Безпека бізнесу: організаційно-правові основи

6.2. Правові ознаки комерційної таємниці та їх вплив на формування системи захисту інформації на підприємстві

В Стародавньому Римі діяв закон, що передбачав покарання у вигляді штрафу за примус чужих рабів до видачі таємниць свого хазяїна. Традиція вести торговельні книги, таємниця яких була різновидом комерційної таємниці, існувала в античному світі. Торговці й банкіри зобов’язані були вести такі книги, відображаючи в них свою діяльність. Дані торговельних книг були конфіденційними й розкривалися винятково для уточнення податків, по справах про спадкування майна, у випадках настання банкрутства або з метою правосуддя. Таким чином, держави ще на ранніх стадіях свого розвитку створювали закони, які захищали інтереси підприємців, їхніх засновників й учасників від можливого витоку секретів.

Історично так склалося, що комерційно важливу інформацію визначали різними термінами. У поняття «виробнича таємниця» включали внесення чого-небудь нового в процес створення благ; під «фабричною таємницею» розумівся як предмет патенту (першими ввели Англія, Франція й Німеччина), так і будь-яку особливість виробництва (еквівалент сучасного поняття «ноу-хау»); «торговельну таємницю» становили, наприклад, система місць реалізації товарів, списки постачальників і т.д.

Закони Російської імперії містили норми, що передбачали охорону фабричного секрету, торговельної таємниці й таємниці кредитних установ, які були засобами закріплення певного положення підприємства серед конкурентів. Порушення, пов’язані з розголошенням таємниці, попереджувались забороною службовцем оголошувати відомі їм таємниці підприємства, недопущенням сторонніх до торговельних книг й іншими заходами. Законодавство передбачало й застосування карних покарань або стягнення збитків по цивільних позовах за подібні порушення.

Правове регулювання системи захисту виробничої й комерційної таємниці царської Росії було скасовано радянською владою в листопаді 1917 року. У СРСР на державному рівні комерційна таємниця довгий час не сприймалася як така і вважалася рудиментом капіталістичного ладу. Уперше про комерційну таємницю й право на її захист згадувалося в статті 33 Закону СРСР «Про підприємства в СРСР».

Зі здобуттям Україною незалежності починає формуватися окремий правовий інститут комерційної таємниці.

Відповідно до ст. 505 Цивільного кодексу України «комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці».

Стаття 155 Господарського кодексу України також частково визначає особливості комерційної таємниці, включаючи останню до об’єктів прав інтелектуальної власності. При цьому ст. 162 Господарського кодексу України визначає повноваження суб’єктів господарювання щодо комерційної таємниці. Зокрема, «суб’єкт господарювання, що є володільцем технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв’язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності».

Акцентуємо увагу на тому, що строк правової охорони комерційної таємниці обмежується часом дії сукупності зазначених вище умов.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.93 р. №611 комерційну таємницю не становлять:

- установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;

- інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

- дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів;

- відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;

- документи про сплату податків і обов’язкових платежів;

- інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

- документи про платоспроможність;

- відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

- відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Підприємства зобов’язані подавати перелічені у зазначеній Постанові відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства, за їх вимогою».

Зважаючи на зазначені вище положення, цілком логічно буде виокремити такі правові ознаки комерційної таємниці: секретність інформації, яка є комерційною таємницею, полягає в тому, що вона є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, інформація, яка визнається комерційною таємницею, має комерційну цінність, тобто певну цінову визначеність (вартість);

комерційна таємниця - склад і обсяг відомостей, що визначені суб’єктом господарювання або уповноваженим на це органом;
при визначенні складу і обсягу комерційної таємниці має враховуватись постанова Кабінету Міністрів України від 09.08.93 р. №611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці»;
володілець інформації повинен вживати належних заходів до охорони інформації, яка є комерційною таємницею;
строк правової охорони комерційної таємниці обмежується часом дії сукупності факторів, коли така інформація: має комерційну цінність, невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до її схоронності.

Комерційна таємниця відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» відноситься до інформації з обмеженим доступом.

Слід звернути увагу на те, що правові засади захисту комерційної таємниці від актів недобросовісної конкуренції передбачені ст. 36 ГК України та деталізуються у ст. 16-19 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції (далі - Закон). У вказаних статтях Закону дається відповідно кваліфікація:

1) неправомірного збирання комерційної таємниці (ст. 16),

2) розголошення комерційної таємниці (ст. 17),

3) схилення до розголошення комерційної таємниці (ст. 18),

4) неправомірного використанням комерційної таємниці (ст. 19).

