Інтелектуальна власність і компютерне авторське право

7.6. Шляхи формування і розвитку законодавства України у сфері інформаційних відносин

1. Розвиток законодавства України у сфері інформатизації

Друга половина XX та початок XXI століття характеризується поширенням масштабів наукових досліджень, утворенням засобів електронно-обчислювальної техніки, прогресивним зростанням обсягу нової інформації. Виявилось, що останнє десятиріччя XX століття породило стільки інформації, скільки накопичилося за попередні 2000 років. Цілком зрозуміло, що жодній людині не під силу пізнати всі опубліковані факти, що стосуються тієї чи іншої проблеми. Це може призвести до дублювання досліджень і розробок, втрати часу, невиправданих економічних витрат.

У літературі звертається увага на те, що природні ресурси України чималі, навіть за світовими масштабами. Проте входження країни до загальноєвропейського світового процесу тільки за рахунок природних ресурсів сьогодні практично неможливе.

Тому необхідно вирішити багато важливих завдань для того, щоб досягти високого соціально-економічного рівня конкурентоздатності інформаційної продукції. Серед найбільш актуальних — усвідомлення значення систематизації та розробки способів економічно вигідної реалізації інформаційних ресурсів, а також форм, методів і засобів регулювання інформаційного потоку, спрямованого з-за кордону і за кордон.

Відсутність координації інформаційних ресурсів і механізму включення до господарського обігу призводить до економічних втрат.

Сьогодні є підстави стверджувати, що у світі склався ринок науковомісткої інформації, ефективний обмін якої дає змогу різним країнам вирішувати завдання розвитку на основі міжнародної спеціалізації, купівлі-продажу інформації. Для виходу України на цей ринок і поліпшення структури як експорту, так і імпорту необхідно здійснити ряд заходів як законодавчого, так і централізованого організаційного характеру. Насамперед це стосується стимулювання інформаційного експорту через митні тарифи і ліцензування, механізм пільг та його полегшений порядок.

2. Першочергові завдання створення інформаційного ринку в Україні

Не слід очікувати, що інформаційний ринок утвориться самостійно і сам виробить цивілізовані правила взаємовідносин партнерів. Країна, перебуваючи у складному економічному стані, не може дозволити собі і надалі втрачати інформаційний ресурс, який безумовно є головним засобом розвитку будь-якої країни.

Вище зазначене свідчить про необхідність у вирішенні першочергових проблем:

формування законодавчої і нормативної бази, яка б регламентувала експортно-імпортний інформаційний обмін на комерційній підставі;
розробки гнучкого механізму цивілізованої реалізації прав фізичних та юридичних осіб на інформаційні ресурси внутрішнього ринку;
розробки критеріїв та методів оцінки інформаційного ресурсу;
розробки і реалізації системи організаційних заходів до охорони й захисту інформаційних систем.

Розв’язання зазначених проблем є вирішенням комплексного завдання щодо розробки та реалізації регулювання ринку інформаційних ресурсів.

На думку фахівців, XXI сторіччя — це сторіччя індустрії інформації та активного переходу країн до безпаперової технології. Головним товаром стане інформація.

Розвиток інформаційних систем є закономірним наслідком науково-технічного прогресу, розширенням сфери інтелектуальної діяльності людства.

У зв’язку з цим слід зазначити, що традиційний підхід до науково-технічного прогресу взагалі орієнтований на послідовність: наука — техніка — виробництво. Наука породжує ідеї, техніка є їх матеріальним втіленням, а виробництво становить сферу промислової реалізації науково-технічних досягнень на реальний продукт. Таким чином, кожна з цих ланок є відносно самостійною і виконує специфічну роль.

Зрозуміло, що провідна роль в організації творчої діяльності вчених, авторів і винахідників, а також у визначенні напрямів досліджень і забезпеченні науково-технічного прогресу належить державі. Саме на державу покладається завдання щодо створення найсприятливіших умов для розвитку науки, техніки, виробництва шляхом розробки відповідної економічної і правової бази.

Вочевидь, що єдина загальнодержавна система керування науково — технічним прогресом не змогла спрогнозувати заздалегідь соціально-економічного стану, в якому опинилася зараз країна. Між тим, нове знання виникає внаслідок протиріч, головним з яких є конфлікт між теорією і практикою, що означає наявність суперечностей, а це в свою чергу викликає настання кризи. Зрозуміло, що за цих умов потрібна інша система поглядів, новий стиль мислення, інший підхід.

