Безпека бізнесу: організаційно-правові основи

3.1. Правове регулювання охоронної діяльності в Україні

Охоронна діяльність в Україні є ліцензованим видом діяльності відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Головною проблемою цієї сфери суспільних відносин є те, що підпорядкована Міністерству внутрішніх справ Державна служба охорони як надає послуги з охоронної діяльності, так і виступає представником органу ліцензування надання послуг, пов’язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян відповідно до Переліку органів ліцензування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р. № 1698.

Таким чином, маємо ситуацію, коли конкурент суб’єктів господарювання, які надають послуги з надання з охорони власності та з охорони громадян, одночасно є представником органу ліцензування, тобто приймає рішення про можливість надання таких послуг його фактичними конкурентами.

Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р. № 615 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2001 р. № 1053).

Державна служба охорони при Міністерстві внутрішніх справ (далі - Державна служба охорони) створена для здійснення заходів щодо охорони нерухомих об’єктів та іншого майна, в тому числі вантажів, тимчасового зберігання валютних цінностей, забезпечення особистої безпеки громадян, а також технічного захисту інформації на договірних засадах в порядку, встановленому законодавством.

Державна служба охорони є підпорядкованою Міністру внутрішніх справ єдиною централізованою системою, очолюваною Департаментом Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ (далі - Департамент), яка складається з управлінь, відділів Державної служби охорони при головних управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, м. Києві та Київській області, управліннях МВС в областях та м. Севастополі (далі - управління, відділи) та підпорядкованих їм підрозділів охорони: міських, районних, міжрайонних відділів, відділень, підрозділів воєнізованої охорони та охоронних підрозділів (далі - цивільна охорона), стройових підрозділів міліції охорони, пунктів централізованого спостереження, у тому числі на окремих об’єктах, а також установ та навчальних закладів професійної підготовки працівників охорони (далі - навчальні заклади).

Основними завданнями Державної служби охорони є:

- здійснення за договорами заходів щодо охорони особливо важливих об’єктів згідно з переліком, який затверджується Кабінетом Міністрів України, інших об’єктів, вантажів, інкасації, перевезення, тимчасового зберігання валютних цінностей, забезпечення особистої безпеки громадян, а також технічного захисту інформації в порядку, встановленому законодавством;

- розроблення основних вимог до захисту об’єктів та громадян від злочинних посягань, примірних договорів і вимог до інженерно-технічного укріплення та захисту об’єктів, оснащення їх технічними системами та засобами телевідеоспостереження, тривожної сигналізації, контролювання доступу (далі - технічні засоби охоронного призначення), а також інструкцій та інших документів, що регламентують виконання охоронних функцій;

- участь у проведенні єдиної технічної політики щодо впровадження технічних засобів охоронного призначення шляхом розроблення нормативних документів на час усього циклу їх життєдіяльності (проектування, промислове виробництво, монтаж, експлуатація та утилізація).

Державна служба охорони відповідно до покладених на неї завдань:

1) визначає за погодженням із власниками майна або уповноваженими ними органами чи особами (далі - власник) вид охорони під час її організації (міліцейська, цивільна, за допомогою пунктів централізованого спостереження тощо);

2) запобігає правопорушенням і припиняє їх у місцях несення служби;

3) реалізує технічні засоби охоронного призначення і надає послуги з їх проектування, монтажу, ремонту та обслуговування;

4) бере участь у розробленні комплексу стандартів на технічні засоби охоронного призначення з урахуванням міжнародних вимог і норм, розвитку міжнародного співробітництва у галузі їх стандартизації, а також співробітництва з вітчизняними та іноземними суб’єктами підприємницької діяльності у галузі розроблення, стандартизації, проектування, виробництва, монтажу та обслуговування зазначених технічних засобів;

5) забезпечує випробування вітчизняних та іноземних зразків технічних засобів охоронного призначення для подальшого впровадження;

6) укладає договори на виробництво технічних засобів охоронного призначення, відповідних датчиків і приладів на державних та інших підприємствах України й інших держав;

7) здійснює в установленому порядку сертифікацію технічних засобів охоронного призначення, що застосовуються на території України;

8) погоджує за заявками замовників проекти в частині забезпечення технічними засобами охоронного призначення об’єктів і споруд, що будуються (реконструюються);

9) організує проведення технічної експертизи та підготовку висновків щодо якості проектування та виробництва технічних засобів охоронного призначення;

10) провадить в установленому порядку зовнішньоекономічну діяльність.

Міліція охорони може здійснювати за договорами заходи із забезпечення особистої безпеки:

народних депутатів України - з відома Голови Верховної Ради України;

державних службовців, що належать до першої-третьої категорій, - за поданням керівника відповідного державного органу;

- керівників підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Державна служба охорони має право:

1) утримувати навчальні заклади з підготовки та перепідготовки кадрів, здійснювати на договірних засадах навчання працівників підприємств, установ та організацій, у тому числі зарубіжних, що займаються охороною, монтажем, використанням, ремонтом та обслуговуванням технічних засобів охоронного призначення;

2) створювати в установленому порядку, а також виступати засновником (учасником) суб’єктів господарювання, діяльність яких пов’язана з організацією і виконанням заходів охорони та безпеки, розробленням, виробництвом, реалізацією, монтажем, профілактичним обслуговуванням, використанням, ремонтом технічних засобів охоронного призначення, проведенням маркетингу та інжинірингу в галузі забезпечення особистої і майнової безпеки, соціального захисту своїх працівників;

3) застосовувати технічні засоби охоронного призначення з використанням радіочастот на умовах, передбачених для правоохоронних органів.

На роботу до Державної служби охорони приймаються особи, які досягли вісімнадцятирічного віку, за своїми фізичними даними і станом здоров’я здатні виконувати покладені на працівників охорони обов’язки та не мають судимості.

Працівники Державної служби охорони під час несення служби зобов’язані:

1) захищати об’єкти охорони від злочинних посягань та забезпечувати додержання режиму охорони згідно з укладеними договорами;

2) взаємодіяти з органами внутрішніх справ щодо припинення правопорушень у місцях несення служби, запобігання розкраданню власності та затримання правопорушників;

3) у разі виявлення пожеж чи загорянь, спрацювань пожежної сигналізації оповіщати про це підрозділи пожежної охорони та вживати заходів до ліквідації пожеж і загорянь;

4) зберігати таємницю, що охороняється відповідно до законодавства, конфіденційну інформацію про осіб, а також конфіденційну, оголошену такою в установленому порядку, інформацію про господарську діяльність замовника послуг на здійснення заходів охорони та безпеки, що стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків або обов’язків за договорами.

