Банківське право
Особливості створення та функціонування банків у США
Найпоширенішим, типом, банків у США є безфіліальні банки — банки без відділень (unit banking). Це обумовлює існування у США великої кількості банківських установ,яка фактично перевищує показники кількості банків в інших країнах.
Унікальною є система реєстрації і діяльності банків на рівні федерації і штатів.
Для створення банку і одержання чартеру на право здійснення банківської діяльності засновники повинні довести свою спроможність здійснювати керівництво банком та програму своєї майбутньої діяльності. Суттєве і навіть вирішальне значення на стадії створення має ознака необхідності банку у відповідній місцевості.
Характерною особливістю організаційної структури банку США є те, що закони ряду штатів забороняють банкам відкривати філії. Згідно Закону МакФаддена 1927 року саме штат регулює діяльність філій. Федеральне законодавство не забороняє національним, банкам відкривати філії, проте у національні банки діють на підставі закону, чинного на території їх діяльності. Цікавим є положення щодо банківської структури. Так Закон МакФадена 1927 року дозволяє національним, банкам створювати філіали, проте це теж має свої особливості, оскільки філіали можна створювати лише в межах штату. Крім цього, закон про банківські холдингові компанії 1956 року забороняє банківським холдинговим компаніям набувати у володіння розташовані поза територією штату банки шляхом, придбання (створення) банківських філіалів,якщо це право не передбачено законодавством штату. Ряд штатів передбачають принцип захисту основного офісу,забороняючи банкам створювати банки в невеликих громадах, які обслуговує основний офіс місцевого банку. Деякі штати дозволяють створення тільки єдиних банків. Згідно закону 1933 року, національний банк може, за згодою Контролера, створити нові філії і здійснювати свою діяльність у будь-якому місці в межах штату,в якому він розташований, якщо це на даний момент дозволено банкам штату законом відповідного штату, або якщо у відповідності до закону це право прямо передбачене,і на нього поширюються обмеження,що стосуються місцезнаходження, передбачені законодавством штату для банків штату.
З іншого боку, банківське законодавство США передбачає функціонування банківських об’єднань — банківських холдингових компаній (banking holding company). їх правовий статус регулюється Законом “Про банківські холдингові компанії” 1956 року. Згідно американського законодавства, банківська холдингова компанія — це будь-яка компанія, яка контролює банк чи іншу компанію, що є чи стає банківською будь-яка компанія, яка контролює банк чи іншу компанію,що є чи стає банківською холдинговою компанією за законом. Термін “контроль” означає пряме чи опосередковане володіння, контроль чи право на 25 чи більше відсотків голосів будь-якої голосуючої категорії акцій в банку чи компанії, контроль у будь-якій формі над виборами більшості директорів банку чи компанії, або ж можливість прямого чи опосередкованого впливу на діяльність банку чи компанії.
Популярність банківських холдингових компаній обумовлена можливістю, здійснювати, ширший, спектр, операцій, у, тому, числі небанківських.
Закон від, 1999 року (Gramm-Leach-BKley Act) дає підстави кваліфікувати компанію,яка володіє банком,як фінансову холдингову групу,що одночасно володіє і фінансовими установами, які здійснюють операції з цінними паперами, страхування, володіють активами інших компаній. Цей закон також визначає правовий статус дочірніх установ фінансової холдингової групи, які можуть здійснювати всі операції, визначені департаментом Державного казначейства як фінансові. До того ж, висувають певні вимоги до національних банків та їх фінансових компаній: активи та пасиви дочірніх товариств не можуть бути об’єднані з контролюючим банком; банк, гарантує, самостійність, діяльності, дочірнього, товариства;, банк визначає порядок роботи з управління фінансовими та оперативними ризиками, в, діяльності, банку, та, дочірніх, товариств, та, ін.
Ще однією особливістю є те,що до початку 80-х років до банків не висувались чітко визначені нормативи забезпеченості капіталу. Федеральне законодавство теоретично допускало мінімальний капітал у 50 000 дол. США для банків у містах, де менше ніж 6000 чоловік населення, і більше ніж у 200 000 дол. — для міст із населенням 50 000 чоловік і більше. У свою чергу Штати могли бути ліберальнішими у визначенні розмірів капіталу для банків.
Протягом. 80-90-х років банкрутство банків та ощадних установ дуже зросло. Для прикладу, збанкрутували 1000 ощадних установ і 1500 банків. Така ситуація призвела до необхідності визначення чітких вимог щодо капіталу,системи банківського нагляду. В результаті, це виправило ситуацію, і вже до середини 90-х років минулого століття, більшість банків, що вижили, реально зміцнились. У 1989 році було визначено процентні співвідношення капіталу банку до його активів, скориговані з урахуванням ризику., Цей, принцип, розрахунку, ліг, в, основу, розрахунків, розмірів банківського капіталу в багатьох країнах, зокрема і в Україні. Загалом, передбачено вимогу щодо мінімуму статутного капіталу банку в 1 млн. дол. США. Нові банки в деяких регіонах країни, де конкуренція особливо гостра, повинні володіти більше як 1 млн. дол. Разом з тим, Контролер може затвердити капітал в сумі нижчій,якщо засновники банку переконають його у тому, що ця сума забезпечить ефективні початкові дії банку.
Історично,у США виключно комерційні банки здійснювали операції з відкриття та використання рахунків до запитання — чекових депозитів та надання короткострокових кредитів. Інші фінансові установи — ощадні установи, кредитні спілки — не мали права здійснювати ці операції у сукупності.
Банки, ощадні установи (thrift institutions), які включають в себе ощадні банки (savings banks),а також позикоощадні асоціації (saving and loans associations) і кредитні спілки (credit unions) приймають чекові депозити, що робить їх елементами грошової банківської системи. Депозитні установи зобов’язані зберігати резерви у відповідній нормі резервного покриття,яку обраховує за відповідними формулами і встановлює ФРС. Обов’язкові резерви — це сума резервів, які депозитна установа зобов’язана зберігати у вигляді готівки чи на резервному рахунку в ФРС. Обов’язкові резерви співвідносять до визначеного відсотка від загальної суми депозитів. З 1980 року ця сума складає 12 % від залучених вкладів (депозитів).