Оцінювання майна

7.3. Оцінка вартості та амортизація нематеріальних активів

У практиці підприємницької діяльності все частіше виникають проблеми, пов´язані з оцінкою вартості нематеріальних активів [111]. Названа оцінка, зокрема, необхідна за таких обставин:

приватизація або відчуження нематеріальних активів державою;

включення об´єктів інтелектуальної власності до статутного

фонду;

визначення майнових частин у статутному фонді за злиття або поділ організацій;

оцінка та переоцінка нематеріальних активів з метою повного обліку всіх активів підприємства;

розв´язання питань щодо купівлі (продажу) прав на об´єкти інтелектуальної власності;

здійснення фінансової звітності підприємств;

оцінка застави під отримуваний кредит;

визначення збитків від порушення прав на об´єкти інтелектуальної власності;

організація франчайзингу тощо.

Специфіку нематеріальних активів як неуречевленої частини майна підприємства відображають особливості їхньої оцінки [109]. Складність вартісної оцінки нематеріальних активів зумовлена:

1) різноманітністю об´єктів інтелектуальної власності, кожний з яких за законом має бути оригінальним;

2) різними способами їхньої появи на підприємстві;

3) різними формами їхнього практичного використання на підприємстві;

4) імовірнісним характером отриманих результатів вартісної оцінки.

Використовувані на практиці підходи до оцінки вартості нематеріальних активів орієнтовано переважно на міжнародні стандарти оцінки майна (МСО). Ці стандарти були розроблені Міжнародним комітетом зі стандартів оцінки майна (ТІЛУЯС) і набрали чинності з 1994 р. [80].

Оцінка вартості нематеріальних активів проводиться в певній послідовності і включає такі етапи [92]:

1) обстеження нематеріальних активів;

2) правова експертиза;

3) з´ясування типу вартості, що визначається, і вибір відповідного методу (методів) оцінки вартості;

4) формування інформаційної бази для проведення оцінки;

5) розрахунки вартості нематеріальних активів за вибраними методами;

6) підготовка звіту про оцінку.

На етапі обстеження нематеріальних активів необхідно пересвідчитися в наявності матеріальних носіїв, що є об´єктами обліку. Такими носіями можуть бути письмовий і (або) образотворчий опис, креслення, схеми,образотворчий опис, креслення, схеми, зразки продукції, дискети, вінчестери ЕОМ, аудіо- та відеокасети, СВ-КОМ та інші носії об´єктів інтелектуальної власності.

На етапі правової експертизи необхідно ідентифікувати права на об´єкти інтелектуальної власності, тобто пересвідчитися в наявності документів, що підтверджують законне володіння майновими правами (патенти, свідоцтва, ліцензійні договори, договори замовлення на створення об´єктів інтелектуальної власності, контракти або авторські ліцензійні договори тощо).

На третьому етапі залежно від мети оцінки, правової ситуації, інших факторів необхідно з´ясувати тип вартості, що визначається. У вітчизняній практиці оцінки нематеріальних активів використовуються в основному два типи вартості: інвентарна та ринкова [111]. Інвентарна використовується для інвентаризації, бухгалтерського обліку та постановки майна на баланс підприємства, а ринкова - для визначення розмірів платежів за комерційного використання майна. Методи оцінки вартості визначаються типом вартості, а також тим, для чого таку оцінку призначено і як планується використати її результати.

На четвертому етапі залежно від типу вартості й вибраного методу здійснюється формування відповідної інформаційної бази для проведення оцінки. Перелік необхідної інформації, зокрема, включає [89]:

характеристики об´єктів інтелектуальної власності або товарів, виготовлених з використанням таких об´єктів (технічні, споживчі, експлуатаційні та екологічні показники), за необхідності в порівнянні з аналогічними або конкуруючими;
джерела отримання прибутків від використання об´єктів інтелектуальної власності (збільшення обсягів реалізації конкретних видів або всієї продукції, виготовленої з використанням об´єктів інтелектуальної власності; підвищення ціни залежно від якості продукції; економія у виробництві за використання об´єктів інтелектуальної власності; виручка від продажу (переуступлення) майнових прав або продажу ліцензій тощо);
опис ринку об´єктів інтелектуальної власності (галузі й напрямки застосування об´єктів інтелектуальної власності за функціональними ознаками і (або) способом застосування, географія збуту, місткість ринку збуту тощо);
витрати, пов´язані з придбанням прав і використанням об´єктів інтелектуальної власності (на придбання майнових прав; на використання у виробництві й організації випуску товарів, на правову та інші види охорони; на страхування ризиків здійснення проектів із використанням об´єктів інтелектуальної власності тощо);
собівартість і ціна одиниці товару з використанням об´єктів інтелектуальної власності;
ризики, що пов´язані з придбанням прав і використанням об´єктів інтелектуальної власності;
чистий прибуток від використання об´єктів інтелектуальної власності.