Працівники Державної служби охорони під час виконання службових обов’язків мають право:

1) вимагати від працівників підприємств, установ та організацій, що охороняються, додержання встановлених пропускного та внутрішньооб’єктового режимів, а також громадського порядку;

2) затримувати і доставляти в службові приміщення охорони для встановлення особи та складання протоколу про правопорушення на осіб, які вчинили правопорушення чи знаходяться без належних підстав на території об’єкта, що охороняється, у необхідних випадках передавати їх до органу внутрішніх справ для прийняття відповідного рішення;

3) проводити в установленому законом порядку з метою запобігання розкраданню майна особистий огляд громадян, які перебувають у приміщенні чи на території об’єкта, що охороняється, або поблизу нього за наявності законних підстав для затримання, які скоїли правопорушення безпосередньо на території об’єкта, а також огляд речей, що знаходяться при них, та тимчасово вилучати документи і предмети, які можуть бути речовими доказами вчинення правопорушень, або використані на шкоду здоров’я громадян;

4) проводити огляд транспортних засобів і перевіряти відповідність товарно-транспортним документам матеріальних цінностей, які вивозяться за межі території об’єкта, що охороняється;

5) складати відповідно до законодавства і передавати на розгляд уповноважених законодавством органів протоколи про адміністративні правопорушення на осіб, які вчинили дрібні крадіжки з об’єктів охорони;

6) застосовувати до правопорушників заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та зброю у випадках і порядку, передбачених законодавством.

Працівники міліції охорони під час виконання службових обов’язків користуються правами, передбаченими Законом України «Про міліцію» та іншими законодавчими актами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 p. N 615 затверджено перелік об’єктів, що підлягають обов’язковій охороні підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ за договорами. До таких об’єктів відносяться:

Будинки, в яких розміщуються центральні органи виконавчої влади (крім центральних органів виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, Державної податкової адміністрації та Державної митної служби) - в межах асигнувань, передбачених у державному бюджеті на їх утримання.
Укртелерадіокомпанія, телевізійні центри, будинки радіомовлення та звукозапису.
Державні архіви та їхні сховища.
Державні музеї, картинні галереї, історико-культурні заповідники, інші важливі об’єкти культури, де зберігаються історичні та культурні цінності загальнодержавного значення.
Українська фондова біржа та її філії.
Державні підприємства ювелірної промисловості.
Інспекції пробірного нагляду.
Бази, склади благородних металів, дорогоцінного каміння та виробів із нього.
Підприємства, що виробляють цінні державні папери.
Об’єкти водопостачання населених пунктів з резервуарами питної води.
Центральні й обласні аптечні склади.
Склади мобілізаційного резерву.
Підприємства, спеціалізовані цехи і дільниці, що виробляють вогнепальну спортивно-мисливську зброю, спеціальні засоби, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії, засоби активної оборони, вибухові речовини та об’єкти їх зберігання.
Пункти поховання радіоактивних відходів.
Об’єкти, розташовані в зоні безумовного відселення та відчуження.
Психіатричні лікарні з посиленим наглядом.
Спеціальні відділення лікарень, призначені для проведення судово-психіатричної експертизи осіб, які перебувають під вартою.
Державні універсальні магазини із щоденною виручкою в сумі понад 5 тисяч мінімальних розмірів заробітної плати, їхні склади, центральні каси.
Бази, склади та інші державні об’єкти зберігання матеріальних цінностей на суму понад 20 тисяч мінімальних розмірів заробітної плати.
Особливо важливі мости на залізничних магістралях і автомагістралях державного значення.
Національний виставочний центр при Кабінеті Міністрів України (м.Київ).
Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського (м. Київ).

Положення про Департамент Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України затверджене Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13.10.2005 р. № 878

Положенням визначено, що Департамент Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України (далі - Департамент) є головним органом у системі Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України (далі - ДСО), який координує здійснювані нею заходи з охорони об’єктів усіх форм власності та забезпечення особистої безпеки громадян і є підпорядкованим Міністру внутрішніх справ України.

Департамент здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку управління, відділи Державної служби охорони при головних управліннях МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управліннях МВС України в областях та місті Севастополі (далі - УДСО (ВДСО), підпорядковані їм підрозділи охорони: міські, районні, міжрайонні відділи, відділення, підрозділи воєнізованої охорони та охоронні підрозділи (цивільна охорона), стройові підрозділи міліції охорони, пункти централізованого спостереження, у тому числі на окремих об’єктах (далі - підпорядковані підрозділи ДСО), установи, навчальні заклади професійної підготовки працівників охорони, що здійснюють свою діяльність на засадах самофінансування, а також несе відповідальність за стан їх службової та фінансово-господарської діяльності.

Департамент є органом управління, діяльність якого не передбачає отримання прибутку, фінансування видатків якого здійснюється за рахунок централізованих відрахувань підпорядкованих підрозділів ДСО. Департамент визначає порядок володіння, користування і розпорядження майном та коштами ДСО згідно із законодавством.

Основними завданнями Департаменту є :

1) визначення основних напрямів роботи УДСО (ВДСО), підпорядкованих підрозділів ДСО, надання їм організаційно-методичної та практичної допомоги;

2) розроблення та здійснення заходів, спрямованих на удосконалення охорони об’єктів усіх форм власності та громадян;

3) керівництво УДСО (ВДСО), підпорядкованими підрозділами ДСО, надання їм практичної допомоги в організації службової діяльності;

4) забезпечення додержання законності в діяльності працівників ДСО;

5) організація роботи з кадрами, виховна робота, забезпечення професійної підготовки та психологічного супроводу особового складу, вирішення організаційно-штатних питань;

6) ужиття відповідно до законодавства заходів щодо забезпечення правового та соціального захисту особового складу та працівників ДСО, розроблення пропозицій з цих питань і внесення їх на розгляд до відповідних органів;

7) постійне здійснення організаційних заходів, направлених на зміцнення та розвиток матеріально-технічної бази ДСО;

8) забезпечення проведення єдиної технічної політики ДСО з розроблення, проектування та виробництва технічних засобів охоронного призначення;

9) організація співробітництва ДСО з відповідними службами правоохоронних органів інших держав, іноземними суб’єктами господарювання з питань охорони власності та забезпечення безпеки фізичних осіб.

Департамент відповідно до покладених на нього завдань:

1) бере участь у підготовці проектів законодавчих і нормативно-правових актів з питань здійснення охоронної діяльності;

2) розробляє системи галузевих стандартів, норм і нормативів у охоронній галузі, міжгалузевих стандартів на застосування моніторингу технічних засобів охоронного призначення; розвитку міжнародного співробітництва в галузі стандартизації вказаних систем і засобів, а також взаємодіє з вітчизняними та іноземними суб’єктами господарювання в галузі спільної розробки, виробництва, монтажу та обслуговування цих систем;

3) здійснює в установленому порядку сертифікацію технічних засобів охоронного призначення, що застосовуються на території України;

4) затверджує положення про УДСО (ВДСО), підпорядковані підрозділи ДСО;

5) здійснює комплексний аналіз та планування діяльності ДСО, розробляє та реалізує заходи щодо її вдосконалення; готує відповідні інформаційні та звітні документи, організовує і проводить наради, семінари та збори з питань удосконалення охоронної діяльності;

6) організовує діяльність УДСО (ВДСО), підпорядкованих підрозділів ДСО, а також надає їм методичну та практичну допомогу в удосконаленні організаційно-правового забезпечення їх діяльності;

