Оцінювання майна

5.2. Моніторинг земельних відносин

Відомий український вчений у сфері управління земельними ресурсами В. Горлачук [36, с . 251] стверджує, що об´єктом управління в цій галузі може бути тільки земельний простір (земельна ділянка), яка належить землекористувачу і має встановлені межі. Земельні ресурси потрібно розглядати як систему взаємопов´язаних правових, техніко-економічних, організаційно-господарських заходів держави, що спрямовуються на регулювання земельних відносин, організацію раціонального, екологічно безпечного використання та охорони земель в інтересах усього суспільства [21]. Механізмом розв´язання цих заходів є вивчення і картографування земельних ресурсів, здійснення державного контролю за використанням земель та їхній моніторинг, ведення державного земельного кадастру тощо [6]. До методів управління земельними ресурсами відносять: адміністративні, економічні, законодавчі, технологічні і психологічні [36, с. 142].

В Україні управління земельними ресурсами поділяють на галузеве (поширюється на землі окремих галузей - землі оздоровчого призначення, громадської забудови, сільськогосподарські землі тощо) і загальне (має територіальний характер - країна, область, район) [129]. Ефективне управління земельними ресурсами може здійснюватись при дотриманні принципів наукової обґрунтованості і об´єктивності прийнятих рішень, що надає можливість підвищити ефективність та екологічність використання земель.

Найбільший інтерес управління земельними ресурсами викликають, безумовно, землі сільськогосподарського призначення, що становлять близько 70% всіх земель України та призначені формувати умови продовольчої безпеки країни.

Функції та повноваження органів державної влади щодо забезпечення державного управління земельними ресурсами регламентуються Земельним кодексом України [7]. Кабінет Міністрів України розпоряджається державними землями, реалізує державну політику використання та охорони земель, організовує ведення державного кадастру земель, здійснення землеустрою, проведення моніторингу земель (ЗКУ, Ст. 13) [8].

Міністерство екології та природних ресурсів організовує моніторинг земель [107], бере участь у розробці нормативних документів з охорони земель, здійснює державну екологічну експертизу землекористування (ЗКУ, Ст. 14).

Держкомзем - провідна інституція у земельній політиці із повноваженнями у сфері формування державної земельної політики, координації проведення земельної реформи, ведення земельного кадастру та державної реєстрації земельних ділянок, здійснення моніторингу, землеустрою, розроблення правових, економічних механізмів регулювання земельних відносин, розвитку земельного ринку, здійснення міжнародного співробітництва [9].

Зосередження в одному відомстві таких ключових інструментів земельної політики, як ведення кадастру, реєстрації земельних ділянок, моніторингу та впливу на земельний ринок є, безперечно, прогресивним кроком, адже це дає можливість уникати міжвідомчих конфліктів, які в багатьох країнах гальмують земельну реформу.

За органами місцевого самоврядування закріплюються важливі контролюючі, адміністративні та дорадчі повноваження в межах територіальної громади: виділення, оренда, викуп земельних ділянок, контроль за використанням комунальних земель, вирішення земельних спорів. Звичайно, це значно обмежена сфера компетенції, але цього цілком достатньо для ефективного земельного адміністрування на місцевому рівні [47, с. 51]. Основним завданням моніторингу земель є прогноз еколого-економічних наслідків деградації земельних ділянок з метою запобігання або усунення дії негативних процесів [107].

Сучасний стан розвитку суспільства потребує сучасних підходів щодо збору, зберігання, аналізу та прогнозу стану об´єктів і явищ навколишнього середовища, що може бути забезпечено сучасним підходом на геоінформаційній основі до вирішення поставлених завдань.

При реформуванні земельних відносин та швидких темпів перерозподілу форм власності на землю і нераціональне використання земельних ресурсів за останні роки геоінформаційні технології разом з глобальними системами позиціонування повинні стати основою формування національної інформаційної системи земельних ресурсів як ефективного засобу отримання оперативної просторово-координованої інформації щодо функціонального призначення та належності земельних ресурсів, їх системного аналізу та прогнозу еколого-економічної ефективності і доцільності їхнього використання.

Моніторинг земель [107] - це система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їхньої оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів.

У системі моніторингу земель проводиться збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан земель, прогнозування їхніх змін і розроблення наукового обґрунтувальних рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативним змінам стану земель та дотримання вимог екологічної безпеки. Моніторинг земель є складовою частиною державної системи моніторингу довкілля.

