Інтелектуальна власність і компютерне авторське право
7.2. Теоретична концепція розвитку інформаційного законодавства
1. Суть концепцій
Специфічним предметом правового регулювання інформаційного законодавства пропонується визначити суспільні відносини, що складаються в процесі інформаційної діяльності суспільства, держави, реалізації права на інформацію в таких основних галузях, як пошук, одержання, споживання інформації, її виробництво, переробка для формування інформаційних ресурсів; надання інформації, створення і застосування інформаційних систем, інформаційних технологій; створення механізмів захисту інформації від несанкціонованого доступу (інформаційна безпека). Окреслені напрями визначають склад, структурну схему законодавства України у відповідній сфері, що на сьогодні складають спеціальні закони, підзаконні акти (укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та ін.), окремі норми інших галузей законодавства.
Крім того, процес законотворення триває. Це дає правознавцям підстави говорити про існування в національній правовій системі окремої самостійної комплексної галузі — інформаційного законодавства.
Необхідно мати на увазі, що цивільне законодавство регулює майнові відносини, які зумовлені використанням товарно-грошової форми в суспільстві і пов’язані з ними особисті немайнові відносини.
Отже, предметом цивільно-правового регулювання є:
- майнові відносини, зумовлені використанням товарно-грошової форми в суспільстві;
- особисті немайнові відносини.
Майнові відносини, як відомо з теорії цивільного права, поділяються на три групи: відносини власності, відносини в галузі товарообігу і майново-організаційні. Саме перші дві групи регулюються цивільним правом. Особисті немайнові відносини виникають у зв’язку зі здійсненням особистих прав і поділяються на:
а) особисті немайнові відносини, пов’язані з майновими, що має відношення до розглядаємого об’єкту — інформаційних систем, бо маються на увазі особисті права авторів творів в галузі науки, літератури, наукових відкриттів і т. ін.;
б) особисті немайнові відносини, які виникають та існують незалежно від майнових, тобто не пов’язані з ними.
Таким чином, визначаючи предмет правового регулювання у сфері створення і використання програм, баз даних та інформаційних систем, слід говорити про суспільні відносини, що складаються у процесі діяльності суспільства, держави, реалізації права на інформацію в таких галузях, як пошук, одержання, використання інформації, виробництво, переробка для формування інформаційних ресурсів; надання інформації, створення і застосування інформаційних технологій. Тобто, за змістом предмет правового регулювання, створення і використання інформаційних систем збігається з загальноінформаційним. Цей висновок відповідає і місцю інформаційних систем в інформаційному законодавстві України.
Одною зі складних теоретичних і практичних проблем є проблема не тільки одночасного впливу права на весь об’єкт в цілому, але й проблема ефективного поєднання та синхронної дії норм, які відносяться до різних галузей права в регулюванні єдиного процесу інформаційної діяльності суспільства, співвідношення диференційованого та інтегрованого підходів в такому регулюванні.
Для нормативного правового масиву в інформаційній галузі характерним є велика степінь диференціації правового впливу, як породжує відсутність «стику» норм різних галузей права, а іноді їх протиріччя, що призводить до розриву між окремими ланками механізму правового регулювання, не забезпечує необхідного правонаступництва норм в його комплексному регулюванні.
Існує об’єктивна закономірність між предметом правового регулювання, методом і правовими засобами, які притаманні даному методу. Якщо ж будь-який вид діяльності, в даному випадку діяльність у галузі використання інформаційних систем, поєднує у собі елементи, характерні для різних видів суспільних відносин, тоді її правове регулювання повинно трансформувати в собі особливості цих видів відносин або їх окремих елементів. При цьому, одначе, повинні враховуватись існуючі об’єктивні закономірності в поєднанні та взаємозв’язку норм різних галузей права, що застосовуються в сукупності для регулювання всього обсягу суспільних відносин уданій галузі.
Реалізація на практиці названих принципів дозволить забезпечити рівновагу у використанні норм різних галузей права, зробить правове регулювання інтегрованим.
2. Законодавство про інформаційні відносини у сфері авторського права
Аналізуючи законодавство у сфері створення та використання інформаційних систем, не можна обминути проблеми, вирішення якої знаходиться у сфері авторського права.
Не всі результати творчої діяльності у сфері інформатики отримали належну правову охорону. Зокрема, інформаційні системи та їх різновиди не мають досі належної цивільно-правової охорони. У науковій літературі обговорюються питання охорони авторським правом багатьох нових видів творчої діяльності зі специфічними об’єктами, але до Проекту нового цивільного кодексу і у відповідні закони вони поки що не увійшли. Логічним результатом в зв’язку з цим є й те, що не вирішені питання про майнові права суб’єктів цих відносин, не врегульовані і відносини немайнового характеру. Тому вважається вірним доповнити перелік об’єктів інтелектуальної власності в Цивільному кодексі України і в Законі «Про авторське право і суміжні права», а також розробити самостійні статті або розділ, присвячені врегулюванню відносин, пов’язаних з творчістю при створенні інформаційних систем. Можливо, достатнім буде наявність в Кодексі тільки відправних норм з питання охорони цього об’єкту, а всі важливі положення розробити в спеціальному законі.
