Інтелектуальна власність і компютерне авторське право
4.4. Міжнародні договори та угоди у сфері охорони промислової власності ВОІВ
Станом на травень 1998 року ВОІВ виконує адміністративні функції таких союзів і договорів у сфері охорони промислової власності.
Паризька конвенція про охорону промислової власності, прийнята на Дипломатичній конференції в Парижі у 1883 році і доповнена Мадридським протоколом у 1981 році. Конвенція неодноразово переглядалася (Брюссель, 1900 p.; Вашингтон, 1911 p.; Гаага, 1925 p.; Лондон, 1934 p.; Лісабон, 1958 p.; Стокгольм, 1967 і 1979рр.).
Спочатку Паризьку конвенцію підписали 11 країн: Бельгія, Бразилія, Гватемала, Іспанія, Італія, Нідерланди, Португалія, Сальвадор, Сербія, Франція і Швейцарія. Вже після того, як Конвенція набрала чинності з 1 липня 1884 року, до неї приєдналися Великобританія, Туніс та Еквадор. Кількість країн-учасниць Конвенції постійно зростала і на травень 1998 року становила 147 країн.
Україна є учасницею Паризької конвенції з грудня 1991 року.
Головна мета Паризької конвенції — утворення Союзу з охорони промислової власності (Паризький союз) і встановлення єдиних для країн-учасниць правил надання правової охорони таким об’єктам промислової власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки і знаки обслуговування, фірмові найменування і вказівки про походження або найменування місця походження товарів, а також запобігання недобросовісній конкуренції.
Конвенція спрямована на максимальне спрощення процедури надання міжнародної правової охорони об’єктам промислової власності за заявками, поданими в країнах-учасницях.
Згідно зі статтею 1(3) Конвенції поняття «промислова власність» в найширшому розумінні поширюється не тільки на промисловість і торгівлю, а й на галузі сільськогосподарського виробництва і видобувної промисловості, на всі продукти промислового виготовлення або природного походження.
Встановлені Паризькою конвенцією правила і норми забезпечення правової охорони промислової власності можна умовно поділити на чотири категорії:
1. Норми міжнародного публічного права, які регламентують права і обов’язки країн-учасниць, формують органи Паризького союзу, визначають їх функції і повноваження, а також норми адміністративного характеру. До цієї категорії належать, зокрема, положення, що зобов’язують кожну з країн-учасниць створювати національні служби охорони промислової власності і здійснювати публікацію необхідних матеріалів у цій сфері. Визначено порядок ратифікації Конвенції або приєднання до неї держав-членів Паризького союзу і держав, які не є членами цього Союзу. Передбачено можливість укладення спеціальних угод між країнами-членами Союзу, якщо ці угоди не суперечать положенням Конвенції. Встановлено порядок вирішення спорів між країнами-учасницями.
2. Положення, що ставлять за обов’язок країнам-учасницям або що дозволяють їм приймати національні закони з питань охорони промислової власності, зокрема регламентувати терміни, які стосуються права пріоритету, а також положення про обов’язки країн- учасниць відносно боротьби з недобросовісною конкуренцією. Визначено загальний принцип, згідно з яким кожна з країн-учасниць зобов’язана відповідно до своєї конституції здійснювати заходи щодо застосування положень Конвенції.
3. Положення, що стосуються матеріального права, пов’язаного з правами і обов’язками приватних осіб тією мірою, якою ці правила вимагають застосування до них національного законодавства. Саме до цієї категорії належить одне з основних положень Конвенції, яке встановлює, що громадяни будь-якої країни-учасниці в питаннях охорони промислової власності користуються в інших країнах-учасницях такими ж перевагами, які закони цих країн надають або надаватимуть в майбутньому власним громадянам.
4. Положення, що стосуються прав та обов’язків приватних осіб, у тому числі положення, які не містять посилання на національне законодавство країн-учасниць, а самі безпосередньо регулюють конкретну ситуацію. Йдеться про співвідношення загальних правил, встановлених Паризькою конвенцією, і відповідних норм національного законодавства в різних країнах-учасницях. Таким чином, дію положень Конвенції обмежено, і вона надає країнам-учасницям широку свободу прийняття законодавчих актів з питань промислової власності з урахуванням їх національних особливостей.
