Інформаційно-аналітична діяльність
1.5. Інформаційні позиції та імідж України
Виходячи з основоположних концепцій геополітики, можна сказати, що Україна посідає важливе за значенням, розташуванням, природними та людськими ресурсами місце у геополітичному просторі. Тоді постає питання — чому з усіма цими ознаками та можливостями Україна не посідає відповідного місця у геополітичній стратегії розвинених західних держав?
Місце держави на зовнішньополітичній арені формується за кількома ознаками, умовно поділеними на притаманні та набуті.
До притаманних ознак належать географічне та політичне розташування держави, природні ресурси держави, кількість та склад населення.
Набутими ознаками є політика держави внутрішнього та зовнішнього характеру у сфері економіки, оборони та культури.
За притаманними ознаками Україна посідає одне з найважливіших місць у світовому геополітичному просторі: по-перше, вона є “цивілізацією межі”: маючи європейське коріння, Україна історично виникає на межі зіткнення з культурами кочівницьких народів, інакше кажучи, Україна є “перехрестям доріг”; по-друге, природні ресурси держави дозволяють їй вести самозабезпечуююче господарство та здійснювати активну зовнішньоторговельну політику; по-третє, населення України, що формувалося під впливом контакту різноманітних народів, увібрало в себе характеристики як телурократичної(західної), так і таласократичної (східної) цивілізації.
На жаль, набуті ознаки України як геополітичного актора мають не настільки оптимістичний характер.
Безсумнівним залишається те, що Україна є важливою для розвинених держав, проте не як держава, яка має вплив на ухвалення важливих зовнішньополітичних рішень, а дуже часто як одиниця, яку потрібно враховувати лише за фактом її існування. Це протирічить традиційному погляду українських політиків на ставлення до України інших держав, який полягає, на їхню думку, у тім, що Україна посідає важливе місце в світовій політиці, є противагою Росії та може розглядатися як кандидат на входження в ЄС. Проте ані “Стратегічна концепція Північноатлантичного союзу”, ані геополітичні дослідження не підтверджують позицію українських державників. Так, стаття 36 "Стратегічної концепції північноатлантичного союзу” стверджує, що: “Росія грає виключну роль у забезпеченні євроатлантичної безпеки. ” Стаття 37 цього ж документа свідчить, що: "Україна займає особливе місце в обстановці безпеки в Євроатлантичному регіоні та є важливим і цінним партнером у справі захисту стабільності та загальнодемократичних цінностей”. Таким чином, Росія “грає виключну роль”, Україна “займає особливе місце” .
У цьому контексті варто згадати 3. Бжезінського[7] та його концепцію геополітичного простору як “великої шахівниці” зі своїми правилами, гравцями та фігурами. Україна, на його думку, не є “гравцем”. Цікавим є саме визначення України. Вона, новий та важливий простір на “євразійській шахівниці”, є геополітичним центром, тому що саме її існування як незалежної держави допомагає трансформувати Росію.
Геополітичні центри — це держави, чиє значення випливає не з їхньої сили чи мотивації, а швидше з їхнього важливого місцерозташування та наслідків їхньої потенційної вразливості для дій з боку геостратегічних діючих акторів. (Україна, Азербайджан, Південна Корея, Туреччина та Іран)[7].
Історично сформувалися три головні вектори зовнішньополітичних взаємодій для України: євразійський, європейський, який включає в себе також орієнтацію на США, та південно-східний. Ці напрями є об´єктивними та традиційними для української політики. Сьогодні орієнтація української політичної еліти розподілена між двома найважливішими напрямами — євразійським та європейським, а офіційна зовнішньополітична стратегія України визначена як “багатовекторність ”. Проте дана стратегія швидше нагадує намагання примирити внутрішні ворогуючі політичні групи та заслужити добре ставлення до себе представників Заходу та Сходу. Така відсутність суб’єктності у геополітичній реальності свідчить про те, що Україна не може на сьогоднішній день, на 20-му році незалежності, ефективно впливати на перебіг зовнішньополітичних подій.
Важливе не те, що “багатовекторність” є неефективною та слабкою політичною стратегією чи непевністю у зовнішній політиці — насправді Україна приречена на таку політику. Важливим є те, що зовнішньополітична стратегія України не побудована таким чином, щоб задовольнити саме національні інтереси України. Має місце швидше акт примирення зі стратегічними партнерами зовнішньої політики України та постійні поступки сильнішому. І річ не в недолугості зовнішньополітичної стратегії України, а у розбіжності теоретичного та практичного підходів до здійснення зовнішньої політики України.