Монополія державних підприємств, яка існувала до 90-х років XX століття винищила конкуренцію, а відсутність внутрішнього ринку на промислові вироби призвела до того, що нові та перспективні результати інтелектуальної діяльності, особливо перспективні технології, які вважають самим вигідним і престижним продуктом світу, позбавилися статусу товару.

Стосовно продажу технологій зарубіжним партнерам, слід зазначити, що за ЗО років Україна продала лише 4 тис. ліцензій, в той час як Японія продає в середньому 2 тис. і одержує понад 50 млн ієн щорічно.

Повільне впровадження ринкових принципів у сфері науки і техніки спричиняє знецінення інтелектуальної творчої праці. На думку більшості авторів, єдиний, поступовий, взаємообумовлений їх розвиток можливий лише тоді, коли саме сфера товарного обміну, тобто ринок, буде мати в них потребу.

3. Поява нових видів наукової діяльності у сфері інформаційних відносин

Вочевидь, що накопичення знань в інформаційній сфері, поширення спеціалізації породжує новий вид наукової діяльності — інформатику. На думку деяких авторів, сьогодні обмін інформацією здійснюється переважно за принципом вільного ринку: інформація, науково-технічні дані характеризуються як товар. Однак, в останній час стала помітною тенденція до розгляду інформатики як міжнародного ресурсу. Розробка нових принципів у даній сфері могла б стати важливим внеском до створення нового комплексу правових норм.

Інформатика виконує роль засобу забезпечення суспільних потреб. Проте специфічність її теоретичних основ, що застосовуються на принципі єдиного підходу до різноманітних процесів суміжних наук, правові аспекти у досягненні мети гарантованого забезпечення розвитку інформаційних відносин в інтересах суспільних потреб, на думку ряду зарубіжних авторів дозволяє вже сьогодні говорити про нову наукову дисципліну — правову інформатику.

Разом з тим, розвиток будь-якої наукової дисципліни передбачає її автономність, самостійність функціонування. Самостійності має відповідати низка цілком певних вимог, найважливіші з яких — реальність предмету і вчення, практична потреба, вияв властивих закономірностей тощо. У зв’язку з цим, можна зробити такі висновки:

1) Сучасна діяльність у галузі правової інформатики повинна забезпечити вирішення таких важливих питань: утворення правової інформатики як науки, яка б органічно і гармонійно відповідала соціально-економічному стану країни на певному історичному етапі; науковий розвиток правової інформатики в інтересах розвитку творчості людей та економічних інтересів суспільства. Якщо перше завдання якоюсь мірою вирішується з використанням емпіричних підходів, то практичні завдання можуть бути вирішеними успішно тільки на основі науково-теоретичного підходу, враховуючи різноманітні погляди науковців, численні соціально-економічні фактори шляхом глибокого їх вивчення, співвідношення та узагальнення.

2) У правовій інформатиці не можна лише накопичувати факти. Факти, взяті самі по собі, ще не є наукою. І тільки за допомогою мислення, відволікаючись від штучних зв’язків, можна з’ясувати глибинну послідовність і закономірності. На цій основі слід будувати нову правову дисципліну — правову інформатику.

3) Друге завдання слід вирішувати, виходячи з того, що будь-яка теорія спочатку має чисто описовий характер, тобто вивчає існуюче. Після цього етапу слід переходити до порівняння. І вже потім теорія набуває ознак пояснювальної.

Правова інформатика — не виняток. На цей час правова інформатика володіє безліччю фактів, які є важливими не тільки у формі інформації чи порівняння окремих явищ, головне — їх узагальнення мусить переслідувати мету знаходження подальших перспектив, оптимальної побудови системи правової інформатики як в цілому, так і її невід’ємних елементів.

4. Можливість розвитку нової галузі — правової інформатики в XXI столітті

З початком нового тисячоліття стає можливим започаткування нової галузі — правової інформатики, невід’ємною складовою якої буде розробка питань у сфері використання інформаційних систем.

Серед найважливіших теоретичних питань, як зазначають фахівці, сьогодні є питання місцезнаходження відповідного нормативного масиву в системі законодавства України та його внутрішня будова. У попередніх розділах було визначено предмет правового регулювання інформаційного законодавства, тому вже сьогодні можна говорити про існування у національній правовій системі окремої самостійної галузі — інформаційного законодавства. Стає можливим вести розмову про офіційне визнання вищезазначеної галузі у випадку прийняття на державному рівні блоку нормативних актів, про які йшлося вище. Ще один напрямок включає питання, які безпосередньо пов’язані не тільки зі створенням, а й з використанням інформаційних систем, відносин, які при цьому виникають. Його успішне розв’язання дає змогу налагодити договірні стосунки між суб’єктами даних відносин згідно з нормами цивільного законодавства.