Згідно з положеннями Паризької конвенції країни-учасниці утворюють Паризький союз, органами якого є Асамблея і Виконавчий комітет. Членами Асамблеї є всі країни-учасниці Союзу, що приєдналися принаймні до адміністративних і заключних положень Стокгольмського акта (1967 року). Завданням Асамблеї є підготовка дворічної програми і бюджету Міжнародного бюро ВОІВ відносно Паризького союзу. Функції секретаріату Союзу покладено на Міжнародне бюро.
Члени Виконавчого комітету обираються з числа країн-учасниць Союзу, за винятком Швейцарії, яка як країна-резидент є постійним членом цього Комітету.
В Україні окремі положення Паризької конвенції практично почали діяти з часу приєднання до неї СРСР в 1965 році. Після проголошення незалежності нашої держави Уряд України своєю Заявою від 26 серпня 1992 року підтвердив дію на території держави Паризької конвенції, прийнятої 20 березня 1883 року, в тому вигляді, як вона була переглянута в Стокгольмі 14 липня 1967 року і доповнена 2 жовтня 1979 року.
Загальні принципи і положення Паризької конвенції дістали своє відображення в ряді міжнародних угод і договорів з питань правової охорони окремих видів об’єктів промислової власності, встановлення єдиної міжнародної класифікації цих об’єктів, з інших важливих питань.
Головні положення Конвенції охоплюють три категорії: національний режим, право пріоритету, загальні правила.
Конвенція є відкритою для всіх держав. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання повинні бути передані депозитарію, яким є Генеральний директор ВОІВ.
У Паризькій конвенції підкреслено, що держави-учасниці можуть укладати між собою окремі спеціальні угоди з конкретних аспектів охорони промислової власності. Такі угоди не повинні суперечити положенням Конвенції.
Паризький союз і ВОІВ, яка виконує адміністративні функції секретаріату Союзу, переслідують мету забезпечення зміцнення співпраці суверенних держав у сфері охорони промислової власності, зокрема в напрямах забезпечення адекватної охорони, спрощення її отримання і реального забезпечення дотримання такої охорони.
Положення Паризької конвенції і укладених на її основі інших міжнародних договорів у сфері охорони промислової власності реалізуються в практичній діяльності Державного патентного відомства України.
Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків підписана в 1891 році і доповнена Мадридським протоколом у 1989 році. Угода неодноразово переглядалася (Брюссель, 1900 р.; Вашингтон, 1911 p.; Гаага, 1925 p.; Ніцца, 1957 p.; Стокгольм, 1967 і 1979 pp.)
Станом на травень 1998 року учасницями угоди є 56 країн, в тому числі з грудня 1991 року Україна.
Угодою передбачена міжнародна реєстрація знаків для товарів і послуг Міжнародним бюро ВОІВ. Реєстрації, здійснювані відповідно до Угоди, є міжнародними, оскільки кожна реєстрація набирає чинності одночасно в кількох країнах і в принципі може мати чинність в усіх країнах-учасницях.
Міжнародна реєстрація знаків для товарів і послуг надає ряд переваг власнику знака. Після реєстрації знака в державі-учасниці, що є країною походження (або в регіональному відомстві країн Бенілюксу), власнику треба подавати тільки одну заявку на одній мові (французькій), а також сплатити збір до одного органу — Міжнародного бюро, замість того, щоб подавати окремі заявки до національних патентних відомств держав-учасниць на різних мовах і платити митний збір кожному відомству. Такі ж переваги діють у разі необхідності продовження реєстрації (кожні 20 років) або внесення до неї змін.
Міжнародна реєстрація вигідна також національним патентним відомствам, оскільки вона скорочує обсяг роботи (наприклад, відпадає необхідність публікації знаків). Для спрощення роботи користувачів Міжнародне бюро публікує спеціальні правила міжнародної реєстрації знаків.
Мадридською угодою створений Союз, керівним органом якого з 1970 року є Асамблея. Членами Асамблеї є всі держави-учасниці Союзу.
