Інтелектуальна власність і компютерне авторське право
1.4. Основні функції та принципи авторського права
1.Поняття авторського права
Авторське право, як частина цивільного законодавства, регулює відносини, пов’язані з використанням творів літератури, науки і мистецтва. У цих відносинах беруть участь, з одного боку, автори творів, їх спадкоємці, правонаступники та інші володільці авторського права, з другого — організації, зацікавлені у використанні творів: видавництва, редакції періодичних видань, кіностудії, телестудії, радіостанції, театри, концертні організації, фірми звукозапису тощо. Відповідно законодавство забезпечує охорону прав не тільки авторів творів, а й творців суб’єктів суміжних прав (виконавців, виробників фонограм, радіомовних і телевізійних компаній), що сприяють розповсюдженню цих творів. Охорона прав творців об’єктів суміжних прав або професій, суміжних з творчими професіями, становить особливий інтерес для країн, що розвиваються, оскільки дає змогу захистити в законодавчому порядку фольклорні твори, шляхом охорони прав саме цих суміжних професій.
Існують відмінності між майновими правами автора і його особистими немайновими правами, які в сукупності і утворюють авторське право. Авторське право звичайно розуміється як виняткове право автора твору, що надається йому законом, оголосити себе автором твору, відтворювати його, розповсюджувати або доводити його до відома публіки якими-небудь способами і засобами, а також дозволяти іншим особам використовувати твір певними способами.
Основним положенням авторського права є монопольне право автора на обнародування твору — дію, завдяки якій твір уперше стає доступним для публіки. За життя автора ніхто, крім самого автора, не вправі вирішувати, чи буде випущено у світ його твір, а якщо буде, то коли і яким чином. Використання твору після обнародування підкоряється певним правилам. Автор, який володіє правами на свій твір, і твір або його правовласник користуються правовим захистом. Але авторське право на твір не пов’язано з правом власності на матеріальний об’єкт, в якому він виражений. Тому перехід права власності на матеріальний об’єкт або право володіння матеріальним об’єктом не тягне за собою перехід авторських прав на твір як благо нематеріальне.
Часто охорона авторських прав є гарантією інвестицій, що вкладаються в опублікування твору, сприяє отриманню і цілеспрямованому розподілу прибутку між автором і особами, які сприяли використанню його твору.
У тих країнах, де існує таке законодавство, його практична цінність залежить від ефективності застосування. Однак прийняття того або іншого закону — це лише перший крок. Результативне право- застосування може бути забезпечено шляхом створення відповідних організацій, які займаються збиранням винагород за використання творів і виплатою їх авторам, що в результаті є стимулом як для авторів, так і для власників прав (агентів, видавців тощо).
Не зовсім правильно порівнювати прибутки, які автор може отримати від використання твору, що охороняється авторським правом, із заробітною платою. Величина винагороди автора визначається не часом, витраченим на створення цього твору, і навіть не його якістю і цінністю. Вона залежить від попиту, що визначається в процесі використання твору. Таким чином, йдеться про винагороду, яка ближче до торговельного прибутку, ніж до заробітної плати, а законодавство забезпечує автору справедливу оплату за використання його творів.
Система охорони авторських прав не може функціонувати у відриві від творчого процесу. А без охорони прав авторів суспільстві не спроможне забезпечити науковий і культурний прогрес, тобто поставити досягнення науки і мистецтва на службу максимально широкому колу зацікавлених осіб. Звідси необхідність якнайширшої популяризації питань авторського права в інтересах економічного, соціального і культурного прогресу.
2. Основні завдання (функції) авторського права
Основне завдання авторського права — це примноження культурної спадщини суспільства. Єдиним засобом досягнення цієї мети є надання автору виняткових прав дозволяти і тим самим контролювати використання своїх творів іншими особами, отримуючи з цього матеріальну вигоду. Отак, на відміну від права власності на матеріальний об’єкт, що має фактично необмежений або абсолютний характер, право власності на матеріальні об’єкти, якими є твори науки, літератури і мистецтва, зазнає певних обмежень, що стосуються обсягу правомочностей та їх існування у часі. Такий підхід до права власності на нематеріальні об’єкти дає змогу встановити в законодавчому порядку справедливий баланс між індивідуальними інтересами авторів, зацікавлених у отриманні матеріальної вигоди у разі використання їх творів, і суспільства загалом, зацікавленого у вільному доступі до створених творів.
Ще у XVIII ст. французький письменник Бомарше, який чимале зробив для визнання прав авторів у законодавчому порядку, відповідаючи своїм критикам, писав, що авторам несправедливо дорікають у прагненні до наживи на додаток до того, що вони користуються славою і суспільним визнанням.
