Інформаційно-аналітична діяльність

2.9. Концепція Нового міжнародного інформаційного і комунікаційного порядку

Поняття «новий міжнародний інформаційний і комунікативний порядок» з’явилося в березні 1969 р. в Тунісі, де Рух неприєднання проводив симпозіум з інформації. Формулюванням було підтверджено на зустрічі країн неприєдання в Коломбо в серпні 1976 р.

Рух за новий порядок сформувався і набрав ваги в умовах підтримки двох міжурядових угруповань - Руху неприєднання і ЮНЕСКО.

Однією з перших маніфестацій НІМКП було прийняття ЮНЕСКО в листопаді 1978р. Декларації основних принципів щодо внеску мас-медіа в зміцнення миру і міджнародного взаєморозуміння, підтримки прав людини і запобіганння расизму і війни. У 1980 р. важливість цієї декларації ЮНЕСКО була підтверджена важливим документом - публікацією доповіді, очолюваної видатним політиком Шоном Макбрайдом. Одним з найважливіших аспектів “Доповіді Макбрайда" було засвідчення транснаціонального контролю над міжнародною комунікацією. Сутність пропозицій, викладених комісією МакБрайда, була підтримана Белградською резолюцією, схваленою XXXII сесією Генеральної конференції ЮНЕСКО у жовтні 1980 р.

Одинадцять принципів НМІКП:

- усунення незбалансованостей та нерівностей , що характеризують сучасну ситуацію;

- усунення негативних наслідків діяльності окремих монополій;

- усунення внутрішніх та зовнішніх перешкод, що заважають вільному потоку і ширшому розповсюдженню інформації та ідей;

- Плюралізм джерел та каналів інформації;

- свобода преси та інформації;

- свобода для журналістів;

- надання можливості країнам, що розвиваються, поліпшувати їхню ситуацію, у плані створення власної інфраструктури і роблячи їхні інформаційні та комунікаційні медіа реальним потребам та сподіванням;

- широка допомога розвинених держав країнам, що розвиваються, у досягненні цієї мети;

- повага до культурної ідентичності всіх народів кожної країни інформувати народи всього світу про свої інтереси, надії та соц. і культурні запити,

- повага до права всіх народів брати участь у міжнародному обміні інформацією на основі рівності та справедливості;

- повага до права спільнот, соцгруп мати доступ до інформаційних джерел і брати участь у комунікаційних потоках[15].

Концепція НМІКП реалізується у прийнятій ЮНЕСКО Міжнародній програмі для розвитку комунікацій (МПРК). Міжнародна стратегія “Комунікація на службі людства” заснована на принципах свободи інформації і міжнародного співробітництва. Вона підкреслює необхідність транскордонного обміну інформації на міжнародному та національному рівнях. В ній ЮНЕСКО засвідчує, що свобода інформації є одним з основних прав людини, а право висловлювати свої переконання є основоположним для побудови демократичного суспільства. Для забезпечення вільного і рівноправного обміну інформацією потрібна рівноправна участь у міжнародному інформаційному просторі та міжнародних інформаційних потоках.

У відповідь на прийняття НМІКП США і Велика Британія у 1985 р. вийшли з ЮНЕСКО, але Велика Британія з приходом до влади ліберального руху поновила своє членство в організації.

Нові фінансові, економічні і політичні умови відчутно позначилися на діяльності ЮНЕСКО в галузі комунікації. Одним з останніх заходів НМІКП, спонсором якого була ЮНЕСКО і ООН, стало проведення другого круглого столу з питань нового інформаційного порядку в Копенгагені в квітні 1986 р. На цьому зібранні основною проблемою був перегляд незбалансованості в секторі комунікації задля підтримки свободи медіа та їхньої плюралістичності.

Аналіз закордонного досвіду дозволяє виділити такі основні положення концепції інформаційного суспільства:

1) Створення концепції інформаційного суспільства є необхідністю, засобом підвищення конкурентоспроможності держави на міжнародних ринках, надання своїм громадянам можливості освіти та працевлаштування в інформаційному сторіччі.

2) Програми та концепції розраховані лише на ті елементи інформаційної індустрії, на які держава може впливати, хоча ця сфера майже цілком зосереджена у приватному секторі, який і ризикує своїми капіталами. Завдання держави - створити сприятливі умови для залучення капіталів до інформаційної галузі.

3) Державні органи в інформаційному суспільстві використовують нові технології для відкритої взаємодії з суспільством.

4) Інформаційне суспільство надає нові можливості для розвитку демократії, контролю за державним апаратом, аналізу громадської думки.

5) Глобальна природа міжнародного інформаційного суспільства вимагає узгодження національних політик, тому значно зростає вага міжнародного співробітництва.

6) Головна роль держави в інформаційному суспільстві — у створенні адекватної законодавчої бази, яка повинна сприяти інвестиційному клімату, конкуренції в інформаційній галузі, вдосконаленню освіти новими інформаційними засобами тощо.

7) Концепції інформаційного суспільства мають яскраву соціальну орієнтованість, а також приділяють значну увагу дистанційній освіті, телемедицині тощо.

8) Міжнародним суспільством та окремими країнами практично не виділяються конкретні Інформаційні технології, проголошується технологічний нейтралітет інформаційного суспільства,

9) Здійснюється ідея стійкого розвитку, в межах якої країни, що розвиваються, мають можливість отримати результати розвитку техногенної цивілізації.

У 1987 р. Європейська Комісія випустила “Зелену книгу”, у якій стверджувалося, що телекомунікаційні мережі становлять нервову систему сучасного економічного та соціального життя.

У 1988 р. адміністрація СІЛА надрукувала доповідь “NTIA Telecom 2000 report”, у якій підкреслювалося, що телекомунікаційна і інформаційна структури життєво важливі для підтримки дієспроможності американської та світової економіки.

У 1993 р. віце-президент США А.Гор вперше використав поняття ´´інформаційна супермагістраль". Наступного року на конференції Міжнародного союзу зв’язку він вже говорив про глобальну інформаційну інфраструктуру.

Інформаційні суспільства мають такі головні характеристики:

інформація використовується як економічний ресурс з метою підвищення ефективності, стимулювання інновацій, підвищення конкурентоспроможності;
інформація стає предметом масового споживання населення;
відбувається інтенсивне формування інформаційного сектора економіки, який зростає більш швидкими темпами, ніж інші сектори. Знаменно, що рух до інформаційного суспільства - спільна тенденція для розвинутих країн і країн, що розвиваються.

Підходи у США і Європі до побудови інформаційного суспільства значно відрізняються: у США акцент робиться на технологічних аспектах, в Європі - на соціальних.