Оцінювання майна

1.4. Інфраструктура ринку землі

Реалізація в життя будь-якого наміру людини або суспільства в цілому здійснюється через відповідний механізм. Аналогічно втілення ідеї земельної реформи в практичне життя також вимагає певного механізму, за допомогою якого була б реалізована її концепція. Таким механізмом є ринок землі, який виразно виокремлюється з широкого спектра інших ринків (ринок споживчих товарів, послуг, житла, грошей, праці, валюти, цінних паперів, засобів виробництва, інформації, технологій тощо).

Ринок землі [17] - це передусім торговельно - господарські відносини, предметом яких є обіг земельних ділянок, тобто перехід права власності від одного власника до іншого на підставі цивільно-правових угод, рішення суду тощо. Але ринок землі - це також діяльність і продавців, і покупців, що впливає на формування попиту і пропозиції, в результаті чого встановлюється відповідність ціни на землю її дійсній вартості. Об´єктом ринкових відносин є конкретна земельна ділянка, яка перебуває у власності.

Отже, по суті, з 1993 року почав формуватись первинний земельний ринок [41], що складався із земельних ділянок під садибами, садівничими кооперативами, гаражами, особистими підсобними і фермерськими господарствами тощо, з правом продажу після шестирічного мораторію. Правда, в наступні роки сфера купівлі-продажу була розширена. І вже сьогодні це чи не найбільш представницька група об´єктів земельної власності, де здійснюється переважна більшість цивільно - правових операцій. Тому є всі підстави стверджувати, що власне ці об´єкти формують вторинний ринок землі, чого не скажеш про земельні частки (паї). Ці землі наразі практично не беруть участі на вторинному ринку землі. Проте у зв´язку з реалізацією Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 3 грудня 1999 року [133], де передбачено трансформацію колективних сільськогосподарських підприємств у приватні агроформування, ситуація почала змінюватися. Цілою низкою указів Президента України була створена можливість формування земельного ринку за рахунок земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності, передачі земельних ділянок у власність юридичним особам внаслідок їх продажу, в тому числі на аукціонах.

Ключові позиції в Україні на сучасному етапі займає ринок земель комерційного використання. Наразі пропозиція, тобто кількість земельних ділянок, що виносяться на продаж, відстає від попиту на них. Правда, нині в Україні склалась дивна ситуація: з одного боку, попит на землі є високим, а з іншого - пропозиція не знаходить споживача. Причиною цього є низька купівельна спроможність населення. Іншими словами, бажання людей несумісні з їх можливостями. З огляду на це, життєздатною схемою масового викупу земельних ділянок могла б стати процедура відстрочування платежів за згодою сторін. Тому держава, маючи глибокий інтерес до створення ринку землі, повинна регулювати "правила гри" на ринку. При цьому вона не має давати вказівок до подробиць договору купівлі-продажу, а має здійснювати контроль на рівні загальних законів і процедур, які однаково стосуються всіх власників прав на землю. Наведемо приклад. Найбільш поширений спосіб регулювання ринку землі у містах - це так званий "зонінг" [76], тобто розподіл території міста на різні категорії дозволеного користування. У цьому разі потенційний власник земельної ділянки, виходячи зі своїх фінансових можливостей, може зосередити свою увагу на виборі ділянки у вигідній для нього зоні. Або ж інший приклад: конкуренція певного сектора бізнесу в даній зоні сильна, а зони, де доцільно розташувати цей сектор, вже заповнені, тоді може виникнути ситуація, за якої ціна на земельну ділянку різко підвищиться. Органи влади при цьому можуть вплинути на ринок, змінивши межу зони. Таке розширення зони дасть змогу збільшити кількість земельних ділянок, зменшивши їх ціну.

Говорячи про ринок землі взагалі, ми повинні виходити з того, що земля як така не має вартості. Її вартість виявляється лише в тому випадку, коли її використання відповідає певним функціям господарської діяльності. Тому, щоб вигідно продати земельну ділянку, потрібно володіти інформацією про сегментацію ринку, в основу якої покладено такі ознаки [115]:

тип і функції ділянки;
місцерозташування ділянки.

У спеціальній літературі за типом і функціями земельні ділянки можуть відповідати сегментам ринку.

