• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Інтелектуальна власність і компютерне авторське право

6.4. Основи методології вартісної оцінки інтелектуальної власності

Вважається, що в Україні відсутня офіційна методика вартісної оцінки прав на об’єкти інтелектуальної власності. Але практика такої оцінки значна, хоч багато хто вважає, що створити єдину методику взагалі неможливо, бо в ринкових умовах необхідно мати не розрахункову, а так звану «динамічну ціну».

Під динамічною ціною розуміється не сама вартість технології чи іншого об’єкту інтелектуальної власності, що передається, а її ринкова котировка і можливість конкуренції.

Вченими пропонуються наступні основні положення методології вартісної оцінки інтелектуальної власності, які підтримані рішенням Наукової Ради Укрірмаш від 22.12.1999р.

У дослідній та практичній діяльності Українського інституту ринкових відносин в машинобудуванні та війсьськово-промислового комплексу (AT «Укрірмаш») який визначено головною організацією за напрямком «Патентування, техніко-економічні дослідження, ринкові відносини та інтелектуальна власність в галузях промисловості Державного комітету промислової політики» нагромаджено певний досвід систематизації, аналізу і вдосконалення підходів, методів та прийомів економічної оцінки об’єктів інтелектуальної власності (ОІВ) та проведення на їх основі розрахунків.

Вважається, що методологія вартісної оцінки ОІВ охоплює визначення правочинності та документування права власності на ОІВ, встановлення критеріїв та підходів, вибір методу чи методів економічної оцінки, здійснення розрахунків та прийняття рішення стосовно «справедливої ціни» об’єкта.

Згідно чинного законодавства право власності на той чи інший ОІВ документується Договором між Замовником і Виконавцем (між Роботодавцем і Робітником); Патентом на винаходи, корисні моделі і промислові зразки; Свідоцтвом на знаки для товарів і послуг; Свідоцтвом про фірмове найменування; Свідоцтвом підприємства на раціоналізаторську пропозицію; Свідоцтвом на науковий твір; Програму для ЕОМ, базу даних, науково-технічну інформацію; Ліцензійним договором на переуступку прав; Балансом юридичної особи тощо.

Критеріями вартісної оцінки ОІВ можуть виступати: витрати на створення об’єкта, ціна придбання, балансова вартість, прибутковість, економічний ефект, ціна аналога, ринкова оцінка, капіталізація прибутку.

На підставі задокументованої правочинності ОІВ, встановлення суб’єктів права та визначення критеріїв оцінки з урахуванням негайного чи відкладного попиту здійснюється вибір підходу та методів проведення розрахунків вартісної оцінки та обґрунтування «справедливої ціни» об’єкта для здійснення тієї чи іншої операції його комерційного чи господарського використання.

Дослідженнями інституту виявлено 3 підходи у складі 14 методів вартісної оцінки ОІВ, використання яких залежить як від характеру та призначення об’єкта, так і від виду операцій його обігу.

Перший підхід — витратний, включає 5 методів: метод фактичних витрат; метод планових витрат (кошторису); метод вартості заміщення, метод відновлюваної вартості; метод коефіцієнтів.

Другий підхід — ринковий, включає 3 методи: метод порівняльних продаж; метод ринку інтелектуальної власності; метод експертних оцінок.

Третій підхід — доходний (фінансовий), включає 6 методів: метол комерційної значності; метод прибутку; метод економічного ефекту; метод капіталізації доходу; метод дисконтування; метод роялті.

Алгоритм методології вартісної оцінки ОІВ в систематизованому викладі підходів та методів наступний.

1. Витратний підхід

Згідно витратного підходу вартість ОІВ може бути оцінена за сумою витрат на створення, відтворення чи заміну об’єкта інтелектуальної власності з урахуванням матеріального та морального зносу.

1.1. Метод фактичних витрат

Метод базується на наслідках інвентаризації ОІВ та їх відображення в рядках 20, 21, 22 балансу підприємства, тобто на залишкову вартість, знос та первісну вартість ОІВ, як складової частини нематеріальних активів. У цьому випадку ціна ОІВ визначається за формулою:

Цо= Зі • (100-У ):100,

де Цо — фактична (балансова) ціна ОІВ;

Зі — сума врітрат на створення та включення ОІВ в обіг на підставі даних інвентаризації;

У — відсотки зносу ОІВ.