7) проводить єдину технічну політику ДСО з розробки, виробництва, монтажу, ремонту та експлуатаційного обслуговування технічних засобів охоронного призначення;

8) вивчає позитивний досвід у галузі охоронної діяльності та сприяє його впровадженню;

9) виступає замовником на розробку та виробництво технічних засобів охоронного призначення, відповідних сповіщувачів і приладів на державних та інших підприємствах України й інших країн;

10) вирішує питання щодо створення в установленому порядку, а також виступає засновником (учасником) суб’єктів господарювання, діяльність яких пов’язана з організацією і виконанням заходів охорони та безпеки, розробленням, виробництвом, реалізацією, монтажем, профілактичним обслуговуванням, використанням, ремонтом технічних засобів охоронного призначення, забезпеченням матеріально-технічними ресурсами підпорядковані підрозділи ДСО, проведенням маркетингу та інжинірингу в галузі забезпечення особистої і майнової безпеки, соціального захисту своїх працівників;

11) бере участь у розгляді спорів у суді та інших інстанціях; надає необхідну юридичну допомогу УДСО (ВДСО), підпорядкованим підрозділам ДСО; розглядає заяви та скарги з питань діяльності охорони, вживає заходів щодо усунення недоліків, що їх спричиняють, та реалізації поданих пропозицій;

12) організовує роботу з відбору, розстановки, навчання, виховання кадрів, зміцнення дисципліни та законності серед особового складу; затверджує примірні форми трудових договорів із працівниками ДСО;

13) розробляє та подає на затвердження до МВС України структуру та типові штати УДСО (ВДСО), підпорядкованих підрозділів ДСО;

14) здійснює контроль за додержанням УДСО (ВДСО), підпорядкованими підрозділами ДСО штатної дисципліни, правильним застосуванням типових штатів та схем посадових окладів;

15) розробляє за погодженням з Департаментом роботи з персоналом МВС України та організовує виконання програм кадрового забезпечення УДСО (ВДСО), підпорядкованими підрозділами ДСО, організовує роботу в навчальних закладах, що належать до сфери його управління, підготовку та перепідготовку в них особового складу; забезпечує організаційно-методичне керівництво початковою, спеціальною та службовою підготовкою, підвищенням кваліфікації і стажуванням; розробляє з цих питань необхідні навчальні програми та наочне приладдя;

16) здійснює контроль за станом охорони праці і техніки безпеки в УДСО (ВДСО) та підпорядкованих підрозділах ДСО;

17) організовує забезпечення УДСО (ВДСО), підпорядковані підрозділи ДСО матеріально-технічними ресурсами (технічними засобами охоронного призначення, виробами та матеріалами, зброєю та набоями, засобами зв’язку, автотранспортом, речовим майном тощо) та взаємодіє з цих питань із виробниками, Департаментом ресурсного забезпечення та іншими підрозділами МВС України, різними суб’єктами господарювання, має право на закріплення нарізної і гладкоствольної зброї та спецзасобів за УДСО (ВДСО), підпорядкованими підрозділами ДСО;

18) контролює використання УДСО (ВДСО), підпорядкованими підрозділами ДСО службового транспорту за призначенням, здійснює списання та визначає порядок його реалізації;

19) відповідно до вимог чинного законодавства веде діловодство.

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з надання послуг, пов’язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян затверджені спільним Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства внутрішніх справ України від 14.12.2004 № 145/1501.

Перелік органів ліцензування (як зазначалося) та документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії, визначаються відповідно постановами Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 року № 1698 «Про затвердження переліку органів ліцензування» (із змінами і доповненнями), від 4 липня 2001 року № 756 «Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності» (із змінами і доповненнями).

Ліцензійні умови визначають організаційні, кваліфікаційні та особливі вимоги провадження господарської діяльності з надання послуг, пов’язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян. Ліцензійні умови є обов’язковими для виконання суб’єктами господарювання, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, пов’язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян, та отримали відповідну ліцензію. Якщо суб’єкт господарювання провадить вид господарської діяльності не в повному обсязі, а частково або з окремих послуг, то Ліцензійні умови поширюються на суб’єкта господарювання в частині, що встановлює вимоги до провадження господарської діяльності, зазначеної в ліцензії.

Поняття «охорона майна» в Ліцензійних умовах визначається як діяльність суб’єктів охоронної діяльності з організації та практичного здійснення на підставі цивільно-правових договорів заходів, спрямованих на забезпечення схоронності, цілісності визначених володільцем майна належних йому будівель, споруд, іншого рухомого та нерухомого майна (далі - майно) з метою відвернення та/або недопущення безпосередніх посягань на майно, припинення не санкціонованого володільцем доступу до нього для збереження його фізичного стану і забезпечення здійснення володільцем цього майна всіх належних йому повноважень щодо нього.

Охорона громадян - діяльність суб’єктів охоронної діяльності з організації та практичного здійснення заходів, спрямованих на забезпечення особистої безпеки індивідуально визначеної фізичної особи шляхом відвернення та/або недопущення негативного безпосереднього впливу факторів кримінального, побутового або екологічного характеру на стан її життєдіяльності.

Особиста безпека фізичної особи - поточний стан захищеності її життєдіяльності від безпосередніх загроз її життю, здоров’ю, тілесній неушкодженості, а також особистій свободі.

Охоронна діяльність - діяльність з надання послуг, пов’язаних з охороною майна юридичних і фізичних осіб та забезпечення особистої безпеки фізичних осіб на підставі цивільно-правових угод.

Суб’єкти охоронної діяльності - зареєстровані в установленому чинним законодавством України порядку юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які провадять господарську діяльність, крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також фізичні особи - підприємці, які отримали ліцензії на право здійснення господарської діяльності з надання послуг, пов’язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян.

Об’єкти охорони - фізичні особи, крім посадових осіб органів державної влади та громадян, щодо яких заходи захисту життя, здоров’я та майна здійснюються відповідно до окремих законів України, а також майно громадян і юридичних осіб усіх форм власності.

Персонал охорони - це працівники суб’єктів охоронної діяльності, які досягли 18-річного віку, перебувають у штаті суб’єкта господарювання на посадах, безпосередньо пов’язаних з організацією та здійсненням охорони, а також фізичні особи - підприємці, які відповідають кваліфікаційним вимогам, установленим зазначеними Ліцензійними умовами і безпосередньо виконують функції з організації та/або здійснення заходів охорони.

До персоналу охорони суб’єктів охоронної діяльності належать:

- керівники суб’єктів охоронної діяльності (їх заступники, на яких у встановленому порядку покладені обов’язки з організації та/або здійснення заходів охорони);

- охоронники - працівники суб’єктів охоронної діяльності, які за функціональними обов’язками безпосередньо виконують функції з охорони майна;

- охоронці - працівники суб’єктів охоронної діяльності, які за функціональними обов’язками безпосередньо виконують функції з охорони громадян;

- технічні працівники - працівники суб’єктів охоронної діяльності, які за функціональними обов’язками безпосередньо виконують функції з експлуатації технічних засобів охоронного призначення, у тому числі постійного контролю за надходженням сигналів про їх спрацювання на місцях їх установки.

