Інформаційно-аналітична діяльність

8.7. Поліфункціональність інформаційної культури, її функції

Значимість культури як суспільно-історичного явища зумовлює її поліфункціональність

Серед її функцій виділяються пізнавальна, інформативна, комунікативна, регулятивна, аксіологічна, а також виховна.

Важливе місце серед них належить пізнавальній. В чому вона виражається? По-перше, у фіксації в кожну конкретну історичну епоху результатів пізнання навколишнього світу. При цьому подається цілісна картина світу, поєднуються результати наукового, ціннісного та художнього його відображення V відповідності з рівнем духовної культури ми судимо про рівень пізнання світу в ту чи іншу епоху, а отже, про ступінь панування людини над стихійними сипами природи і суспільства.

По-друге, культура — це самосвідомість соціальних груп населення, націй, класів, суспільства в цілому. Завдяки культурі соціальні спільнота пізнають самі себе, свої суспільні потреби та інтереси, свої особливості й місце у світовій історії, формують своє ставлення до інших суспільних систем.

З пізнавальною функцією культури тісно пов´язана її інформативна функція. Вона настільки важлива, що деякі вчені вважають її основною, а іноді навіть зводять культуру до інформації. Це питання проблематичне, хоча слід визнати, що без вивчення цієї функції неможливе розуміння сутності культури.

Інформаційна функція культури дозволяє людям здійснювати обмін знаннями, навичками, вміннями, здібностями, інакше кажучи, своїми сутнісними силами, які нерівні як в середині одного покоління, так і між поколіннями. Відомий англійський драматург Бернард Шоу дотепно зауважив: "Якщо у вас яблуко і в мене яблуко, і ми обміняємось ними, то в кожного запишається по яблуку’. Але якщо в кожного з нас по одній ідеї, і ми передаємо їх одне одному, то ситуація змінюється. Кожен одразу стає багатшим, а саме — володарем двох ідей".

Інформаційна функція культури може виявлятись через спілкування людей, в їх практичній взаємодії, перш за все — в спільній трудовій діяльності. Тому інформаційна функція нерозривно пов´язана з комунікативною. Спілкування за своїм характером буває безпосереднім і опосередкованим. Безпосереднє спілкування — це пряме засвоєння надбань культури. Воно доповнюється непрямим, опосередкованим — коли реалізується через засвоєння культурної спадщини.

Культура уможливлює не тільки спілкування людей, але й регулювання їх взаємовідносин і діяльності. Регулятивна функція культури реалізується з допомогою певних норм, засвоєння яких необхідне кожному для успішної адаптації в суспільстві. Нормативна функція культури включає надзвичайно широке коло вимог, які пред´являються до духовного світу людини, її знань, світогляду, моральних якостей тощо.

Нормативна сторона культури яскраво виявляється у звичаях та обрядах. Звичаї — це історично сформовані способи поведінки, що мають вигляд доцільних дій. які здійснюються людьми тієї або іншої спільноти в силу трудової діяльності, під впливом громадської думки, задля відтворення зразка. Звичаї передаються з покоління в покоління Набравши форми певного стереотипу поведінки, звичай регулює діяльність людей.

Закріплюючись із плином часу, звичаї переростають в культурні традиції. В основі кожної традиції лежить досвід того соціального колективу, який ним володіє і постійно його відтворює. Провідне значення у функціонуванні будь-якої традиції має діалектика усталеного і мінливого в ній. Відбувається безперервний процес зміни традицій, відмирання консервативних і виникнення прогресивних, що відповідають потребам та інтересам суспільства. У сфері побуту, праці і міжособових відносин культура робить істотний вплив на поведінку людей, регулює їх вчинки, обумовлює вибір тих чи інших матеріальних і духовних цінностей. Регулятивна функція культури підтримується такими нормативними системами, як мораль і право.

Культурі притаманна аксіологічна (оціночна) функція. Вона виражає якісний стан культури. Культура як система цінностей формує в людини певні ціннісні орієнтири й потреби. Людина, сприймаючи ту чи іншу річ або явище, дає їм позитивну або негативну оцінку. У відповідності зі ставленням людини до культури часто судять про рівень інтелігентності особи. У динамічному процесі функціонування культури відбувається формування духовного обличчя людини, її світогляду, політичних, правових, моральних, художніх, релігійних поглядів, виробляються певні ціннісні орієнтації, моральні установки, культурні смаки, формується багатогранний духовний світ людини.

Особливе місце належить виховній функції. Культура не лише пристосовує людину до певного природного та соціального середовища, сприяє її соціалізації. Вона ще й виступає універсальним фактором саморозвитку людини, людства. Кожного конкретного індивіда або людську спільність правомірно розглядати як продукт власної культурної творчості. Остання полягає у невпинному процесі розвитку й задоволення матеріальних і духовних потреб, різноманітних людських здібностей, продукуванні та здійсненні найзаповітніших мрій і бажань, висуванні перед собою і досягненні певних життєвих цілей, програм. Тому кожний новий етап у культурному поступові можна справедливо вважати новим кроком в напрямку розширення горизонтів людської свободи.

Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу особи — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінних, вольових. Світогляд забезпечує органічну єдність елементів свідомості через сприйняття й розуміння світу не в координатах фізичного простору й часу, а в соціокультурному вимірі. Слід відзначити також, що й світоглядне мислення, і світоглядне уявлення в історичному плані черпають свій зміст у міфології, згодом у релігії, й нарешті, у науковому пізнанні, тобто в тих формах суспільної свідомості, що складають зміст культури. Основним напрямком культурного впливу на людину є формування світогляду, через який вона включається в різні сфери соціокультурної регуляції.

Як вид, інформаційна культура складається із сукупності багатьох систем.

  1. Система знань і інтересів особистості утворює кругозір, який формується на основі інформаційного знання. Кругозір, ерудиція особистості розвиваються в процесі пізнавальної діяльності і знаходять вираз у пізнавальній активності.
  2. Система переконань утворює світоглядний рівень культури особистості, який формується через інтереси, життєві переваги і ціннісні орієнтації в процесі аксиологічної діяльності, рефлексії, формування самосвідомості Переконання реалізуються у світоглядній активності, яка слугує ідейною основою всіх форм активності.
  3. Система вмінь і розвинених на їх основі здібностей утворює рівень практичної діяльності, який формується на основі соціальних потреб і настанов u процесі накопичення і реалізації досвіду.
  4. Система індивідуальних норм поведінки і засвоєння методів діяльності утворює рівень регуляції свідомої поведінки особистості, який формується на баті культурних зразків і принципів поведінки через різні форми спілкування і самовиховання.
  5. Система соціальних почуттів утворює рівень емоціональної культури, що формується як переживань процесів діяльності і поведінки особистості і реалізується в емоціональній активності.

Сучасні вчені відзначають поліфункціональність загальної культури, тобто множинність ролей, які вона відіграє, серед яких можна встановити наявність як корисних (з погляду підвищення рівня пристосовування індивіда або суспільства до середовища), так і шкідливих, перешкоджаючих пристосовуванню, як явних, так і латентних (прихованих). Все це визначає складність культурологічного аналізу і суб´єктивність оцінок, що даються явищам культури.

У загальному змісті культура може:

- продукувати і накопичувати духовні цінності;

- регламентувати і регулювати;

- бути змістоутворювального (участь культури у визначенні людиною і соціумом значення життя);

- комунікаційною (через цінності, прийняті суспільством, норми поведінки та інші елементи культури забезпечується взаєморозуміння членів суспільства та їх взаємодія);

- бути носієм суспільної пам´яті (інтелектуальний капітал), зберігати і накопичувати досвід людства.

Якнайбільш повно інформаційну культуру характеризують такі її риси.

  1. Охоронність. Культура служить своєрідним бар´єром для проникнення небажаних тенденцій і негативних цінностей, характерних для зовнішнього середовища. Таким чином, вона нейтралізує дію негативних зовнішніх чинників щодо захисту розвитку всієї системи знань та інтелектуального потенціалу.
  2. Інтегрованість. Щепивши певну систему цінностей, синтезуючу інтереси всіх шарів суспільства, інформаційна культура створює відчуття ідентичності в індивідуумів і груп — її учасників.
  3. Регулювання. Інформаційна культура включає неформальні, неписані правила, які указують на те, як люди повинні поводитися в процесі роботи. Ці правила визначають звичні способи дій у суспільстві: послідовність здійснення робіт, характер робочих контактів, форми обміну інформацією і т.д. Таким чином задається однозначність і впорядкованість основних господарських актів.
  4. Адаптивність. Наявність інформаційної культури полегшує взаємне пристосування працівників та організації.
  5. Освітність і розвиток. Культура завжди пов´язана з освітнім, виховним ефектом.

Результатом є збільшення «людського капіталу», тобто приріст знань і навичок.

6. Об’єднювальність. Здійснює формування і використання наукового, культурного і освітнього потенціалу світового співтовариства.

В Україні з переходом до ринкових відносин, розширенням діяльності за межами країни, інформатизацією всіх сфер життя спостерігається стрімке зростання попиту на різноманітну інформацію. Також підвищуються вимоги до змісту і форм її надання, що значно підвищує роль підприємств, які працюють на інформаційних ринках або в рамках своєї основної діяльності виробляють і споживають значні масиви інформації. При цьому має місце недостатня зрілість ринкових структур і сповільненість їхнього розвитку, що обумовлює неготовність багатьох господарській об´єктів до сприйняття інформаційних систем як складового ринкового механізму, недооцінку ролі і значення інформації і відсутність культури роботи з нею.

Інформаційна культура повинна сприяти формуванню й активізації професійних знань, методологічного мислення, що сприяють успіху в управлінській діяльності.

У новому баченні інформаційного суспільства необхідне формування стандартів інформаційної культури. Це елементи правової, економічної та управлінської підтримки забезпечення. Розвиток їх має підтримуватися, у першу чергу, державою в єднанні зі світовим науковим співтовариством.