1.2. Метод планових витрат

Метод планових витрат ґрунтується на визначенні кошторисної вартості ОІВ при проектуванні та погодженні протоколу договірної ціни на виконання наукових, конструкторських, технологічних чи проектних робіт на підставі формули:

Цо = (Зо +3с+3м+3е+3в+3у+3к+3і+3н) * (1+Р) + Пдв,

де: Цо — договірна ціна об’єкта;

30 — витрати на оплату праці;

Зс — витрати з відрахувань на соціальні заходи;

Зм — витрати на матеріали;

Зе — витрати на енергоресурси;

Зв — витрати на службові відрядження;

Зу — витрати на придбання спецустаткування для НДДКР;

Зк — витрати на оплату організацій-контрагенів;

31 — інші прямі витрати;

Зн — накладні витрати;

Р — плановий рівень рентабельності;

Пдв — податок на додану вартість.

1.3. Метод вартості заміщення

При оцінці ОІВ цим методом використовується принцип заміщення, який передбачає, що максимальна вартість ОІВ визначається мінімальною ціною, яку необхідно було б заплатити при купівлі ОІВ аналогічної споживчої вартості. Ця вартість називається вартістю нового ОІВ, еквівалентного за функціональними можливостями і варіантами використання, але не обов’язково аналогічного за зовнішнім виглядом та компонентами. У цьому випадку використовується вираз:

Цо = Ца • Кі,

де: Ца — ціна аналога, яку необхідно заплатити при купівлі ОІВ аналогічної споживчій вартості.

Кі — коефіцієнт ідентичності

1.4. Метод відновлюваної вартості

Відновлювана вартість ОІВ визначається як сума затрат, необхідних для створення нової точної копії ОІВ, який оцінюється. Ці затрати мають бути основані на сучасній зарплаті, нарахуваннях, цінах на сировину, матеріали, енергію, комплектуючі, інші затрати та рентабельність цих затрат. Розрахунки здійснюються за формулою методу планових витрат (6.43).

1.5. Метод коефіцієнтів

Метод коефіцієнтів використовується у випадках відсутності можливостей розрахунку у вартості ОІВ іншими методами. Застосування методу коефіцієнтів ґрунтується на використанні оціночних коефіцієнтів визначення значущості ОІВ згідно Методичних рекомендацій по визначенню переліку і технічної значності винаходів і промислових зразків в об’єктах продажу ліцензій (Регламент Госкомизоб- ретений СССР от 04.12.85г.), при його потенційному введені у господарський обіг. Розрахунки здійснюються за формулою:

Цо = КІ • К2• КЗ • 20 Нм • І, (6.45)

де : КІ — коефіцієнт досягнутого позитивного ефекту;

К2 — коефіцієнт складності рішення технічного завдання;

КЗ — коефіцієнт суттєвих відмінностей;

Нм — установлений неоподаткований мінімум зарплати;

І — індекс інфляції.

Неоподаткована заробітна плата визначається діючим законодавством.

Коефіцієнт досягнутого позитивного ефекту визначається експертним шляхом за таблицею 1.

№ п/п	Досягнутий позитивний ефект	Величина КІ
1.	Поліпшення другорядних технічних характеристик, які не є визначальними для конкретної продукції	1.0
2.	Поліпшення основних технічних характеристик, які є визначальними для продукції (процесу, організаційної форми)	2.0
3.	Досягнення якісно нових основних технічних характеристик продукції (процесу, організаційної форми)	3.0
4.	Отримання нової продукції (процесу, організаційної форми), яка має більш високі основні технічні характеристики серед аналогічних відомих видів	4.0
5.	Отримання нової продукції (процесу, організаційної форми), яка вперше освоюється в народному господарстві і має якісно нові технологічні характеристики	5.0

Коефіцієнт складності рішення технічного завдання визначається експертами за таблицею 2.