Персоналом охорони можуть здійснюватися безпосередньо такі заходи охорони:

1) контроль за проходженням на об’єкт охорони, пересуванням його територією, а також залишенням його особами, переміщенням предметів відповідно до порядку, установленого володільцем майна, що охороняється (далі - володілець), з урахуванням вимог чинного законодавства, у тому числі шляхом:

- застосування пропускного та внутрішньооб’єктового пропускного режиму;

- використання технічних засобів охоронного призначення (систем і технічних засобів охоронної сигналізації, теле-, відеоспостереження, контролювання доступу) відповідно до їх технічних характеристик і цільового призначення, у тому числі централізованого спостереження за роботою технічних засобів охоронного призначення, установлених на об’єктах;

- використання службових собак.

2) Фізична охорона - безпосередні дії (заходи оперативного реагування) персоналу охорони за місцезнаходженням об’єкта охорони, спрямовані на виявлення, запобігання та припинення:

- не санкціонованих володільцем проникнень на об’єкт охорони (на територію, у приміщення);

- перебування осіб, яким володілець не надав відповідних повноважень, на об’єкті охорони;

- протиправного заволодіння майном на об’єкті охорони шляхом крадіжки, грабежу, розбійного нападу, шахрайства тощо;

- протиправного використання майна на об’єкті охорони особами, яким володілець не надав відповідних повноважень;

заподіяння володільцю збитків шляхом умисного пошкодження або знищення його майна, протиправних посягань на особисту безпеку фізичних осіб, їх недоторканність;

заподіяння майнової шкоди володільцю, ушкодження здоров’я фізичної особи шляхом очевидних порушень техніки безпеки, належних умов зберігання майна або внаслідок стихійного лиха, аварій, катастроф та інших надзвичайних подій за відсутності протиправних дій щодо об’єктів охорони.

3) Оперативне реагування - негайні, починаючи з мінімально необхідних, дії персоналу охорони, у тому числі за повідомленням третіх осіб, за фактами протиправних дій щодо об’єктів охорони, або на події та обставини, що завдають (можуть завдати) майнову шкоду володільцям, а також створюють очевидну загрозу особистій безпеці фізичних осіб, персоналу об’єкта охорони, іншим громадянам та персоналу охорони, з визначення конкретного місця можливого вчинення правопорушення чи виникнення небезпечних обставин, їх індивідуалізації, локалізації, а в разі потреби - нейтралізації, у тому числі припинення протиправних дій або інших згубних для майна та/або фізичних осіб наслідків.

Суб’єкт охоронної діяльності, який надає послуги згідно з отриманою ліцензією, має відповідати переліку організаційних вимог, зокрема він повинен забезпечити:

1) відсутність серед засновників та свого персоналу охорони осіб, які мають не зняту чи не погашену в установленому порядку судимість за вчинення умисних злочинів або які за вироком суду позбавлені права займатися цим видом діяльності.

2) Наявність у персоналу охорони під час виконання заходів охорони дозволів установленого зразка на право носіння та застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії (далі - спецзасоби), а також знаків належності до конкретного суб’єкта охоронної діяльності, що установлюються вказаним суб’єктом, про запровадження яких у місячний термін інформується орган ліцензування.

3) Наявність у суб’єктів господарювання, що надаватимуть послуги з технічного захисту, технічних засобів охорони, що сертифіковані відповідно до чинного законодавства України.

4) Недопущення вчинення персоналом охорони правопорушень щодо об’єктів охорони.

Суб’єкт охоронної діяльності, який надає послуги згідно з отриманою ліцензією, зобов’язаний:

1) Надавати послуги лише за письмово укладеними цивільно-правовими договорами. Вести письмовий облік договорів; здійснювати виконання договорів з надання охоронних послуг на користь третіх осіб лише за їх письмовою згодою. При укладенні договорів конкретно вказувати в них об’єкт охорони та, якщо це майно громадян або юридичних осіб, зазначати розмір майнової відповідальності суб’єкта охоронної діяльності, який визначається відповідно до вимог частини 2 статті 96 та пункту 3 частини 1 статті 980 Цивільного кодексу України.

2) За згодою володільця розміщувати на видному місці на центральному посту (посту) з охорони стаціонарного об’єкта місцезнаходження та номер ліцензії суб’єкта охоронної діяльності.

3) Негайно сповіщати орган внутрішніх справ за місцезнаходженням об’єкта охорони про вчинення протиправних посягань на об’єкт, що охороняється, виявлення крадіжок, інших правопорушень. Уживати заходів щодо недопущення сторонніх осіб на місце події до прибуття представників органу внутрішніх справ.

4) Дотримуватись вимог придбання, реєстрації та використання спецзасобів згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 року № 706 «Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії».

5) Дотримуватись установленого чинним законодавством порядку прийняття та оформлення громадян на роботу до суб’єкта охоронної діяльності відповідно до вимог глави III Кодексу законів про працю України та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (із змінами і доповненнями), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110.

Суб’єкт охоронної діяльності, який надає послуги згідно з отриманою ліцензією, має відповідати встановленим кваліфікаційним вимогам.

Для керівника (директора або його заступника) суб’єкта охоронної діяльності є обов’язковими наявність вищої юридичної освіти або стаж роботи не менше трьох років на посадах середнього, старшого начальницького складу в охоронних, оперативних чи слідчих підрозділах органів внутрішніх справ, Служби безпеки України або стажу служби не менше п’яти років на командних посадах стройових частин та навчальних закладів Збройних Сил.

Персонал охорони повинен знати:

- статті 7, 9, 11, 17, 18, 22, 26, 36, 37, 38, 39, 41, 42, 45, 50, 51, 66, 67, 74, 88, 89, 90, 91, 115, 119, 121, 122, 123, 124, 125, 126, 128, 135, 136, 146, 162, 172, 173, 175, 185, 186, 187, 189, 194, 196, 197, 202, 203, 205, 206,

229, 232, 260, 262, 263, 272, 293, 343, 356 Кримінального кодексу України;

- статті 9, 12, 17, 18, 19, 24, 34, 35, 51, 174, 185, 186, 190, 192, 193, 195, 195-2, 195-3, 195-4, 254, 255, 259, 264, 265 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

- статті 21, 23, 24, 26, 27, 31, 36, 38, 39, 40, 46, 47, 48, 50, 130, 132, 133, 134, 135, 136, 147, 169 Кодексу законів про працю України;

- статті 6, 7, 11, 14, 15, 15-1, 20 Закону України «Про міліцію»;

- ´ статті 9, 17, 27 Закону України «Про статус народного

депутата України»;

- статті 8, 25 Закону України «Про Службу безпеки України»;

- Постанову Верховної Ради України від 17 червня 1992 року № 2471 «Про право власності на окремі види майна» (із змінами і доповненнями);

- постанову Ради Міністрів Української РСР від 27 лютого 1991 року № 49 «Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку» (із змінами) та постанову Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 року № 706 «Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії» (із змінами і доповненнями);

- порядок та правила надання першої долікарської допомоги при пораненнях вогнепальною або холодною зброєю, асфіксіях, отруєннях, ураженні електричним струмом, кровотечах та переломах;

- порядок та правила застосування протипожежних засобів.

