Інформаційно-аналітична діяльність
4.2. Оціночна діяльність і прогнозування в інформаційно-аналітичному процесі
Невід´ємною складовою будь-якого інформаційно-аналітичного процесу, як уже зазначалось, є побудова гіпотези. Гіпотези, як правило бувають представлені у формі різноманітних оцінок імовірних сценаріїв подій.
Оцінки ці можуть носити ретроспективний, поточний або перспективний характер. Причому різниця в методиці між оцінками імовірних альтернативних сценаріїв поточних і перспективних подій зменшується зі скороченням періоду упередження прогнозування, тобто відрізку часу, на який розробляється прогноз.
У такому контексті прогноз являє собою науково обґрунтоване судження про можливі стани об´єкта в майбутньому або про альтернативні шляхи і терміни їхнього здійснення.
Коли цей об´єкт розглядається одночасно з прогнозним фоном, то в цьому випадку його називають об´єктом прогнозування і говорять про прогнози об´єкта прогнозування і прогнози прогнозного фону цього об´єкта. А прогнозний фон — це сукупність зовнішніх щодо об´єкта прогнозування умов, важливих для розв’язання завдання прогнозування.
Розробка певним суб´єктом імовірних сценаріїв подій як альтернативних для ретроспективи і сучасного етапу, так і перспективного періоду (тобто прогнозування) здійснюється з метою вироблення найкращих варіантів поведінки цього суб´єкта. А оскільки всі перелічені сценарії мають імовірнісний характер, то схематично узагальнений підхід до їхньої побудови можна описати формулою "якщо ... то ...", тобто якщо складатимуться умови ті, то, як наслідок, можна очікувати на реалізацію сценарію уі, а якщо складатимуться умови х2, то в результаті найімовірнішою буде ситуація у2. Головна перевага такої схеми прогнозу (оцінки) полягає в тому, що її кінцевим результатом виступає не стільки перелік якихось конкретних кількісних показників, які описують стан відповідного об´єкта, скільки система ймовірних причинно-наслідкових зв´язків і, що особливо важливо, ймовірні сценарії поведінки певних суб´єктів.
Саме з цих позицій треба підходити до питання про доцільність застосування в певній ситуації відповідного тішу прогнозу. Останні поділяються на пошукові та нормативні. Пошуковий прогноз — це визначення можливих станів явища в майбутньому. Тобто умовне продовження в майбутньому тенденцій розвитку явища, яке вивчається в минулому і теперішньому часі абстрагуючись від можливих рішень, дії на основі яких можуть радикально змінити тенденції, викликати в деяких випадках самоутвердження або самознищення прогнозу. Такий прогноз відповідає на запитання: що, швидше за все станеться при умові збереження існуючих тенденцій?
Нормативний прогноз — це визначення шляхів і строків досягнення можливих станів явища що приймаються в якості мети. Мається на увазі прогнозування досягнення бажаних станів на основі наперед заданих норм, ідеалів, стимулів, цілей. Такий прогноз відповідає на запитання: якими шляхами досягти бажаного? Пошуковий прогноз будується на визначеній шкалі (полі, спектрі) можливостей, на якій потім встановлюється ступінь імовірності прогнозованого явища. При нормативному прогнозуванні відбувається такий самий розподіл ймовірностей, але вже у зворотному порядку: від заданого стану до тенденцій, які спостерігаються. Це стохастичний (імовірнісний) опис можливих альтернативних шляхів досягнення цих норм.
За періодом упередження — проміжком часу, на який розраховано прогноз, — розрізняють оперативні (поточні), коротко-, середньо-, довго- та далекотермінові (наддовготермінові) прогнози[5, с.143].
Оперативний, як правило, розрахований на перспективу, протягом якої не очікується істотних змін об´єкта дослідження — ані кількісних, ані якісних.
Короткотерміновий — на перспективу тільки кількісних змін, довготерміновий
— не тільки кількісних, але головним чином, якісних.
Середньотерміновий охоплює перспективу між коротко- та довготерміновим із перевагою кількісних змін над якісними, далекотерміновий (наддовготерміновий)
— перспективу, коли очікуються настільки значні якісні зміни, що говорити можна, власне тільки про найзагальніші перспективи розвитку природи та суспільства.
Часова градація прогнозів є відносною і залежить від характеру та мети даного прогнозу. У деяких науково-технічних прогнозах період упередження навіть довготермінових прогнозів може вимірюватися днями, а в геології чи космології — мільйонами років.
У соціально-економічних прогнозах, відповідно до характеру та темпів розвитку прогнозованих явищ, емпірично встановлений такий часовий масштаб: оперативні прогнози — до одною місяця, короткотермінові — до одного року, середньотермінові — на кілька (зазвичай до п´яти) років, довготермінові — на період понад п´ять і приблизно до п´ятнадцяти — двадцяти років, далекотермінові
— за межами довготермінових.
Однак і тут є відмінності, пов´язані з особливостями окремих галузей соціально-економічного прогнозування. Так у сфері політики діапазон між коротко- та довготерміновістю звужується до меж найближчого десятиріччя, у міському будівництві — розтягується на кілька десятиліть, в економіці — пристосовується до діапазонів протікання мікро- та макроекономічних процесів.
За ступенем формалізації всі методи прогнозування діляться на інтуїтивні та формалізовані.
Інтуїтивне прогнозування застосовується, коли об´єкт прогнозування або надто простий, або настільки складний, що аналітично врахувати вплив багатьох факторів практично неможливо. У таких випадках вдаються до опитування експертів. Отримані індивідуальні та колективні експертні оцінки використовують як кінцеві прогнози чи як вихідні дані у комплексних системах прогнозування.
При виборі методів прогнозування важливим показником є глибина упередження прогнозу. При цьому необхідно не тільки знати абсолютну величину цього показника, а й віднести його до тривалості еволюційного циклу розвитку об´єкта прогнозування.