№ п/п	Складність вирішення технічного завдання	Величина К2
1.	Конструкція однієї простої деталі, зміна одного параметру простого процесу, однієї операції процес). одного інгредієнту рецептури і т.ін.	1.0
2	Конструкція складної або збірної деталі, конструкція не основного вузла, механізму, зміна двох або більше неосновних параметрів, нескладних процесів, зміна двох і більше неосновних операцій технологічних процесів, зміна двох і більше неосновних інгредієнтів рецептури і т.ін.	1.5
3.	Конструкція одного основного вузла або декількох неосновних вузлів машин, механізмів, частина (неосновних) процесів, частина (неосновна) рецептура і т.ін.	2.0
4.	Конструкція декількох основних вузлів, основні процеси технології, частина (основна) рецептури і т.ін.	2.5
5.	Конструкція машини, приладу, верстата, апарата, споруди, технологічні процеси, рецептура і т.ін.	3.5
6.	Конструкція машини, верстата, приладу, апарата, споруди за складною кінематикою, прикладами контролю, з радіоелектронною схемою, конструкція силових машин, двигунів, агрегатів, комплексні технологічні процеси, складна рецептура і т.ін.	4.5
7.	Конструкція машини, апарата, верстата, споруди зі складною системою контролю автоматичних поточних ліній із нових видів обладнання, системи управління та регулювання, складні комплексні технологічні процеси, рецептура основної складності і т.ін.	5.5
8.	Конструкція, технологічні процесі! і рецептура особливої складності, які відносяться головним чином до нових розділів науки і техніки	6.25

Коефіцієнт суттєвих відмінностей визначається експертами за таблицею 3.

№ п/п	Суттєві відмінності	Величина КЗ
1.	Винахід, який заключається в застосуванні відомих засобів, в тому числі на застосування, коли формула винаходу розпочинається словами «застосування»	1.25
	Винахід, який заключається в новій сукупності відомих технічних рішень, що створюють новий позитивний ефект, тобто відмінна частина формули винаходу містить вказівку на нові зв´язки між відомими елементами, іншу послідовність операції чи інший процентний склад інгредієнтів порівняно 3 прототипом	15
	Винахід, який має прототип, що збігається з новим рішенням по більшості основних ознак	2.0
4.	Винахід, який має прототип, що збігається з новим рішенням по половині основних ознак	25
5.	Винахід, який має прототип, що збігається з основним рішенням по меншості основних ознак	3.0
6.	Винахід, що характеризується сукупністю суттєвих відмінностей, який не має прототипу, тобто коли винахід вирішує нове завдання або відоме завдання принципово іншим шляхом	4.0

2. Ринковий підхід

Ринковий підхід в оцінці ОІВ застосовується лише для окремих прав на об’єкти інтелектуальної власності, оскільки він передбачає наявність у покупця вибору ОІВ з числа інших, які виконують ту саму функцію, але влаштовує покупця за комплексом якісних показників, які включають функціональні властивості, задовільну вартість, великі строки служби, ступінь захисту, унікальність тощо. Продавець також повинен мати можливість вибору найбільш привабливих для нього покупців з тим, щоб серед них надати перевагу тому, хто більше заплатить і тому, з ким можливе перспективне співробітництво. Це в основному, тиражування і реалізація програмних засобів, високоякісної аудіо- і відеопродукції та деякі інші.

2.1. Метод порівняльних продаж

Суть методу заключається в пошуку відомостей про ринкову вартість ОІВ, які можуть бути порівняні з пропонованим за призначенням та корисністю. Після цього вноситься поправка на їх відмінності і визначається вартість ОІВ за формулою :

Цо = Кі • Ца, (6.46)

де: Ца — ціна аналога;

Кі — коефіцієнт ідентичності ОІВ аналогу.

Основними умовами застосування методу порівняльних продаж є :

• наявність відомостей про факти продажу ОІВ подібного призначення та корисності;
• доступність і достовірність інформації про ціни та умови контрактивів з подібними ОІВ;
• наявність експертів по оцінці впливу відрізняючих ознак між ОІВ і його проданим аналогом на їх вартість для визначення величини Кі.

