Банківське право
Правові засади захисту інтересів клієнтів банків у США
Гарантування вкладів
У США, зважаючи на властиву їм банківську систему, питання регулювання депозитної діяльності,зокрема страхування, були ключовими при здійсненні реформ у банківській діяльності.
У 1933 році в США, у розпал банківської кризи, було створено Федеральну корпорацію страхування депозитів (Federal Deposit Insurance Corporation FDIC). Страхуючи кошти вкладників, ліквідували причину масового стягнення вкладів банків, що було характерним в цей період. Головною метою банківського регулювання в цей час було обмеження кількості банкрутств банків,а це передбачало уникнення масового стягнення коштів з рахунків в банківських установах і обмеження ризиків при проведенні активних операцій,на які йшли керуючі цих установ. Федеральна корпорація страхування депозитів — державна організація,яка гарантує збереження та повернення вкладу кожного клієнта комерційного банку в межах певної суми, незалежно від фінансового стану конкретного комерційного банку. Сума, яка страхується - 100 тис. доларів.
У 1933 році достатньою гарантією було гарантування вкладу в межах У 1933 році достатньою гарантією було гарантування вкладу в межах 25 000 дол. На сьогодні депозитне страхування гарантує одному вкладнику повернення відповідної суми в межах 100 000 дол. Якщо ж один вкладник має кілька рахунків,ліміт покриття вкладу — все одно 100 000 дол. Проте, якщо ці рахунки відкрито у різних правових режимах, на інше ім’я тощо, сума гарантії — 100 000 дол. з кожного рахунку.
Федеральна корпорація страхування депозитів — державна установа, створена Федеральним урядом але головним джерелом її коштів є не кошти платників податків, а внески кожного банку у вигляді страхових премій. Конгрес США прийняв також Закон “Про банки” Гласса-Стігола від 16 липня 1933 року. Крім створення корпорації, цим законом заборонялось гарантування і розміщення непершокласних цінних паперів тими банками,які приймали вклади. Тобто комерційні банки відокремили від інвестиційних організацій, і їх діяльність ставала менш ризиковою. Було заборонено сплачувати проценти з депозитів до запитання,а також встановлено межу процентних виплат; за строковими і ощадними вкладами. Цей Закон був основою регулювання банківської діяльності США протягом 50 років.
Щодо заборони сплачувати відсотки з депозитів до запитання,то на початку 30-х років цей захід обрунтовувався тим,що банки намагались залучити кошти клієнта високими відсотками, а це, відповідно, вимагало інвестування залучених ресурсів у високоприбуткові, але ризикові операції. Також була визначена верхня межа процентних ставок для комерційних банків. Разом з тим, питання залучення вкладів залишалось актуальним і вимагало інших - нецінових підходів. Загалом, винагорода клієнту за зберігання коштів може здійснюватися двома шляхами: через виплату процентів за залишками коштів на рахунку та через надання різних банківських послуг. Після заборони виплачувати проценти за вкладами до запитання банки почали вдаватися до нецінової конкуренції (нижчі проценти за позиками тим клієнтам, які мають порівняно високі суми на депозитних рахунках; зниження або скасування плати за послуги), тільки щоб залучати вкладників. Ряд банків почали виплачувати премії за відкриті рахунки. Згодом ці положення були скасовані Законом “Про дерегулювання депозитних установ і контролю за грошовим обігом” у 1980 році.
Банківська таємниця у США
Правове регулювання банківської таємниці у США передбачено в законодавстві про бухгалтерські документи та угоди з іноземним, елементом. Щодо одержання інформації, яка містить банківську таємницю, широким спектром повноважень наділений Міністр фінансів. Зокрема, він може: вимагати одержання звітів про угоди з валютою та наявність рахунків іноземних банків; розробляти форми звітності щодо будь-якої з операцій із іноземним капіталом чи іноземною валютою, грошових переказів на суму більше як 5 000 дол. На виконання цих повноважень Міністр фінансів має право застосовувати арешт, конфіскацію грошових документів, які незаконно перевозяться; цивільно-правові санкції тощо. Банки зобов’язані звітувати про грошові угоди на суму більше як 10 000 дол. При цьому,фінансова установа зобов’язана ідентифікувати осіб — учасників такої угоди. Будь-яка особа, яка відправляє сухопутним, повітряним чи водним транспортом більше як 10 000 дол. або одержує більше як 5 000 дол.,зобов’язана заповнити відповідну декларацію Служби зовнішніх зборів. Особи, що мають фінансовий інтерес чи є власником іноземного рахунку, зобов’язані повідомляти про це в Міністерство фінансів, а документація за такими рахунками повинна зберігатись протягом 5 років з метою оподаткування.