У даних нормативно-правових актах встановлюється підстава для юридичної відповідальності особи, яка посягає на комерційну таємницю, а саме склад юридичного правопорушення. Юридична відповідальність є засобом захисту комерційної таємниці, який носить каральний (адміністративна) чи компенсаційний характер (цивільно-правова), але практика підказує, що такий підхід є неефективним, оскільки засоби захисту комерційної таємниці підприємства мають виконувати превентивну функцію.

Юридичні особи, винні у скоєнні вищевказаних актах недобросовісної конкуренції несуть відповідальність у вигляді штрафу у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що накладаються на них Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями (ст. 22 Закону). Громадяни, вину у вчиненні названих правопорушень яких доведено і які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, несуть також адміністративну відповідальність. Стягнення за вказані правопорушення визначені ч. 3 ст. 164-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення - це штраф від п’яти до дев’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, відповідно до ст. 23 Закону адміністративну відповідальність несуть також особи, які не є підприємцями і вчинили порушення комерційної таємниці в інтересах третіх осіб.

Крім того, Кримінальний кодекс України містить дві статті, які визначають кримінальну відповідальність за посягання на комерційну таємницю ст. 231 «Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю» і ст. 232 «Розголошення комерційної або банківської таємниці».

Для того, щоб економічно важливі відомості мали статус саме комерційної таємниці, їх необхідно оформити відповідним чином.

Існування комерційної таємниці бажано обумовити в установчих документах підприємця, включивши, наприклад, в установчий договір й (або) статут підприємства розділ, що регламентує захист комерційної таємниці.

При формуванні переліку відомостей, що становлять комерційну таємницю підприємця, доцільно діяти в такий спосіб.

Насамперед, із усього переліку інформації, з якою працює підприємець і яка циркулює на підприємстві, необхідно виключити відомості, що становлять державну таємницю (якщо суб’єкт господарювання з такою працює), а також ту інформацію, що не є комерційною таємницею згідно постанови КМУ від 09.08.93 р. № 611.

Однозначно до складу комерційної таємниці повинні бути віднесені різні види ноу-хау; відомості про винаходи й рацпропозиції, які не захищені авторським або патентним правом; інформація про факти укладання договорів і їхній зміст.

Особливу увагу необхідно приділити розробці положення про комерційну таємницю на підприємстві. Таке положення є основним у системі правового захисту інформації від несанкціонованого доступу. У ньому розкриваються загальні положення у сфері захисту інформації, принципи й процедури розмежування доступу до такої інформації, порядок прийому, реєстрації, інвентаризації й обліку носіїв інформації, що містить комерційну таємницю. У такому положенні прописуються також механізм забезпечення схоронності інформації, що є комерційною таємницею, зокрема деталізуються процедури забезпечення доступу до комерційної таємниці сторонніх осіб (включаючи перевіряючі органи). Рекомендується закріплювати правило, згідно якого сторонні особи допускаються до ознайомлення з документами, що містять комерційну таємницю, з дозволу керівника при обов’язковій наявності письмового запиту. При цьому такі особи повинні видати розписку про нерозголошення комерційної таємниці або укласти угоду з підприємством про таке нерозголошення. У положенні рекомендується прописати порядок поширення комерційної таємниці, а також процедуру виключення інформації з переліку комерційної таємниці.

Рекомендується включати норму про нерозголошення комерційної таємниці в трудовий договір (контракт) як керівника підприємства, так й інших співробітників.

На керівника організації повинні бути покладені обов’язки по забезпеченню схоронності комерційної таємниці підприємця. У контракт керівника із власником підприємства доцільно включити відповідні положення з даного питання. Зокрема, необхідно зобов’язати керівника зберігати комерційну таємницю організації й не використовувати її для заняття будь-якою іншою діяльністю на шкоду підприємства. У контракті варто зазначити, що керівник організації несе персональну відповідальність за створення необхідних умов для забезпечення схоронності комерційної таємниці підприємства. Зрозуміло, що керівник підприємства, як і члени трудового колективу, повинен бути попереджений про відповідальність за порушення режиму комерційної таємниці й про те, що наслідками цього можуть стати настання передбаченої законом юридичної відповідальності й розірвання контракту.