В основному завдяки творчості авторів, створюється і розвивається видавнича справа, кінематограф, виробництво аудіовізуальної продукції, радіомовлення і телебачення, чия діяльність ґрунтується передусім на використанні творів, що охороняються, з метою доведення до споживача, з отриманням при цьому матеріальної вигоди.
Суспільне визнання достоїнств творів і матеріальна забезпеченість авторів як результат використання їх творів суспільством стимулюють творчий процес, дають можливість авторам повністю присвятити себе плідній роботі. Найважливішою умовою для успіху в цьому є ефективне застосування законодавства про охорону авторського права розробленого з урахуванням соціальних і економічних реалій країни.
3. Принципи авторського права
Авторське право поширюється на твори літератури, науки і мистецтва, які є результатом творчої діяльності, незалежно від призначення, способу і форми їх вираження, а також художніх достоїнств або наукової цінності, уявлення про які досить суб’єктивні.
Однак твір як результат творчої діяльності автора стає об’єктом авторського права лише за умови, що він виражений в якій-небудь об’єктивній формі безпосередньо пов’язаній з можливістю його відтворення. Думки й образи автора, що існують лише у формі творчого задуму не можуть бути сприйняті іншими людьми і, отже, не існує практичної проблеми в їх правовій охороні. Твір повинен існувати у формі, яка відокремлена від особистості авторі і набула самостійного буття. При цьому для визнання твору об’єктом авторського права не вимагається завершеності роботи. Закон рівною мірою охороняє як закінчені, так і незавершені твори, зокрема ескізи, плани та їх проміжні результати, що використовуються авторами у процесі створення творів.
Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація, спеціальне оформлення твору або дотримання якої-небудь іншої формальності. Однак слід мати на увазі, що на друкованих виданнях може проставлятися знак охорони авторського права, який складається з 3-х елементів: латинської букви С в колі — ©; імені (найменування) володільця виключних авторських прав; року першого опублікування твору. Правовою охороною рівною мірою будуть користуватися як твори, на яких проставлено знак охорони, так і твори без такого знаку. Основною метою забезпечення твору даним знаком є інформування третіх осіб про те, що цей твір охороняється. Таким чином, спрощується процес доведення провини правопорушника, якщо подібне правопорушення сталося. Аналогічне значення Має також реєстрація прав автора на твір. Реєстрація здійснюється лише за бажанням правовласника, їй не надають ніякого правоутворювального значення, але факт реєстрації може відіграти корисну роль у разі розв’язання спору про авторство на твір або його незаконне використання.
Виняткова природа і види авторського права
1. Виняткова природа авторського права
В англійській мові існує термін «копірайт» (буквально — право на виготовлення копій), що означає дію, яка відносно літературних або інших художніх творів може виконуватись тільки самим автором або з його дозволу. Йдеться про виготовлення примірників літературного або іншого твору, наприклад книжки, картини, скульптури, фотографії чи кінофільму. Але в законодавстві більшості країн використовується словосполучення «авторське право». В основу цього терміну закладено факт надання автору певних повноважень відносно його твору. Для прикладу право перешкодити його спотвореному відтворенню, яке може здійснюватися лише самим автором. Тоді як інші права, наприклад, право на виготовлення примірників, можуть здійснюватись третіми особами, які отримали на це ліцензію від автора.
Як було наголошено у р. 1.1(стор. 15), охороні підлягають форми вираження ідей автора, а не самі ідеї. Так, якщо автор опублікує у формі журнальної статті стислий виклад своїх ідей про те, як побудувати радіоприймач, ніхто не може перешкодити третій стороні використати ці ідеї для створення такого приймача; однак авторське право захистить автора від відтворення примірників його статті без його дозволу. Що стосується самого винаходу, то на нього не поширюється охорона відповідно до авторського права, але він може бути захищений на інших підставах, наприклад, в контексті промислової власності. Головним є те, що ідеї не охороняються авторським правом.
Остаточна фіксація твору в матеріальній формі (рукопис, друкарський відбиток, фотографії, звуко- або відеозапис, скульптура, архітектура, живопис, відтворення в графічний формі тощо) не обов’язкова для виникнення його як передумови для охорони. Однак деякі країни, в основному з англо-американською юридичною системою, вимагають тієї чи іншої фіксації твору до того, як йому буде надана охорона, роблячи це з міркувань використання такої формі: як доказ у разі позову.
Авторське право загалом, а також усі права авторів, що включаються до нього, е винятковим. Власник виняткового права на твір може його здійснювати відповідно до законодавства, причому придбання аналогічних прав на той самий твір якою-небудь іншою особою виключається. Ніяка особа, крім власника таких прав, не може використати твір, не маючи на те дозволу, за винятком випадків, обумовлених законом. Ліцензії, що видаються правовласником на використання твору, можуть також включати виняткові права, якщо це обумовлено або передбачено законом.