З точки зору місцерозташування земельних ділянок відповідними сегментами ринку є:

місцевий ринок - як правило, ринок різноманітних ділянок під житлове будівництво, будівництво комерційних чи промислових об´єктів тощо;
регіональний ринок - який виходить за межі даного регіону заради отримання високих прибутків;
загальнонаціональний ринок - охоплює велику територію, призначену для забудови, наприклад, будівництва супермаркетів тощо;
глобальний ринок - для великих стратегічних інвесторів (банківські групи, міжнародні корпорації, готелі, заводи, фабрики та ін.).

Отже, повне визнання ринку землі має важливе значення для економічного, соціального, екологічного, духовного, політичного розвитку країни [45]. Для цього важливими є стабільність і послідовність державної політики в галузі землекористування, створення сприятливого економічного оточення, яке обслуговує цей ринок. Ринок землі - дійсно особливий ефективний інструмент управління цим багатством.

Перехід всього народногосподарського комплексу в умови ринкової економіки зумовив запровадження в економічну літературу терміна "інфраструктура". Звичайно, цей термін вживався і багато десятків років тому, коли йшлося про інфраструктуру землекористування: дорожня мережа, водосховища, канали, мости, енергетичне господарство, склади, каналізація тощо.

Ця інфраструктура була покликана лише обслуговувати матеріальне виробництво. Але об´єктивний аналіз розвитку ринкових відносин в Україні свідчить, що інфраструктура не тільки обслуговує, але й забезпечує нормальне функціонування системи в цілому й економіки зокрема. На підставі сказаного можна сформулювати таке визначення: ринкова інфраструктура [77] - це сукупність елементів, дій, які забезпечують гармонійне функціонування господарських взаємозв´язків на всіх ієрархічних рівнях розвитку економіки країни.

З огляду на те, що переважна більшість елементів ринкової інфраструктури в Україні формується вперше, зупинимося детальніше на характеристиці основних з них. Функціонування ринку землі, активізація інвестиційної діяльності дуже тісно пов´язані з іпотекою. Іпотека [129] - це застава нерухомого майна (земельні ділянки і все, що розташоване на них і тісно пов´язане з ними), що становить предмет іпотеки, з метою задоволення забезпеченого іпотекою зобов´язання заставодержателем.

Роль іпотеки є дуже важливою, оскільки на цивілізованому ринку землі потенційні покупці майже ніколи повністю не оплачують готівкою вартість землі внаслідок [116, с. 45]:

того, що покупець може не мати потрібної суми грошей для купівлі землі;
небажання покупця вкладати всі наявні кошти на придбання землі;
бажання розділити інвестиційний ризик та ін. Предметом іпотеки може бути:
земельна ділянка, в тому числі виділена в натурі земельна ділянка, що належить на праві спільної часткової власності;
житловий будинок, приміщення, квартира, частина житлового
будинку;
дачний або садовий будинок, гараж та будь-яка інша будівля господарського призначення;
підприємство або його структурний підрозділ;
інше майно, віднесене законом до нерухомого.

Іпотека набирає сили з моменту державної реєстрації договору в нотаріальній конторі. За посвідчення іпотечного договору справляється державне мито. Нині в Україні іпотека повинна стати дієздатним механізмом реалізації земельної реформи в широкому розумінні слова. Наприклад, застава частини земельної ділянки з метою отримання коштів у третьої особи дозволить майновому поручителю, тобто особі, яка передає в заставу належне їй на праві власності майно, задовольнити свої потреби у господарській діяльності, які принесуть йому доходи в сумі, достатній для розрахунку за заставлене майно і на розширене відтворення свого виробництва.

Іпотечний договір земельної ділянки повинен містити відомості про [77]:

місцерозташування земельної ділянки;
склад земельної ділянки, а для земельної ділянки сільськогосподарського призначення - її якісний стан; цільове призначення земельної ділянки;
план земельної ділянки, посвідчений районним (міським) відділом земельних ресурсів;
вартість земельної ділянки;
перелік обмежень щодо використання права власності на земельну ділянку.

Заставодержателем земельної ділянки можуть бути лише фінансово-кредитні установи, що відповідають вимогам, встановленим Кабінетом Міністрів України і Національним банком України.