Завданням моніторингу земель [28, с. 174] є періодичний контроль динаміки основних ґрунтових процесів у природних умовах і при антропогенних навантаженнях, прогноз еколого-економічних наслідків деградації земельних ділянок з метою запобігання або усунення дії негативних процесів. До завдань моніторингу земель належать: довгострокові систематичні спостереження за станом земель; аналіз екологічного стану земель; своєчасне виявлення змін стану земель, оцінка цих змін, прогноз і вироблення рекомендацій про попередження і усунення наслідків негативних процесів, інформаційне забезпечення ведення державного земельного кадастру, землекористування, землеустрою, державного контролю за використанням і охороною земель, а також власників земельних дільниць.

Інформація, одержана під час спостережень за станом земельного фонду, узагальнюється по районах, містах, областях, а також по окремих природних комплексах і передається в пункти збору автоматизованої інформаційної системи обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь земельних ресурсів Держкомзем України [41, с. 67]. За результатами оцінки стану земельного фонду складаються доповіді, прогнози та рекомендації, що подаються до органів державної влади та Держкомзему України для вжиття заходів відведення і ліквідації наслідків негативних процесів.

Моніторинг земель є однією із функцій управління в сфері використання та охорони земель [107]. Його об´єктом є земельний фонд України незалежно від форм власності на землю, цільового призначення та характеру використання. Моніторинг земель складається із систематичних спостережень за станом земель (зйомки, обстеження і вишукування), виявлення змін, а також оцінки: стану використання угідь, полів, ділянок; процесів, пов´язаних із мінами родючості грунтів, заростанні сільськогосподарських угідь, забруднення земель токсичними речовинами; стану берегових ліній, річок, морів, озер, водосховищ, гідротехнічних споруд; процесів, пов´язаних з утриманням ярів, селевими потоками, землетрусами та іншими явищами; стану земель населених пунктів, територій, зайнятих нафтогазовими об´єктами, очисними спорудами, а також іншими промисловими об´єктами.

Моніторинг земель здійснюється у відповідності із загальнодержавними і регіональними програмами. Інформація про стан земельних ресурсів та їхнє використання, яка була отримана в процесі ведення моніторингу, нагромаджується в архівах і банках даних автоматизованої інформаційної системи. На основі зібраної інформації і результатів оцінки стану земель складаються оперативні зведення, наукові прогнози і рекомендації, які надаються до місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого й регіонального самоврядування, інших держаних органів для вжиття заходів щодо попередження і ліквідації наслідків негативних процесів. Отримані матеріали об´єктивно характеризують фізичні, хімічні, біологічні процеси в навколишньому середовищі, рівень забруднення грунтів, що дає можливість органам державного управління висувати певні вимоги до землекористувачів по усуненню правопорушень в галузі використання і охорони земель.

Державна система моніторингу навколишнього природного середовища загалом покладається на Міністерство екології та природних ресурсів України [107]. Моніторинг земель - частина загального моніторингу довкілля. Структура, завдання, зміст моніторингу земель визначені в Положенні про моніторинг земель, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 1993 р.

Національний моніторинг охоплює територію, розташовану в межах кордонів України. Регіональний моніторинг проводиться на територіях, що характеризуються єдністю фізично-географічних, екологічних та економічних умов. Локальний - це територія нижче регіонального рівня, території окремих земельних ділянок і елементарних структур ландшафтно-екологічних комплексів. Відповідно до міжнародних програм Україна може брати участь в роботах по глобальному моніторингу земель. Крім того, моніторинг земель поділяють в залежності від терміну та періодичності його проведення (базові спостереження, оперативні та періодичні).

Суб´єктами, на які покладено ведення моніторингу земель, є Державний комітет України по земельних ресурсах за участю Міністерства аграрної політики України, Національне космічне агентство України, інші зацікавлені міністерства та відомства [107]. Органи Державного комітету України або земельних ресурсів надають усім зацікавленим суб´єктам системи моніторингу інформацію про стан земельного фонду, структуру землекористування, трансформацію земель, заходи щодо запобігання негативним процесам і ліквідації їхніх наслідків; Міністерство аграрної політики - інформацію про фізичні, геохімічні та біологічні зміни якості грунтів сільськогосподарського призначення; Національне космічне агентство України надає архівну та поточну інформацію з дистанційного зондування Землі.