Винятковий характер авторських прав полягає не у визнані їх невіддільності від особистості автора, а у визнанні того, що тільки сам господар авторського права може вирішувати питання про здійснення авторських прав, пов’язаних з використанням твору. Враховується, що окремі авторські правомочності, наприклад, права авторства і право на ім’я, не відчужувані від автора, і закон встановлює певні обмеження у здійсненні авторського права, а можливість використання похідних творів може залежати не тільки від їх творця, а й від інших осіб. Однак, саме господар авторських прав наділений особливими правами щодо розпорядження твором з одночасною забороною всім іншим особам вчиняти відносно твору дії без його розпорядження.
2. Авторське право і окремі авторські правомочності
Автори володіють авторським правом, яке складається з окремих авторських правомочностей. У сукупності авторські правомочності становлять суб’єктивне авторське право відносно твору. Виникнення суб’єктивних авторських прав не залежить від віку, стану здоров’я, майнового стану особи, місця створення і випуску твору у світ. Права на твори для кожної категорії суб’єктів виникають у зв’язку з різними юридичними фактами — створення твору, переходом авторських прав у спадщину, за авторським договором тощо. Суб’єктивні авторські права виникають у автора в результаті факту створення твору. Його права в юридичній літературі прийнято називати первинними.
У багатьох країнах авторське право (включаючи немайнові права) може перевідступатися, тобто передаватися володільцем авторського права іншій фізичній чи юридичній особі, яка, таким чином, стає
правоволодільцем. У країнах, в яких перевідступлення авторського права не передбачене законодавством, такий же результат досягається за допомогою ліцензування. При цьому господар авторського права залишається як такий, але управомочує іншу особу користуватися всіма або частиною його прав з можливими певними обмеженнями. У тому разі, коли термін таких правомочностей або ліцензій дорівнює всьому терміну авторського права і сам дозвіл або ліцензія охоплюють всі права (за винятком немайнових), що охороняються авторським правом, статус ліцензіата відносно третіх сторін прирівнюється до статусу володільця авторського права.
Великий практичний вплив на обсяг авторських правомочностей і режим використання твору справляє визнання його службовим. Авторське право на такий твір належить його автору. Виняткове право на використання твору, створеного в порядку виконання службового завдання, належить роботодавцю, якщо в договорі між ним і автором не передбачено інше. Розмір авторської винагороди за кожний вид використання службового твору і порядок її виплати встановлюється в договорі між роботодавцем. Відносини між авторами, які створюють в порядку виконання службових обов’язків або службового завдання, та їх роботодавцями регламентуються трудовим договором або контрактом, укладеним між ними.
3. Види авторського права
Авторські права традиційно поділяються на особисті немайнові і майнові права. Практично будь-яке з авторських прав включає в себе як особисті, так і майнові елементи. Нерідко їх конкретний зміст стає зрозумілий лише з контексту.
Дана класифікація авторських прав має велике практичне значення. Особисті немайнові права в усіх випадках належать лише безпосередньому авторові, незалежно від того хто є володільцем авторського права. Вони є невідчужуваними від особистості автора і не можуть передаватися іншим особам. У кращому разі ці особи, і передусім спадкоємці, придбавають право на охорону особистих немайнових прав, володільцем яких був автор. Право авторства, право на ім’я і право на захист репутації автора охороняються безстроково.
Майнові права на використання твору можуть вільно переходити до інших осіб на основі авторських договорів. У деяких випадках
права на використання твору спочатку виникають не у авторів, а у інших осіб, зокрема у роботодавців, видавця газет, журналів та інших періодичних видань, аудіовізуальних творів. Майнові права носять строковий характер.
3.1. Особисті немайнові права автора
Одним з головних прав, що виникають у автора у зв’язку зі створенням твору науки, літератури і мистецтва є право авторства, яке характеризується як юридично забезпечена можливість особи вважатися автором твору і в результаті — можливість вимагати визнання цього факту від інших осіб.
Право авторства є невіддільним від особистості автора. Воно може належати тільки справжньому автору твору і є невідчужуваним і таким, що не передається на будь-якій підставі, в тому числі за договором або у спадок. Право авторства є правом абсолютним і породжується самим фактом створення твору і не залежить від того чи обнародувано цей твір чи ні, чи створено його в порядку виконання службового завдання або незалежно від нього, чи використовується твір будь-ким чи ні. Для визнання особи автором не потрібне виконання якої-небудь формальності або чиєї-небудь згоди.