Зобов’язання про нерозголошення інформації може бути оформлене як записом безпосередньо в тексті трудового договору (контракту), так й у вигляді окремого документа, що є додатком до трудового договору (контракту). Форма й зміст відповідного розділу трудового договору (контракту) або окремого додатка до нього в частині, що стосується збереження інформації, яка становить комерційну таємницю, мають велике значення. У випадку розголошення працівником інформації, що становить комерційну таємницю, ці документи складуть юридичну основу для залучення такого працівника до відповідальності й стягнення заподіяного збитку.

У договір (контракт) працівника, що допускається до комерційної таємниці підприємця, або в додаток до нього можуть бути включені такі зобов’язання:

- не розголошувати інформацію, що становить комерційну таємницю, яка буде йому довірена або стане відома по роботі;

- виконувати вимоги наказів, інструкцій і положень по забезпеченню схоронності комерційної таємниці;

- зберігати інформацію, що становить комерційну таємницю тих підприємців, з якими є ділові відносини;

- не передавати третім особам і не розкривати привселюдно інформацію, яка становить комерційну таємницю, без згоди керівництва підприємства;

- у випадку спроби сторонніх осіб одержати від працівника інформацію, що становить комерційну таємницю підприємства, негайно сповістити про це відповідну посадову особу;

- не використовувати інформацію, що становить комерційну таємницю підприємства, для заняття іншою діяльністю, яка як конкурентна дія може завдати шкоди підприємства;

- негайно повідомляти відповідну посадову особу підприємства про втрату або недостачу носіїв інформації, що становить комерційну таємницю, ключів від режимних приміщень, сховищ, сейфів, особистих печаток і про інші факти, які можуть привести до розголошення комерційної таємниці, а також про причини й умови можливого витоку інформації, що становить комерційну таємницю підприємства;

- у випадку звільнення всі носії інформації, що становить комерційну таємницю, які перебували в розпорядженні працівника у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків під час роботи на підприємстві, передати відповідній посадовій особі організації.

Працівник під розписку повинен бути попереджений про відповідальність за невиконання взятих на себе зобов’язань. У трудовому договорі (контракті) або його невід’ємної частини (зобов’язанні про нерозголошення інформації, що становить комерційну таємницю) варто передбачити порядок ознайомлення працівника з діючими на підприємстві положеннями й інструкціями із забезпечення схоронності комерційної таємниці.

На підприємстві варто розробити спеціальний договір про збереження комерційної таємниці. Дотримання даної рекомендації дозволить представникам підприємця почувати себе впевнено при проведенні перевірок контролюючими органами. Перевіряючі повинні будуть дотриматися всіх процедур, які встановлені на підприємстві для одержання доступу до комерційної таємниці. І природно, підписавши документ про нерозголошення комерційної таємниці, такі особи не мають права використати отриману інформацію у своїй діяльності без згоди керівництва підприємства.

Правила внутрішнього розпорядку й посадові інструкції осіб, що працюють із комерційною таємницею, а також інструкції про ведення переговорів, інструкції про роботу з документами також повинні містити застереження про комерційну таємницю.

Можлива й розробка окремої інструкції з дотримання режиму нерозголошення комерційної таємниці співробітниками підприємця.

Комбінація зазначених вище документів, що закріплюють комерційну таємницю підприємця, може бути різною залежно від роду діяльності й характеру «таємності» підприємства.

Суб’єкт підприємницької діяльності (підприємець) як власник відомостей, що складають комерційну таємницю, - це юридичні особи, а також фізичні особи-підприємці. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок роботи з ними і їхнього захисту визначається підприємцем самостійно.

Підприємець має право вибудовувати власну систему захисту комерційної таємниці. При цьому важливо, щоб відповідна інформація була невідомою і не легкодоступною для сторонніх осіб.

Персонал підприємця має право користувати ся відомостями, що складають комерційну таємницю, для виконання своїх трудових обов’язків. Підприємець самостійно встановлює ступінь доступу кожного з працівників до такої інформації.

Рівні доступу кожного з працівників до комерційної таємниці може визначатися у залежності від займаної посади і функціональних обов’язків. Підприємець може самостійно моделювати категорії доступу до інформації, наприклад, І категорія - для керівного складу, II - для менеджерів середнього рівня, III - для низової ланки працівників.