Звіт (або акт) про оцінку вартості нематеріальних активів - це офіційний документ, який складається в установленому порядку за результатами оцінки і містить:

вступ, що в ньому викладено мету оцінки, підстави для проведення оцінки, відомості про оцінювача, зазначено дату оцінки;
опис об´єктів інтелектуальної власності, що оцінюються, відомості щодо їхньої правової охорони, дані про строки, регіони та сфери дії прав;
характеристику видів вартості конкретних об´єктів інтелектуальної власності;
обґрунтування методу оцінки;
аналіз зібраної інформації з посиланням на джерела її отримання; повний розрахунок оцінки вартості нематеріальних активів, а також обмеження щодо застосування отриманого результату; інші потрібні відомості щодо оцінки.

За визначення вартості окремих об´єктів інтелектуальної власності та нематеріальних активів в цілому, так само, як і в процесі оцінки іншого майна підприємства, відповідно до міжнародних стандартів оцінки використовують три основні підходи: витратний, прибутковий (дохідний), ринковий [62, с. 178]. У межах кожного з цих підходів, у свою чергу, можна виділити кілька конкретних методів оцінки вартості нематеріальних активів. Дуже поширеним на практиці є витратний підхід, який полягає у розрахунку витрат на відтворення нематеріальних активів.

Відповідно до методу початкових витрат вартість нематеріальних активів визначається за бухгалтерською звітністю підприємства за кілька останніх років. При цьому увага звертається на величину таких витрат і термін створення активів. Реалізація методу початкових витрат передбачає такі кроки [99, с. 431]:

виявляються всі фактичні витрати, пов´язані зі створенням, придбанням або запровадженням об´єкта інтелектуальної власності;
витрати коригуються на величину індексу цін на день оцінки;
визначається нарахована величина амортизації об´єкта інтелектуальної власності;
вартість об´єкта інтелектуальної власності визначається як різниця між величиною витрат, що коригувалися, і нарахованою амортизацією.

Ідея методу вартості заміщення полягає в тому, що максимальна вартість певного нематеріального активу визначається мінімальною ціною, яку необхідно заплатити за придбання активу аналогічної корисності або аналогічної споживної вартості.

Найбільш прийнятним способом розрахунку вартості унікальних нематеріальних активів є метод відновної вартості. Відновна вартість активу визначається як сума витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного активу. Звичайно, розрахунки таких витрат мають ґрунтуватися на сучасних цінах на сировину, матеріали, комплектуючі вироби та на середньогалузеву вартість робочої сили відповідної кваліфікації.

Прибутковий (дохідний) підхід виходить із передбачення, що економічна цінність конкретного активу на поточний момент обумовлена розміром доходів, які сподіваються отримати з цього активу в майбутньому. Інакше кажучи, вартість об´єкта може бути визначена як його здатність давати прибуток у майбутньому. Прибутковий підхід реалізується за допомогою методів: капіталізації прибутків, дисконтування майбутніх грошових прибутків, залишкових прибутків.

Процедура оцінки вартості нематеріального активу за методом капіталізації прибутків складається з таких етапів [99, с. 243]:

виявлення джерел і розмірів чистого прибутку, що його дає відповідний актив;
визначення ставки капіталізації чистого прибутку;
розрахунок вартості активу діленням чистого прибутку на ставку капіталізації.

Реалізація методу дисконтування майбутніх грошових потоків передбачає [89]:

оцінку майбутніх грошових потоків, що становлять чистий прибуток від використання об´єкта інтелектуальної власності і величину амортизації цього об´єкта;
визначення ставки дисконтування;
розрахунки сумарної поточної вартості майбутніх прибутків; додавання до отриманого результату вартості об´єкта інтелектуальної
власності, приведеної до поточного періоду.

