Історія політичних і правових вчень
§ 1. Предмет історії політичних і правових вчень
У системі юридичних наук і юридичної освіти історія політичних і правових вчень є самостійною науковою та навчальною дисципліною. Вона найбільше пов´язана з політологією, теорією та історією держави і права та іншими юридичними науками. Але, на відміну від загальнотеоретичних дисциплін, історія політичних і правових вчень виступає як історична дисципліна, за своїм предметом зорієнтована на вивчення історії політико-правових теорій, закономірностей історичного процесу виникнення та розвитку теоретичних знань про державу і право, політику і законодавство.
Для того щоб визначити більш конкретно предмет історії політичних і правових вчень, необхідно насамперед з´ясувати, яке саме коло ідей і вчень належить до розряду політичних. Іншими словами, вимагають свого пояснення терміни «політичні» і «вчення». Поняття «політика» вживається в науковому обороті не завжди однозначно. Так, у філософській літературі розповсюджені визначення політики, в яких основним елементом змісту політичних відносин виступає боротьба класів за певний спосіб виробництва. У такому ж розумінні економісти говорять про політичну економію як науку про суспільно-виробничі відносини людей. Висловлюються також думки, що для політики найбільш характерним є прямий чи опосередкований зв´язок із владою та діяльністю влади.
Слід зазначити, що невиправданим є як надмірне виведення політики за межі держави, так і обмеження її тільки внутрідержавними рамками. Вже сам зміст слова «політика» свідчить про однобічність того та іншого погляду.
У давньогрецькій мові слово «поліс» означало державу, «політика» - державні справи, політичний, стосовний до держави. Отже, це означає, що в значенні політики необхідно розглядати все, що зв´язане з державною владою. Ось чому слово «політика» нерідко вживається як синонім слова «державний». У цьому розумінні говорять про політичні форми, політичну організацію суспільства, політичне панування, політичну владу.
Часто слово «політика» вживається в ширшому розумінні того, що стосується до політики, до співвідношення класових сил, до взаємовідносин між класами, народами, державами. У цьому розумінні говорять про політичні проблеми, політичне значення тих чи інших заходів, про політичні завдання, політичні конфлікти і под.
Але в політиці головним є устрій державної влади. Політика - це ставлення різних класів і прошарків людей до держави та уряду, їхньої діяльності. Політика супроводжує розвиток держави і поділяє її долю. Політичні вчення відображають політичну діяльність, обґрунтовують її або, навпаки, відкидають певний устрій держави, основні її функції та методи панування.
Отже, за будь-якого розуміння слова «політичний» до історії політичних і правових вчень повинні бути віднесені передусім ідеї та вчення, які стосуються держави, її суті, форм та бажаної організації. Зрозуміло, що всі ці питання тісно пов´язані з питаннями суспільного устрою, з питаннями про співвідношення класів, соціальних груп, їхнього становища в суспільстві.
Розповсюдженою є думка, за якою від політичних поглядів слід відрізняти правові. Якщо теорія права, пише С. С. Алексєєв, наука юридична, то теорія держави являє собою соціально-політичну науку. Прагнення вчених підкреслити специфіку дослідження проблем держави і правових питань можна пояснити, але це розмежування не повинно перешкоджати вивченню соціально-політичного в праві та, навпаки, юридичного в державі.
Неприпустимим є вивчення державно-правових явищ поза політикою. Право - це витвір держави та один з інструментів здійснення її функцій. Оскільки право - це державна воля всього чи більшості народу, вчення про право без сумніву має політичний характер.
Слід тільки мати на увазі, що не всі правові погляди однаковою мірою можуть служити розкриттю суті політичних поглядів того чи іншого політичного мислителя. У курсі історії політичних вчень не слід зупинятися на правових поглядах з усіх галузей, а тим паче по всіх інститутах права. У кожному випадку слід розглядати лише ті правові погляди, які здатні найкраще охарактеризувати даний політико-правовий напрямок.
Із сказаного випливає, що історією політичних і правових вчень охоплюються вчення й теорії, дотичні до устрою держави, політичної влади й суспільних відносин. Вона охоплює і ті правові вчення, які набули для свого часу світоглядно принциповий, загальнополітичний характер (наприклад, у цілому гуманістична кримінально-правова концепція Беккаріа, Марата).
Такими є деякі теоретичні міркування, які роз´яснюють нам поняття «політика». А що ж таке «вчення», «теорія»? Будь-яка теорія є певною системою ідей, концепцій, понять. Спосіб її організації, структура, зміст знання, розміщеного в теорії, перебувають у відповідності зі структурою тієї дійсності, яка відображається в цій теорії.
Але не всі ідеї, погляди, теорії входять у предмет історії політичних і правових вчень. Сюди входять оформлені, більш-менш систематизовані, оригінальні погляди, ідеї, які заслуговують назви «вчення».
