Інформаційно-аналітична діяльність

7.10. Інформатизація економіки

Інформатизація (Informatisation) — сукупність взаємопов´язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій.

Це процес широкомасштабного використання IT у всіх сферах соціально-економічного, політичного і культурного життя суспільства з метою підвищення ефективності використання інформації і знань для управління, задоволення інформаційних потреб громадян, організацій і держави і створення передумов переходу держави до інформаційного суспільства.

Предметна область інформатизації територіального рівня включає:

інформатизацію законодавчої та виконавчої влади;
інформаційну підтримку діяльності господарюючих суб´єктів регіону;
інформатизацію процесів управління соціальною сферою;
інформатизацію процесів ефективного природокористування та охорони навколишнього середовища.

Загалом ситуація в Україні щодо інформатизації національної економіки та інших сфер діяльності людини є незадовільною — констатує Закон України «Про концепцію Національної програми інформатизації». Рівень інформатизації українського суспільства порівняно з розвинутими країнами Заходу становить лише 2—2,5%. Загальний рівень упровадження інформаційних технологій в Україні не можна вважати навіть близьким до задовільного. За загальновизнаною методикою, цей показник оцінюється у витратах на інформаційні технології на душу населення за рік. Так, у США цей показник становить 1100 євро, в Японії — 700, у країнах Західної Європи — 500, у провідних країнах Східної Європи (Чехія, Угорщина, Словенія, Естонія та ін.) — близько 90, Польщі — 40, у Росії (у докризовий період) — 20, Румунії та Болгарії — близько 10 євро. В Україні цей показник ще менший.

Через загальну кризу та технологічне відставання галузі, які займаються створенням і використанням засобів інформатизації та відповідної елементної бази, опинилися у скрутному становищі. З виробника сучасних машин Україна перетворилася на споживача застарілих іноземних моделей засобів обчислювальної техніки (ЗОТ), що спричинило падіння вітчизняного науково-технічного потенціалу і нездатність виробляти конкурентоспроможні зразки ЗОТ та елементної бази.

Системи та мережі зв’язку є однією із складових інформаційної інфраструктури, основним компонентом для забезпечення інформатизації. Розвиток зв’язку визначає можливості реалізації доступу користувачів до інформаційних мереж, систем і ресурсів, отримання широкого спектру інформаційних послуг. Ефективність забезпечення органів державного управління, суб’єктів господарювання різних форм власності, засобів масової інформації та населення країни інформаційними послугами та послугами електрозв’язку багато в чому залежить від ефективного поєднання різних систем зв’язку.

В Україні має місце технічне відставання телекомунікаційних систем, мереж передавання даних, що мають недостатню пропускну здатність і надійність зв’язку, низьку якість і незначний обсяг послуг. Переважна більшість установ користується для передавання даних комутованими каналами загального користування. Існує розвинута мережа аналогових ліній передачі, які на сьогоднішній день вичерпали свої технічні можливості. Сучасні системи зв’язку, що базуються на методах передавання цифрової інформації, забезпечують якісніший і надійніший зв’язок

Електронні мережі перестали бути прерогативою урядових структур і великих корпорацій. Деякі технології та послуга використовуються малими і середніми підприємствами.

Нині в Україні функціонує ряд територіально розгалужених комп’ютерних мереж галузевого і корпоративного призначення, а також мережі, оператори яких надають інформаційні послуги широкому колу користувачів — як державним чи корпоративним установам, так і окремим підприємствам, організаціям або громадянам. До мереж першого типу належать, зокрема, корпоративні мережі

Укрзалізниці, Міненерго, Укртелекому. До другого типу можна віднести мережу UKRPAC, комерційні мережі УкрСат, SOVAMNET, RELKOM, TELEPORT, GlasNet, SprintNet, міжнародну банківську мережу S.W.I.F.T. і т.д.

