Безпека бізнесу: організаційно-правові основи
6.3. Правові засади захисту комерційної таємниці в трудових відносинах
Аналіз чинного законодавства дає підстави стверджувати, що законодавець, визначаючи засоби захисту комерційної таємниці, застосовує два підходи:
1) абсолютного захисту, що захищає комерційну таємницю як об’єкт інтелектуальної власності від посягань будь-яких третіх осіб,
2) відносного захисту, що передбачає захист нелегкодоступної та не загальновідомої комерційної інформації, щодо якої вжито заходів збереження її таємності, від актів недобросовісної конкуренції.
Саме такою концепцією слід керуватись для побудови системи інформаційної безпеки на підприємстві. Звичайно, маємо доволі незвичний об’єкт захисту - об’єкт інтелектуальної власності з обмеженим доступом. Поряд із цим неможливо не помітити переваг, які випливають з дуалістичної природи комерційної таємниці, а саме комплексності та всебічності її захисту, що випливає з наступного:
- захист комерційної таємниці як інформації з обмеженим доступом забезпечується за допомогою встановлення і реалізації режиму таємності (ст. 30 Закону України «Про інформацію»),
- захист комерційної таємниці як об’єкта інтелектуальної власності здійснюється судом з використанням спеціальних правових засобів, в тому числі і оприлюднення в засобах масової інформації факту посягання на комерційну таємницю та розміщення в друкованому офіційному виданні відповідного судового рішення (ст. 432 ЦК України),
- різнорідність суб’єктів посягання на комерційну таємницю:
а) конкуренти підприємства суб’єкта господарювання або особи, які їм допомагають (ст. 16 «Неправомірне збирання комерційної таємниці», ст. 18 «Схилення до розголошення комерційної таємниці», ст. 19 «Неправомірне використання комерційної таємниці» Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», ч. 2, 4, 5 ст. 36 «Неправомірне збирання, розголошення та використання відомостей, що є комерційною таємницею» Господарського кодексу України, ч. З ст. 164- 3 «Недобросовісна конкуренція» Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. 231 «Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю» Кримінального кодексу України,
б) особи, яким комерційна таємниця відома на законних підставах (ст. 17 «Розголошення комерційної таємниці», ч. З ст. 36 Господарського кодексу України, ст. 232 «Розголошення комерційної або банківської таємниці» Кримінального кодексу України, ч. З ст. 164-3 «Недобросовісна конкуренція» Кодексу України про адміністративні правопорушення,
в) суб’єкти промислового шпигунства (ст. 231 «Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю» Кримінального кодексу України).
Очевидно, що коли йдеться про працівників підприємства, то в більшості випадків ми маємо на увазі потенційних суб’єктів посягання, яких віднесено до другої групи.
Умови, за яких працівник буде вважатися таким, якому комерційна таємниця відома на законних підставах, полягають у наступному:
а) працівник є керівником підприємства або виконуючим обов’язки керівника підприємства. В такому разі йому на підставі статуту належить бути обізнаним в інформації з обмеженим доступом,
б) працівник створив на підставі трудового договору інформацію, яка є комерційною таємницею підприємства;
в) виконання трудових обов’язків працівника вимагає його обізнаності в інформації з обмеженим доступом (з певного питання, в частині або в цілому), виходячи з чого його допущено до комерційної таємниці, про що є розпорядження керівника підприємства, а від працівника отримано зобов’язання про нерозголошення комерційної таємниці.
Поряд з цим не потрібно забувати, що працівник може стати потенційним конкурентом або вже бути таким в силу володіння корпоративними правами конкуруючого підприємства. Можлива також і ситуація, коли працівник не має допуску до комерційної таємниці, але є зацікавленим в тому, щоб отримати в будь-який спосіб інформацію, яка її становить.
У будь-якому випадку система захисту комерційної таємниці в трудових правовідносинах повинна бути спрямована на наступне:
1) щоб працівники, яким довірено комерційну таємницю, не розголошували її третім особам;
2) щоб працівники, яким не довірено комерційну таємницю, але відомо про її існування, не збирали її з метою неправомірного використання.
На підставі чинного трудового (ч. З ст. 21 «Трудовий договір» та 142 «Правила внутрішнього трудового розпорядку, статути і положення про дисципліну» КЗпП України) та цивільного (п. З ст. З «Засади цивільного законодавства» (свобода договору) ЦК України) законодавства підприємство може розробити нормативно-правові документи щодо оформлення обов’язків працівників не розголошувати комерційну таємницю підприємства. В них, як зазначалося, зокрема, може бути передбачено:
1) внесення відповідних умов до контракту, правил внутрішнього трудового розпорядку;
2) отримання від працівника письмового зобов’язання щодо дотримання в таємниці відомостей підприємства, які мають обмежений доступ;
3) письмове попередження про те, що недотримання режиму комерційної таємниці може мати наслідком звільнення працівника;
4) отримання від працівника зобов’язання про дотримання в таємниці відомостей підприємства, що мають обмежений доступ після його звільнення з роботи;
5) надання працівнику пам’ятки про дотримання режиму інформації з обмеженим доступом.
Крім того, при укладенні з працівником особливої форми трудового договору - контракту - можна передбачити обов’язок працівника дотримуватись режиму обмеженого доступу до комерційної таємниці, а головне - його відповідальність за порушення цього обов’язку. Така відповідальність може носити матеріальний характер і виражатись у дисциплінарних стягненнях, наприклад, звільнення з посади.