Інтелектуальна власність і компютерне авторське право

8.4. Проблема відповідальності інформаційних провайдерів

Все інформаційне наповнення і використання мережі Інтернет в комерційних і некомерційних цілях здійснюється за допомогою послуг організацій, що забезпечують доступ до мережі Інтернет, розміщення і передачу інформації в Мережі.

У загальному випадку, інформаційні суспільні відносини, що складаються в процесі використання мережі Інтернет, виглядають так:

Користувач → Провайдер → Інформаційний ресурс → Провайдер 2 → Власник ресурсу.

Зазначена багатомірність інформаційних відносин визначає наявність спеціального інституту відповідальності інформаційних провайдерів. їх називають по-різному: ISP, ASP, власники служб інформаційних оголошень (від дошок оголошень до Інтернет-аукціонів), у європейському законодавстві використовується термін «intermediary service providers», в американській практиці — on-line service provider, provider of access, provider of the informational content.

У наших законопроектах вживають термін «інформаційний посередник» . Наприклад, визначаючи його як «особу, що від імені іншої особи відправляє, одержує чи зберігає електронні документи, чи надає інші послуги у відношенні даних документів».

Реально дії інформаційних провайдерів з надання послуг мають наступні властивості. Провайдер не ініціює інформаційне відношення, не вибирає зміст переданої інформації та її одержувача, не впливає на зміст інформації і зберігає її тільки в межах часу, обумовленого технічними стандартами і протоколами для нестатків передачі інформації. Відповідальність провайдерів базується на тому, що вони мають організаційно-технічну можливість у будь-який момент впливати на інформаційні суспільні відносини своїх користувачів. Форма впливу може бути досить різноманітною: від блокування інформаційного обміну до інформування третіх осіб про зміст переданої інформації.

У якому випадку провайдер — власник інформаційного ресурсу та інформаційної системи несе відповідальність за дії осіб, що скористалися зазначеними ресурсами і системами?

На цей рахунок існують три основні підходи: провайдер несе відповідальність за всі дії користувачів, не залежно від наявності в нього, як у суб’єкта права, знання про вчинені дії,

провайдер не несе відповідальності за користувачів у тому випадку, якщо виконує визначені умови, пов’язані з характером надання послуг і взаємодією із суб’єктами інформаційного обміну й особами, чиї права порушуються діями користувачів,
провайдер не відповідає за дії користувачів.

Законодавство різних країн пропонує рішення проблеми відповідальності провайдерів згідно з трьома приведеними схемами. Якщо, наприклад, у Китаї та країнах Близького Сходу прийнятий перший підхід, то в Європі дотримуються другого підходу: найбільш детальне рішення проблеми відповідальності розкрите в європейській директиві з електронної комерції («Directive on electronic commerce», Council of European Union, Brussels, 28 February 2000, розділ 4, статті 12-15). Директива встановлює, ще провайдер не несе відповідальності за передану інформацію у випадку, якщо він не ініціює її передачу, не вибирає одержувача інформації і не впливає на цілісність переданої інформації. При цьому допускається тимчасове збереження переданої інформації для здійснення необхідних технічних дій з передачі інформації. Також деталізуються умови кешування і затверджується, зокрема, що провайдер не несе відповідальності за дії користувачів при наданні послуг хостингу, якщо не був обізнаний про їхню протизаконну діяльність і після одержання інформації припинив розміщення чи доступ до інформації користувачів.

У даний момент у ряді країн світу прийняті предметні закони, що стосуються інституту відповідальності провайдерів. Так, у шведському законі, що регулює відповідальність власників дошок оголошень (Act (1998:112) on Responsibility for Electronic Bulletin Boards) встановлюється, що вони зобов’язані видаляти повідомлення третіх осіб у тому випадку, якщо інформація, що міститься в них, порушує ряд норм кримінального законодавства і цивільного законодавства (у частині авторського права). Схожа на європейську, але менш детальна схема відповідальності при порушенні авторських прав визначена в американському Digital Millennium Copyright Act (DMCA) , прийнятому в 1998 році.

Резюмуючи вищесказане можна стверджувати, що проблема відповідальності провайдерів — це актуальне питання державної політики з використання мережі Інтернет. У залежності від того, як буде визначена і регламентована роль провайдерів в інформаційних суспільних відносинах у мережі Інтернет, по-різному буде розвиватися і мережа Інтернет.

Тому необхідний законодавчий розв’язок проблеми відповідальності інформаційних провайдерів. Пропоновані в даний момент норми стосуються тільки обміну інформаційними повідомленнями і не торкаються усіх видів мережних інформаційних послуг:

інформаційний провайдер не несе відповідальності за дії осіб, що використовують його послуги і порушила звичаї ділового обороту в сфері використання мережі Інтернет, якщо інше не передбачено законом чи договором;
інформаційний провайдер несе відповідальність за модифікацію і затримку передачі інформації, якщо інше не передбачено законом чи договором;
інформаційний провайдер несе відповідальність за неповне чи недостовірне ознайомлення користувачів мережі Інтернет про умови використання та істотних особливостей функціонування його інформаційних ресурсів.

Є доцільним, щоб самі інформаційні провайдери звернули увагу на детальні обмежувальні (з вичерпним переліком можливостей) описи власних послуг по використанню інформаційних ресурсів і систем. Крім цього, при взаємодії з клієнтами провайдери з метою сумлінного опису своїх послуг повинні пропонувати користувачам схеми регулювання питань, що стосуються конфіденційності дій користувачів, часу й умов збереження проміжної (службової) інформації, умов доступу до лог-файлів і механізмів забезпечення доказів при суперечках провайдера і користувача з третіми особами.