2.2. Метод ринку інтелектуальної власності

Цей метод може використовуватись при наявності інформації про контракти з подібними ОІВ або при наявності відомостей про ставки роялті в цій галузі. Суть цього методу полягає у висуненні припущення про те, що ОІВ, який використовується на підприємстві, йому не належить. Тоді частина виручки, яку підприємство повинне було б сплатити у вигляді винагороди власникам ОІВ, в дійсності залишає у себе, оскільки даний ОІВ належить цьому підприємству,

і вважається його додатковим прибутком, що створений цим об’єктом. Вартість грошових коштів, сформованих на основі цього прибутку, утворюють ринкову вартість ОІВ, якого оцінюють. Отже розрахунки можуть бути здійснені за формулою методу прибутку.

2.3. Метод експертних оцінок

Зводиться до визначення погодженої оцінки ОІВ експертами на базі набутого досвіду та проведених розрахунків з установленням так званої «справедливої вартості».

При цьому робочою формулою для узагальнення думок експертів може бути:

Цо = (ЦІ + Ц2 + Ці) : Н, (6.47)

де: ЦІ, Ц2, Ці — відповідні експертні оцінки вартості ОІВ учасниками експертизи;

Н — кількість учасників експертизи.

3. Доходний (фінансовий) підхід

Найбільшого поширення в оцінці вартості ОІВ набула група методів доходного (фінансового ) підходу. Розрахунки за методами цього підходу основуються на установленні причинного зв’язку між функціональними (фізичними, техніко-економічними, екологічними тощо) властивостями ОІВ, котрий використовується у конкретній технології, речовині, знарядді тощо, та майбутніми доходами в ці використання даного ОІВ в господарському обігу. Основна передумова використання цього підходу полягає в тому, що економічна цінність конкретного ОІВ на теперішній момент обумовлена очікуванням отримання від цього об’єкта доходів у майбутньому.

3.1. Метод комерційної значущості

Полягає у визначенні нижньої і верхньої межі ціни об’єкта та обґрунтування в цих межах ціни продажу.

Мінімальна ринкова ціна ОІВ визначається за формулою :

Циііп = Зп + Ен • КІ, (6.48)

де: Зп — поточні затрати на створення та доведення до робочого стану ОІВ;

Ен — нормативна ставка дисконту (відповідно до чинного законодавства;

Ен = 0,12;

Кі — одноразові витрати (капіталовкладення) в Інвестиційний проект, пов’язаний з даним ОІВ.

Максимальна ринкова ціна ОІВ визначається за формулою :

Цтах = (Зп + Ен • КІ) + Пі, (6.49)

де: Пі — прибуток від використання ОІВ.

3.2. Метод прибутку

Очікуваний прибуток від господарського використання ОІВ розраховується за формулою:

По = Цр • В • (С-О) • Н • Кі (6.50)

де: Цр -— ціна реалізації одиниці продукції з використанням ОІВ,

В — середньорічний обсяг випуску продукції;

С — період дії ліцензійного договору;

О — період освоєння ліцензій;

Н — норма прибутку;

Кі — коефіцієнт, який враховує питому вагу ОІВ в прибутку від реалізації ОІВ.

3.3. Метод економічного ефекту

Очікуваний економічний ефект (Ео) від господарського використання нових технологій, засобів механізації та автоматизації об’єктами інтелектуальної власності розраховується за формулою:

Ео = ((Сб — Сн) — Ен (Кн — Кб)) • В

де: Сб — собівартість виробництва продукції без об’єкту інтелектуальної власності;

Сн — собівартість виробництва продукції з об’єктом інтелектуальної власності;

Кб — капіталовкладення у виробництво продукції без об’єкта інтелектуальної власності;

Кн — капіталовкладення у виробництво продукції з об’єктом інтелектуальної власності;

В — плановий обсяг продаж продукції в г-тому році.

3.4. Метод капіталізації доходу (прибутку)

Під капіталізацією звичайно розуміють процес переведення доходів від використання якогось майна в його вартість. Розрізняють метод прямої капіталізації і метод капіталізації за нормою віддачі.

3.5. Метод дисконтування

В основу методу дисконтування покладено один з основних фінансових законів, який формулюється так: сьогоднішня грошове одиниця коштує більше, ніж завтрашня. Співвідношення між поточною і майбутньою вартістю ОІВ описується формулою наростання скидки в майбутніх грошових потоках за методом складних відсотків. У цьому випадку, по-перше, оцінюються майбутні грошові потоки; по-друге, визначається ставка дисконтування; по-третє, розраховується сумарно вартість майбутніх грошових потоків. У цьому методі також використовується і другий закон фінансів, який визначає: безризикова грошова одиниця коштує дорожче, ніж ризикова. Тому ставка дисконтування на безризикові вкладення капіталу мінімальна, а на високоризикові — максимальна.