Положення Мадридської угоди реалізується в практичній діяльності Держпатенту України. Так, із загальної кількості поданих протягом 1992-1997 pp. заявок на реєстрацію знаків для товарів і послуг (10541), кількість заявок, оформлених для розгляду за процедурою Мадридської угоди, становить 6405, тобто більш як 60 %.
Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків підписаний у 1989 році. Державами-учасницями Протоколу станом на січень 1998 р. є 31 країна. Протокол, який є доповненням до зазначеної Угоди, прийнятий з метою введення в систему міжнародної реєстрації знаків деяких нових елементів, що спрощують приєднання до Угоди окремих країн. Заявки на реєстрацію знаків, які подаються відповідно до Протоколу, можуть бути складені не тільки французькою, а й англійською мовою. Країни, що підписали Протокол, є членами Союзу та Асамблеї Мадридської угоди. За станом на 1998 рік Україна не приєдналася до цього Протоколу.
Мадридська угода про недопущення неправдивих або таких, які вводять в оману, вказівок походження товарів. Підписана у 1891 році і кілька разів переглядалася (Вашингтон, 1911 p.; Гаага, 1925 p.; Лондон, 1934 p.; Лісабон, 1958 p.; Стокгольм, 1967 p.). Станом на травень 1998 року учасницями Угоди є 31 країна.
Відповідно до цієї Угоди на всі товари, які містять неправдиву або таку, яка вводить в оману, вказівку походження, товару, що прямо або непрямо вказує на одну з держав-учасниць або на місце в такій державі, накладається арешт під час ввезення, або таке ввезення забороняється чи застосовуються інші заходи і санкції щодо такого ввезення.
Угодою не передбачене створення власного Союзу або бюджету. Україна не є членом зазначеної Угоди.
Найробський договір про охорону олімпійського символу підписаний у 1981 році. Станом на травень 1998 року учасницями Договору є 38 країн. Усі держави-учасниці Договору зобов’язані захищати олімпійський символ (п’ять переплетених кілець) від використання з комерційною метою (в рекламних оголошеннях, як знак, на товарах тощо) без дозволу Міжнародного олімпійського комітету. Договором передбачено, що у випадку, коли Міжнародному комітету сплачується ліцензійний митний збір за дозвіл на використання олімпійського символу з комерційною метою, частина прибутків повинна використовуватися на користь зацікавлених національних олімпійських комітетів.
Договір не передбачає утворення свого Союзу, керівного органу і формування бюджету. Відповідно до Указу Президента України віл 13 березня 1998 р. № 192/198 Україна з грудня 1998 року приєдналася до Найробського договору.
Договір про патентну кооперацію (Договір РСТ) підписаний в 1970 році у Вашингтоні. Договір переглядався в 1979 і 1984 роках. Станом на травень 1998 року учасницями Договору є 96 країн.
Договір дав змогу подавати клопотання про патентну охорону винаходу одночасно в кожній з кількох країн шляхом подання міжнародної патентної заявки. Така заявка може бути подана громадянином будь-якої держави-учасниці або особою, що проживає в такій державі. Заявка може бути подана до національного патентного відомства держави, громадянином або жителем якої є заявник, або до Міжнародного бюро ВОІВ. Якщо заявник є громадянином або жителем держави, яка є учасницею регіональної міжнародної організації з охорони промислової власності (Європейської патентної організації, Євразійської патентної організації, Африканської організації інтелектуальної власності), міжнародна заявка на винахід може бути подана до патентного відомства відповідної регіональної організації. Договір детально регламентує вимоги до оформлення міжнародної заявки.
Подана міжнародна заявка стає об’єктом «міжнародного пошуку» , який може здійснюватися одним з національних патентних відомств (Австралії, Австрії, Іспанії, Китаю, Російської Федерації, СІЛА, Японії), яким надано статус міжнародного пошукового органу, а також Європейським патентним відомством. Результатом такого пошуку є підготовка «звіту про міжнародний пошук», тобто переліку посилань на опубліковані патентні документи, які можуть впливати на патентоспроможність винаходу за міжнародною заявкою.
У рамках Договору створено Союз, керівним органом якого є Асамблея. До складу Асамблеї входять усі держави-члени Договору. Україна є членом цього Договору з грудня 1991 року.