Політико-правові доктрини частіше всього є результатом індивідуальної творчості. Крізь призму авторського світорозуміння в них відображається масова ідеологія народів, націй, класів, певних соціальних груп людей. Звідси можна зробити логічний висновок, що, за загальним правилом, політичні вчення створюють систематизовані й пов´язані між собою, через вплив певних методів, уявлення, ідеї, погляди на такі основні елементи політики, як влада, політичні відносини та інститути, політичні функції та норми політичного життя, політична свідомість, тобто все те, що складає сферу політичного життя суспільства і його політичну систему.
Політико-правове вчення - це не тільки систематизовані, оригінальні погляди, ідеї. Це - одна з найбільш складних і важливих галузей суспільної свідомості - політико-правова свідомість. Вона виникла разом із державою та правом, розвивалася впродовж багатьох століть. У всякому суспільстві вона має складну структуру. Існує політико-правова свідомість панівного класу, з одного боку, і політико-правова свідомість класів і соціальних груп, які протистоять їй - з іншого.
Не завжди є непорушною політико-правова свідомість панівного класу - на неї справляють великий вплив суперечності і боротьба соціальних і політичних угруповань, які входять до нього. У структурі самої політико-правової свідомості панівного класу від теоретичного та інших рівнів відокремлено державний рівень політичної свідомості, який криє в собі програму і мотиви практичної діяльності органів влади та управління, ухвалення рішень та їх реалізацію державними органами.
Крім того, політико-правова свідомість існує як на теоретичному, так і на масовому, буденному рівні. На теоретичному рівні політико-правової свідомості створюються вчення, концепції, доктрини, виражені як система ідей, теорій про державу і право. Саме цей рівень політико-правової свідомості, тобто та її частина, що виражена як теоретично оформлені в доктрину погляди на державу і право, і входить до предмета історії політичних і правових вчень.
Від теоретичної політико-правової свідомості відрізняється свідомість масова, буденна, органічно зв´язана з соціальною психологією певного класу або суспільної групи. На буденному рівні держава, право, політика оцінюються за їх конкретними проявами, поточною політикою. Формою виразу цього рівня свідомості є політичні та правові погляди, відчуття, переконання, настрої, оцінки, судження, вимоги.
Будучи системою знань про політичні зв´язки, про державу і право, політико-правова свідомість відображає та активно виражає світ політичного і правового життя, що стоїть перед нею як об´єкт. Іншими словами, політико-правова свідомість є не що інше, як сприйняття і усвідомлення світу політики.
Однак відображенням світу політики, результатами такої рефлексії зміст політичної свідомості не вичерпується. Остання завжди є ще й відношенням (позитивним або негативним) до політичної реальності, яку вона відображає. Саме оцінною своєю стороною політична свідомість органічно зростається з діяльністю груп та індивідів всякої суспільно-економічної формації.
Поряд із функціями науково-пізнавальними і ціннісно-орієнтовними політичні вчення виконують також функцію регулятивну: вона бере участь у детермінації практично-політичної поведінки індивідів, груп, класів. Важливими каналами, якими політико-теоретичні знання повертаються у практично-політичне життя і впливають на нього, є політична освіта і політична пропаганда.
Але значення політико-правових ідей може бути різним. Вони можуть відігравати негативну, реакційну або позитивну, революційну роль у суспільному розвитку. Це залежить від того, інтереси яких сил на певному етапі суспільного розвитку вони захищають. Політичні ідеї, які служать віджилим силам суспільства, захищають відмираючий суспільно-економічний лад і його політичну надбудову, перешкоджають розвиткові нового суспільства, є реакційними. Нові, передові політичні ідеї та погляди, які виникають на ґрунті назрілих завдань розвитку матеріального і політичного життя суспільства, служать інтересам передових сил суспільства, відображають їхні інтереси, є прогресивними. Ці ідеї й теорії сприяють руйнуванню старого, народженню та зміцненню нового політичного ладу суспільства.
Передові політичні ідеї й теорії, як й інші суспільні ідеї, виникають і розвиваються в боротьбі зі старими реакційними теоріями. Історія поглядів, ідей є історією не тільки зміни, а й їхньої боротьби. Пробиваючи собі дорогу, передові вчення стають надбанням народів, певних класів, соціальних груп людей. Вони мобілізують їх, організують проти відживаючих старих сил суспільства. Особливо велика організуюча роль передових політичних ідей і теорій у періоди соціальних революцій.
Із усього сказаного випливає, що предметом науки історії політичних і правових вчень є історія виникнення, розвитку і боротьби поглядів, теорій, ідей різних класів, соціальних груп людей про державу і право, вчень про виникнення, суть, форми і соціальне призначення держави та права, способи їх зміцнення, перетворення і вдосконалення.
Історія політичних і правових вчень є історично закономірним процесом пізнання людьми суті державно-правових інститутів, який здійснюється в боротьбі та через боротьбу прогресивних і реакційних ідей.