Крім обмеженої пропускної спроможності каналів, факторами, які на сьогодні стримують розвиток українського сегменту мережі Інтернет, є порівняно висока вартість оренди каналів зв’язку і незначні фінансові можливості операторів, що надають послуги, а також низька платоспроможність користувачів.

Істотною характеристикою мережі Інтернет є її інформаційна наповненість. Для досягнення середньоєвропейського показника кількість серверів потрібно збільшити у 20 разів, а показника Німеччини — аж у 160 разів.

Забезпечення інформатизації стратегічних напрямів розвитку державності, безпеки та оборони означає передусім створення відповідних автоматизованих, інформаційних, інформаційно-аналітичних систем і мереж.

Нині в Україні діють і вдосконалюються інформаційні системи Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Ради національної безпеки і оборони, Конституційного Суду, Верховного Суду, Генеральної прокуратури України; створено автоматизовану систему міжбанківських розрахунків НБУ. Введено в експлуатацію першу чергу інформаційно-аналітичної системи Рахункової палати, яка є базовим елементом єдиної автоматизованої системи державного контролю за виконанням державного бюджету. Завершується створення у складі інформаційно-аналітичної системи Рахункової палати інформаційного сховища та комунікаційного вузла електронної пошти для зв’язку з органами державної влади, установами та організаціями (друга черга).

У регіонах України функціонують різноманітні інформаційні та телекомунікаційні системи, призначені для забезпечення виконання функцій адміністративного управління, вирішення питань, пов’язаних з фінансами і бюджетом, податками, наукою, освітою, охороною здоров’я, соціальним захистом тощо. Слід зазначити, що у процесі створення інформаційних систем, баз і банків даних повільно йде переорієнтація розробників і користувачів на сучасні інструментальні засоби, такі як Oracle, Informix, Sybase тощо. Здебільшого використовуються застарілі засоби типу Clipper, FoxPro та ін. На низькому рівні перебуває «озброєність» розробників відповідними інструментально-технологічними засобами підтримки інженерії, створення складних, розподілених прикладних комп’ютерних систем.

На жаль, діяльність державних установ та організацій щодо формування та використання інформаційних ресурсів є неузгодженою, що призводить до виникнення певних труднощів у формуванні єдиного інформаційного середовища і, як наслідок, до низького рівня інформаційного та аналітичного забезпечення діяльності державних органів. У 23 міністерствах і відомствах вже існують або створюються електронні інформаційні ресурси, в яких зацікавлені органи виконавчої та законодавчої влади. Невизначеність правової та фінансово-економічної основи діяльності різних суб’єктів у сфері інформатизації призводить до інформаційного монополізму управлінських і комерційних структур на відкриті інформаційні ресурси загального користування, знецінення товарної вартості інформаційних ресурсів держави, а також обмеження права на використання інформаційних ресурсів держави для більшості громадян.

Загальною рисою галузевих програм є спрямованість на поліпшення державного управління шляхом інформатизації діяльності відповідних органів виконавчої влади, а їх особливості проявляються у формах інформаційного забезпечення суб’єктів, що діють у галузі, та способах надання стороннім користувачам доступу до інформаційних ресурсів.

Актуальним залишається питання залучення іноземних і вітчизняних інвестицій у проекти інформатизації. Незважаючи на деякі зрушення у цьому напрямі (наприклад, створено першу чергу комп’ютерної інформаційної мережі освіти, науки і культури за рахунок іноземних джерел спонсорського фінансування), залишаються нереалізованими можливості активізації цього процесу, що істотно гальмує розвиток процесу інформатизації в Україні.

У недержавному секторі економіки спостерігається активізація інвестицій у реалізацію проектів, де застосовуються комп’ютерні інформаційні технології різного призначення. Міжнародна діяльність у сфері інформатизації орієнтується на забезпечення рівноправного взаємовигідного співробітництва і спрямовується на забезпечення інтеграції національної інформаційної інфраструктури у світовий інформаційний простір, на створення умов для взаємного використання національних інформаційних ресурсів України та інформаційних ресурсів інших країн, участь у реалізації спільних проектів.