Причини цього явища слід шукати не у діяльності Міністерства закордонних справ України чи інших відомств, відповідальних за втілення зовнішньої політики України, навпаки, їхня діяльність є досить компетентною, що належним чином оцінюється західними експертами. Причини невдач України у зовнішній політиці та постійних поступок слід шукати у тім, що протягом 20 років незалежності України відбувався безперервний спад економіки, мала місце корупція у владних структурах, майже повна відсутність інвестицій... Державна фінансова система України являє собою цілковитий хаос.
Європейські держави побоюються мати справу з Україною як з потенційним членом ЄС. Понад те, нині Україна на черзі до ЄС опинилася навіть позаду Боснії та Македонії. Очевидно, що гальмівним чинником на шляху поступу до об’єднаної Європи є і позиція Росії, яка, спираючись на наші тісні різнопланові стосунки, не бажає бачити Україну інтегрованою до європейських чи атлантичних структур. Проте це не вирішальний чинник українсько-європейських відносин. Річ у невідповідності України ЄС за всіма критеріями, і тут ніхто, крім нас самих, нам не допоможе, оскільки Україна занадто велика, щоб її “рятувати” — вона має населення та територію ще однієї Франції.
Співробітництво з НАТО також входить до стратегічних планів України і потрібно зазначити, що у цьому напрямі Україна досягла більших успіхів, ніж у європейській інтеграції. Зокрема, наша держава бере активну участь у миротворчих операціях, навчаннях. Проте варіант входження України найближчим часом до Північно-Атлантичного альянсу практично виключений. У таких умовах Україна може опинитися після розширення НАТО на Схід у так званій “сірій зоні”, де вона відчуватиме ще більший тиск РФ і, що не виключено, може схилитися на користь об’єднання у рамках певних інтеграційних структур на просторі колишнього СРСР.
Проблема полягає у тім, що за відсутністю важелів зовнішньої політики України, за допомогою яких вона могла б впливати на ухвалення зовнішньополітичних рішень іншими державами, вона незабаром стане буферною зоною між Заходом та Сходом.
Парадокс, але Україна, володіючи вповні всіма життєво необхідними для розвитку держави ресурсами, не використовує їх з потрібною ефективністю. Крім
того, вона не має у достатній кількості таких актуальних нині ресурсів, як енергоносії, завдяки яким держава у короткий термін може досягти стабільної незалежності від тиску зовнішніх факторів та постійного припливу закордонного капіталу.
За таких умов Україна потребує повномасштабної адміністративної реформи та змін у законодавстві, яке регулює питання економіки відповідно до нинішніх потреб нашого суспільства. Лише становлення України як держави зі стабільною розвиненою економікою та високим рівнем життя населення, або, хоча б видимістю перспектив такого становлення, яких нині немає, змусить розглядати її як суб’єкт, а не об’єкт геополітичних стратегій. З іншого боку наша держава має знайти альтернативні джерела експорту енергоресурсів, оскільки саме це досі залишається найсуттєвішим аргументом Росії у її політиці щодо України та у відносинах із Західною Європою, що звичайно має вплив на ухвалення рішень щодо України.
Отже, Україні важко претендувати на інформаційне домінування у світовому інформаційному просторі. Для нашої країни головне не відстати, зберігаючи національну, інтелектуальну, культурну та мовну самобутність.
Все це потребує замислитися над перспективами використання новітніх інформаційних технологій та розвитку інформаційного суспільства в Україні, для чого передусім необхідно розробити національну концепцію та стратегію, визначити потреби і можливості щодо масового використання інформаційних технологій в українському суспільстві.
Конституцією України (ст. 34) гарантується кожному право на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і переконань, на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації. В той же час на парламентських слуханнях “Проблема інформаційної діяльності, свободи слова, дотримання законності та стану інформаційної безпеки України” (січень 2001 р.) було констатовано, що "негативні тенденції в інформаційній сфері України не лише не подолані, а й набули загрозливого характеру для майбутнього країни ". Це свідчить про те, що в Україні чинники політичного характеру не дають можливості реалізувати повною мірою права громадян на свободу в інформаційній сфері.