Можливі порушення даного права можуть полягати як в запозиченні чужого твору без зазначення джерела (плагіат), так і в запереченні авторства тієї особи, якою створено твір. Це право охороняється від будь-якого порушення незалежно від того знав чи не знав порушник про неправомірність своїх дій. Авторство як соціальний феномен так само об’єктивне, як існування самого об’єкта творчості, тому визнається і охороняється також після смерті автора, але не як суб’єктивне право, а як суспільний інтерес, що потребує визнання і захисту. Від права авторства похідні всі інші права як особистого немайнового, так і майнового характеру.
Усі інші права надаються автору лише остільки, оскільки він має права авторства.
Право на авторське ім´я. Автор може використати або дозволяти використання твору під своїм справжнім ім’ям, під вигаданим ім’ям (псевдонімом) або без позначення імені (анонімно). Обираючи один з цих варіантів, він реалізує своє право на ім’я. Він також має право вимагати зазначення свого імені щоразу при виданні, публічному виконанні, передачі по радіо, цитуванні та іншому використанні свого твору. Право на ім’я включає в себе можливість вимагати, щоб ім’я автора (або псевдонім) не перекручувалося в разі його згадки особами, які використовують твір. А закон, в свою чергу, забороняє без згоди автора вносити які-небудь зміни в обраний ним спосіб позначення свого імені, в тому числі у разі використання псевдоніму.
Факт зазначення на творі імені певної особи означає презумпцію приналежності авторства твору даній особі. Автор сам визначає спосіб і повноту зазначення свого справжнього імені. У разі опублікування творів, створених кількома особами, імена співавторів зазначаються у послідовності, обумовленій співавторами. Нерідко, особливо при використанні наукових творів у пресі, поряд з ім’ям автора зазначається його науковий ступінь, учене або почесне звання, посада та інші реквізити. Наводити подібні відомості можна тільки за згодою авторів, які несуть особисту відповідальність за достовірність цих даних. Порушенням права на ім’я буде незазначення імені автора, а також його перекручення.
Нерідко використовується виступ автора під вигаданим ім’ям (псевдонімом). Іноді під псевдонімом виступає не одна особа, а дві, три або більша кількість співавторів. Закон не передбачає яких-небудь умов або порядку для придбання права на псевдонім. Термін і обсяг використання псевдоніма також визначається самим автором. Особливим порушенням буде розкриття псевдоніма автора без його згоди. У деяких випадках право автора виступати під псевдонімом може бути обмеженим. Не дозволяється використання псевдоніма, ще порушує норми моральності або має образливий характер. Рівною мірою автор не може обрати такий псевдонім, який явно вводить публіку в оману, наприклад, збігається з іменем іншого автора.
Право на авторство може бути реалізоване шляхом опублікування твору без зазначення імені автора твору (анонімно). В такому разі воля автора направлена на те, щоб не пов’язувати створений ним твір зі своїм ім’ям. Іноді ім’я автора не зазначається у зв’язку з існуючим порядком опублікування тих або інших творів, наприклад, передових статей в газетах і журналах, статей в довідниках і словниках. Звичайно авторство на анонімно опублікований твір підтверджується організацією, яка використала твір і якій, як правило, відоме справжнє ім’я.
Право на захист репутації автора. З моменту створення твору за його автором закріплюється право на захист твору, включаючи його назву, від будь-якого перекручення або іншої дії, здатної заподіяти шкоду честі та гідності автора. У разі видання, публічного виконання або іншого використання твору забороняється без згоди автора вносити які-небудь зміни в сам твір, його назву або у зазначення імені автора. Забороняється також без згоди автора забезпечувати твори ілюстраціями, передмовою, післямовою, коментарями і якими б то не було поясненнями. Без згоди автора не можна змінювати або виключати з твору присвячення, епіграфи, анотації.
Право на захист твору від зміни має особливе значення на стадії підготовки твору до обнародування. Порушення права на захист репутації — одне з тих порушень авторського права, що найчастіше зустрічаються. У разі виявлення такого порушення автор (правонаступники автора) вправі вимагати внесення утвір відповідних виправлень, публікацій за рахунок порушника відомостей про допущене порушення, заборони виходу твору у світ або припинення його розповсюдження.
Право автора на обнародування — юридично забезпечена автору можливість публічного розголосу створеного ним твору (дія, що робить твір доступним для публіки). За життя автора лише він сам може вирішувати питання про обнародування творів. Право на обнародування може перейти до інших осіб, зокрема до спадкоємців автора. Іноді для обнародування творів як самим автором, так і його спадкоємцями потрібна згода інших осіб, інтереси яких зачіпаються обнародуванням творів.
Це право прямо зачіпає майнові інтереси автора. З моменту обнародування твору набирають чинності встановлені законом обмеження прав автора, пов’язані з можливістю вільного використання твору.
Право на опублікування — це визнана за автором можливість випуску в оббіг примірників твору у кількості, достатній для задоволення потреб публіки, виходячи з характеру твору.