Для того, щоб економічно цінні відомості становили саме комерційну таємницю, їх необхідно оформити відповідним чином.

Існування комерційної таємниці бажано згадати в установчих документах підприємця, включивши, наприклад, в установчий договір і (або) статут підприємства розділ, що регламентує захист комерційної таємниці.

Такий розділ сприятиме розподілу владних повноважень суб’єктів управління підприємства стосовно створення і затвердження переліку відомостей, що складають комерційну таємницю підприємця, та його захисту.

Одним з основних документів, що має юридичне значення у системі створення комерційної таємниці, є перелік відомостей. то складають комерційну таємницю підприємця. При його формуванні доцільно діяти наступним чином.

Насамперед, із усього переліку інформації, з яким працює підприємець і яка циркулює на підприємстві, необхідно виключити відомості, що складають державну таємницю (якщо суб’єкт господарювання з такою працює), а також ту інформацію, що не є комерційною таємницею відповідно до постанови КМУ від 09.08.93 р. № 611.

Однозначно до складу комерційної таємниці повинні бути віднесені різні види ноу-хау; відомості про винаходи і рацпропозиції, що не захищені авторським або патентним правом; інформація про факти укладання договорів і їхній зміст.

Особливу увагу необхідно приділити розробці положення про комерційну таємницю на підприємстві. Таке положення є основним у системі правового захисту комерційно цінної інформації від несанкціонованого доступу. У ньому розкриваються загальні положення в сфері захисту інформації, принципи і процедури розмежування доступу до такої інформації, порядок прийому, реєстрації, інвентаризації й обліку носіїв інформації, що містить комерційну таємницю. У такому положенні прописуються також механізми забезпечення схоронності інформації, що є комерційною таємницею, зокрема деталізуються процедури забезпечення доступу до комерційної таємниці сторонніх осіб (включаючи перевіряючі органи).

Рекомендується закріплювати правило, згідно з яким сторонні особи допускаються до ознайомлення з документами, що містять комерційну таємницю, з дозволу керівника при обов’язковій наявності письмового запиту. При цьому такі особи повинні видати розписку про нерозголошення комерційної таємниці або укласти угоду з підприємством про таке нерозголошення. У положенні рекомендується також регламентувати порядок поширення комерційної таємниці, а також процедуру виключення інформації з переліку комерційної таємниці.

Рекомендується включати норму про нерозголошення комерційної таємниці в трудовий договір (контракт) як керівника підприємства, так і інших співробітників.

На керівника організації повинні бути покладені обов’язки по забезпеченню схоронності комерційної таємниці підприємця. У контракт керівника з власником підприємства доцільно включити відповідні положення з даного питання. Зокрема необхідно зобов’язати керівника суворо зберігати комерційну таємницю організації і не використовувати її для заняття будь-якою іншою діяльністю на шкоду підприємства. У контракті варто відмітити, що керівник організації несе персональну відповідальність за створення необхідних умов для забезпечення схоронності комерційної таємниці підприємства. Зрозуміло, що керівник підприємства, як і члени трудового колективу, повинен бути попереджений про відповідальність за порушення режиму комерційної таємниці і про те, що наслідками цього можуть стати настання передбаченої законом юридичної, у тому числі кримінальної, відповідальності і розірвання контракту.

Зобов’язання про нерозголошення інформації може бути оформлене як записом безпосередньо в тексті трудового договору (контракту), так і у вигляді окремого документа, що є додатком до трудового договору (контракту).

не розголошувати інформацію, що складає комерційну таємницю, яка буде йому довірена або стане відома по роботі;

- виконувати вимоги наказів, інструкцій і положень по забезпеченню схоронності комерційної таємниці, які стосуються працівника;

- зберігати інформацію, що складає комерційну таємницю тих підприємців, з якими ведуться ділові відносини;

- не передавати третім особам і не розкривати привселюдно інформацію, що складає комерційну таємницю, без згоди керівництва підприємства;

- у випадку спроби сторонніх осіб одержати від працівника інформацію, що складає комерційну таємницю підприємства, негайно сповістити про це відповідну посадову особу;

- не використовувати інформацію, що складає комерційну таємницю підприємства, для заняття іншою діяльністю, яка може завдати шкоди підприємству;

- у випадку звільнення всі носії інформації, що складає комерційну таємницю, які знаходилися в розпорядженні працівника в зв’язку з виконанням ним службових обов’язків під час роботи на підприємстві, передати відповідній посадовій особі організації.