Знання персоналом охорони вказаних вище вимог підтверджується шляхом складання один раз на 5 років заліку,

порядок прийняття якого визначається Міністерством внутрішніх справ України за погодженням із Антимонопольним комітетом України та Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва.

Суб’єкт охоронної діяльності, який надає послуги згідно з отриманою ліцензією, має відповідати особливим вимогам щодо провадження господарської діяльності в галузі охорони, серед яких наступні.

Припинення протиправних дій щодо об’єктів охорони здійснюється з дотриманням вимог законодавства України про необхідну оборону, крайню необхідність, затримання правопорушника та охорону праці.

Технічні засоби охоронного призначення відповідно до їх технічних характеристик і цільового призначення, а також службові собаки використовуються під час здійснення заходів охорони виключно для виявлення та при затриманні осіб, які проникли (намагалися проникнути) на об’єкти охорони, пересуваються ними або залишають їх, у тому числі з дозволу їхнього володільця.

Заходи, які забезпечують особисту безпеку фізичної особи, можуть також здійснюватися за умов і обставин, що не містять ознак протиправних дій щодо цієї фізичної особи (при негативному впливі дій або наслідків стихійного лиха, аварій, катастроф та інших надзвичайних подій, нападу тварин, тяжких особистих, сімейних та інших обставин, хворобливого стану тощо), але можуть створити безпосередню загрозу її життю та здоров’ю.

Діяльність, пов’язана з охороною окремих особливо важливих об’єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями.

З метою організації та під час здійснення охоронної діяльності забороняється:

- придбавати та використовувати для виконання функцій з організації та здійснення заходів охорони нерухомого та рухомого майна, забезпечення особистої безпеки фізичних осіб майно, що згідно із законодавством може використовуватися лише військовими формуваннями та правоохоронними органами держави.

Здійснювати за цивільно-правовими договорами заходи охорони майна без наявності відповідних документів, які підтверджують повноваження замовника охоронних послуг щодо володіння, користування або розпорядження цим майном, законність перевезення належного йому вантажу тощо, та охорони громадян без підтвердження повноважень замовника представляти законні інтереси фізичної особи, на користь якої запропоновано укласти угоду. Право власності на нерухоме майно замовника охоронних послуг підтверджується правовстановлювальним документом і витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно. Повноваження фізичної особи на вчинення юридичних дій від імені юридичної особи без довіреності підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

- Протидіяти представникам правоохоронних органів під час виконання покладених на них завдань із забезпечення правопорядку та громадської безпеки, а також іншим посадовим особам і громадянам, які виконують службові обов’язки в межах своїх повноважень, визначених законодавством.

- Розголошувати відомості про вжиття конкретних заходів для організації та здійснення заходів охорони майна, забезпечення особистої безпеки фізичних осіб, конфіденційну інформацію про господарську діяльність, оголошену такою в установленому порядку, а також відомості про приватне життя особи, щодо якої

здійснюються заходи безпеки, що стали відомими у зв’язку з виконанням охоронних функцій.

- Передавати ліцензію на здійснення охоронної діяльності для використання іншим юридичним особами і громадянам.

Під час здійснення охоронної діяльності персоналу охорони суб’єктів господарювання забороняється:

- удаватися до неправомірних дій, що посягають на права і свободи громадян, ставлять під загрозу їхнє життя, здоров’я, честь, гідність та майно.

- Видавати себе за представників правоохоронних органів.

- Використовувати формений одяг та знаки розрізнення працівників правоохоронних органів, Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

- Використовувати не сертифіковані в установленому порядку технічні засоби спеціального охоронного призначення, засоби радіозв’язку без наявності дозволів на їх використання на наданих радіочастотах, а також інші технічні засоби, що завдають шкоди життю та здоров’ю громадян, довкіллю.

До охоронної діяльності не можуть залучатися наступні категорії громадян:

1) які не д осяг ли повноліття.

2) Які за станом здоров’я і фізичного розвитку відповідно до висновку закладу охорони здоров’я не можуть виконувати обов’язки з охорони майна або громадян.

3) Які перебувають на обліку в органах охорони здоров’я з приводу психічної хвороби, алкоголізму чи наркоманії.

4) Визнані судом недієздатними або обмежено дієздатними.

5) Особи, які мають непогашену чи не зняту судимість за умисні злочини.

6) Яким у судовому порядку заборонено займатися охоронною діяльністю або роботою, пов’язаною з матеріальною відповідальністю.

7) Особи, які не зареєстровані за місцем проживання в установленому чинним законодавством порядку.

8) Які ухиляються від призову на строкову військову службу, військового обліку та спеціальних зборів.

Не допускаються до здійснення заходів охорони працівники, які в установленому порядку не пройшли обов’язкової періодичної перевірки знань.

Ліцензійними умовами передбачено, що відомості про особу при вирішенні питання про можливість її залучення до охоронної діяльності одержуються відповідно до чинного законодавства. Однак на практиці суб’єкти охоронної діяльності можуть стикатися із проблемою збирання, зберігання і поширення конфіденційної інформації про особу, з якою можна здійснювати будь-які дії виключно за згодою особи.

Порядок контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг, пов’язаних з охороною державної та іншої власності, надання

послуг з охорони громадян, затверджений спільним Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства внутрішніх справ України від 13.03.2006 р. № 24/238

Контроль за додержанням ліцензіатами Ліцензійних умов у межах своїх повноважень здійснюють такі органи контролю:

1) орган ліцензування - Міністерство внутрішніх справ України (далі - МВС України) і підпорядковані йому територіальні органи - головні управління МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управління МВС України в областях і місті Севастополі (далі - ГУ МВС, У МВС України);

2) спеціально вповноважений орган з питань ліцензування - Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва (далі - Держпідприємництва України) і його територіальні органи (далі - територіальні органи Держпідприємництва України).

Контроль за додержанням ліцензіатом Ліцензійних умов здійснюється шляхом проведення планових і позапланових перевірок за місцезнаходженням ліцензіата та безпосередньо у місцях здійснення ним заходів охорони.

Планові перевірки додержання ліцензіатом Ліцензійних умов проводяться згідно з річними планами перевірок, які затверджуються наказом відповідного ГУМВС, УМВС України, та погоджуються із територіальними органами Держпідприємництва України з урахуванням того, що планова перевірка ліцензіата проводиться не частіше одного разу на рік. Перевірки діяльності ліцензіатів щодо додержання Ліцензійних умов, які здійснюються органом ліцензування, проводяться комісіями, які створюються територіальними ГУМВС, УМВС України.