Якщо за допомогою опублікування твір вперше доводиться до загального відома, — це означає його обнародування. Право на опублікування тісно пов’язане з правами на відтворення і на розповсюдження. З моменту виходу в світ примірників твору він може без згоди автора і без виплати авторської винагороди, але з обов’язковим зазначенням імені та джерела запозичення, репродукуватися в одиничних примірниках бібліотеками, архівами, навчальними закладами, окремі види творів можуть відтворюватися у газетах, передаватися в ефір.
3.2. Майнові права авторів
Авторам належить виняткове право на використання створених ними творів, можливість самим вирішувати всі питання, пов’язані з наданням третім особам доступу до творів з їх використанням. Найчастіше автори передають відповідні права спеціалізованим організаціям (видавництвам, кіностудіям, театрам тощо), укладаючи з ними авторські договори. Після смерті автора ці права переходять де правонаступників. Використання колективних творів здійснюється за взаємною згодою співавторів.
Право на відтворення — це виготовлення одного або більше примірників твору чи значної його частини в будь-якій матеріальній формі, включаючи репродукування, звукозапис і відеозапис. Право володільця авторського права не дозволяти іншим особам відтворення твору, що охороняється, будь-яким способом і в будь-якій формі є основним правом у сфері авторського права. Виготовлення копій з твору, що охороняється, проводиться видавцем. Важливий процес розповсюдження твору, тому право контролю цього нерідко є юридичною основою угоди між володільцем авторського права і видавцем у разі опублікування твору, що охороняється. Договори на публікацію часто стосуються не тільки права робити копії твору, що охороняється, Але й інших дій (наприклад, трансляції твору по радіо, перекладу тощо). Суть договору на публікацію полягає в санкціонуванні процесу копіювання.
Право на розповсюдження звичайно розуміється як пропонування примірників твору широкій публіці або якій-небудь її частині, в основному через відповідні торговельні канали. Крім розповсюдження примірників твору, термін «розповсюдження» також включає в себе радіомовлення, телебачення, передачу по кабелю, виконання та інші способи сповіщення для загального відома.
Передусім закон пов’язує розповсюдження тільки з тими творами, котрі зафіксовані на матеріальному носії. Розповсюдження передбачає наявність копій твору, які і вводяться в цивільний обіг. Розповсюдженням буде визнаний продаж або введення у цивільний обіг іншим способом обмеженої кількості копій твору.
Право на імпорт — виняткове право автора імпортувати примірники твору з метою розповсюдження, включаючи примірники, виготовлені з дозволу володільця виняткових авторських прав. Мається на увазі закріплена за автором можливість здійснювати контроль за ввезенням на територію дії його авторських прав примірників створеного ним твору, виготовлених за кордоном.
Право контролю за імпортом примірників твору надається автору для того, щоб він міг ефективніше здійснювати право на розповсюдження, що йому належить. Володіючи правом на імпорт, автор може припинити порушення свого права на розповсюдження вже на стадії підготовки порушення. Якщо ж ввезення творів не має на меті їх подальше розповсюдження на території, на якій твір користується правовою охороною, то автор не може заборонити їх імпорт.
Право на публічний показ реалізується в основному відносно творів образотворчого мистецтва. Під показом твору розуміється демонстрація оригіналу або примірника твору безпосередньо чи на екрані за допомогою плівки, діапозитива, телевізійного кадру або інших технічних засобів, а також демонстрація окремих кадрів аудіовізуального твору без дотримання їх послідовності. При цьому твір або якась його частина просто демонструється публіці, без виконання автором або іншою особою яких-небудь активних дій. У разі показу твору відбувається прямий контакт твору з глядачем.
Право на публічний показ може бути здійснено лише відносно творів, зафіксованих на будь-якому матеріальному носії. Публічний показ передбачає тільки зорове сприйняття твору. Демонстрація твору перед фахівцями не вважається публічним показом і не тягне за собою передбачених законом правових наслідків.
Право на публічне виконання розуміється як виконання твору, який представлений аудиторії слухачів або глядачів, не обмеженій якимись окремими особами, що належать до якої-небудь приватної групи, і яке перевищує масштаби звичайних домашніх вистав. Публічне виконання і доведення його до загального відома на відстані обумовлюється отриманням дозволу володільця авторського права на цей твір.
Твір, що охороняється авторським правом, може бути доведений до великої кількості людей без його копіювання або репродукування. Лекція може бути прочитана аудиторії без тиражування тексту.
Драматичний або музичний твір може бути виконаний перед аудиторією також без його копіювання. Право на контроль за цими діями важливе не тільки для володільця авторського права на твір, що з самого початку розрахований на публічне виконання, а й для володільця авторського права на твір, який спочатку не був призначений для такого виконання, у разі коли хтось захоче використати цей твір з такою метою.