Українські установи, організації, підприємства, окремі науковці та фахівці постійно беруть участь у міжнародних симпозіумах, конференціях, виставках з питань інформатизації як за кордоном, так і в Україні.

Значна увага приділяється проблемі інформаційної безпеки, яка вирішується як у кожному конкретному проекті інформатизації, так і системно — у рамках Програми.

З наведеного аналізу стану інформатизації в Україні можна зробити такі висновки:

Головною характеристикою стану інформатизації в Україні є усвідомлення суспільством її ролі та значимості для прискорення переходу до інформаційної фази розвитку і забезпечення входження країни в число інформаційно розвинутих держав світу.

Державна політика інформатизації спрямовується на раціональне використання промислового та науково-технічного потенціалу, матеріально-технічних і фінансових ресурсів для створення сучасної інформаційної інфраструктури в інтересах розв’язання комплексу поточних і перспективних завдань розвитку України, забезпечення системного, комплексного та узгодженого розвитку інформатизації.

В Україні поступово формується інфраструктура інформаційного суспільства.

Національна програма інформатизації перейшла від стадії формування до безпосереднього виконання в таких загальнонаціональних пріоритетних напрямах, як інформатизація соціальної сфери, науки, освіти, культури, а також створення загальнодержавної системи інформаційно-аналітичної підтримки діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інформаційно-аналітичного забезпечення правоосвітньої діяльності, законотворення, нормотворення та правозастосування. Проте завдання Програми недостатньо фінансуються, що обмежує виконання робіт загальнодержавного значення.

У сфері інформатизації поступово розвивається ринкове середовище, помітно активізується цей процес у регіонах, здійснюється міжнародне співробітництво. Продовжує розвиватися український сегмент світової мережі Інтернет.

Має місце невідповідність інформаційного забезпечення управління державою можливостям сучасних інформаційних технологій.

До основних причин, що стримують процес інформатизації в Україні, можна віднести:

1. Економічну кризу, яка спричинює недостатню державну фінансову підтримку проектів інформатизації.

2. Слабкий розвиток, недостатню надійність і потужність мереж зв’язку та телекомунікацій.

3. Практичне припинення виробництва обчислювальної техніки на державних підприємствах. Повільне (за наявності фундаментальних розробок) освоєння перспективних мікроелектронних технологій.

4. Слабкий розвиток вітчизняної індустрії програмних продуктів.

5. Низькі темпи освоєння нових інформаційних технологій.

6. Повільне підвищення рівня інформаційної культури, зокрема комп’ютерної грамотності населення.

7. Недостатньо розвинене правове середовище інформаційної діяльності.

Щодо останнього слід зазначити, що потребує розвитку та удосконалення

низка питань, пов’язаних з:

- розробленням системи вітчизняних стандартів, гармонізованих із міжнародними, необхідних для успішного впровадження нових ІТ;

- розробленням і вдосконаленням механізму захисту авторських прав;

- створенням системи інформаційної безпеки, реалізацією державного контролю за станом інформаційної безпеки в мережах передавання даних, вирішенням питань захисту національного інформаційного простору, забезпеченням безпеки інформації та надійності функціонування відповідних інформаційних систем і мереж, захистом персональних даних;

- формуванням і використанням національних інформаційних ресурсів;

- підтримкою вітчизняної індустрії програмного забезпечення;

- веденням електронного документообігу;

- обміном електронною інформацією;

- ліцензуванням діяльності у сфері інформатизації;

- сертифікацією засобів інформатизації та передавання даних.

Наявність цих та інших вад не тільки стримує виконання окремих завдань інформатизації загальнодержавного, міжгалузевого та інших рівнів, а й уповільнює розвиток економіки, соціальної сфери, освіти, культури, науки. Низький рівень інформатизації означає загрозу інформаційній безпеці суспільства і держави. Тому заходи з усунення їх мають бути у числі найпріоритетніших.