Позапланові перевірки здійснюються органами контролю за таких підстав:

- надходження до органу контролю в письмовій формі заяви (повідомлення) про порушення ліцензіатом Ліцензійних умов.

- З метою перевірки виконання розпорядження про усунення порушень Ліцензійних умов .

Проведення позапланової перевірки не впливає на строк проведення планової перевірки. Для проведення перевірки МВС України або ГУМВС, УМВС України видає посвідчення про право перевірки ліцензіата, яке підписується керівником (його заступником) і засвідчується печаткою. Для проведення перевірки Держпідприємництво України або його територіальний орган видає розпорядчий документ про створення комісії з перевірки та посвідчення про право перевірки ліцензіата, яке підписується керівником (його заступником) і засвідчується печаткою.

Орган контролю не менше ніж за десять робочих днів до початку проведення перевірки письмово або телефонограмою повідомляє ліцензіата про здійснення планової перевірки. У разі неможливості проведення планової перевірки у визначений органом контролю час перевірка на письмове клопотання ліцензіата може бути перенесена на інший термін за згодою керівника ГУМВС, УМВС України. Про проведення позапланової перевірки ліцензіат завчасно не повідомляється.

Термін проведення перевірки становить не більше п’яти робочих днів. За рішенням керівника відповідного органу контролю в разі великого обсягу робіт термін перевірки може бути продовжено до 10 робочих днів, про що в посвідченні робиться відповідний запис.

Працівники органу контролю, які здійснюють перевірку діяльності ліцензіата, мають право:

1) доступу в приміщення за місцезнаходженням ліцензіата, а також на території та в приміщення об’єкта, де розташовані пости, щодо яких ліцензіат здійснює заходи охорони.

2) Ознайомлюватися з необхідними для проведення перевірки документами, що стосуються охоронної діяльності.

3) Отримувати копії (ксерокопії) необхідних документів, які мають відношення до охоронної діяльності.

4) Отримувати від ліцензіата письмові пояснення з питань, що виникають під час перевірки.

Працівники органу контролю, які здійснюють перевірку діяльності ліцензіата, зобов’язані:

керуватися у своїй роботі виключно нормами законодавства.

1) Об’єктивно відображати в акті перевірки стан додержання ліцензіатом Ліцензійних умов .

2) Забезпечувати додержання державної, комерційної та інших передбачених законодавством таємниць.

Ліцензіат має право надавати письмові пояснення з питань, що виникають під час проведення перевірки, подавати скарги до експертно-апеляційної ради при Держпідприємництві України чи оскаржувати в судовому порядку рішення органів контролю. Ліцензіат зобов’язаний забезпечити умови для проведення перевірки та надавати всі необхідні документи, що підтверджують додержання ним вимог Ліцензійних умов .

Для проведення перевірки працівники органу контролю повинні пред’явити керівнику ліцензіата (юридичній особі), ліцензіату (фізичній особі - підприємцю) або їх уповноваженим представникам посвідчення про право проведення перевірки та документи, що засвідчують їх особу.

У журналі відвідання ліцензіата (у разі його наявності) зазначаються строки перевірки, мета перевірки, посада і прізвище голови та членів комісії. Указані дані повинні бути засвідчені підписом голови комісії органу контролю.

Уповноваженими представниками ліцензіата є особи, які мають засвідчені в установленому порядку довіреності на право представляти ліцензіата, керівники (їх заступники або керівники структурних підрозділів) ліцензіата - юридичної особи або особи, яким ліцензіат доручив безпосереднє виконання заходів охорони від свого імені.

При проведенні перевірки працівники органу контролю безпосередньо на підприємстві перевіряють:

1) наявність ліцензії на право здійснення господарської діяльності з надання охоронних послуг або довідки про прийняття заяви про переоформлення ліцензії, довідки про подання заяви про видачу дубліката ліцензії на провадження господарської діяльності з надання послуг, пов’язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян.

2) Відповідність відомостей, наведених у ліцензії, відомостям, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію суб’єкта господарювання та в установчих документах.

3) Наявність рішення про створення філій, інших відокремлених підрозділів ліцензіата, відповідність затверджених положень законодавству.

4) Наявність копії ліцензії, що підтверджує право філії або іншого відокремленого підрозділу ліцензіата на

провадження певного виду господарської діяльності (у разі наявності філії).

5) Достовірність відомостей у документах, поданих суб’єктом господарювання для отримання ліцензії.

6) Своєчасність повідомлення органу ліцензування про зміни в документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії.

7) Виконання розпоряджень про усунення порушень Ліцензійних умов у разі, якщо вони видавалися.

8) Наявність письмово укладених цивільно-правових договорів про надання охоронних послуг, їх письмовий облік.

9) Здійснення виконання договорів про надання охоронних послуг на користь третіх осіб лише за їх письмовою згодою.

10) Наявність в укладених договорах конкретно вказаних об’єктів охорони та майнової відповідальності суб’єкта охоронної діяльності.

11) Дотримання вимог придбання, реєстрації та використання спецзасобів згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 року № 706 «Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії».

12) Дотримання встановленого чинним законодавством порядку прийняття та оформлення громадян на роботу до суб’єкта охоронної діяльності.

13) Відповідність кваліфікаційним та іншим вимогам персоналу суб’єкта охоронної діяльності, установленим Ліцензійними умовами .

14) Наявність сертифікатів установленого зразка на технічні засоби охоронного призначення, які використовуються ліцензіатом.

15) Наявність дозволів на використання засобів радіозв’язку (у разі їх наявності).

16) Своєчасність повідомлення органу ліцензування про запровадження (зміну) знаків належності до конкретного суб’єкта охоронної діяльності, а також оснащення персоналу спецзасобами.

Перевірка постів об’єктів, що охороняються ліцензіатом, здійснюється без припинення заходів з їх охорони. При проведенні перевірки працівники органу контролю безпосередньо в місцях виконання ліцензіатом заходів охорони перевіряють:

1) розміщення за згодою замовника послуг на видному місці центрального посту (посту) охорони стаціонарного об’єкта адреси місцезнаходження та номера ліцензії суб’єкта охоронної діяльності.

2) Наявність у персоналу охорони знаків належності до конкретного суб’єкта охоронної діяльності.

3) Наявність дозволів на використання спецзасобів.

4) Наявність дозволів на використання засобів радіозв’язку.

5) Використання сертифікованих у встановленому порядку технічних засобів охоронного призначення.

6) Використання персоналом охорони форменого одягу та знаків розрізнення працівників правоохоронних органів, Збройних сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Результати перевірки оформляються наступним чином. За результатами перевірки складається акт перевірки додержання ліцензіатом Ліцензійних умов у двох примірниках. Один примірник акта перевірки надається керівнику ліцензіата (юридичній особі) або ліцензіату фізичній особі - підприємцю або їх уповноваженим представникам, другий - зберігається в органі контролю. Усі примірники акта підписуються особами, які проводили перевірку. Керівник ліцензіата (юридичної особи) або ліцензіат фізична особа - підприємець, або їх уповноважені представники письмово підтверджують, що ознайомлені з актом перевірки й отримали один примірник, ставлять свій підпис, дату та печатку (за її наявності).