Право на звукозапис. Під дію охорони авторських прав підпадає звуковий запис твору, що охороняється. Слова можуть повідомлятися як у письмовій формі, так і у формі звукозапису. Що стосується музичних творів, то найбільш переважним способом представлення їх широкій аудиторії є звукозапис. Будь-якому звуковому запису виконань або інших звуків відводиться та ж роль у світі музики, що і книжці у світі літератури.
Записувати можна тільки музику або тільки слова, чи те й інше одночасно. Правомочність давати дозвіл на виготовлення звукозапису належить володільцю авторського права на музичний твір і володільцю авторського права на текст твору. Якщо йдеться про двох різних володільців, то у разі виготовлення звукозапису, що включає в себе як музику, так і текст, виробник звукозапису повинен отримати дозвіл обох володільців.
Згідно із законодавством деяких країн, виробник звукозапису також повинен отримати дозвіл виконавців музичного твору, включаючи інструменталістів, співаків і декламаторів. Це є ще однією ілюстрацією того факту, що володілець авторського права на твір не має права використати твір або дозволити використати його третій особі, оскільки такими діями він вступає в конфлікт з правомочностями третіх осіб. Оскільки, щоб бути законним, звукозапис виконання потребує дозволу виконавців, то очевидно, що володілець або володільці авторського права на твори, що виконуються, не володіють винятковим правом давати дозволи на виконання такого звукозапису.
Право на екранізацію. Кінофільм є візуальним записом, що складається з безперервної послідовності образів (кадрів), котрі представляють глядачеві. В авторському праві використовуються терміни «кінематографічний твір», «кінофільм», «фільм» і «кіно», хоча перевагу слід віддавати терміну «кіно», оскільки в даний час послідовність образів або кадрів часто записується за допомогою технічних засобів (таких як магнітна стрічка) без застосування фотографічної плівки.
Драматургічний твір, що з самого початку створений для показу у виконанні безпосередньо перед аудиторією, може бути візуально записаний і продемонстрований перед ширшою аудиторією, ніж це було б можливе в живому виконанні, причому в місцях, набагато віддалених від місця живого виконання, і по закінченні значного періоду часу після цього виконання.
Право на передачу в ефір — це закріплена за авторами можливість сповіщати твори для загального відома шляхом передачі в ефір і (або) подальшої передачі в ефір. Цьому праву властивий елемент публічності. Передаватися в ефір можуть як вже обнародувані, в тому числі опубліковані твори, так і твори, ще не обнародувані (неопубліковані). Передачею в ефір визнається і пряма трансляція твору з місця його показу або виконання. Передача в ефір охоплює собою як первинний показ твору публіці за допомогою безпроводового зв’язку, так і подальшу передачу твору в ефір.
Право на сповіщення для загального відома по кабелю — це право автора передавати твір (включаючи показ, виконання або передачу в ефір) для загального відома по кабелю, проводах або за допомогою інших аналогічних засобів. При цьому твір передається за допомогою сигналів, що йдуть по кабелю, проводах, оптичних волокнах або іншими аналогічними способами. У разі передачі твору по кабелю аудиторія звичайно обмежується тими особами, які є абонентами відповідних передавальних телерадіоцентрів.
Право на переклад. Переклад — це вираження форми письмових або усних творів мовою, що відрізняється від мови оригіналу. Він повинен передавати твір в достовірній і неспотвореній формі як відносно його змісту, так і відносно його стилю. Авторське право надається перекладачам у визнанні їх творчого підходу до іншої мови, однак без шкоди правам автора твору, що перекладається. Для перекладу потрібен відповідний дозвіл, оскільки право на переклад є специфічною складовою частиною авторського права.
Свою згоду на переклад автор звичайно виражає шляхом укладення договору з тією організацією, яка збирається використати його твір для перекладу. Дана організація бере на себе обов’язок забезпечити високоякісний переклад твору, а також на прохання автора надати йому переклад для ознайомлення. Договір може передбачати необхідність узгодження кандидатури перекладача з автором твору. Якщо, на думку автора, переклад виконаний неякісно або допущено які-небудь інші відхилення від умов договору, автор може заборонити використання такого перекладу.
Право на переклад визнається за автором і його правонаступниками протягом всього терміну охорони твору.
Право па переробку твору включає в себе можливість автора самому переробити твір в інший вид, форму або жанр чи давати дозвіл на переробку іншим особам.
Створювані в результаті творчої переробки твори є новими об’єктами авторського права. Але їх використання може здійснюватися лише за згодою авторів оригінальних творів. Як правило, згода автора на переробку означає і його згоду на використання створеного в результаті переробки нового твору. Однак автор може залишити за собою право на схвалення переробки як попередню умову її використання. Право на переробку охоплює собою всі види творів і всі види переробок. Після смерті автора протягом терміну дії авторського права право давати згоду на переробку здійснюється його спадкоємцями.
