• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Банківське право

Судова практика. Рішення господарських судів

І. Рішенням господарського суду задоволено позов акціонерного комерційного,банку до Національного банку України про визнання недійсною постанови про застосування до банку штрафних санкцій за порушення валютного законодавства. Це рішення мотивовано тим, що передбачений частиною першою статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення двомісячний строк для накладення стягнення закінчився, до того ж у діях банку відсутні порушення правил здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України.

Національний банк України просив скасувати рішення зі справи та відмовити у позові з тих мотивів,що положення КпАП України не підлягають застосуванню до юридичних осіб, а також з огляду на порушення банком правил здійснення безготівкових операцій з купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України, яке полягало в отриманні комісійної винагороди в іноземній валюті.

Розглянувши доводи заявника, перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України дійшов висновку про неправильне застосування господарським, судом, норм законодавства, виходячи з такого.

Постановою Національного банку України до банку застосовано штрафні санкції за порушення пункту 1 статті 6 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" і підпункту 2.19 “Правил здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України”,затверджених постановою Правління Національного банку України № 127 від 18.03.1999 р.,у частині отримання комісійної винагороди від, клієнта у гривнях під час проведення безготівкових операцій з купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України. На порушення згаданих норм, банком отримано комісійну винагороду в іноземній валюті

Постановою Національного банку України від 24.01.2001 р. № 28 до підпункту 2.19 “Правил здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України” внесено зміни, за якими уповноваженому банку та уповноваженій фінансовій установі, згідно з їхніми власними тарифами, дозволяється отримувати комісійну винагороду в іноземній валюті за рахунок коштів клієнтів, якщо операції, які вони виконують за дорученням, клієнтів, пов’язані зі сплатою комісійної винагороди в іноземній валюті іноземному банку — кореспонденту (здійснення переказу,документарні операції, операції з чеками, що прийняті на інкасо, операції за пластиковими картками міжнародних платіжних систем, тощо) та зі сплатою коштів міжнародним платіжним системам і міжнародним системам зв’язку за користування їхніми послугами. КпАП України, зокрема глава 2, визначає суб’єктом відповідальності за адміністративне правопорушення лише фізичну особу. Як видно зі змісту статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", можливість стягнення штрафних санкцій із суб’єктів господарювання — юридичних осіб за порушення ними валютного законодавства не обмежується якимись певними строками.

Висновок про те, що передбачені частиною першою статті 38 КпАП України строки не застосовуються у випадках притягнення юридичних осіб до відповідальності за порушення валютного законодавства, вміщено у підпункті 1.3 пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 30.05.2001 р. № 7-рп/2001 зі справи № 1-22/2001.

З огляду на викладене, посилання у рішенні господарського суду на те, що постанова Національного банку України прийнята на порушення статті 38 КпАП України, є безпідставним. За таких обставин рішення зі справи скасовано,у позові відмовлено.

ІІ. Рішенням, арбітражного суду відмовлено в задоволенні позовних вимог підприємства до Національного банку України щодо визнання недійсною постанови про притягнення підприємства до відповідальності за здійснення розрахунків з нерезидентом, у національній валюті України без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

У заяві до Вищого арбітражного суду України підприємство просило скасувати рішення зі справи та задовольнити позов з посиланням, на те, що розрахунки з нерезидентом у національній валюті України без участі уповноваженого банку безпідставно визнано порушенням валютного законодавства,оскільки,на думку заявника,такі розрахунки можуть здійснюватися через касу підприємства, а вимоги Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" є дискримінаційними щодо позивача.

(...) Постанову Національного банку України про притягнення підприємства до відповідальності прийнято за фактом порушення ним вимог статті 7 названого Декрету,відповідно до якої здійснення розрахунків між; резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України. Вимоги цієї норми мають імперативний характер щодо господарюючих суб’єктів, проте, як бачимо із матеріалів справи, названа ліцензія підприємству не надавалася.

ІІІ. Рішенням господарського суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією,задоволено позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю до підприємства про визнання недійсним, договору поставки. У прийнятті судових актів господарський суд виходив з того, що в договорі відсутнє вираження вартості продукції у національній валюті,що суперечить вимогам Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від, 19.02.1993 р. "Про систему валютного, регулювання, і, валютного, контролю"., У, заяві, до, Вищого господарського суду України товариство просило скасувати судові акти зі справи,з посиланням, на статтю 169 Цивільного кодексу України,відповідно до якої допускається вираження і оплата грошових зобов’язань в іноземній валюті у випадках і в порядку,встановлених законодавством.

Вищий господарський суд України дійшов висновку про правильність застосування господарським судом норм, законодавства з огляду на таке. Умовами укладеного між товариством, і підприємством, договору поставки передбачено проведення розрахунків у національній валюті України за ціною, встановленою, в, іноземній, валюті, і, перерахованою, за, офіційним курсом Національного банку України на день зарахування коштів на рахунок постачальника. Статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від

19.02.93 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що валюта України є єдиним, законним, засобом, платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань. Відповідно до статті 35 Закону України "Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом, на території України. Названі законодавчі акти хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України,однак не містять заборони на вираження грошового зобов’язання в іноземній валюті. Відповідно до статті 21 Закону України "Про підприємства в Україні",підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов’язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. З огляду на викладене оспорюванний договір, в якому ціну товару встановлено в іноземній валюті, не суперечить законодавству України.