У разі відмови керівника ліцензіата (юридичної особи) або ліцензіата фізичної особи - підприємця, або їх уповноважених представників від підписання акта перевірки голова комісії робить запис в акті про те, що вказані особи з ним ознайомлені, але від підпису відмовилися. Керівник ліцензіата (юридична особа) або ліцензіат фізична особа - підприємець, або їх уповноважені представники мають право письмово надати пояснення та викласти зауваження щодо результатів перевірки. Ці документи є невід’ємною частиною акта, про що робиться відповідний запис.

Порушення, які були виявлені при перевірці додержання ліцензіатом Ліцензійних умов, мають бути викладені в акті перевірки з посиланням на конкретні пункти, статті, розділи нормативно-правових документів, які були порушені ліцензіатом. Довільне викладення або трактування вимог нормативно-правових документів не допускається.

Якщо в акті проведення перевірки додержання ліцензіатом Ліцензійних умов викладені порушення, які є підставою для анулювання ліцензії, складаються відповідні акти.

Орган контролю в разі виявлення під час перевірки ліцензіата порушень не пізніше десяти робочих днів від дати складання акта перевірки додержання суб’єктом господарювання Ліцензійних умов видає розпорядження про усунення порушень Ліцензійних умов і в триденний строк вручає його під підпис або надсилає ліцензіату листом з поштовим повідомленням.

Ліцензіат, який одержав розпорядження про усунення порушень Ліцензійних умов, зобов’язаний у встановлений у розпорядженні термін усунути порушення та подати в письмовій формі органу контролю, який видав розпорядження, інформацію про усунення порушень. Термін для усунення порушень Ліцензійних умов установлюється органом контролю не менше десяти, але не більше тридцяти календарних днів, починаючи з дня отримання ліцензіатом розпорядження про усунення порушень Ліцензійних умов.

У разі неподання ліцензіатом до органу контролю протягом строку, зазначеного в розпорядженні про усунення Ліцензійних умов , інформації про усунення порушень проводиться позапланова перевірка додержання ліцензіатом Ліцензійних умов. Позапланова перевірка додержання ліцензіатом Ліцензійних умов може бути проведена з метою перевірки інформації про усунення порушень Ліцензійних умов, яка була надана ліцензіатом до органу контролю.

Підставами для анулювання ліцензії є:

1) заява ліцензіата про анулювання ліцензії.

2) Рішення про скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання.

3) Нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності.

4) Акт про повторне порушення ліцензіатом Ліцензійних умов.

5) Акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб’єктом господарювання для отримання ліцензії.

6) Акт про встановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності.

7) Акт про встановлення факту неподання в установлений строк повідомлення про зміну даних, зазначених у документах, що додаються до заяви про видачу ліцензії.

8) Акт про невиконання розпорядження про усунення порушень Ліцензійних умов .

9) Неможливість ліцензіата забезпечити виконання Ліцензійних умов , установлених для певного виду господарської діяльності.

10) Акт про відмову ліцензіата в проведенні перевірки органами контролю.

Акт про повторне порушення ліцензіатом Ліцензійних умов складається на підставі акта планової (позапланової) перевірки. Повторним порушенням уважається порушення ліцензіатом вимог тих самих пунктів, статей, розділів нормативно-правових документів, за порушення яких ліцензіату протягом строку дії ліцензії вже видавалось розпорядження про усунення порушень Ліцензійних умов. Акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб’єктом господарювання для отримання ліцензії, складається на підставі акта планової (позапланової) перевірки.

Акт про встановлення факту передачі ліцензії або її копії юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності складається на підставі акта планової (позапланової) перевірки ліцензіата або іншої юридичної (фізичної) особи, під час якої було виявлено факт передачі ліцензії (її копії). Указаний акт може також складатися у разі отримання органом ліцензування офіційного повідомлення про факт передачі ліцензії, її копії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності від державного органу, уповноваженого на здійснення перевірок суб’єктів господарювання.

Акт про встановлення факту неподання в установлений строк повідомлення про зміну даних, зазначених у документах, що додаються до заяви про видачу ліцензії, складається на підставі акта планової (позапланової) перевірки ліцензіата або на підставі документів, поданих ліцензіатом до органу ліцензування.

Акт про невиконання розпорядження про усунення порушень Ліцензійних умов складається на підставі акта позапланової перевірки ліцензіата. Неможливість ліцензіата забезпечити виконання Ліцензійних умов, установлених для певного виду господарської діяльності, визначається на підставі акта планової (позапланової) перевірки або на підставі документів, поданих ліцензіатом до органу ліцензування.

Неможливістю ліцензіата забезпечити виконання Ліцензійних умов уважається:

- допуск до здійснення охоронної діяльності осіб (персоналу охорони), які не відповідають кваліфікаційним та іншим вимогам Ліцензійних умов.

- Невиконання суб’єктами охоронних послуг установленого чинним законодавством порядку прийняття і оформлення громадян на роботу.

- Здійснення охоронних заходів з порушенням вимог Ліцензійних умов.

- Установлення фактів невиконання та/або неналежного виконання ліцензіатом своїх функцій з охорони, що спричинили до загибелі чи травмування людей, завдання значної матеріальної шкоди об’єкту охорони.

- Здійснення охоронної діяльності без укладання цивільно-правових договорів.

Відмовою ліцензіата в проведенні перевірки вважається:

- відсутність керівника ліцензіата (юридичної особи), ліцензіата (фізичної особи - підприємця) або їх уповноважених представників у час, визначений органом контролю для проведення перевірки, у разі відсутності клопотання ліцензіата щодо перенесення часу перевірки;

- відмова ліцензіата забезпечити умови для проведення перевірки або надати всі необхідні документи, що підтверджують додержання ним вимог Ліцензійних умов;

- створення перешкод з боку ліцензіата щодо проведення перевірки органом контролю, при цьому в акті перевірки вказуються ці факти, а до акта додаються відповідні пояснення керівника (співробітників) даного ліцензіата (у разі їх надання) та осіб, які брали участь у перевірці;

- відмова ліцензіата в доступі комісії з перевірки на свою територію, до будівель, споруд та інших приміщень, щодо яких ліцензіат здійснює заходи охорони, уникнення перевірки.

Орган контролю, який повинен був провести дану перевірку, протягом трьох робочих днів з дати початку її проведення (зазначеної у розпорядчому документі на проведення перевірки) складає акт про відмову ліцензіата в проведенні перевірки органом контролю в двох примірниках.

Орган ліцензування приймає рішення про анулювання ліцензії протягом десяти робочих днів з дати встановлення підстав для анулювання ліцензії, яке вручається (надсилається) ліцензіату із зазначенням підстав анулювання не пізніше трьох робочих днів з дати його прийняття. Рішення про анулювання ліцензії оформляється наказом МВС України та набирає чинності через десять днів з дня його прийняття.

