• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Інформаційно-аналітична діяльність

1.7. Зовнішні чинники впливу на Україну

Важливий зростаючий вплив на внутрішні процеси в Україні справляють зовнішні суб’єкти, зокрема, впливові держави та міжнародні організації. В цьому контексті можна виділити західний і східний (російський) чинники, що мають відповідне концептуальне та інституційне наповнення. З одного боку, це вестернізація, що включає передачу західного ліберально-демократичного досвіду суспільної організації і спирається на потужні економічні та військово-політичні ресурси Заходу. При цьому здійснюється вплив на формування та підсилення саме демократичних елементів української суспільної свідомості та політичної культури. З іншого боку, йде проникнення впливу зі сходу, що носить переважно реакційно-консервативний характер і проявляється в просуванні російського варіанту християнства (православ´я), ксенофобії і вестернофобії, як моделі державного устрою тощо.

Зважаючи на те, західний та російський чинники є проявами геополітичного суперництва иа глобальному та суб-регіональному рівнях, між ними існує гостра конкурентна боротьба. У цій боротьбі Захід поступово нарощує свою перевагу, оскільки він пропонує більш привабливі, ніж Росія, альтернативи культурного, суспільно-політичного та економічного життя. Підвищенню західного впливу також сприяє поступове зменшення кількості носіїв радянської ідеології, що є найбільш сприйнятливими до авторитарних цінностей, що привносить в Україну російський чинник.

Водночас зворотною стороною західного впливу (вестернізації) є глобалізація з її космополітичним началом, що розчиняє культурно-національні особливості і не сприяє націє і державотворенню. Як песимістично відзначає з цього приводу Т.Возняк, “ ...Україна стратегічно запізнилася із формуванням "нації" та "держави". На часі об´єднання консолідованих єдностей (зрілих націй) у глобальне ціле. Натомість сучасна Україна радше скидається на матеріал для побудови інших (щонайперше модерної російської, але також і американської, канадської та ізраїльської) спільнот.". У цьому контексті існує спроба подати російський чинник як один із важливих засобів збереження традиційної української (чи то слов´янської) ідентичності в бурхливому морі чужих культурно-ідеологічних впливів.

Основні чинники впливу:

1. Незалежність і територіальна цілісність.

Це один із базових компонентів ідентичності. Вія зазвичай формується на основі внутрішніх чинників, хоча в українських реаліях це не відбувається. Так незавершеність створення української ідентичності проявляється у недостатній відданості незалежності та територіальній цілісності держави, що особливо характерно для національних меншин та мешканців певних регіонів. Зокрема, опитування на початку 2004 р. показали, що, значна частина населення півдня і сходу не вважала дії Росії під час конфлікту навколо Тузли посяганням на територію України і не виявляла бажання захищати острів-косу у разі загострення ситуації.

За цих обставин зовнішній чинник справляє суперечливий вплив. Зокрема, СІЛА та європейські і євроатлантичні інституції підтримують територіальну цілісність України, сприяючи зміцненню позицій прихильників незалежності. З іншого боку - позиція Росії стимулює формування незалежницьких поглядів більшості населення, включаючи й традиційно орієнтовані на Москву регіони.

2. Соборність (єдність) населення.

Даний елемент ідентичності формується через спільне тривале співжиття України, постійні контакти між жителями різних регіонів, знання і повагу їх особливостей тощо. В даному випадку сприяння зовнішнього чинника означає зовнішнє юридичне визнання територіальної цілісності, відмову від підтримки сепаратистських рухів у прикордонних регіонах, спрямування з боку сусідніх країн та інституцій національних меншин у до лояльності до своєї країни та титульної нації тощо. Очевидно, що східний і західний зовнішні чинники по-різному здійснюють дані функції. Сусідні країни-члени ЄС і НАТО визнали існуючі кордони України і практично відмовилися від політичної мобілізації національних меншин у прикордонних регіонах. Цього не спостерігається стосовно Росії, яка об’єктивно вона не зацікавлена в єдності української території і тому намагається продовжувати імперську політику “контрольованої нестабільності” з метою підтримки сепаратизму (зокрема в Криму) та розпалювання федералізації.

3. Ринкова економіка, відчуття власності.

Очевидно, що існування в українській свідомості підтримки ринкової економіки спирається як на традиційну ментальність, так і потужні імпульси із Заходу. Зближення з ЄС і НАТО передбачає формування інституційних та ментальних основ вільно ринкової економіки. Натомість в російському впливові домінуюче місце займають ідеї державного капіталізму з його гіпергрофованою роллю держави, відсутністю вільної конкуренції і економічної свободи і т.п.

4. Демократичний характер влади.

Тут не потрібно особливих аргументів стосовно визначення характеру впливів обох чинників. Західна демократія різко контрастує з так званою “керованою” чи тепер “суверенною демократією”, що будується в Росії.

5. Спільні риси духовної культури (мова, релігія, стереотипи поведінки).

На формування цього параметру найменшою мірою впливає зовнішній чинник, проте опосередкований вплив все ж спостерігається. Він посилює вже існуючі автентичні елементи свідомості. Зокрема, виконання укладених із ЄС і НАТО базових документів, відповідно Плану дії Україна-Європейський Союз і Плану дії Україна-НАТО безпосередньо впливає на формування демократичної складової консолідації української ідентичності і зрештою нації.

Зростання впливу зовнішнього чинника на внутрішні процеси в Україні породило і, до певної міри, посилило цікавий феномен, притаманний попередній авторитарній свідомості, який полягає у тому, суспільство продовжує потребувати “старшого брата” чи “опікуна, адвоката тощо”. Місце Росії в цій якості поступово займає Євросоюз і, почасти НАТО. Деяка частина еліти і соціуму сприймає членство в цих організаціях як можливість перекласти проблеми країни і суспільства на нових союзників. Додаткову підтримку такі настрої отримали наприкінці 2004 року, коли зовнішні суб’єкти (СІЛА, Росія, Польща, Литва, а також Європейський Союз) стали активними учасниками навколовиборчого процесу, сприяючи нормалізації внутріполітичної ситуації в Україні.

Отже, зовнішні чинники справляють помітний вплив на процес національної консолідації, вносячи певні корективи в його хід та спрямованість.

Зокрема, західний вплив зміцнює демократичні характеристики української ідентичності і в цілому є більш перспективним з точки зору стратегічного розвитку української нації і держави.

З іншого боку, Росія намагається загальмувати процес створення єдиної нації на основі української ідентичності демократичного спрямування.

Загалом обидва чинники справляють суперечливий вплив на формування культурних рис нації, підсилюючи процеси асиміляції (розчинення) української ідентичності в більш потужних субрегіональних та глобальних процесах.

Мова йде про створення російсько орієнтованої пострадянської ідентичності, а також вестернізацію, що передбачає посилення космополітичних впливів.

Розвиток процесу консолідації України свідчіть, що він відбувається під знаком досить жорсткої ідеологічної та політичної конкуренції Заходу і Росії, тому потрібно шукати шляхи пом´якшення суперництва.