Інтелектуальна власність і компютерне авторське право
4.2. Основні завдання і напрями діяльності міжнародної системи охорони інтелектуальної власності
Усвідомлення необхідності міжнародної охорони прав на використання інтелектуальних цінностей як, з одного боку, джерела науково-технічного, культурного процесу людства, а з іншого — як найціннішого продукту людської думки, формувалося протягом сторіч. Однак забезпечити охорону прав на винаходи, твори літератури і мистецтва, інші об’єкти інтелектуальної власності одночасно в різних країнах не уявлялось можливим, оскільки в цих країнах діяли різні закони в цій сфері.
Правові й організаційні основи правової охорони власності в сучасному уявленні були закладені ще у другій половині XIX ст., коли під впливом бурхливих суспільних змін, видатних досягнень у науці і промисловості, розвитку виробництва і міжнародної торгівлі, літератури, музики, театру виникло розуміння настійної необхідності гармонізації відповідного законодавства окремих країн на міжнародному і навіть на світовому рівні з метою впровадження єдиної загальновизнаної системи правової охорони інтелектуальної власності.
Початком реалізації цієї ідеї треба вважати 1873 рік, коли в Австро-Угорській імперії відбулася перша міжнародна виставка винаходів. Тоді деякі країни відмовилися від участі у виставці через недостатню забезпеченість правової охорони винаходів, що демонструвалися. У тому ж році відбувся Віденський конгрес з проблем патентної реформи, на якому були прийняті основні принципи патентування винаходів.
Наступним кроком став проведений у 1878 р. в Парижі Міжнародний конгрес з промислової власності, що прийняв рішення про скликання Дипломатичної конференції з метою розроблення гармонізованих вимог до національних законодавств у цій сфері, що діяли в різних країнах. Ця конференція відбулася в 1880 р. у Парижі. На конференції було узгоджено проект міжнародної угоди, яку пізніше було покладено в основу найдавнішої і однієї з найважливіших міжнародних угод — Паризької конвенції з охорони промислової власності. У 1883 р. в Парижі відбулася нова Дипломатична конференція, на якій ця Конвенція була остаточно схвалена і прийнята.
Найважливішим етапом у створенні світової системи охорони інтелектуальної власності стало підписання у 1886 році Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Як Паризькою, так і Бернською конвенціями було передбачено створення окремих секретаріатів під назвою «Міжнародне бюро». У 1893 році ці органи були об’єднані і проіснували під різними назвами аж до 1970 року, коли почала діяти Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ).
Міжнародна система охорони промислової власності спрямована на формування у всьому світі підходів до забезпечення правової охорони таких об’єктів цієї форми власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, сорти рослин, географічні зазначення (зазначення джерела і найменування місця походження товарів і послуг), фірмові найменування, а також недопущення недобросовісної конкуренції.
Такі об’єкти промислової власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг мають загальну ознаку, що полягає в тому, що їх охорона здійснюється у вигляді надання виняткових прав на використання.
Недопущення недобросовісної конкуренції прямо не стосується виняткових прав, однак воно спрямоване проти таких методів конкуренції, які суперечать чесній практиці в промислових і торговельних справах.
Міжнародна система охорони авторського права і суміжних прав сприяє розвитку літератури, науки і мистецтва, значному поширенню і забезпеченню правомірного використання літературних, музичних, хореографічних, художніх, фотографічних, аудіовізуальних та інших творів, комп’ютерних програм, виконань, фонограм, програм мовлення.