Слід зазначити, що передача під заставу земельних ділянок сільськогосподарського призначення (крім заставних ділянок для ведення особистого підсобного господарства та для ведення індивідуального садівництва, які належать громадянам на правах приватної власності) може здійснюватись лише для забезпечення виконання заставодавцем зобов´язань за кредитними угодами, укладеними з метою придбання сільськогосподарської техніки, худоби, насіння, посадкового матеріалу, спорудження будівель та споруд виробничого призначення, здійснення заходів, передбачених землевпорядкуванням [115]. Проте передача в іпотеку земельних ділянок сільськогосподарського призначення з метою отримання коштів для виконання боргових зобов´язань із заробітної плати, будівництва об´єктів соціально-культурного призначення не дозволяється.

У випадку, коли заставодавець не виконав своїх зобов´язань, передбачених договором передачі ним під заставу, земельні ділянки, в тому числі земельні ділянки, на яких розташовані передані під заставу будівлі і споруди, можуть бути продані з прилюдних торгів. В більшості випадків іпотечний договір супроводжується видачею заставної, яка є цінним папером, що посвідчує передачу майна в іпотеку.

Однак існування ефективного іпотечного ринку, як свідчить міжнародний досвід, неможливе без відповідної інфраструктури, якою в першу чергу є земельні (іпотечні) банки [73]. Такі банки могли б надавати позику, виступати посередником між покупцем і продавцем, забезпечуючи умови для активного функціонування ринку, ініціювати, обслуговувати та утримувати застави. Ринок землі створює можливості для великих інвестицій, а тому розробка адекватних механізмів кредитування повинна стати джерелом формування здорової економіки України.

Хоча нині в Україні земельні банки ще не створені, все ж ми будемо їх розглядати як фінансові організації, які проводитимуть кредити, здійснюватимуть операції, пов´язані з обігом земельних ділянок, тощо.

Вони будуть відігравати важливу роль в організації державного контролю за використанням і охороною земель. З огляду на завдання, які має виконувати Земельний банк, його діяльність повинна охоплювати такі три основні напрями: комерційний, економіко-правовий та контролюючий.

Кожний з цих напрямів орієнтує на досягнення поставленої мети Земельним банком. Так, комерційна діяльність банку повинна пов´язуватись передусім з обігом земельних ділянок: купівля-продаж, дарування, обмін, застава тощо. Здійснення цих функцій забезпечуватиме Земельному банку надходження коштів у вигляді банківського відсотка залежно від ціни землі, попиту і пропозиції на неї.

Економіко-правовий напрям повинен охоплювати такі функції [79, с. 250]: мобілізація грошових ресурсів на виконання Державних програм організації раціонального використання і охорони земель; централізація вільного грошового капіталу; надання кредитів суб´єктам господарювання на землі; випуск цінних паперів; захист інтересів суб´єктів господарювання на землі при вирішенні земельних спорів у судовому порядку; контроль за надходженням і витратами коштів власниками чи користувачами землі.

Земельні банки спільно з податковою інспекцією повинні контролювати правильність розрахунків земельного податку та орендної плати за землю, щоб запобігти зловживанням у цій сфері. У випадку виявлення порушень Земельний банк повинен застосовувати санкції до порушників фінансової дисципліни через такі важелі, як припинення фінансування, відкликання кредитів тощо. Певна річ, для здійснення таких функцій у структурі Земельного банку повинні працювати кваліфіковані експерти з питань управління земельними ресурсами, які мають багатий досвід роботи в нових економічних умовах [99, с. 198]. Розглянуті функції земельного (іпотечного) банку в Україні забезпечуватимуть гармонію використання і охорони земель в інтересах як окремих суб´єктів господарювання на землі, так і в інтересах держави.

Земельні аукціони, яким у системі управління земельними ресурсами належить особливе місце, проводяться з метою продажу земельної ділянки на умовах конкурсу за принципом: хто більше заплатить. Земельні аукціони проводяться згідно з Положенням про проведення земельного аукціону, затвердженим спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Для участі в земельному аукціоні юридичною або фізичною особами подаються до відповідної ради заяви за встановленою формою у трьох примірниках [102, с. 175]. Бланк заяви заповнюється заявником українською мовою чітко і без виправлень. При цьому право підпису заяви мають:

від юридичної особи - керівник або уповноважена ним особа, підпис якої скріплюється печаткою цієї юридичної особи;
від фізичної особи - громадянин України або уповноважена ним особа, підпис якої завіряється нотаріально.

