Банківське право
Організація банківської системи США
Організація банківської системи США загалом не подібна до банківської системи України і є свого роду унікальною. Відмінності банківських систем, України, та, США, виникли, з, їх, організації, що, обумовлено історичним, розвитком, обох держав. Із реформуванням, банківської системи України, відмінності, у, сфері, банківської, діяльності, і, банківського регулювання визначаються виключно організаційною структурою, яка обумовлена особливостями державного устрою, зародження і становлення банків, банківської системи тощо. У той же час, принципи та правове регулювання банківських операцій часто знаходять подібне розв’язання у різних країнах. Йдеться, наприклад, про межі підприємництва у сфері банківської діяльності, необхідність спеціального дозволу держави на здійснення банківських операцій чи надання банківських послуг, контроль за грошовим обігом та процентну політику; макроекономічну політику, що зрештою проявляється у здійсненні фіскальної,монетарної та іншої регулятивної діяльності держави.
Також, банківська практика має тенденцію до, уніфікації, і, стандартизації, вироблення, єдиних, спільних, методів діяльності, форм обліку та звітності, кодування тощо. По суті, поняття банку, види банків, спектр банківських послуг, принципи здійснення банківського нагляду та механізм здійснення банківських операцій є подібними.
Специфіка правового регулювання банківської діяльності у США обумовлена дуалістичною природою банківської системи США,що,зокрема, полягає у подвійній системі підпорядкування банків,особливостях реєстрації банків та регулювання банківської діяльності. Йдеться про право банків обирати своє підпорядкування федеральному уряду чи уряду штату. Тобто, банк, вільний, у, виборі, одержання, чартеру, уряду, штату, або, чартеру федерального уряду. Відмінністю у статусі цих банків є те,що тільки для національних банків членство у Федеральній резервній системі і Федеральній корпорації страхування є обов’язковим. Банки залежні від великої кількості регулюючих органів та повинні враховувати не лише закон, який приймає уряд Федерації (Федеральне законодавство),але й закони штатів. Деякі федеральні закони передбачають вищу юрисдикцію відносно законів штатів,але в інших випадках, правові прогалини чи колізії компенсуються або органами банківського регулювання, або судами. У різних штатах встановлено своєрідні методи регулювання діяльності банківських операцій та різні обмеження. Так в окремих випадках встановлено верхню межу штрафів за емісію чеків на суму, що перевищує суму коштів на рахунку; обмежено суму інвестицій,кредитів,які можна вкладати в нерухомість за межами штату та інше.
Необхідність державного (федерального) контролю за грошовим обігом обумовила прийняття Закону “Про національну валюту” від 20 лютого 1863 року. У 1864 році прийнято Закон про діяльність національних банків (National Banking Act), який фактично заклав фундамент для сучасної системи федерального регулювання банківської діяльності, запровадив обов’язкові резерви,визначив порядок створення і діяльності національних банків, передбачив орган Контролера грошового обігу тощо.
На початку ХХ ст. у США виникає криза на грошовому ринку. В період 1920-1935 років збанкротували близько 20 000 банків,що безумовно підірвало довіру до уряду та банківської системи країни. Власне цей період для банківського права США став визначальним, і ряд законів, прийнятих тоді Конгресом,залишаються чинними і сьогодні. Банківське право у США, закріплюючи відповідні форми організації грошового обігу та банківської діяльності, розвивалося в силу історичних обставин. Конституція США визначила основні положення,засади грошового обігу. А законодавство з питань регулювання діяльності банків, формування банківської системи розвивалось поступово протягом двох століть, при чому основні етапи розвитку часто спонукались загальнонаціональними кризами. Банківське законодавство США як і законодавство про цінні папери довший час проявляло себе, як стабільне. Загалом, воно сприяло зміцненню фінансової системи країни, незважаючи на труднощі, кризи, які обумовлювали необхідність постійного вдосконалення правового регулювання банківської діяльності. Домінантою законотворчого процесу був прагматизм і розуміння того, що роль уряду у сфері банківського регулювання повинна бути принциповою і визначальною, щоб не допустити нової фінансової депресії. Для прикладу,в період правління Президента Ф. Рузвельта (1933 рік) у США була загальнодержавна банківська криза, яка супроводжувалась масовими “набігами” на банки. Це призвело до надзвичайно стрімкого відпливу коштів. Майже всі банки припинили свою діяльність в очікуванні на реформи від адміністрації. Відтак, було запропоновано федеральні гарантії для банківських депозитів; відбулося тимчасове закриття всіх банків; Контролеру грошового обігу надали повноваження призначати консерваторів (тимчасову адміністрацію) для банків, що були тимчасово закриті із повноваженнями щодо їх відкриття чи ліквідації; слабкі банки отримали фінансову допомогу через федеральні позики; банкам надали повноваження видавати 6% привілейовані акції в обмін на державні позики; оголосили повну заборону будь-якого експорту золота без спеціального дозволу казначейства та ін.