Концептуальні засади державної політики України в інформаційній сфері мають формуватися, виходячи з національних інтересів країни, збалансовуючи інтереси особистості, суспільства і держави.
Інтереси особистості в інформаційній сфері вимагають забезпечення конституційних прав людини і громадянина на доступ до інформації, на використання інформації при незабороненій законом діяльності в інтересах фізичного, духовного та інтелектуального розвитку особи, а також захисту інформації персонального характеру та захисту від інформації, що завдає шкоду особистості.
Інтереси суспільства в інформаційній сфері полягають у забезпеченні інтересів особистості у цій сфері, закріплення демократії, створення правової соціальної держави, досягнення та підтримання суспільної злагоди, духовного оновлення.
Інтереси держави в інформаційній сфері полягають у створенні умов для динамічного розвитку національної інформаційної інфраструктури, забезпечення конституційних прав людини і громадянина щодо отримання й використання інформації, для підтримання конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності України, політичної, економічної, соціальної стабільності, гарантованого забезпечення законності й правопорядку, розвитку рівноправного і взаємовигідного міжнародного співробітництва, забезпечення інформаційної безпеки.
Інформаційна політика держави повинна надати можливість реалізувати право на доступ до інформації, на поширення інформації, на захист інформації й на захист від інформації. Концептуальні засади інформаційної політики мають визначати методи та форми впливу на об´єкти інформаційної сфери, такі як: система формування і використання інформаційних ресурсів; інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура; ринок інформаційних і телекомунікаційних засобів, інформаційних продуктів і послуг; науково-технічні й виробничі кадри; системи забезпечення інформаційної безпеки; система нормативно-правового регулювання інформаційних відносин, освітні програми; міжнародне співробітництво.
Попри певні зрушення у розвитку національного інформаційного простору та нормативно-правового забезпечення інформаційних відносин, загальна ситуація у інформаційній сфері не відповідає сучасним вимогам, інтересам суспільства і держави. Найнебезпечнішим явищем слід вважати тенденцію до прогресуючого відставання України від провідних країн світу у рівні та темпах розвитку національних інформаційних ресурсів та відповідної інфраструктури. Це створює сприятливі умови для реалізації загроз національній безпеці в інформаційній сфері.
Зберігається, а в окремих галузях інформаційної сфери зростає відставання України від провідних країн світу.
Недостатня увага приділяється розвиткові та підтримці національних інформаційних агентств — найпотужнішого засобу інформаційної політики. Єдине державне інформаційне агентство — ДІНАУ, що працює в Україні серед десятків недержавних, неконкурентоспроможне, зокрема через слабке фінансове та кадрове забезпечення.
Повільно і незбалансовано розвивається інфраструктура інформаційної сфери України, значно відстає від сучасних вимог технологічна база галузі, що сутгєво гальмує загальне економічне зростання.
Фінансовнй чинник, а саме — низька платоспроможність населення — обмежує внутрішні інвестиції та сприяє нерівномірності й низьким темпам розвитку галузі зв’язку та телекомунікацій.
Наведені обставини визначають і надто повільне підвищення технологічного рівня системи телекомунікацій. Значною залишається частка застарілого аналогового обладнання телекомунікацій, кризовим є стан (фізична зношеність і моральна застарілість) інфраструктури вітчизняного телерадіомовлення, зокрема діючих мереж і технічних засобів, які практично не оновлюються з 80-х років. Назріла необхідність капіталоємного впровадження цифрового обладнання радіомовлення і телебачення замість аналогового.
Нерозв´язаною залишається проблема впровадження сучасних інформаційно-аналітичних технологій державного управління, що негативно впливає на економіку та інші сфери суспільного життя.
Зберігаються неформалізовані процедури прийняття державних рішень, слабким є їх науково-аналітичне забезпечення.
Не створено ефективну систему зв’язку державних органів влади з громадськістю, донині держава не стала конкурентоспроможним суб’єктом інформаційних відносин.
А відтак не завжди адекватною залишається реакція інформаційних служб органів державної влади і управління на складні політичні процеси як в Україні, так і за її межами.
2. Неадаптованість інформаційної сфери країни до процесів глобачізації та невиваженість державної інформаційної політики створює загрозу обмеження суверенітету країни.