Життєвий цикл ОІВ розбивається на 2 періоди: прогнозний (приблизно 3-10 років) і післяпрогнозний, що іде в незкінченність. Якість доходів з урахуванням факторів ризику характеризується нормою дисконтування, яка визначається на основі аналізу бізнесу. Вартість ОІВ визначається як сума поточних вартостей грошових потоків прогнозного і післяпрогнозного періодів.

3.5. Метод роялті

3.5.1. Використання методів роялті

Метод роялті є основним методом оцінки вартості ліцензійних договорів на відчуження ОІВ, впровадження яких супроводжується отриманням економічного ефекту у вигляді доходу (прибутку). При цьому він стає майже виключним при укладанні договорів з довгими термінами дії.

3.5.2. Вибір бази роялті

В якості бази роялті використовуються: економічний ефект, прибуток (доходу) від використання винаходу, обсяг продукції, що реалізується, вартість основної перероблюваної сировини тощо.

Економічний ефект розраховується на основі оцінки параметрів майбутнього виробництва, серед яких: поточні витрати (собівартість), прибуток (доход), ліцензіата від використання ОІВ.

Найбільш зручною базою роялті є вартість або кількість продукції, що реалізується, яка виготовляється по ліцензії, що практично виключає ризик для ліцензіара, пов’язаний з коливанням цін чи підвищенням собівартості продукції.

3.5.3. Визначення ставок роялті

Після визначення бази партнери переговорів по ліцензійному контракту переходять до визначення ставок роялті. Спочатку установлюють діапазон можливих ставок роялті, а потім погоджують їх остаточні розміри. Діапазон можливих ставок визначається величиною ставки нижньої та верхньої межі.

Ставка нижньої межі, тобто мінімальна ставка, на яку може погодитись ліцензіар, визначається як похідна від найменшої суми платежів за ліцензію. Вона як мінімум повинна відшкодувати затрати Ліцензіара на створення, підготовку та передачу об’єкта ліцензії Ліцензіату у споживчому вигляді.

Ставка верхньої межі, тобто максимальна ставка, на яку погодиться Ліцензіат, визначається за найкращим із альтернативних варіантів рішення, яке він може вибрати замість придбання ліцензії (проведення власних НДДКР, придбання за ліцензією альтернативної технології, перехід на випуск іншої продукції, придбання готових виробів, тощо) з урахуванням фактору часу.

У світовій практиці ліцензійної торгівлі ціна ліцензії визначається як доля (роялті) потенційного додаткового прибутку, і сягає 10-30 % цього додаткового прибутку. Якщо розмір роялті в означених межах вибраний правильно, то він повинен збігатися з відсотком роялті, визначеним за формулою:

Р = ((10 + 30%): 100) • (П/Ц • 100),

де: Р — розмір роялті; П — очікуваний додатковий прибуток Ліцензіата на одиницю продукції; Ц — світова ціна одиниця ліцензійної продукції.

Визначення ставок роялті достатньо складна праця, і тому партнери можуть використати набутий у світовій практиці досвід щодо стандартних (галузевих) ставок роялті чи ставок роялті по аналогах, за раніше укладеними контрактами.

Значні капіталовкладення, великий ризик в освоєнні ліцензії дають право Ліцензіату на отримання більшої частки від прибутку, отриманої з використанням об’єкту ліцензії. За кордоном доля Ліцензіара коливається в межах від 10 до 50 відсотків. Справедливою вважається розмір в межах 10-35%. Визнавши справедливу межу, сторони визначають погоджену ставку роялті у відсотках чи твердій ставці виходячи з погодженої бази роялті.

3.5.4. Визначення ціни ліцензії методом роялті

На основі розрахунків вартісної оцінки ОІВ установлюється його Договірна ціна. Така ціна погоджується зацікавленими юридичними та фізичними особами на основі розрахунків двома-трьома методами з урахуванням їх ризиків щодо комерційного чи господарського використання об’єктів.