У 1913 році був прийнятий Закон про Федеральну резервну систему (Federal Reserve Act),який визначав систему центрального банку США та методи грошово-кредитної політики в державі. У 1919 році Законом Еджа (Edge Act) були врегульовані зовнішні операції американських банків, а саме — можливість залучати вклади з інших штатів, за умови, що ці кошти використовуватимуть на виробництво експортних товарів. Питання правового регулювання діяльності банку та його структури було вирішено Законом МакФадена у 1927 році (McFadden Act). Згідно цього закону, саме штат, а не федеральний уряд, здійснює регулювання філій банку.
Період “великої депресії” 1930-1933 р.р. характеризувався чисельними банкрутствами, що вимагало вжиття відповідних заходів. Саме у 1933 році було прийнято Закон про банківську діяльність (Glass-Steagall Act), який розмежував діяльність комерційних банків та інвестиційних компаній. Також було створено Федеральну корпорацію страхування депозитів, яка передбачала федеральне страхування вкладів. Банкам забороняли сплачувати відсотки з депозитів до запитання,а Федеральна резервна система одержала право встановлювати верхню межу процентних виплат за ощадними та строковими вкладами. Цей Закон доповнили Законом “Про банківську діяльність” 1935 року (Banking Act),який наново визначив процентну політику, центрального, банку, та, систему, гарантування, депозитів, у банківських установах. Законом, який теж певною мірою визначив особливості правового статусу банку в США,був Закон “Про банківську холдингову компанію” 1956 року (The Bank Holdmg Company Act). Цей закон розширив сферу діяльності банків через створення банківських холдингових компаній,яким не заборонялось займатись небанківськими операціями і залучати кошти з нерегульованого ринку цінних паперів, залучаючи таким чином,в кінцевому результаті,кошти до банку. У 1980 році прийнято Закон про дерегулювання депозитних установ та контроль за грошовим обігом. Цим законом було скасовано верхню межу ставок для депозитів та запроваджено обов’язкове резервування для всіх трансакційних рахунків депозитних установ. Останні,у свою чергу,одержали доступ до кредитів центрального банку. У 1982 році виданий Закон Сент- Жермена (Garn-St. Germam Act),який дав поштовх до знищення різниці між банками і ощадними установами. Він надав більше повноважень федеральним установам, дозволив національним банкам поглинати малі ощадні установи. Було передбачено, що кошти на банківських рахунках будуть еквівалентні і конкурентоздатні із коштами, залученими інвестиційними компаніями і зможуть використовуватися для інвестицій на грошовому ринку (money market mutual funds). Згодом, оскільки багато ощадних установ збанкротували чи їх діяльність стала неефективною, у 1980 році було дозволено купівлю ощадних установ банками.
Щодо регулювання діяльності банків та фінансових установ домінували дві основні проблеми: одна стосувалась провадження антиінфляційної і макроекономічної політики, а друга — зміни співвідношення між фінансовими установами, потенціалу для реконструювання фінансового ринку через заощадження,покращення сервісу і нової ролі електронних банківських,операцій.
У 1999 році відбулась остання банківська реформа в США, початок якій поклав Gram-Leach Bliley Act 1999 року. Цим законом президент Б.Клінтон розширив сферу діяльності банків та інших фінансових інститутів; було дозволено вихід, банків на ринок страхових послуг.