Через слабку інтегрованість України в світове інформаційне поле, недостатню активність та конкурентоспроможність її інформаційних структур, уявлення світу про нашу державу формують не вітчизняні ЗМІ, а засоби та інформаційні агентства інших країн. При цьому останні виходять з політичних, економічних та військових інтересів відповідних країн. Формується вкрай спотворений образ внутрішньої та зовнішньої політики України, що негативно впливає на її міжнародний авторитет, шкодить національним інтересам.
3. Недостатня увага до проблем захисту інформаційної інфраструктури та інформаційних ресурсів ускладнює діяльність держави щодо забезпечення національної безпеки і обороноздатності держави.
Одним з найважливіших аспектів інформаційної безпеки є забезпечення безпеки інформаційного обміну як у спеціальних системах зв’язку, гак і в системах зв’язку загального користування.
Сьогодні спеціальні телекомунікаційні системи використовують морально га фізично застаріле обладнання, понад 80 % обладнання майже вдвічі перевищило встановлені терміни експлуатації та потребує заміни. Вимагає значного розширення і комплекс телекомунікаційних послуг, що забезпечуються цими системами. Зокрема, швидко зростає потреба органів державної влади і управління у послугах захищеного факсимільного та комп’ютерного зв´язку, передачі даних.
За сучасних умов посилення інформаційного протиборства потребує подальшого удосконалення система захисту інформації у спеціальних телекомунікаційних системах, насамперед переведення їх на апаратуру технічного та криптографічного захисту вітчизняного виробництва.
В Україні досі не створено об’єднаної захищеної інформаційно- телекомунікаційної системи органів державної влади, яка б використовувалася, зокрема, в інтересах правоохоронних органів.
Міжнародний імідж України. Компанія Bo/rush Communications провела якісне дослідження - проаналізовано біля 100 статей у впливових міжнародних медіа про результати виборів в Україні з 7 лютого до 20 лютого 2010 року. Для аналізу було використано: оригінальні статті та переклади Інтернет-ресурсів.
Отже, за даними компанії, імідж України сьогодні(2010р.):
- маловпливова і маловідома європейська держава, що знаходиться в пошуках свого місця в світі;
- молода демократична країна, країна Помаранчевої революції;
- кризова країна, політично нестабільна, з неефективною владою;
- імідж переважно негативний, високі інвестиційні ризики, корупція у всіх органах влади;
- Чорнобиль (небезпечна країна);
- відомі українці: Кличко, Шевченко, Ющенко, Тимошенко, Янукович, Руслана, Бубка, Клочкова;
- проблеми з Росією (під впливом Росії);
- красиві жінки, дешеві повії.
Можливий імідж України(версія Bohush Communications, програма на 5 років, до 2015 року):
- цікава і красива країна з привітними та працьовитими людьми та унікальною культурою;
- країна з високими технологіями - космічними, авіаційними, військовими, IT, промисловими. Виробництво штучних алмазів, нанотехнології. Антарктичні дослідження, наукові центри;
- країна комфортна, безпечна та стабільна для ведення бізнесу та інвестиційних та інноваційних проектів;
- високоосвічене населення, високопрофесійні кадри;
- ефективна влада, сталий розвиток та стабільний ріст економіки;
- відомі та цікаві туристичні точки, маршрути (Крим, Карпати, Дніпро, Дністер, Асканія Нова. Хортиця, тощо);
- цікаві міста для відвідин: роботи та відпочинку (Київ, Львів, Одеса, Донецьк, Трускавець, Ялта, Кам´янець-Подольський тощо);
- активний розвиток аграрних технологій на родючих ґрунтах;
- країна вдалого проведення ЄВРО 2012;
- смачна їжа (борщ, вареники, котлета по-київськи тощо).
Отже, як висновок - Україна залишається здебільшого беззахисним об´єктом численних інформаційних агресій ззовні, які здійснюються з різних причин; боротьба за вплив на Україну між іншими державами, намагання дестабілізувати її внутрішнє становище, завдати шкоди її міжнародному авторитету, конкуренція на зовнішніх ринках, політичні, територіальні суперечки тощо. З іншого боку, величезна кількість внутрішніх проблем давали й дають безліч інформаційних приводів для негативних повідомлень про Україну у світових медіа. В результаті нині склалася ситуація, в якій зарубіжні і більшість вітчизняних експертів суголосно називають міжнародний імідж України незадовільним.