При подачі заяви сплачується реєстраційний збір та вартість інформаційного пакета, а також вноситься застава у розмірі від 10% початкової ціни.

Відмова від реєстрації заяви має місце, коли:

заява не відповідає встановленій формі;
заява неправильно заповнена або містить виправлення;
відсутні або в недостатній кількості є документи, які передбачені Положенням.

Між особою, яка подала заяву на участь в аукціоні, та відповідною радою в день подачі заяви укладається у трьох примірниках Угода про умови участі в аукціоні та порядок взаємних розрахунків, після чого заявник стає учасником земельного аукціону.

Учасник аукціону несе повну відповідальність за достовірність поданих ним даних. У випадку якщо переможець аукціону подав відомості, що не відповідають дійсності, контрольна комісія має право ставити питання перед радою про анулювання результатів аукціону щодо даного лоту.

Аукціон проводиться з метою пошуку такого господаря землі, який забезпечить ефективне використання земельного фонду, залучення в економічний обіг додаткових коштів тощо. В аукціоні можуть брати участь громадяни України, зареєстровані громадські об´єднання і релігійні організації, спільні підприємства, міжнародні об´єднання й організації з участю українських, іноземних юридичних осіб і громадян.

Об´єктом аукціону є право довгострокової оренди земельних ділянок терміном до п´ятдесяти років.

Земельні ділянки, право оренди яких виноситься на аукціон, разом з можливими об´єктами інженерно- та соціально-культурної інфраструктури, а також строки оренди земельних ділянок підлягають розгляду і затвердженню на сесії відповідної ради. Підвищити ефективність використання землі, забезпечити економічне зростання країни, має сенс тільки за умови активної інноваційно інвестиційної політики. Інвестиційна та інноваційна діяльність як функція управління земельними ресурсами сьогодні є вирішальною ланкою всієї економічної, в тому числі земельної, політики держави. Без неї не вдасться подолати соціально-економічну кризу й вийти на рубежі економічного зростання. Але нині з повною впевненістю можна стверджувати, що ні економічна теорія, ні практичний господарський механізм не були підготовлені до опрацювання і реалізації ефективної інноваційно-інвестиційної політики. В результаті цього знижується результативність економічних реформ, гальмується відтворювальний процес, мала ефективність ринкових перетворень тощо.

Земельні перетворення не підкріплюються конкретними джерелами інвестування. Власне, головним недоліком здійснюваної в Україні приватизації землі є те, що питання залучення інвестицій, оновлення основного капіталу не порушувалось навіть в теоретичному плані, хоча практика останніх років незалежності свідчить, що це помилка.

З чотирьох основних видів реструктуризації, що виділяються нині в економічній літературі, на практиці було здійснено лише правову, яка виявляється у комерціалізації, корпоратизації, формальній зміні власника на землю і державне майно. Але питання управлінської, фінансової та інших видів реструктуризації залишаються невирішеними. В умовах переходу до ринкової економіки ідеологія процесу управління земельними ресурсами передбачає формування системи державної реєстрації землі. Важливе значення для запровадження системи реєстрації земельних ділянок мало прийняття Кабінетом Міністрів України Програми створення автоматизованого ведення державного земельного кадастру. З метою її реалізації Держкомзему України було доручено запровадити в складі державного земельного кадастру систему реєстрації землі і прав на неї.

Наслідком цього стало створення Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України та регіональних центрів (офісів) у Львівській, Київській та інших областях України, які перебувають у підпорядкуванні районних відділів земельних ресурсів і мають своїм завданням [115]:

запровадження та експлуатацію програмно інформаційних комплексів системного ведення державного земельного кадастру, в тому числі кадастрового реєстру земельних ділянок;
розробку інтелектуальних систем управління;
проведення окремих спеціальних землевпорядних, топографо-геодезичних, картографічних, радіологічних, містобудівних, земельно-оцінювальних вишукувань з метою підготовки та створення бази даних земельного кадастру для задоволення попиту в земельно-кадастровій інформації органів державної влади, податкової адміністрації, банків, юридичних та фізичних осіб;
виконання робіт з кадастрового землевпорядкування;
проведення експертної та грошової оцінки земель;
виконання окремих дослідноконструкторських, дослідно-технологічних робіт у галузі геоінформаційних систем, збір, нагромадження, збереження та отримання земельно-кадастрової інформації;
організацію підвищення кваліфікації спеціалістів з питань застосування земельного законодавства, земельного кадастру, геоінформаційних систем та технологій, моніторингу земель;
участь у практичній реалізації вітчизняних та міжнародних "пілот-проектів" щодо впровадження системи реєстрації землі та іншої нерухомості і прав на них, реформування земельних відносин, вдосконалення складу та змісту земельного кадастру;
організацію та участь у проведенні науково- практичних конференцій та семінарів з проблем автоматизованого ведення державного земельного кадастру, кадастрового землевпорядкування, моніторингу земель;
надання земельно-кадастрової інформації споживачам;
розповсюдження та популяризацію розробок в галузі земельного кадастру та геоінформаційних систем;
інформаційне забезпечення і підтримку широкомасштабних робіт із землевпорядкування, державного контролю за використанням та охороною земель, моніторингу земель, регулювання розвитку територій з особливим правовим режимом (природоохоронний, рекреаційний, заповідний);
випуск довідкової, нормативно-технічної, інформаційної та рекламної продукції;
підготовку статистичної звітності щодо розподілу земель за власниками та землекористувачами, їх кількісного та якісного стану;
ведення індексних кадастрових карт та планів;
контроль якості правовстановлюючих документів на право власності на землю, право користування землею та оренди землі.

Водночас, не применшуючи здобутків кадастрово-реєстраційних центрів, потрібно визнати, що радикальних змін, які очікувались від часу їх створення, не відбулось. Причин цього дуже багато. В Україні через відсутність відповідної законодавчої бази, відсутність досвіду виконання робіт з реєстрації земельних ділянок і прав на них, по суті, поки що не запроваджено системи реєстрації земель, яка б відповідала вимогам ринкової економіки [98]. Неконструктивний характер взаємодії ринкового і державного секторів у найближчий час не дасть змоги скористатись послугами кадастровореєстраційних центрів в Україні. Тому що ті кошти, які виділяються бюджетом на здійснення земельної реформи, є дуже мізерними. Це ті кошти, яких навіть мало для заробітної плати працівникам служби Держкомзему України, не говорячи про розвиток матеріальної бази кадастровореєстраційних центрів. Тому, зважаючи на недостатнє фінансове забезпечення земельної реформи, сьогодні дуже актуальним є вироблення правильного підходу до визначення необхідної кількості кадастрово-реєстраційних центрів. Наприклад, у Франції, де налічується 60 млн власників земельних ділянок, кожне місто має свій кадастрово-реєстраційний офіс [126]. В Англії, де населення трохи більше, ніж в Україні, є лише 9 таких центрів, які цілком задовольняють потреби власників, користувачів та інших [127]. Тобто однозначного критерію щодо їх кількості не існує, проте в будь-якому випадку створення таких центрів, без сумніву, підвищить ефективність системи управління земельними ресурсами.

Досвід розвинутих країн Європи і США свідчить, що ефективність управління земельними ресурсами значною мірою досягається такими елементами ринкової інфраструктури, як товарні біржі, брокерські, посередницькі та інші фірми. Діяльність товарних бірж, яка здійснюється згідно із Законом України "Про товарну біржу" від 10.12.1991 року, полягає в наданні послуг в укладанні біржових угод, виявленні попиту і пропозицій на земельні ділянки, вивченні, упорядкуванні і сприянні обігу земельних ділянок і пов´язаним з ними торговельним операціям. Тобто вони забезпечують просування товару від виробника до споживача, забезпечують рух земельних ділянок від продавця до покупця тощо.

Біржі виступають у ролі організатора ринку і стають барометром економічного стану, ділової активності та політичної стабільності. При цьому біржова торгівля не є місцем торгівлі товаром, а торгівлі правами на товар (землю, сільськогосподарські продукти тощо). Біржі мають своїм завданням виключити можливість монопольного впливу на формування ціни землі. Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам.

Брокери є фізичними особами, зареєстрованими на біржі, обов´язки яких полягають у виконанні доручень членів біржі, яких вони представляють, щодо здійснення біржових операцій шляхом підшукування контрактів і подання здійснюваних ними операцій для реєстрації на біржі [125]. Вони відстежують якість запропонованих земельних ділянок, платоспроможність покупця, пропонують альтернативні умови контрактів та здійснюють будь-які інші дії, що не суперечать інтересам клієнтів.