Положення Договору РСТ датуються в практичній діяльності Державного патентного відомства України. Про це свідчать статистичні дані про подання і розгляд заявок на видачу^ охоронних документів і на реєстрацію об’єктів промислової власності за 1992—
1997 роки. Так, із загальної кількості поданих за цей період заявок на винаходи — 6256, кількість заявок, оформлених відповідно до процедури РСТ, становить 1276, тобто більш як 20 %.
Договір про закони про товарні знаки (Договір TLT) підписаний у 1994 році в Женеві і набрав чинності з 1 вересня 1996 року.
Станом на травень 1998 року учасниками Договору є 18 держав. Головна мета Договору зробити національні і регіональні системи реєстрації товарних знаків зручнішими для користувачів. Це здійснюється шляхом спрощення і гармонізації процедур, що забезпечує надійність охорони знаків.
Більшість положень Договору пов’язані з процедурою, яку повинно здійснювати національне патентне відомство. Процедура поділена на три фази: заявка на реєстрацію, зміни після реєстрації, а також продовження реєстрації. Договір не передбачає створення Союзу, керівного органу і формування бюджету.
Після ратифікації Договору Верховною Радою України з серпня 1996 року наша держава стала однією з п’яти перших країн, на території яких набрав чинності цей важливий Договір.
Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури був підписаний у 1977 році і переглянутий у 1980 році. Станом на травень 1998 року учасницями Договору є 43 держави. Україна стала членом Договору з липня 1997 року.
Однією з головних умов видачі патенту є розголошення суті винаходу, як правило, за допомогою його опису. Якщо винахід пов’язаний з мікроорганізмом або його використанням, розкриття суті винаходу за допомогою письмового опису неможливе, оскільки воно здійснюється лише шляхом депонування зразка мікроорганізму е спеціалізованій установі, недоступній для суспільного ознайомлення
З метою встановлення необхідності депонування зразка мікроорганізму в кожній країні, де є потреба в його охороні, Договір передбачає, що одне депонування в будь-якому міжнародному органі з депонування є достатнім для патентної процедури в національних патентних відомствах держав-учасниць Договору або в регіональних міжнародних патентних відомствах за умови, що регіональне патентне відомство визнає дію Договору.
Міжнародний орган з депонування є науковою установою, здатною забезпечити зберігання мікроорганізмів. Статус міжнародного органу надається такій установі після подання однією з держав-учасниць Генеральному директору ВОІВ свідчення про те, що зазначена установа несе і нестиме відповідальність за виконання вимог Договору. Станом на січень 1997 року цей статус наданий ЗО установам у таких країнах: Великобританія — 7; Корея і Російська Федерація — по 3 в кожній; Іспанія, Італія, Китай і США — по 2; Австралія, Бельгія, Болгарія, Франція, Нідерланди, Німеччина, Словаччина, Угорщина і Японія — по одному.
Договір вигідний передусім для депозитора, що подає заявку до патентних відомств кількох держав-учасниць, оскільки він дає змогу зменшити затрати і підвищити надійність правової охорони мікроорганізму.
Договір не передбачає формування власного бюджету, однак передбачене створення Союзу та Асамблеї.
Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків підписана в 1925 році і неодноразово переглядалася (Лондон, 1934 p.; Гаага, 1960 p.). Угода була доповнена Додатковими актами (Монако, 1961 p.; Стокгольм, 1967 p.), а також Протоколом, підписаним у Женеві у 1975 році.
У 1979 році в текст Додаткового акта були внесені зміни. Станом на травень 1998 року учасницями Угоди було 29 країн.
Системою, що застосовується відповідно до прийнятих в 1960 і в 1967 роках актів, передбачено, що міжнародне депонування промислового зразка може бути здійснене або безпосередньо в Міжнародному бюро ВОІВ, або через посередництво національного патентного відомства держави-учасниці, що є країною походження промислового зразка, якщо це передбачено законодавством цієї держави.
З кожного міжнародного депонування ВОІВ публікує в періодичному бюлетені репродукцію депонованого зразка. З метою полегшення роботи користувачів Міжнародне бюро ВОІВ видає спеціальні Настанови з міжнародного депонування промислових зразків.