Ринковий підхід до оцінки вартості нематеріальних активів реалізується за допомогою методу порівняльного аналізу продажу та методу звільнення від роялті.

Метод порівняльного аналізу продажу передбачає порівняння об´єкта інтелектуальної власності, що оцінюється, з вартістю аналогічних об´єктів, які були реалізовані на ринку [62, с. 234]. За використання методу порівняльного аналізу продажу:

збирають інформацію стосовно угод з реалізації аналогічних об´єктів інтелектуальної власності;
визначають перелік показників, за якими порівнюють об´єкти інтелектуальної власності;
коригують фактичні ціни угод щодо об´єктів інтелектуальної власності з урахуванням значень показників порівняння;
визначають вартість об´єкта інтелектуальної власності, що оцінюється, на підставі скоригованих фактичних даних за реальними угодами.

Вартість активу згідно з методом звільнення від роялті визначається на підставі умовного припущення, що вся інтелектуальна власність, яка використовується підприємством, йому не належить. Тоді частину виручки підприємство мало було б виплачувати у вигляді винагороди (роялті) власникам цієї інтелектуальної власності. Насправді ж цю частину підприємство залишає в себе. Цю частину виручки і вважають додатковим прибутком, який створюється даним нематеріальним активом. Вартість грошових потоків, сформованих на підставі цього прибутку, беруть за ринкову вартість оцінюваного активу.

Нематеріальні активи підприємства також підлягають амортизації [111]. Норму амортизаційних відрахувань установлює підприємство залежно від строку використання окремого виду нематеріальних активів. Стосовно нематеріальних активів, щодо яких неможливо встановити період використання, норма амортизації визначається в розрахунку на 10 років, тобто 10%.

За своєю сутністю об´єкти інтелектуальної власності не мають неуречевленої форми, тому їхня вартість не визначається з використанням традиційних показників, що застосовуються при здійсненні оцінки матеріальних об´єктів. Світовий досвід показує, що питання адекватної ціни складне як практично, так і теоретично. Ймовірність та суб´єктивність у такій оцінці очевидна, що потребує залучення до розрахунку вартості інтелектуальних об´єктів більш удосконаленого методичного інструментарію.

При цьому слід зазначити, що розрахунки вартості об´єктів інтелектуальної власності здійснюються для певних цілей і не можуть бути використані для інших.

Методика оцінки вартості інтелектуальної власності розробляється для відповідного об´єкта під конкретного замовника, оскільки потреба у такій оцінці виникає, як правило, у зв´язку з відчуженням відповідних виключних або невиключних прав.

З прийняттям Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" [11] визначені правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб´єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання їхніх результатів.

Законом передбачено, що оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їхньої вартості на дату оцінки за процедурою, яка передбачена в положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, що розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України [1, 4, 9, 11, 14, 109, 111].

Оцінка інтелектуального майна проводиться на підставі договору між суб´єктами оціночної діяльності - суб´єктом господарювання та замовником оцінки на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна.

Договір на проведення оцінки інтелектуального майна укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім.

Істотними умовами договору на проведення оцінки інтелектуального майна є [62, с. 112]:

зазначення інтелектуального майна, що підлягає оцінці;
мета, за якою проводиться оцінка;
вид вартості майна, що підлягає визначенню;
дата оцінки;
строк виконання робіт з оцінки майна; розмір і порядок оплати робіт; права та обов´язки сторін договору;
умови забезпечення конфіденційності результатів оцінки, інформації, використаної під час її виконання;
відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;
порядок вирішення спорів, які можуть виникнути під час проведення оцінки та прийняття замовником її результатів.

Законодавством або за згодою сторін договору в ньому можуть бути передбачені інші істотні умови.

Звіт про оцінку інтелектуального майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб´єктом оціночної діяльності - суб´єктом господарювання відповідно до договору [109]. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінювання інтелектуального майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб´єкта оціночної діяльності.

Акт оцінювання інтелектуального майна - це документ, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб´єктом оціночної діяльності - органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно. Акт оцінки майна підлягає затвердженню керівником органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

При здійсненні розрахунків вартості об´єктів інтелектуальної власності світова практика напрацювала ряд загальних теоретичних підходів, до яких належать дохідний, витратний та ринковий. Кожний з них має свої методи та методологію.