Запис про підставу, дату та номер рішення про анулювання ліцензії вноситься до ліцензійного реєстру органу ліцензування не пізніше наступного робочого дня після набрання чинності рішення про анулювання ліцензії. Розгляд питань про анулювання ліцензії на підставі акта про встановлення факту неподання в установлений строк повідомлення про зміну даних, зазначених у документах, що додаються до заяви про видачу ліцензії; акта про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб’єктом господарювання для одержання ліцензії; акта про виявлення факту передачі ліцензії, її копії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності; акта про невиконання розпорядження про усунення порушень Ліцензійних умов здійснюється органом ліцензування з обов’язковим письмовим запрошенням ліцензіата або його представників.

У разі неприбуття ліцензіата (його представників) або повідомлення органу зв’язку про відсутність ліцензіата за адресою місцезнаходження розгляд питання про анулювання ліцензії здійснюється без його участі.

У разі анулювання ліцензії на підставі акта про повторне порушення ліцензіатом Ліцензійних умов, акта про встановлення факту неподання в установлений строк повідомлення про зміну даних, зазначених у документах, що додаються до заяви про видачу ліцензії, акта про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб’єктом господарювання для одержання ліцензії, акта про встановлення факту передачі ліцензії, її копії іншій юридичній особі або фізичній особі для провадження господарської діяльності, акта про невиконання розпорядження про усунення порушень Ліцензійних умов суб’єкт господарювання може одержати нову ліцензію на право провадження цього виду господарської діяльності не раніше ніж через рік з дати прийняття рішення органу ліцензування про анулювання попередньої ліцензії.

У разі подання ліцензіатом протягом десяти днів від дня прийняття рішення про анулювання ліцензії скарги до експертно-апеляційної ради при Державному комітеті України з питань регуляторної політики та підприємництва дія даного рішення органу ліцензування зупиняється до прийняття відповідного рішення Держпідприємництвом України.

Рішення експертно-апеляційної ради щодо скарги ліцензіата є підставою для видання Держпідприємництвом України розпорядження про усунення виявлених порушень законодавства у сфері ліцензування, допущених органом ліцензування. Рішення про анулювання ліцензії може бути оскаржене в судовому порядку.

Проблемним є використання підрозділами охорони спеціальних засобів самооборони. Положення про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування, спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 р. № 706. До спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії (далі - спеціальні засоби самооборони) дозволених до виготовлення, реалізації (продажу), придбання, реєстрації, обліку, зберігання (носіння) і застосування, належать:

- упаковки з аерозолями сльозоточивої та дратівної дії (газові балончики);

- газові пістолети і револьвери та патрони до них калібру 6, 8 і 9 міліметрів, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії (далі - газові пістолети (револьвери).

Виготовлення та реалізація (продаж) спеціальних засобів самооборони здійснюються суб’єктами підприємницької діяльності - юридичними особами і громадянами, які мають на це спеціальний дозвіл (ліцензію), виданий в установленому порядку, за наявності сертифіката встановленого зразка на кожний вид спеціального засобу самооборони. Спеціальні засоби самооборони підлягають сертифікації, яка здійснюється в державній системі сертифікації УкрСЕПРО відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. №46-93 «Про стандартизацію і сертифікацію».

Контроль за дотриманням суб’єктами підприємницької діяльності, установами, організаціями та громадянами вимог зазначеного Положення здійснюють МВС та його органи на місцях.

Суб’єкти підприємницької діяльності, установи і організації з метою захисту життя, здоров’я, честі та гідності своїх працівників мають право на придбання газових пістолетів і револьверів та патронів до них з оформленням дозволу органами внутрішніх справ на їх зберігання (носіння) конкретним працівникам, які досягли 18-річного віку, за умови наявності Висновку (довідки) медичного закладу (лікувально-кваліфікаційної комісії) встановленої форми щодо цих працівників та ознайомлення з порядком їх зберігання (носіння) і застосування.

Для отримання дозволу на придбання газових пістолетів (револьверів) суб’єкти підприємницької діяльності, установи і організації подають до органу внутрішніх справ:

- лист з обґрунтуванням необхідності придбання газових пістолетів (револьверів) і зазначенням їх типу та кількості;

- список працівників, які користуватимуться зазначеними засобами самооборони;

- по 2 фотокартки розміром 3x4 сантиметри (на кожного з працівників, що використовуватимуть газові пістолети (револьвери);

- копію платіжного доручення про оплату послуг, пов’язаних з оформленням документів для видачі дозволів на придбання зазначених засобів самооборони (за кожну одиницю);

- висновок (довідку) медичного закладу (лікувально-кваліфікаційної комісії) встановленої форми.

У всіх випадках носіння газових пістолетів (револьверів) власник (користувач) зобов’язаний мати при собі дозвіл органу внутрішніх справ на право їх зберігання (носіння). У разі відсутності у особи такого дозволу пістолет (револьвер) до розгляду справи вилучається працівниками органів внутрішніх справ у встановленому порядку.

Органи внутрішніх справ дозволи на придбання, зберігання (носіння) газових пістолетів (револьверів) не видають, а видані дозволи анулюються за наявності:

- висновку (довідки) медичного закладу (лікувально-кваліфікаційної комісії) встановленої форми, який свідчить про те, що така особа за станом здоров’я не може володіти спеціальними засобами самооборони;

- відомостей про систематичне порушення особою громадського порядку, зловживання спиртними напоями, вживання наркотичних речовин без призначення лікаря;

- пред’явлення такій особі обвинувачення у вчиненні злочину, а також засудження до позбавлення волі;

- непогашеної або незнятої у встановленому порядку з особи судимості за тяжкий злочин або злочин, скоєний із застосуванням вогнепальної зброї, вибухових матеріалів або спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії;

- умовного засудження особи з іспитовим терміном або засудження до виправних робіт;

- вироку народного суду щодо такої особи, виконання якого відстрочено.

Спеціальні засоби самооборони, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії, застосовуються громадянами: для захисту від злочинних посягань на своє життя і здоров’я, житло та майно чи життя і здоров’я, житло та майно інших громадян;

- для захисту від нападу на приміщення організації, установи та суб’єкта підприємницької діяльності, де вони працюють:

- для затримання особи, яка скоїла злочин і намагається втекти або вчинити опір, з наступною передачею її працівникам органів внутрішніх справ.

Перед застосуванням спеціальних засобів самооборони громадянин якщо є можливість, зобов’язаний попередити нападника про свій намір їх застосувати. Якщо внаслідок застосування спеціальних засобів самооборони нападникові заподіяно тілесне ушкодження або він помер, громадянин, що застосував такі засоби, зобов’язаний негайно викликати карету швидкої медичної допомоги, вжити заходів до забезпечення охорони місця події та сповістити про це органи внутрішніх справ і прокуратури.

Забороняється застосовувати спеціальні засоби самооборони у разі значного скупчення людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи. Категорично забороняється застосовувати спеціальні засоби самооборони до працівників правоохоронних та природоохоронних органів під час виконання ними своїх службових обов’язків.