Сьогодні практика підприємницької діяльності має немало прикладів, коли працівників поряд із підписанням додатків до договору (контракту) про нерозголошення і недопущення неправомірного використання комерційної таємниці змушують підписувати зобов’язання про відмову працювати після звільнення з підприємства на підприємствах-конкурентах протягом певного періоду. Така практика є небажаною з огляду її неправомірності. Чинне законодавство України гарантує особі право на працю( ст.. 43 Конституції України), що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яких вільно погоджується. Тому додатковий превентивний захист комерційної таємниці (власне її комерційної цінності) за допомогою обмеження права працівника на працю вважаємо недоцільним. Якщо працівник неправомірно використає відомості, що становлять комерційну таємницю підприємства, навіть після звільнення з нього, він нестиме відповідальність, у тому числі передбачену кримінальним законодавством.

Працівник під розписку повинен бути попереджений про відповідальність за невиконання взятих на себе зобов’язань. У трудовому договорі (контракті) або його невід’ємній частини (зобов’язанні про нерозголошення інформації, що складає комерційну таємницю) варто передбачити порядок ознайомлення працівника з діючими на підприємстві положеннями й інструкціями із забезпечення схоронності комерційної таємниці.

На підприємстві варто розробити спеціальний договір про збереження комерційної таємниці. Дотримання даної рекомендації дозволить представникам підприємця почувати себе впевнено при проведенні перевірок контролюючими органами. Представники контролюючих органів повинні будуть дотриматися усіх процедур, що встановлені на підприємстві, для одержання доступу до комерційної таємниці. І природно, підписавши документ про нерозголошення комерційної таємниці, такі особи не мають права використовувати отриману інформацію у своїй діяльності без згоди керівництва підприємства.

Правила внутрішнього розпорядку і посадові інструкції осіб, що працюють з комерційною таємницею, а також інструкції про ведення переговорів. ІНСТРУКЦІЇ ПРО роботу з документами також повинні містити застереження про комерційну таємницю.

Можлива і розробка окремої інструкції з дотримання режиму нерозголошення (збереження та охорони) комерційної таємниці співробітниками підприємця.

Документальне забезпечення правового статусу комерційної таємниці на підприємстві сприятиме надійному її захисту як у випадку розголошення відповідних відомостей працівниками підприємства, так і цілеспрямованими діями конкурентів щодо її викрадення.

Комбінація зазначених вище заходів і документів, що закріплюють комерційну таємницю підприємця, може бути різною в залежності від виду діяльності і характеру «таємності» підприємства. Тому представлений алгоритм дій підприємця для збереження його комерційної таємниці є модельним і може варіювати ся.

Режим комерційної таємниці на підприємстві має будуватись на організаційно-правових засадах, визначених в юридичних документах підприємства. Важливо зазначити, що процес оформлення та реалізації режиму обмеженого доступу до комерційної таємниці має бути економічно та юридично обґрунтованим і проводитись в декілька етапів, які логічно витікають один з одного.

Основними кроками оформлення правового режиму комерційної таємниці є:

- визначення відомостей, які будуть віднесені до комерційної таємниці;

- застосування технічних засобів захисту для цих відомостей;

- визначення переліку посад, які мають повний та обмежений доступ до комерційної таємниці;

- організація роботи з документами, які містять комерційну таємницю;

- встановлення та реалізація відповідальності персоналу щодо дотримання режиму таємності комерційної таємниці;

- вжиття заходів захисту комерційної таємниці як об’єкту інтелектуальної власності (авторське право, патентування).

Необхідно зауважити, що чіткого нормативного регламентування процесу організації та реалізації режиму комерційної таємниці немає. Як вже раніше зазначалось, існує тільки імперативна вказівка на те, що комерційна таємниця має бути «предметом адекватних існуючим обставинам заходів збереження її секретності».

Порядок поширення інформації випливає із режиму, що на неї поширено, і визначається її власником. Відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону України «Про інформацію» поширення інформації - це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації. Керівник підприємства вирішує всі питання щодо розповсюдження власними силами, оприлюднення через ЗМІ та реалізації права на розпорядження комерційної таємниці.