Банківське право

Судова практика

І. До арбітражного суду звернулось спільне підприємство — товариство з обмеженою відповідальністю з позовом до Національного банку України про стягнення пені за несвоєчасне повернення коштів, помилково зарахованих на рахунок комерційного банку

Рішенням справи позов було задоволено.

Постановою голови суду це рішення скасовано і у позові відмовлено з огляду на те,що НБУ не є обслуговуючим ТзОВ банком договір на розрахунково-касове обслуговування між; ними не укладався, а помилково зараховані на рахунок кошти не виконують функції платежу. Тому відповідальність за порушення нормативу обігу платіжних документів,передбачена Постановою Верховної Ради України від 25.06.93 "Про норматив обігу платіжних документів в Україні",не може покладатись на банк,який не обслуговує даного клієнта.

Судова колегія з перегляду рішень,ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України скасувала постанову голови арбітражного суду, зіславшись на те, що за відсутності коштів на рахунку комерційного банку відповідальність за порушення нормативу обігу платіжних документів повинен нести розпорядник його кореспондентського рахунку,тобто Регіональне управління НБУ у Києві та Київській області.

Прокуратура України заявила протест на постанову судової колегії.

Президія Вищого арбітражного суду України, розглянувши протест та перевіривши матеріали справи, встановила таке.

Центральний універмаг перерахував кошти на розрахунковий рахунок ТзОВ у комерційному банку. Але на момент надходження коштів до банку рахунок ТзОВ у цьому банку було закрито,а позивачеві відкрито рахунок в іншому банку. Позивач звернувся до комерційного банку з проханням повернути помилково отримані кошти.

За відсутності коштів у комерційного банку платіжне доручення позивача було надіслано до НБУ як фактичного розпорядника коррахунку комерційного банку. Проте і на цьому рахунку банку була картотека, до якої вміщено і платіжне доручення позивача.

Названою вище Постановою Верховної Ради України встановлено відповідальність за перевищення терміну проходження платежів. Кошти, які надійшли до комерційного банку внаслідок помилки, функції платежу не виконують. Крім, того,ні комерційний банк, ані НБУ чи його Управління не є обслуговуючими позивача банками, договори на розрахунково-касове обслуговування між; ними і позивачем, відсутні.

За таких обставин підстав для стягнення пені немає.

Президія, Вищого, арбітражного, суду, України, задовольнила, протест прокуратури, скасувала постанову судової колегії з перегляду рішень, ухвал, постанов і залишила в силі постанову голови арбітражного суду з цієї справи.

ІІ. Рішення Вищого арбітражного суду України від 13.09.1994 р. Справа №5/95.

Суть спору: позивачем (Акціонерним банком) пред’явлено вимоги про стягнення з відповідача (міжнародного торгового центру) заборгованості за кредитним договором, у сумі 1 810 000 000 крб. і 1 986 802 000 крб. відсотків за користування кредитом.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що кошти на його розрахунковий рахунок не надходили,оскільки позивач на порушення умов кредитного договору взяв до виконання заяву на акредитив про переказ грошей АТ "Берсеркер" (м Москва) на оплату товару,незважаючи на те,що комерційні,банки,Росії,на,той,період,не,здійснювали,акредитивної,форми розрахунків. Заяв на акредитив позивач не виконав,а переказ грошей здійснив простим, платіжним дорученням, на що відповідач не давав згоди. Розглянувши матеріали справи,вислухавши пояснення представників сторін,суд встановив реалії справи.

  1. Згідно кредитного договору, позивач видав відповідачеві кредит на суму 1 810 000 000 крб. строком на 3 місяці зі стягненням 258 % річних,а за простроченими платежами — 516% річних. Відповідно до договору, кредит мав бути наданий шляхом зарахування суми на розрахунковий рахунок відповідача частинами для оплати платіжних документів.

Як випливає з виписок банківського особового рахунка відповідача і меморіальних ордерів, сума кредиту 1 810 000 000 крб. зарахована на розрахунковий рахунок відповідача.

  1. Однак на порушення умов договору позивач прийняв від відповідача заяви на акредитив про переказ 357 млн. 400 тис. крб. (яких на р/рахунку відповідача не було) АТ (м Москва) на оплату товару. У зв’язку з тим,що комерційні банки Росії´ на той період, не здійснювали акредитивної форми розрахунків, позивач без згоди відповідача перерахував 357 млн. 400 тис. крб. простим, платіжним дорученням.
  2. Згідно договору, відповідач брав кредит для закупівлі товарів. У зв’язку з тим, що банк порушив умови кредитного договору, відповідач не зміг закупити товар, тобто його оплату не було проведено з вини банку, оскільки він не зміг використати кредит; за цільовим, призначенням. За таких обставин вимоги позивача про стягнення відсотків за користування кредитом, у сумі 1 986 000 000 крб. не підлягають задоволенню.

Беручи до уваги викладене і керуючись ст. 49,82 АПК України, суд вирішив:

  1. Стягнути з р/рахунка міжнародного торговельного центру на користь позивача 1 810 000 000 крб. основної заборгованості, 181 000 000 крб. держмита.
  2. В іншій частині позову відмовити.

Надруковано: "Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України",№ 1,1995 р.

ІІІ. Рішенням арбітражного суду товариству з обмеженою відповідальністю відмовлено в позові про визнання недійсним, рішення державної податкової інспекції про застосування штрафних санкцій з огляду на порушення товариством вимог Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" у частині терміну зарахування резидентом, на валютний рахунок виручки в іноземній валюті під час здійснення експортних операцій.

У заяві до Вищого арбітражного суду України товариство просило скасувати рішення зі справи та задовольнити позовні вимоги з посиланням на те, що чинне законодавство не містить обмежень щодо застосування вексельної форми розрахунків. Розглянувши матеріали справи, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним спірного рішення з огляду на обставини справи.

Товариством, порушено вимоги частини першої статті 1 Закону,згідно з якою виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованості, зазначені в контрактах,але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції,що експортується. Законодавством України не передбачено обмежень щодо застосування векселя, вираженого в іноземній валюті, під час здійснення розрахунків за експортними операціями. Водночас дія норм Закону поширюється і на вексельну форму розрахунків під, час здійснення експортних операцій, а тому результатом, застосування такої форми розрахунків має бути зарахування виручки на валютні рахунки резидента-експортера в уповноваженому банку в термін, визначений ч. 1 статті 1 Закону. З огляду на викладене, рішення зі справи залишено без зміни.