Інші права авторів. Стосовно використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва і дизайну автори мають майнове право на практичну реалізацію відповідних проектів. Його суть полягає в тому, що будь-яке практичне втілення в життя творів архітектурної (містобудівної, дизайнерської) графіки і пластики (ескізів, креслень, планів, малюнків, макетів тощо) може здійснюватися тільки за згодою їх авторів. До правомочностей автора прийнятого архітектурного проекту належить також можливість участі в реалізації свого проекту у разі розроблення документації для будівництва і при спорудженні будівлі, якщо інше не передбачено у договорі.
Автори творів образотворчого мистецтва володіють правом слідування, суть якого полягає в тому, що у кожному випадку публічного перепродажу твору образотворчого мистецтва автор має право на отримання певного процента від перепродажної ціни. Основною метою права слідування є захист майнових інтересів художників і авторів інших творів образотворчого мистецтва, які часто продають свої твори різного роду перекупникам значно дешевше від їх реальної вартості. Право на отримання частини прибутку, що виручається від перепродажу твору, яким наділяється його творець, «слідує» за твором у разі його переходу від одного власника до іншого і, певною мірою, компенсує ту несправедливість, яка була допущена відносно автора спочатку.
Окремі виплати авторської винагороди передбачаються за відтворення аудіовізуальних творів і звукозаписів в особистих цілях. Оскільки хоч який-небудь індивідуальний контроль за таким використанням творів неможливий, винагорода виплачується виготівниками та імпортерами обладнання (аудіо- і відеомагнітофонів, іншого обладнання) та матеріальних носіїв (аудіо- і (або) відеоплівок і касет, лазерних дисків, компакт-дисків, інших матеріальних носіїв), що використовуються для такого відтворення. Розмір винагороди і умови її виплати визначаються угодами між зазначеними виготівниками та імпортерами, з одного боку, і організаціями, що управляють майновими правами авторів, виробників фонограм і виконавців на колективній основі, з другого боку.
Передбачається виплата автору музичного твору (з текстом або без тексту,) спеціальної винагороди за використання його творів при публічному виконанні аудіовізуального твору. Таке право надається лише композиторам, які створили музичний твір спеціально для аудіовізуального твору.
4. Вільне використання творів
Закон встановлює термін дії авторського права, яке виникає з моменту створення твору і діє протягом певного часу після смерті автора. Мета цього положення в законодавстві — дати змогу спадкоємцям діставати економічну вигоду після смерті автора. У державах-членах Бернської конвенції і в багатьох інших країнах дія авторського права припиняється після закінчення 50 років після смерті автора. Останніми роками спостерігається тенденція у бік збільшення терміну дії охорони.
На дію авторського права накладаються і географічні обмеження. Володілець авторського права на твори охороняється законом країни від неправомочних дій, передбачених законодавством у сфері охорони авторського права і вчинених у цій країні. Що стосується подібних дій, вчинених в іншій країні, правоволоділець повинен діяти відповідно до законів цієї країни. Якщо країни є членами однієї з міжнародних конвенцій з авторського права, розв’язання практичних проблем, пов’язаних з географічними обмеженнями, значно спрощується.
За певних обставин, що регламентуються законом, деякі дії, що звичайно обмежені авторським правом, допускаються без дозволу володільця авторського права. Наприклад, використання виключно в особистих цілях особою, яка здійснює відтворення, а також цитування твору, що охороняється, за умови зазначення джерела цитати, включаючи ім’я автора.
У деяких країнах твори не підлягають охороні, якщо вони не зафіксовані в матеріальній формі; не підлягають охороні тексти законів, ухвали судів і рішення адміністративних органів, тоді як в інших країнах такі офіційні тексти не виключаються із сфери дій авторського права і правоволодільцями є держави, що використовують їх в інтересах усього суспільства.
Використання твору автора іншими особами допускається за згодою автора або його правонаступників з виплатою винагороди. Однак в інтересах суспільства вільне використання творів в окремих випадках визнається законодавством усіх держав світу і прямо допускається міжнародними конвенціями з авторського права. Але таке використання стосується лише правомірно обнародуваних творів, не зачіпаючи особистих немайнових правомочностей авторів, допускається лише за умови, що цим не завдає шкоди нормальному розповсюдженню творів і не обмежує законні інтереси авторів.
Встановлені законом випадки вільного використання творів зачіпають різні види творів і викликані необхідністю забезпечити доступ до них з метою вільного розповсюдження інформації.