У рамках Гаазької угоди створено Союз, керівним органом якого з 1970 року є Асамблея. Всі держави-учасниці Союзу, що приєдналися до Додаткового акта (доповнення до Стокгольмського акта), є членами Асамблеї.
Україна не є членом Гаазького Союзу.
Лісабонська угода про охорону найменувань місць походження та їх міжнародну реєстрацію підписана у 1958 році. Текст угоди переглядався в Стокгольмі у 1967 і 1979 роках. Станом на травень
1998 року учасницями Угоди було 18 країн.
Угода переслідує мету забезпечення охорони найменувань місць походження, тобто «географічної назви країни, району або місцевості, що використовується для позначення виробу, що надходить з даної країни, району або місцевості, якість і особливості якого виключно або головним чином пов’язані з географічним середовищем, включаючи природні й людські чинники». Такі найменування реєструються Міжнародним бюро ВОІВ за заявкою компетентного органу держави-учасниці. Міжнародне бюро сповіщає інші держави-учасниці про реєстрацію. Всі держави-учасниці зобов’язані охороняти зареєстровані за міжнародною процедурою найменування протягом усього часу, поки вони охороняються в країні походження, за винятком випадків, коли будь-яка з держав-учасниць протягом року заявить про неможливість охорони того або іншого найменування.
Лісабонською угодою створено Союз, керівним органом якого є Асамблея. Будь-яка країна, що є членом Союзу і що приєдналася принаймні до адміністративних і заключних положень Стокгольмського акта, є членом Асамблеї.
Україна не є членом Лісабонського Союзу.
Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію підписана у 1971 році. У 1979 році в текст Угоди були внесені зміни. Станом на травень 1998 року учасницями Угоди була 41 країна.
Угодою запроваджена Міжнародна патентна класифікація (МПК), що поділяє всі галузі техніки на вісім основних розділів, які містять 67000 дрібних рубрик. Кожній рубриці присвоєно символ, що складається з арабських цифр і літер латинського алфавіту. Національне або регіональне патентне відомство, яке публікує патентний документ, позначає його відповідним символом.
МПК необхідна для пошуку патентних документів з метою визначення «випереджувального рівня техніки». Такий пошук потрібний як органам, що видають патентний документ, так і потенційним винахідникам, науково-дослідним установам, а також усім, хто причетний до використання або розвитку техніки.
Хоч учасницею Страсбурзької угоди є тільки 41 держава, фактично МПК використовують більш як 80 держав, три регіональних міжнародних відомства, а також Міжнародне бюро ВОІВ відповідно до Договору про патентну кооперацію (Договір РСТ).
З метою підтримки МПК на рівні сучасних вимог вона постійно переглядається, і кожні п’ять років публікується нова редакція. З січня 1995 року діє шоста редакція МПК. Перегляд Класифікації здійснює створений Угодою Комітет експертів. Всі держави-учасниці є членами цього Комітету.
У рамках Страсбурзької угоди створено Союз, керівним органом якого є Асамблея. Членами Асамблеї є всі держави-учасниці Союзу.
Україна не є членом Страсбурзького Союзу, однак МПК використовується на її території.
Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для цілей реєстрації знаків підписана в 1957 році. Угода переглядалася в Стокгольмі (1967 р.) і Женеві (1977р.). Поправки до тексту Угоди були внесені також у 1979 році. Станом на травень 1998 року учасницями Угоди є 54 країни.
Угодою запроваджена Класифікація товарів і послуг з метою їх реєстрації. Патентні відомства держав-учасниць повинні робити відмітку про символи класів під час кожної реєстрації.
Класифікація складається з переліку класів (34 класи для товарів і 8 для послуг) та алфавітного переліку товарів і послуг. Перелік містить близько 11000 найменувань. Обидва переліки періодично переглядаються Комітетом експертів, у якому представлені всі держави-учасниці Угоди. Нині діє сьома редакція Класифікації, що набрала чинності з січня 1997 року.