У роботі фірми можуть брати участь і посередницькі фірми, які за певну винагороду пропонують можливість укладання контрактів між покупцем і продавцем земельних ділянок.

Важливу роль відіграють на ринку оцінювачі землі і консультанти, земельні суди і нотаріуси і такі відносно нові професійні групи, як управляючі нерухомістю, в тому числі землею, та девелопери (від англ. "оСеуеІор" - розвивати) [130, с. 54]. Отже, тільки вільний ринок землі, забезпечивши реалізацію всіх намірів, які випливають з ідеї земельної реформи, свідчитиме про його велику роль у системі управління земельними ресурсами. Для забезпечення "прориву" по найбільш перспективних напрямках земельної реформи надзвичайно важливе значення має науковотехнічна і рекламна інформація.

В основі науково-технічної інформації лежить єдина державна науково-технічна політика, спрямована на забезпечення ефективного землекористування. Така інформація є продуктом національної науки, що грунтується на ринкових засадах аграрної економіки. В умовах, коли ринкова економіка в Україні лише починає зароджуватись, дуже важливим є формування інформаційних структур, які ініціюватимуть становлення і розвиток ринкових відносин.

Основна мета інформації в галузі земельних відносин полягає у трансформації задуму суб´єкта права на землю у реальну дійсність. Тому органи управління земельними ресурсами повинні взяти на себе функції інформаторів процесів, які відбуваються при реалізації земельної реформи. Іншими словами, феномен перетворень у системі управління земельними ресурсами полягає у доведенні до широкої громадськості інформації про ті процеси у землекористуванні, які цікавлять людину, суспільство. На цій концепції і повинен розвиватися ринок землі, кінцевою метою якого є створення ефективного землекористування.

Але як досягти високої ефективності рекламної інформації? Вже давно не секрет, що людина набагато краще сприймає і запам´ятовує інформацію, що одночасно адресована декільком різним органам сприйняття. Так, сполучення аудіо- та відеореклами дає значне підвищення її ефективності порівняно з використанням цих видів реклами окремо. Для цього використовуються спеціальні відеоекрани великих розмірів, або відеостіни, як їх називають за кордоном (світлодіодні LED екрани, плазмові, проекційно-плазмові монітори PDP).

Всім відомо, Інтернет є в першу чергу засобом масової інформації. Як і інші засоби масової інформації, Internet можна використовувати як засіб реклами. Існує досить багато можливостей для використання Internet в цій якості: повідомлення в систему телеконференцій, цільові розсилання і, звичайно, банерна реклама на WWW [65, c. 187]. Банер - це рекламне зображення або текстова інформація певного формату, що розміщується на web-сайті. Існують банери різних форматів. Банери можна використовувати у двох якостях: перша - для підвищення відвідування самого web-сайту, друга - як дієвий засіб іміджевої реклами. На банері можуть бути вказані телефон вашої фірми, інформація про неї або просто логотип. В Інтернеті існують спеціальні рекламні системи - банерні мережі. Банерна система - це служба для обміну рекламою (банерами) в Інтернеті.

"Інтернет-реклама" - нове поняття, загальноприйнятого визначення його немає до цього часу. Інакше і бути не могло, оскільки визначення змінювалось в міру розвитку технологій і можливостей реклами в Мережі. У випущеному в серпні 1999 року в другому виданні книги "Реклама в Інтернет" (Rjbbin Zeff, Brand Aronson, Advertising on the Internet - 2-nd edition) зустрічаються два цікаві визначення Інтернет-реклами [140, с. 76]:

1. Інтернет-реклама - конвергенція традиційної реклами і маркетингу прямої відповіді (direct response marketing).

2. Для "AOL Інтернет-реклама - конвергенція брендінгу, поширення інформації і продаж - все в одному місці" (Стів Кінан, віце-президент компанії "America-Online").

Розвиток та ефективність функціонування економіки України сьогодні значною мірою залежить від ефективності функціонування ринків ресурсів, особливе місце серед яких займають земельні ресурси. Становлення та розвиток ринку землі в Україні передбачає докорінну зміну земельних відносин, що існували протягом багатьох років, відмову від державної власності, розвиток приватної власності на землю. Однією з найактуальніших проблем реформування економічних відносин в Україні є формування такої моделі земельного ринку, яка відповідала б інтересам суспільства.