Історія політичних і правових вчень
§ 3. Політичні та правові погляди римських стоїків
Політичні та правові погляди римських стоїків зазнали значного впливу філософських, етичних і політико-правових концепцій давньогрецьких стоїків. Творчість римських стоїків розвивалася в умовах посиленої кризи цінностей попередньої полісної ідеології, зміцнення влади принцепсів і режиму цезаризму, перетворення Римської імперії у світову державу. У цій ситуації римські стоїки ще більшою мірою, ніж давньогрецькі, проповідували ідеї відмови від активної політичної боротьби, висували замість неї завдання морального, самовдосконалення і морального протесту проти деспотизму імператорів, ідею покори долі.
Основними представниками римського стоїцизму були Луцій Анней Сенека (3-65), Епіктет (близько 50-130) і Марк Аврелій Антонім (121-180).
Сенека походив з Іспанії, але майже все життя провів у Римі, тільки під час панування Клавдія (41-54 рр.) змушений був залишити столицю. Виховував імператора Нерона, але зрадив свого учня і, замішаний у змові Пізона, наклав на себе руки.
Сенека вважав, що тільки глибокі знання можуть забезпечити душевну рівновагу і цілковиту байдужість до буденних справ, які є джерелом вічного неспокою. Отже, мудрість віддаляє людину від мінливих бажань. Згідно з ученням стоїчної школи, Сенека вважав, що цінність світу полягає в космічному розумі, а цінність людського життя - в розумі людини, який містить частку розуму всесвіту. Сенека надзвичайно шанував людський розум, бо тільки завдяки йому людина може звільнитися від життєвих турбот і здобути незмінність і впевненість міркувань, досягаючи бажаного спокою.
Може, найбільш сміливо звучали слова Сенеки про рабів. Він обстоював ідею духовної свободи всіх людей незалежно від їхнього суспільного становища. Об´єктом рабства могла бути, на його думку, лише тілесна і чуттєва, а не духовна і розумна частина людини. Той, хто гадає, що рабство поширюється на всю особу, помиляється: її краща частина вільна від рабства. «Тільки тіло підкорено і належить панові, дух же - сам собі пан».
Сенека вважав, що кожна людина рівна за природою з іншими людьми, їй властиві ті ж душевні якості, що й усім іншим. Купівля-продаж торкається лише тіла раба, але не його вільного духу, непідвладного торговим угодам.
Не заперечуючи самого рабства як соціально-політичного інституту, Сенека все ж таки вважав його в етичному плані неспроможним, обстоюючи людську гідність раба, і закликав до гуманного ставлення до нього як до духовно рівного суб´єкта.
Усі люди рівні в тому розумінні, що вони - співтовариші у рабстві, позаяк однаково перебувають у владі долі. Долю (божественний дух, природу) Сенека вважав причиною всіх причин. Йдучи своїм неповоротним шляхом, закон долі здійснює своє право. Люди не в змозі змінити світові відносини, частиною яких є їхні власні відносини, а можуть лише мужньо і стійко терпіти приписи долі, скоритися волі закону природи.
Сенека вважав, що природа створила всіх людей із тієї самої матерії та для тих самих цілей, наділивши їх розумом, який є божим духом, зануреним у тіло людини, і який робить її богоподібною. Крім розуму, природа обдарувала людину ще й товариськістю, яка лежить в основі єдності людського роду. Завдяки розумові й товариськості люди в боротьбі за існування досягли панування над тваринами, оволоділи природними стихіями і живуть тісними співдружностями.
У природно-правовій концепції Сенеки невідображений та божественний за своїм характером закон долі виконує роль того права природи, якому підпорядковані всі людські установлення, зокрема держава і закони. Само ж природне право тут виступає і як природний факт (порядок світобудови і причинний ланцюг подій), і як необхідний імператив розуму. Розум як факт і норма природного порядку втілений і в людському співтоваристві як частині світового цілого. Відповідність людських відносин божественному началу базується на розумі: людський розум - частина божественного духу.
За вченням Сенеки, всесвіт - природна держава зі своїм природничим правом, визнання якого - річ необхідна й розумна. Членами цієї держави за законами природи є всі люди, визнають вони це чи ні. Що ж до окремих державних утворень, то вони - випадкові та мають значення не для всього людського роду, а лише для обмеженого гурту людей. Ми повинні уявити дві держави: одна, яка охоплює богів і людей. Це - велика держава. Друга - це та, до якої нас приписала випадковість. Ця друга держава може бути римською, грецькою або іншою. Вона охоплює не всіх людей, а тільки однієї певної групи. Це - мала держава. Етично найбільш цінною та безумовною, згідно з концепцією Сенеки, є велика держава. Звеличування великої держави було потрібне йому для того, щоб переконати людей у необхідності визнати світові закони і керуватися ними. До цього він закликав і держави.
Подібні ідеї розвивали й інші римські стоїки: Епіктет - раб, згодом відпущений на волю, та імператор Марк Аврелій Антонін.