Історія політичних і правових вчень
§ 2. Політико-правова ідеологія Стародавньої Індії
Вище ми відзначали, що політико-правові вчення Стародавнього Сходу були в основному прикладними, а головний зміст їх складали питання, які торкалися мистецтва управління, механізму здійснення влади і правосуддя. Саме на ці та деякі інші питання, що стосуються виникнення й суті держави і права у різних народів цього регіону, ми і звернемо особливу увагу в подальшому викладі матеріалу.
Особливе місце в історії давньоіндійської політичної думки посідає трактат під назвою «Артхашастра» (Наука про користь). Його автором вважається брахман Каутілья, а датується він IV ст. до н. е. У трактаті відчувається відхід від ідеології брахманізму в бік раціоналістичних уявлень про державу і право. На відміну від тогочасних шкіл брахманізму, які наполягали на верховенстві релігійного закону, творці трактату стверджували, що з чотирьох видів узаконення драхми - царського указу, священного закону, судового рішення і звичаю - вищою силою володіє царський указ. Якщо священний закон не узгоджується з драхмою, встановленою царським указом, то слід застосовувати останню, бо інакше книга законів втрачає свою силу. Але за відсутності розбіжностей між ними релігійний закон залишається непохитним, і йому надавалася перевага перед судовим рішенням і звичаєвим правом.
В «Артхашастрі» висунуто ідею сильної централізованої царської влади. Царя зображено там як необмеженого самодержавного правителя. Він повинен бути сміливим і діяльним. Коли цар діяльний, вчив Каутілья, то слідом за ним діяльні його слуги.
Цар повинен, однак, рахуватися з законами, бо закон основується на істині, але вище за все він повинен ставити користь. Саме користь виступає в трактаті як визначальна основа і провідний принцип політичних дій, які відповідають завданням сильної, каральної влади. Автор відкрито рекомендував царям керуватися насамперед інтересами зміцнення держави, міркуваннями державної користі й не зупинятися, якщо цього вимагали обставини, перед порушенням релігійної повинності.
Вирізнення користі як самостійного первня, поруч і в загальній відповідності з драхмою та морально і релігійно освяченою законністю, означало помітний крок у формуванні світської доктрини політики і законодавства.
Водночас у трактаті висунуто цікаві ідеї стосовно того, як звільнити діяльність держав від релігійних традицій, що її обмежували, звільнити правителів від необхідності звіряти кожний крок із приписами релігії. У цьому були зацікавлені як світські правителі, котрі прагнули зміцнити державу і послабити вплив жерців на політику, так і панівні кола самих жерців, які готові були поступитися частиною своїх привілеїв заради консолідації панівних станів.
У цілому слід відзначити, що «Артхашастра» - найбільш повний в індійській літературі звід прикладних знань про політику, це - своєрідна енциклопедія політичного мистецтва.