю як своєю.
Завершивши питання про форми держави, Боден аналізував причини й фактори стабільності й змін, революцій і переворотів у різних формах держави. Найважливішою причиною державних переворотів і революцій він вважав різку майнову відмінність між бідними та багатими. Правителі за допомоги законів проти лихварства, законів про спадкування та інших заходів повинні сприяти зміцненню людей середнього достатку, не допускати надмірного збагачення одних і зубожіння інших.
Важливий вплив на нестабільність політичного життя справляв також розкол суспільства за релігійними мотивами. Міцність державної влади мала посилитися тоді, коли буде допущено свободу віросповідання.
Значну увагу Боден приділяв тому, як впливали на політичне життя і форми держави історичні особливості того чи іншого народу, його вдача й побут, звички і психологія.
Слідом за Арістотелем Боден розглядав і вплив географічних умов (клімату, ґрунту і т. ін.) на державу. Але він не надавав цим факторам фатального значення, бо в епоху Відродження більше акцентувалося на творчих зусиллях політичних керівників. Умілий правитель за допомоги законів і цілеспрямованої політики не тільки міг би, але й повинен був відвернути небажаний вплив названих факторів. Політичне мистецтво правителів, писав він, якраз і полягало в тому, щоб на основі врахування найрізноманітніших факторів передбачити тенденції політичного розвитку і своєчасно нейтралізувати негативні процеси, аби зберегти і зміцнити державу.
Такими були політико-теоретичні погляди Ж. Бодена. Він слідом за Макіавеллі обгрунтував вимогу політичної централізації країни, а виступаючи прихильником абсолютної монархії, виразив цим потреби та інтереси молодої буржуазії. Мислитель захищав королівський абсолютизм у той історичний період, коли він іще відігравав прогресивну роль у розвитку західноєвропейського суспільства.