Моніторинг земель ведеться з дотриманням принципу сумісності різнорідних даних, побудованого на застосуванні єдиних класифікаторів, кодів, системи одиниць та ін. [66, с. 132]. Для отримання необхідної інформації при моніторингу земель застосовуються дистанційне зондування; наземні зйомки-спостереження; фондові дані. За результатами оцінки стану земельного фонду складаються доповіді, прогнози і рекомендації для прийняття необхідних рішень державними органами в галузі використання та охорони земель. Загальний порядок проведення моніторингу земель урегульовано постановою кабінету Міністрів України "Положення про моніторинг земель".

Держава здійснює контроль за використанням і охороною земель. Контроль за використанням і охороною земель полчгає в забезпеченні дотримання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства.

Державний контроль за використанням і охороною земель, дотриманням вимог законодавства про охорону земель здійснюється шляхом [4]:

проведення перевірок;
розгляду звертань юридичних і фізичних осіб; участі в роботі комісій при прийнятті в експлуатацію меліоративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруджень і інших об´єктів, що споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів і забезпечення охорони земель;
розгляду документації по землевпорядженню, зв´язаної з використанням і охороною земель;
проведенням моніторингу ґрунтів і агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.

Порядок здійснення державного контролю за використанням і охороною земель установлюється законом.

Державний контроль за використанням і охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за дотриманням вимог законодавства про охорону земель - спеціально уповноваженими органами з питань екології і природних ресурсів.

Згідно зі ст. 15 ЗКУ до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів в галузі земельних відносин належать:

внесення пропозицій про формування державної політики в галузі земельних відносин і забезпечення її реалізації;
координація робіт із проведення земельної реформи;
участь у розробці і реалізації загальнодержавних, регіональних програм використання й охорони земель;
ведення державного земельного кадастру, у тому числі державної реєстрації земельних ділянок;
здійснення землевпорядження, моніторингу земель і державного контролю за використанням і охороною земель;
здійснення державної експертизи програм і проектів з питань землевпорядження, державного земельного кадастру, охорони земель, реформування земельних відносин, а також техніко-економічних обґрунтувань цих програм і проектів;
розробка економічного і правового механізму регулювання земельних відносин;
участь у розробці і здійсненні заходів щодо розвитку ринку земель;
здійснення міжнародного співробітництва в галузі земельних відносин;
рішення інших питань у сфері земельних відносин відповідно закону.

На місцях контроль за використанням і охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними й обласними радами.

Суспільний контроль за використанням і охороною земель здійснюється суспільними інспекторами, що призначаються відповідними органами місцевого самоврядування і діють на підставі положення, затвердженого центральним органом виконавчої влади по земельних ресурсах.

Придбання права на землю громадянами і юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність чи надання їх у користування.

Громадяни і юридичні особи набувають права власності і права користування земельними ділянками із земель державної чи комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування і державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об´єкти, що підлягають приватизації, у межах їхніх повноважень, визначених законом [4].

Обов´язки власників земельних ділянок установлені ст. 91 ЗКУ, відповідно до якої власники земельних ділянок повинні:

а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;

б) дотримувати вимог законодавства про охорону навколишнього середовища;

в) вчасно сплачувати земельний податок;

г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок і землекористувачів;

д) підвищувати родючість ґрунтів і зберігати інші корисні властивості землі;

ж) вчасно надавати відповідним органам виконавчої влади й органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель і інших природних ресурсів у порядку, установленому законом;

з) дотримувати правил добросусідства й обмежень, зв´язаних із установленням земельних сервітутів і охоронних зон;

к) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні спорудження, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Законом можуть бути встановлені також інші обов´язки власників земельних ділянок.

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, що перебуває в державній чи комунальній власності, без установлення терміну.

Різновидом користування земельною ділянкою є оренда. Право оренди земельної ділянки [8] - це обумовлене договором термінове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендарю для здійснення підприємницької й іншої діяльності. Орендні відносини регулюються спеціальним Законом України "Про оренду землі" від 06.10.1998 р. № 161-ХV.

Обов´язки землекористувачів визначені ст. 96 ЗКУ, відповідно до якої землекористувачі повинні:

а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням;

б) дотримувати вимог законодавства про охорону навколишнього середовища;

в) вчасно сплачувати земельний податок чи орендну плату;

г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок і землекористувачів;

ґ) підвищувати родючість ґрунтів і зберігати інші корисні властивості землі;

д) вчасно надавати відповідним органам виконавчої влади й органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель і інших природних ресурсів у порядку, установленому законом;

е) дотримувати правил добросусідства й обмежень, зв´язаних із установленням земельних сервітутів і охоронних зон;

ж) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні спорудження, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Законом можуть бути встановлені також інші обов´язки землекористувачів.