Як вже підкреслювалось, інформаційну систему можна віднести до творів в галузі науки, а саме до таких, які перераховані у ст. 5
Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 1994 року. Важливим завданням на сьогодні є необхідність забезпечення авторсько-правовою охороною інформаційної системи: збірники творів, збірники звичайних даних, включаючи бази даних, інші складові твори за умови, що вони є результатом творчої праці по добору, координації або упорядкуванню змісту без заподіяння шкоди охороні творів, що входять до них.
Попередньо проведені дослідження дають можливість з упевненістю вести розмову про виникнення нового об’єкта авторсько-правового регулювання, про відповідність його ознак правовим ознакам, що притаманні творам науки.
У зв’язку з цим, доцільно було б доповнити ст. 4 Закону терміном «інформаційна система» у такому тлумаченні: «Інформаційна система — сукупність інформаційних ресурсів і програмного забезпечення у формі, доступній для сприйняття машиною, функції якої забезпечуються інформаційними технологіями та інформаційними процесами.»
Зрозуміло, що поняття «інформаційна система» не поширюється на поняття «комп’ютерна програма» і «база даних», значення яких наведено в Законі.
Позитивним є те, що Законом охоплюється більшість об’єктів, про які велася розмова, говорячи про складові інформаційної системи. До творів, що охороняються, відносяться комп’ютерні програми, збірники звичайних даних, бази даних, операційні системи; а ст. 18 повністю присвячена питанню вільного відтворення програм. Без цих досліджень було б складно сьогодні вести мову про інформаційні системи.
Існує необхідність, можливо, дати визначення поняттям «інформаційні ресурси» і «програмне забезпечення», які існують в інших законодавчих актах, а також найбільш сучасному виду інформаційних систем — експертним системам.
Разом з тим, може виникнути необхідність ведення поняття спеціальної (і, особливо, експертної) системи.
З урахуванням ряду особливостей нового об’єкту авторсько-правового регулювання найбільш повно розкрити всі аспекти пропонується за допомогою спеціального закону про правову охорону інформаційних систем, включивши до нього такі розділи та положення:
- Загальні положення, до яких включити основні понятті: відносини, які регулюються законом і пов’язані зі створенням, правовою охороною та використанням інформаційних систем, надання інформаційній системі правової охорони як збірникам: об’єкт правової охорони; умови визнання авторського права; авторське право на інформаційні системи, як на збірники; строк дії авторського права; сфера дії даного закону;
- Виключні авторські права: авторство; особисті права; майнові права; передача майнових прав; майнові права на інформаційну систему, створену в порядку виконання службових обов’язків; право на реєстрацію;
- Використання інформаційних систем: використання інформаційних систем за договором з правоволодільцем; вільне відтворення; вільний перепродаж екземпляру інформаційної системи;
- Захист прав: порушення авторського права; захист прав на інформаційні системи; інші форми відповідальності.
Такий нормативний акт має розкрити суть практично всіх перерахованих положень, хоча для прийняття закону пропонуються додаткові дослідження.
Стосовно всіх ускладнюючих питань, про які йшлося у попередніх параграфах розділу, висновків, зроблених про можливість комплексного регулювання розглядуваного об’єкту за допомогою і авторського, і винахідницького права — на нинішньому етапі доцільно вести мову про авторсько-правову охорону з подальшим вивченням проблеми. Адже пункт 2 Закону «Про авторське право» вказує на те, що охорона авторським правом не поширюється на будь-які ідею, процедуру, метод, процес, концепцію, відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію, звичайні дані, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі тощо.
У даному переліку не наведені системи, і це не заважає говорити про системи (інформаційні та експертні зокрема) як про об’єкт і авторського і винахідницького права. Можна дивитися на ті ж інформаційні системи з погляду інформаційних технологій, в тому числі з використанням засобів обчислювальної техніки і зв’язку, що реалізують інформаційні процеси. І тоді це виявляється скоріше за об’єкт винахідництва, у випадку, якщо наявні всі ознаки — новизна або нове технічне рішення і т. ін.
Комплексне вирішення цього питання в майбутньому в межах нового інституту — єдине вірне рішення. І це далеко не останній об’єкт в інформатиці, проблеми і протиріччя якого можливо вирішити повноцінно, тільки ідучи шляхом комплексної охорони об’єктів інтелектуальної власності.
Слід зазначити, що твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної праці віднесені сьогодні до об’єктів права власності, тобто не лише результати творчої діяльності закріплені як об’єкти права інтелектуальної власності, а й сама ця діяльність. Отже, законодавець робить коло об’єктів права власності надзвичайно широким.
В результаті широкої дискусії були висловлені різні точки зору з цього приводу. Перша — породжена умовами, в яких автор визначається товароволодільцем, який відчужує за гроші свій твір, а право власності проголошується «природним правом людини». Друга базується на тому, що не заперечуючи практичної необхідності таких підходів, підкреслює, що навіть коли ми говоримо про ринкові відносини, немає достатніх обставин для спроб підкреслити абсолютний характер даних прав на нематеріальні об’єкти розумової праці, ототожнюючи їх з правом приватної власності на речі.
Однак, як вже підкреслювалось, найбільш прийнятною є позиція, яка стверджує, що результати творчої праці, які охороняються правом, мають свою специфіку і не можуть безпосередньо кваліфікуватися як звичайні об’єкти права власності, як це відбувається у випадку аналогічного права на тілесні продукти людської діяльності або природні об’єкти.