При цьому треба враховувати суперечність між користувачами інформації, що прагнуть до безмежності та неврегульованості інформаційних потоків, і необхідність введення законодавче визнаних обмежень на розповсюдження інформації з урахуванням загальнодержавних інтересів.

5. Розвиток інформаційних систем в Україні

Подальший розвиток мають отримати різного роду інформаційні системи. Така необхідність визнана на самому високому рівні. Для наукового забезпечення діяльності Президії та постійних комісій Верховної Ради України, наприклад, створено науково-експертний відділ з фахівців різних галузей знань. Цей відділ разом з відповідним сектором у складі Центру комп’ютеризованих інформаційних систем склали інформаційно-аналітичний центр Верховної Ради України, який в перспективі стане основою для створення ефективної дослідницької служби законодавчого органу держави.

Перспективи державної підтримки розвитку інформаційних систем в Україні викладено в Законі України «Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 1998-2000 роки» від лютого 1998 року. Крім загальних завдань у сфері інформатизації, таких як розробка пакету законодавчих та нормативно-правових актів у цій сфері, за мету ставиться розробка основоположних державних стандартів засобів інформатизації та інформаційно-телекомунікаційних систем, гармонізованих з міжнародними стандартами;

розробка і впровадження системи державної сертифікації засобів інформатизації та інформаційно-телекомунікаційних систем у межах державної системи сертифікації УкрСЕПРО; вироблення та розвиток телекомунікаційної інфраструктури; створення національної системи інформаційних ресурсів; створення системи інформаційно-аналітичного забезпечення найважливіших галузей економіки, державних органів, навчальних закладів. Конкретні заходи фінансування перерахованих завдань, безумовно, сприятимуть розвитку інформаційних систем і мереж в Україні.

Про увагу, яка приділяється проблемам розвитку інформаційних систем, свідчать чисельні конференції та наукові семінари, що присвячені цій проблемі. Важливою серед них можна назвати конференцію, проведену за Постановою Президії Верховної Ради України «Інформаційна система Верховної Ради України та міжнародні інформаційні ресурси».

За роки існування України як суверенної держави з багатьма країнами були укладені декларації про принципи та основні напрями розвитку інформаційних відносин з обов’язковими положеннями про необхідність розвитку взаємовигідного співробітництва в науково-технічній та інформаційній сферах.

Так, Постановою Президії Верховної Ради України від 16 січня 1995 року було схвалено Договір про співробітництво між Президією Верховної Ради України та Дослідницькою Службою Конгресу (ДСК) Сполучених Штатів Америки з таких питань програми парламентської допомоги, яка фінансується Агентством Міжнародного розвитку США: обмін інформацією, джерелами якої є будь-які існуючі, а також наново створювані загальнодоступні бази даних; допомога щодо забезпечення електронного зв’язку між ДСК і Секретаріатом Верховної Ради України з використанням найбільш ефективних телекомунікаційних систем, які є в їх розпорядженні для обміну інформацією.

У зв’язку з цим перспективи розвитку інформаційних систем в Україні характеризуються тим, що:

вони все більше будуть входити до сфери нашої повсякденної діяльності;
будуть розвиватися у формі інтегрованих, а також широко розподільних територіальних систем;
все більша кількість інформаційних систем буде набувати ознак інтелектуальної обробки інформації в плані інформаційних систем штучного інтелекту, моделюючих інтелектуальних та експертних систем.

В Україні, як в деяких інших країнах, має бути прийнята за національну, розрахована на XXI століття програма створення інформаційних систем, які, будучи пов’язаними з національними системами інших країн, утворять Глобальну інформаційну світову інфраструктуру.

З метою вирішення цієї програми 22 листопада 1994 р. був підписаний Меморандум про взаєморозуміння щодо співробітництва у сфері телекомунікацій і розвитку всесвітньої інформаційної інфраструктури між Урядом України і Урядом Сполучених Штатів Америки.

Даний Меморандум є концентрованим програмним документом, який відображає мету і завдання України у стосунках з найбільш розвинутою і досвідченою в даних питаннях країною.