Хоч учасницями Ніццької угоди є тільки 54 країни, фактично цією Класифікацією користуються більш як 100 країн (в тому числі і Україна), а також Міжнародне бюро ВОІВ, Відомство Бенілюксу з товарних знаків, Африканська організація інтелектуальної власності (АОІВ), а також Відомство з гармонізації внутрішнього ринку (знаки для товарів і промислові зразки) Європейського товариства.
У рамках Ніццької угоди створений Союз, керівним органом якого є Асамблея. Кожна з держав-учасниць Союзу, що приєдналася до Стокгольмського або до Женевського акта Угоди, є членом Асамблеї.
Віденська угода про запровадження Міжнародної класифікації зображальних елементів знаків для товарів підписана у 1973 році і переглянута у 1983 році. Станом на травень 1998 року учасницями Угоди є 12 країн: Гвінея, Куба, Люксембург, Молдова, Нідерланди, Польща, Румунія, Трінідад і Тобаго, Туніс, Туреччина, Франція і Швеція.
Угодою запроваджено класифікацію для знаків, які містять або складаються із зображальних елементів. Компетентне відомство держави-учасниці повинно зазначати відповідні символи класифікації в усіх офіційних документах і публікаціях, пов’язаних з реєстрацією знаків та її продовженням.
Класифікація складається з 29 категорій, 144 груп і 1569 підгруп, відповідно до яких класифікуються зображальні елементи знаків.
Завдання Комітету експертів, членами якого є всі держави-учасниці Віденської угоди, полягає в періодичному перегляді класифікації. Нині діє третя редакція Класифікації, прийнята в 1992 році.
Хоч учасницями Віденської угоди є тільки 12 країн, Класифікацію використовують принаймні ЗО країн, а також Міжнародне бюро ВОІВ і Відомство Бенілюксу з товарних знаків.
У рамках Віденської угоди створений Союз, керівним органом якого є Асамблея. До складу Асамблеї входять усі держави-учасниці Союзу.
Локаркська угода про запровадження Міжнародної класифікації промислових зразків була підписана в 1968 році. У 1979 році до тексту Угоди було внесено поправку. Станом на травень 1998 року учасницями Угоди є 32 країни.
Угодою запроваджена Міжнародна класифікація промислових зразків, яка містить 32 класи і 223 підкласи, а також алфавітний перелік із зазначенням класів і підкласів, до яких належать промислові зразки. Перелік містить приблизно 6250 видів промислових зразків. Компетентні відомства держав-учасниць зобов’язані зазначати в офіційних документах, що стосуються депонування або реєстрації промислових зразків, відповідний символ Міжнародної класифікації,
Завданням Комітету експертів, в якому представлені всі держави-учасниці Угоди, є періодичний перегляд Класифікації. Станом насічень 1997 року діє шоста редакція Класифікації.
Хоч учасницями У годи є тільки 32 держави, цією Класифікацією користуються значно більше країн. Класифікацію також застосовують Міжнародне бюро ВОІВ і Відомство з промислових зразків країн Бенілюксу.
У рамках Локарнської угоди створений Союз, керівним органом якого є Асамблея. До її складу входять усі держави-учасниці Союзу.
Міжнародна конвенція про захист нових сортів рослин (UPOV) підписана відповідно до Женевського акта в 1961 році. Конвенція переглядалася в Женеві в 1972, 1978 і 1991 роках.
Метою UPOV є сприяння розвитку міжнародної співпраці і надання допомоги державам-учасницям у гармонізації законодавства у сфері охорони сортів рослин. Конвенція визначає концепцію охорони тих сортів рослин, що підлягають обов’язковому включенню в національне законодавство держав-учасниць.
Застосування загальних принципів Конвенції не обмежується охороною сортів рослин, а поширюється також на інші сфери, наприклад, на створення національних переліків і сертифікацію сортів насіння.
У рамках Конвенції створений Міжнародний Союз, координацію діяльності якого здійснюють Рада і Секретаріат, очолюваний Генеральним секретарем. Відповідно до Угоди між ВОІВ і ООН Генеральний директор ВОІВ є також Генеральним секретарем Міжнародного Союзу. Станом на травень 1998 року членами Союзу були 37 країн. Україна приєдналася до Конвенції у листопаді 1995 року.