Дохідний підхід передбачає, що ніхто не вкладатиме свій капітал у придбання того чи іншого об´єкта нематеріального характеру, якщо такий самий дохід можна отримати будь-яким іншим способом.

На практиці в кожному об´єкті техніки (технології), як правило, одночасно використовується декілька об´єктів інтелектуальної власності (винаходи, ноу-хау та інші рішення) [99]. На кожний об´єкт припадає лише відповідна частка вартості прав на весь об´єкт техніки (технології) в цілому. Тому, використовуючи дохідний підхід, перш за все необхідно визначити розмір частки участі кожного конкретного суб´єкта інтелектуальної вартості в загальному прибутку (доході).

Витратний підхід побудований на припущенні, що потенційний покупець, володіючи відповідною інформацією про предмет купівлі, не заплатить за нього більше, ніж за інший об´єкт у складі нематеріальних активів тієї ж корисності. Передбачається визначення витрат на відтворення первісної вартості об´єкта інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів підприємства з урахуванням його подальших поліпшень чи його заміни за вирахуванням обґрунтованої поправки на суму амортизації за період використання оцінюваного об´єкта з метою встановлення його реальної вартості. Для об´єктів нематеріального характеру властивий строковий і моральний знос.

Основними методами, що реалізують витратний підхід, є метод визначення початкових витрат, метод вартості заміщення та метод відновлюваної вартості. Вартість інтелектуальної власності, що визначається за методом визначення початкових витрат, має назву історичної, оскільки вона передусім базується на фактично здійснених витратах згідно з бухгалтерською звітністю підприємства за кілька років.

При оцінці інтелектуальної вартості за методом вартості заміщення [111] використовують принцип заміщення, згідно з яким максимальна вартість власності визначається мінімальною ціною, яку потрібно заплатити при купівлі об´єкта, еквівалентного за функціональними можливостями і варіантами його використання або такого, що має аналогічну споживчу вартість.

Метод відновлюваної вартості є найбільш прийнятним для розрахунку вартості прав на унікальні об´єкти інтелектуальної власності. Відновлювана вартість об´єкта інтелектуальної власності визначається як сума витрат, необхідних для створення нової, точної копії оцінюваного об´єкта на підставі сучасних цін на сировину, матеріали, енергоносії, комплектуючі витрати тощо.

Ринковий підхід до оцінки вартості інтелектуальної власності передбачає використання методу порівняльних продаж [122, с. 154]. Суть цього методу полягає у прямому порівнянні оцінюваного об´єкта з іншими, аналогічними за якістю, призначенням і корисністю, що були продані в порівняний час на аналогічному ринку. Основними умовами застосування цього методу є:

наявність відомостей про факти продажу інтелектуальної власності подібного призначення і корисності (об´єктів-аналогів);
уміння оцінити вплив відмітних особливостей таких об´єктів та їхню вартість;
доступність та достовірність інформації про ціни та умови угод за об´єктами-аналогами.

У цьому разі ринкова вартість оцінюваного об´єкта визначається ціною, яку може сплатити покупець типовому продавцю інтелектуальної власності на дату оцінки за аналогічний за якістю, призначенням і корисністю об´єкт на даному ринку з урахуванням відповідних коригувань, що враховують відмінності між оцінюваним об´єктом і його аналогом.

Після аналізу всіх даних про інтелектуальну власність, яку потрібно оцінити, і узгодження показників вартості, отриманих із застосуванням усіх трьох названих підходів, здійснюють остаточний розрахунок вартості оцінюваного об´єкта.

При визначенні ринкової вартості інтелектуальної власності [62, с. 125] враховують не лише витрати продавця, а й ефект, очікуваний покупцем від використання об´єкта, що придбається його конкурентні характеристики та можливих користувачів.

При цьому важливо врахувати всі правові обмеження, визначаючи не тільки ступінь правового захисту (патенти, свідоцтва, авторські права) об´єкта оцінки, а й масштаб його використання. Тим більше, що ступінь правової захищеності кожного об´єкта перебуває у прямій залежності від строку його конкретного використання.