Найбільший інтерес у зв’язку з цим викликає перелік тих завдань, що є перспективними для України.

Відповідно до положень Хартії українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва, підписаної 22 листопада 1994 року у Вашінгтоні, сторони визнали надзвичайно важливим створення в Україні сучасної телекомунікаційної інфраструктури, яка необхідна для успішного розвитку торгових та інвестиційних процесів, інтеграції України в світову економіку, для розвитку охорони здоров’я, освіти, захисту навколишнього середовища і демократії, для надання можливості доступу до набутого людством знання, сприяння в інтелектуальному та духовному розвитку.

Також, прийнято важливий закон України «Про приєднання України до договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право» (№ 2733-ІІІ від 20 вересня 2001 р.)

Таким чином, можна зробити висновки про те, що основними завданнями України на найближчий час буде:

сприяння у співробітництві державних та приватних структур (компаніїї), які зайняті у сфері телекомунікацій; розробка в зв’язку з цим відповідного національного законодавства;
участь у створенні Всесвітньої інформаційної інфраструктури, а саме: впровадження приватних інвестицій, конкурентоздатного ринку, гнучкої регулюючої системи;
сприяння процесу розвитку мереж телекомунікацій між країнами на основі відкритого доступу до сучасних технологій, їх інтеграції до Всесвітньої мережі телекомунікацій для створення основи майбутньої Всесвітньої інформаційної інфраструктури;
сприяння комерційній діяльності, проектам та інвестиціям приватного сектору, які спрямовані на розвиток телекомунікацій; дослідження їх можливостей в рамках меж міжнародних інститутів;
заохочення проектів, які спрямовані на розвиток та виробництво телекомунікаційного обладнання для мереж загального користування.

Звичайно, для реалізації цих планів Україна повинна розробити спеціальні програми і Проекти, залучивши до цього спеціалістів всіх галузей права.

6. Розвиток Глобальної Інформаційної Інфраструктури та Internet за участю України

XXI століття ставить перед правознавцями складні питання, пов’язані з розвитком Глобальної Інформаційної Інфраструктури (GII).

Слід зазначити, що ідеї створення світової мережі з’явились одночасно в Європі, СІЛА і СРСР. Різні країни різноманітними шляхами наближались до входження у світову інформаційну мережу. Однак, всі вони в результаті прийшли до розуміння створення єдиної глобальної інформаційної інфраструктури.

Концепція GII, тобто Всесвітньої телекомунікаційної мережі була вперше сформульована у березні 1994 р. на першій конференції Міжнародного союзу телекомунікацій в Буенос-Айресі.

Виникла необхідність укласти угоду між урядами всіх країн щодо основних положень, які дозволили б людям у всьому світі спілкуватись між собою. У зв’язку з цим Альберт Гор виклав такі основні правила, або принципи:

стимулювання приватних інвестицій;
розвиток конкуренції;
надання вільного доступу до глобальної мережі всім постачальникам і користувачам інформації;
створення гнучкої нормативно-правової бази, яка здатна адаптуватися до швидких змін в індустрії, на ринку інформаційних технологій;
забезпечення універсального характеру послуг.

Слід зазначити, що в Росії, наприклад, послугами електронних інформаційних мереж користуються більше 600 000 чоловік, зареєстровано більше 3000 ресурсів російською мовою (проти 370 000 — у США), щоправда російська сфера розвивається більш динамічно.

Кількість користувачів українського сегменту мережі Internet за останні два роки збільшилася більш, ніж у три рази і на початок 2005 року складала за різними оцінками від 500 до 900 тис. постійних користувачів (менше 2 відсотків дорослого населення України) і близько 1,5 млн. громадян, які користувалися послугами Internet час від часу. Значно зріс і обсяг інформаційних ресурсів, які доступні в мережі Internet. Якщо на початку 1999 року такі ресурси розмішувалися на 1,4 тис. вебсерверів, то наприкінці 2004 року — на 150000. За кількістю хостів, які підключені до мережі Internet, Україна знаходиться на 28-му місці в Європі і на 45-му місці у світі. За станом на грудень 2004 року доступ користувачам до послуг мережі надавали більш ніж 260 операторів (провайдерів ).

У спеціальній літературі звертається увага на те, що від розвитку Internet виграють, перш за все, розвинуті країни, тому що це їх природній шлях розвитку. Тому для України необхідною є державна програма підтримки і розвитку Internet.