Допускається цитування в оригіналі і перекладі з науковою, дослідницькою, полемічною, критичною або інформаційною метою, включаючи відтворення уривків із газетних і журнальних статей > формі оглядів преси.
Дозволяється використання правомірно обнародуваних творів і уривків з них як ілюстрацій у виданнях, у радіо- і телепередачах, звуко- і відеозаписах навчального характеру в обсязі, виправданому поставленою метою. Дозволяється також відтворення в газетах, передача в ефір або по кабелю правомірно опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, соціальних і релігійних питань або переданих в ефір творів такого ж характеру у випадках, коли таке відтворення, передача в ефір або сповіщення по кабелю не були спеціально заборонені автором. Можливе також вільне відтворення в газетах, передача в ефір або сповіщення по кабелю публічно виголошених політичних промов, звернень, доповідей та інших аналогічних творів в обсязі, виправданому інформаційними завданнями. Допускається відтворення або доведення де загального відома в оглядах поточних подій засобами фотографії, шляхом передачі в ефір або сповіщення по кабелю творів, обнародуваних у ході таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою. Дозволяється без згоди автора і без виплати авторської винагороди відтворення, передача в ефір або сповіщення по кабелю творів архітектури, образотворчого мистецтва, фотографії, що постійне розташовані у місцях, відкритих для вільного відвідування. Можливе відтворення правомірно обнародуваних творів без здобуття прибутку рельєфно-крапковим шрифтом або іншими способами, спеціально створеними для певних груп людей, наприклад, сліпих.
Вільне використання творів передбачає репродукування правомірно опублікованих творів одиничним примірником без здобуття прибутку. У разі репродукування обов’язково зазначаються ім’я автора, твір якого використовується, і джерело запозичення. Допустиме репродукування дозволяється робити бібліотекам і архівам для відновлення, заміни втрачених та зіпсованих примірників, а також для надання примірників твору іншим бібліотекам, що втратили 5 яких-небудь причин твори із своїх фондів. Бібліотеки і архіви можуть репродукувати окремі статті й малі за обсягом твори, опубліковані у збірниках, газетах та інших періодичних виданнях, а також короткі уривки із письмових творів (з ілюстраціями і без них), якщо це робиться на запит фізичних осіб з навчальною або дослідницькою метою. Навчальні заклади для проведення аудиторських занять можуть репродукувати окремі матеріали на тих самих підставах.
Допускається вільне використання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похорону в обсязі, виправданому характером таких церемоній.
Окрему групу видів вільного використання творів становлять деякі випадки використання комп’ютерних програм і баз даних, а також виробництва записів короткострокового використання, здійснюваних організаціями ефірного мовлення. Особа, яка правомірно володіє примірником програми або бази даних, вправі використовувати будь-які дії, пов’язані з їх функціонуванням або прямим призначенням. Користувач комп’ютерної програми або бази даних може здійснювати їх адаптацію, тобто вносити в них зміни тільки з метою забезпечення функціонування комп’ютерної програми або бази даних на конкретних технічних засобах користувача або під управлінням конкретних програм користувача. Зазначені зміни повинні бути обумовленні лише технічними причинами. Допускається виготовлення копії комп’ютерної програми або бази даних лише за умови, що ця копія призначена для архівних цілей або заміни правомірно придбаного примірника у випадках коли оригінал комп’ютерної програми або бази даних загублено, знищено або він став непридатний до використання. До числа дозволених дій власника комп’ютерної програми відноситься можливість декомпілювати програму, що охороняється законом, як самостійно так і за допомогою інших осіб. Декомпілювання — це технічний прийом, що включає перетворення об’єктного коду у вихідний текст з метою вивчення структури і кодування комп’ютерної програми. Його використання вважається допустимим тоді, коли це необхідно для досягнення готовності до взаємодії з саамостійно розробленої користувачем програми з іншими програмами, які можуть взаємодіяти з декомпільованою програмою. При цьому встановлюється три обов’язкові умови для здійснення декомпілювання. По-перше, інформація, необхідна для досягнення готовності до взаємодії раніше не була доступною цій особі з інших джерел. По-друге, зазначені дії виконуються тільки відносно тих частин декомпільованої комп’ютерної програми, що необхідні для досягнення готовності до взаємодії. По-третє, інформація, отримана в результаті декомпілювання, може використовуватися лише для досягнення готовності до взаємодії незалежно розробленої комп’ютерної програми з іншими програмами, не може передаватися іншим особам, за вийнятком випадків, коли це необхідно для досягнення готовності до взаємодії незалежно розробленої комп’ютерної програми з іншими програмами, а також не може використовуватись для розроблення комп’ютерної програми, за своїм видом істотно подібної з декомпільованою комп’ютерною програмою, або для вчинення будь-якої іншої дії, що порушує авторське право.